rss
11/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Співак-бандурист Володимир Луців повернувся в Україну – на вічний спочинок…

Радянська влада змушувала українців пам’ятати і шанувати чужих героїв. Натомість, забороняла навіть згадувати про своїх, котрі вважалися неугодними.

Тим часом справжні сини України, котрі мешкали на чужині, виконували місію українських послів у світі і всіма можливими засобами доносили світові правду про Україну в час її бездержавності. До таких належав і вірний син України, співак-бандурист зі світовим ім’ям, культурно-громадський діяч, уродженець і почесний громадянин Надвірної (з 1993 року), український ліричний тенор Володимир Луців, котрий мешкав у Великій Британії.

У червні 2019 року Володимирові Луціву виповнилося 90 років, а 7 вересня він помер. Покійний мав онкологічну хворобу, але Бог дав йому силу і продовжив життя, щоб він гідно відзначив свій останній прощальний ювілей і спокійно пішов на вічний спочинок. Ювілей покійний відзначив на рідній землі. Святкування пройшли на сценах Івано-Франківської та Львівської філармоній і, звісно, в рідній Надвірній. Маючи тяжку хворобу, Володимир Луців був при світлому розумі, з доброю пам’яттю, енергійний і життєрадісний. Хто з ним зустрічався під час ювілейних святкувань, досі не може повірити у смерть цієї славної людини.

Поховали видатного краянина, згідно з його заповітом, на рідній землі 26 вересня. Він завжди казав: «Я живу в Англії, але моє серце – в Україні». Тепер і його тіло повернулося на рідну землю на вічний спочинок.

Title 
 Після ювілейного концерту
у Львівській філармонії з його учасниками

Від Бистриці до Темзи

Народився Володимир Луців 25 червня 1929 року, в Надвірній, у родині українського купця Гавриїла Луціва. Був наймолодшим із 4-х дітей. Від матері Юлії, котра дуже гарно співала і грала на гітарі, йому генетично передався дар до співу. Найбільше з дитинства запам’яталася пісня «Вітре буйний».

У 1944 році Володимир Луців виїхав до Польщі, до сестри. Батьки відправили його подалі від фронту, а в результаті він потрапив якраз на фронт. Чоловік сестри, будучи лікарем-ветеринаром, працював у Польщі. Покійний Володимир Луців згадував: «Сестра з чоловіком мешкали в місті, де була сильна польська партизанка. Вони наскільки впевнено себе почували, що навіть вдень вільно ходили містом. Одного дня їх оточила німецька армія. Серед військових німецької армії були тільки три німецькі офіцери, а всі решта – воїни РОА Андрія Власова. Мене і шваґра забрали в табір, а сестру з дитиною залишили. Під час реєстрації, дізнавшись, що шваґер лікар-ветеринар, замість відправки до Німеччини відправили нас на фронт. Шваґер був потрібен там для лікування поранених коней.

Через три місяці нас знову оточили і цього разу вже відвезли до Німеччини. Мене відправили на роботу на завод металевих виробів. Шість днів на тиждень працював на заводі. В неділю, в першій половині дня, різали для німців дрова, а в другій половині був вільний час. Жили в бараках, спали на соломі, де завжди було мокро. Тижневий пайок можна було з’їсти за 2-3 дні. Це довело мене до того, що в один момент я заявив своїм друзям, що піду вночі красти картоплю до німців. Мене відговорювали і застерігали, що можу позбутися життя, але я пояснив, що треба іти в сильний дощ, бо тоді німці сидять вдома. Дочекавшись дощової ночі, я і кілька моїх друзів таки пішли. Накопав, може, 10 картоплин і поховав по кишенях. Зате яке ж то було задоволення! Повернувся перед четвертою ночі і пішов пекти картоплю, незважаючи на те, що о шостій ранку підйом».

В цьому таборі Володимир Луців перебував від вересня 1944 року до травня 1945 року. Після звільнення англійцями був переміщений в український табір, де було понад мільйон українців. Тоді ж почали створювати свої організації. Саме там покійний Володимир вперше побачив, як грають на бандурі. Це його наскільки захопило, що він постановив собі навчитися грати на цьому інструменті. Придбати бандуру в таборі було нелегко, але були майстри, котрі виготовляли. Виручило те, що полоненим видавали продуктові пакети із США, в яких були сигарети. Оскільки він не курив, то виміняв бандуру за 200 сигарет, і так почалася його бандурна кар’єра. Навчання грі на бандурі проходило дуже складно, на пальцях були криваві рани. В 1946 році 18-річного хлопця прийняли в капелу бандуристів під керівництвом відомого кобзаря Григорія Назаренка. Він же й був і вчителем, прищепивши любов до цього інструмента. В 1946 році Луців вступив до української гімназії.

Title 
 Володимир Луців із дружиною Лесею
та Орестом Цимбалою –
організатором ювілейного концерту
у Львівській філармонії

У 1948 Володимир Луців переїхав до Великої Британії. Три роки працював на текстильній фабриці та брав приватні лекції співу. Пізніше поїхав до Лондона і вступив у консерваторію «Трійці», де отримував стипендію для навчання. Вечорами працював кельнером у ресторані. Після двох років навчання переїхав у Рим, де після успішного складання вступних іспитів став студентом консерваторії святої Кекилії з призначенням стипендії. Від Високопреосвященного Архієпископа Івана Бучка отримав матеріальну допомогу. Протягом п’яти років навчання виступив із приблизно 16-ма концертами у Римі, Неаполі, Таранто, по радіо і телебаченні, а також – у Римській академії святої Кекилії. Під час навчання два роки працював в українському відділі італійського національного радіо. Оволодів кількома мовами.

У Володимира Луціва був оригінальний сценічний костюм, який виготовила українка, котра працювала в Лондоні у вишуканій студії моди. Вона була надзвичайною кравчинею. Для Володимира Луціва пошила стрій на основі одягу чигиринського полковника. В цьому строї маестро об’їздив увесь світ.

Маестро демонстрував свій талант на всіх великих сценах Великої Британії, а також перед королівською родиною. З гастролями об’їздив багато країн світу майже по всіх континентах. Скрізь отримував високі нагороди.

Володимир Луців першим записав неаполітанські, а також французькі та німецькі пісні українською мовою. Співав у Неаполі неаполітанську пісню українською мовою. І це все з оркестром, в якому не було жодного українця, і в час, коли Україна була бездержавною.

Перший українець – переможець Євробачення

Title 
 Концертний стрій та бандура Володимира Луціва

Мало хто в Україні знає, що Володимир Луців був першим українцем – переможцем Євробачення, яке відбулося в Бельгії 1961 року. Але, на жаль, представляв він не Україну, а Велику Британію. Тоді цей конкурс відрізнявся від теперішнього. Тривав цілий тиждень. Перш ніж Луців потрапив на цей конкурс, з ним сталася цікава історія, про яку він любив розповідати: «Я жив у чужому світі і розумів, що треба себе якось рятувати. Щоб виступати, треба увійти в контакт з одним агентом, другим, третім. Співати – замало, хіба що на вулиці. Якось я познайомився з валійцем Норманом Маккантом, який мав свою агенцію. Йому сподобалось, як я співаю, він заангажував мене у великий телевізійний проєкт. Поставив мене на 9-у вечора, коли перед телевізором багатомільйонна аудиторія. Прийшов додому, а дружина каже: «Тебе вже анонсували. Сказали, що український тенор прямо з Москви». Я подумав, що то якесь непорозуміння. Наступного дня сам побачив і переконався, що ні. До виходу програми залишилося 4 дні. Я зателефонував і запитав, чому він так говорить. А він каже: «Я думав, що ти втік з Москви». Незважаючи на те, що довелося втрачати добрий заробіток, я вперше розірвав контракт. Тоді один мій приятель порадив взяти собі італійський псевдонім Тіно Вальді. Під цим псевдонімом я виступав у всіх концертних залах світу. Це дало мені новий імпульс у творчості, і я пішов на Євробачення. Це вокальне змагання тривало цілий тиждень і відбувалося у фешенебельних приміщеннях. Нам акомпанував національний оркестр бельгійського радіо. Я виконав, щонайменше, 8 пісень різними мовами. Євробачення у теперішній формі не витримує жодної критики. Тоді оцінювали вокал, а тепер роблять ставку на видовище».

У 2004 році, коли Руслана Лижичко стала переможницею на Євробаченні, британська студія Бі-Бі-Сі запросила Володимира Луціва до радіостудії дати коментар у прямому ефірі.

«Коли я сів ву автомобіль, одразу подумав: «Допоможи, Боже, щоб були мудрі питання, бо як будуть дурні, то й дурні відповіді будуть, – пригадував Володимир Луців. – Коли я приїхав і приступив до прямого ефіру, одразу запитали, що я думаю про пісню, яку виконувала Руслана? Відповів, що пісня – надзвичайна тим, що її можна співати, можна під неї танцювати і виконувати речитативом». Наступним запитанням було, чи Київ буде спроможний провести Євробачення. Володимир Луців на це питання віджартувався: «Київ – прекрасне, старовинне, висококультурне місто, але в шкурах там уже не ходять».

Навіки полонила серце і душу

Покійний Володимир Луців залишив у смутку найближчих людей – дружину Лесю і трьох доньок: Анну, Оксану, Іванку та їхні родини. Цікавим було знайомство Володимира Луціва з майбутньою дружиною. Пані Леся народилася в дуже гарному старовинному французькому місті Монбельярд, в українській родині. В цьому місті розташований автомобільний завод Peugeot. Батьки переїхали до Франції перед ІІ Світовою війною. Батько працював на цьому заводі молодшим механіком.

«Один з моїх концертів був у Монбельярді перед численною українською громадою, – згадував покійний Луців. – Пізніше було прийняття в Українській оселі, де батько Лесі Степан Несторчук був дуже активним, допомагав у будівництві Українського осередку. Після концерту було заплановане вручення квітів, але та дівчина, що була призначена, не змогла прийти, і це передоручили Лесі. Наступного дня, в неділю, я мав відпочинок, а вже у понеділок планував їхати в Париж. Леся мене настільки вразила, що я думав лише про неї і вирішив зав’язати контакт. У неділю в Українській оселі розмовляв з її батьком. Розповів йому, що вчора гарна дівчина вручила мені квіти, а він каже: «Це – моя донька». Я похвалив її і запросив Степана Несторчука на вино. Але він сказав, що краще він запросить мене. Запитав, коли я їду. Відповів, що через кілька днів. Тоді він запросив мене на вечерю. Мені якраз того й треба було. Ми познайомилися і налагодили контакт».

Коли я приїхав до Лондона, то думав тільки про Лесю. Лягав спати, а перед очима була вона. Почав з нею листування. Згодом запросив її до Рима, де мав виступ. Тоді я ще паралельно працював на українському радіо і вчився в Римі в консерваторії. І тут раптом приходить телеграма зі Швейцарії з італійсько-швейцарського радіо. Просять приїхати і записати для них українські пісні. І ми разом ще й туди поїхали. В 1958 році ми одружилися».

Title 
 Дружина Леся з доньками, внуком
та отцем Іваном Дацьком

Посол української культури у світі

Внесок Володимира Луціва в популяризацію української культури у світі – неоціненний. Він був прекрасним організатором та координатором. Організував 35 міжнародних турне українських ансамблів Європою і Північною Америкою. У рамках діяльності Союзу українців організовував низку імпрез та художніх виставок українського мистецтва у британських галереях.

Від 1986 до 1988 років у Лондоні очолював мистецьку комісію підготовчого комітету святкування 1000-ліття Хрещення України. Підготував в Апостольській столиці два великі концерти, а також спільні хори для Архієрейської служби Божої в соборі св. Петра. У 1989 році в тісній співпраці з ректором Українського католицького університету отцем проф. Іваном Хомою та працівниками при соборі святої Софії в Римі допомагав створювати систему надсилання релігійної літератури вірянам, священникам, сестрам в Україні.

В 1990 році Володимир Луців приїхав в Україну з о. д-ром Іваном Дацьком для підготовки повернення Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського, глави УГКЦ, в Україну в 1991 році.

За дорученням проводу УГКЦ організував низку великих концертів у Львівській опері та філармонії для відзначення 100-річчя з дня народження Патріарха Йосипа Сліпого та з нагоди вшанування перенесення праху Патріарха Йосипа з Рима до Львова (1992 р). Написав сценарій для цієї події, яка відбулася за участі президента України Леоніда Кравчука і визначних особистостей України та Західного світу в серпні 1992 року.

Title 
 Прощання з покійним у церкві Воздвиження
Чесного Хреста в Надвірній

Як співак записав 5 платівок у 1960-х-70-х роках. Під час своєї співочої організаційної діяльності співпрацював зі Світовим конгресом вільних українців, Українським Конгресовим Комітетом Америки, Комітетом українців Канади, Народним союзом США та багатьма іншими діаспорними організаціями, а також із численними діаспорними ансамблями. У 2007 році фірма «УКР-Мюзік» випустила компакт-диск «Володимир Луців. Найкращі пісні». Ці записи зроблено в Лондоні та Швейцарії на початку 1970-х років з оркестрами Стіва Норберта та швейцарсько-італійського радіо «Люгано». А роком пізніше у Києві у видавництві «Наш формат» вийшов ще один диск «Володимир Луців. Пісні та думи».

У березні 1993 року Володимир Луців отримав звання першого Почесного громадянина міста Надвірна. У травні того ж року став лауреатом премії ім. Володимира Винниченка у Києві за пропагування української пісні та культури у світі. У 1999 році з’явилася велика книга про Володимира Луціва «Від Бистриці до Темзи».

15 серпня 2001 року Володимир Луців був відзначений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня від президента України Леоніда Кучми. Президент Віктор Ющенко 17 січня 2008 року вручив В. Луціву орден «За заслуги» ІІ ступеня.

У 2001 році Володимир Луців перевіз свою культурно-мистецьку спадщину в місто Надвірну – в музей історії Надвірнянщини. Серед експонатів: 800 томів книжок різними мовами світу, 34 картини, 284 довгограючі платівки української музики, архів нот українських та іноземних творів світової класики, а також дві його бандури і сценічний костюм.

У 2002 році, разом із групою культурно-освітніх діячів Надвірної, заснував Культурно-мистецький фонд імені В. Луціва, метою якого є допомога українській студіюючій молоді міста та району. Чимало лауреатів премії стали відомими науковцями та митцями в Україні та світі. За роки діяльності Фонду 75 юних талантів отримали його фінансову підтримку. У 2014 році Культурно-мистецький фонд ім. В. Луціва вирішив нагородити не лише обдаровану молодь Надвірнянщини, а й вояків, які боронять Україну від російської агресії.

Title 
 Трембіти сповістили про смерть

Голландці пропагували українську пісню, але Україна про це не знала

Тісна співпраця єднала Володимира Луціва з «Візантійським хором» з Нідерландів (до складу входять тільки голландці, але репертуар – український). У 1990 році при співпраці з Львівським відділом Українського фонду культури (голова проф. Еммануїл Мисько) та професором Львівської консерваторії Яремою Якубяком організував концертні гастролі хору у Львові, Дрогобичі та Києві. Наступного дня після виступу «Львівська газета» на цілу сторінку написала: «Голландці пригадали нам, що Україна ще не вмерла». Після Львова хор успішно виступив у Києві. Після концерту в Києві Олесь Гончар підійшов до Володимира Луціва, обійняв його і промовив: «Настільки та залізна завіса була страшною, що ми не знали, що 35 років такий хор по всьому світу пропагує українську пісню».

Із 21 до 28 вересня 2008 року за співпраці з Івано-Франківською облдержадміністрацією та Чортківською РДА організував турне голландського хору під керівництвом Ірини Горванко та Пауля Геккенса Західною Україною.

У вересні 2012 року Володимир Луців з тим же голландським хором під керівництвом Анни Азернікової вперше поїхав по містах Східної України. Тоді ж він виступив у Донецькій філармонії.

«Завжди згадую той концерт, – говорив Луців. – На концерті був присутній директор оперного театру балетмейстер Вадим Писарєв. Він вийшов на сцену і заговорив українською. Йому було соромно, що виступають чужинці в українських строях і співають українські пісні. Серед концерту нам почали нести квіти. Дуже нам дякували гарною українською мовою, хвалили, що ми так багато робимо для української культури. Як я радів, що організував цей концерт».

Прощання з покійним Володимиром Луцівим відбулося в Надвірнянському будинку культури «Нафтовик». Заупокійну відспівали в церкві Воздвиження Чесного Хреста. Саме в цій церкві в далекий передвоєнний період малий Володимир Луців прийняв перше причастя. Провести в останню дорогу співака-бандуриста приїхав отець Іван Дацько (колишній секретар Патріарха Йосипа Сліпого) з Лондона, а також п’ятеро учасників «Візантійського хору» з Нідерландів, котрі заспівали на його могилі кілька українських церковних пісень. Тепер шлях Володимира Луціва проліг від Темзи до Бистриці.

 

Ольга Форділь-Гладковська: Все життя несла заповіт батька

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com