Від малого до великого і навпаки

Набираємо сайт за назвою «Музей сучасного українського мистецтва Корсаків», і в ту мить на екрані з’являється глобус (планета), що миттєво змінюється обрисами карти України, далі – білими літерами «Луцьк», далі – все так же миттєво – лого Музею. Геніальна придумка айтішників. Як же пов’язаний нині глобальний світ у взаємодії! Не в бізнесовому сенсі (де багато питань у чесного люду), а в плані взаємодії і культур. Що даємо одне одному? Чим взаємозбагачуємося? Часткова відповідь в однойменній статті тижневика «Час і Події» № 43, стор. 28-30 (на сайті: https://www.chasipodii.net/article/23671).

І даний матеріал є її продовженням. Тому зацікавленим варто повернутися до попередньої статті. Надіюся, немало читачів уже заінтриговані феноменом організаторів та власників цього Музею – Віктора та Лесі Корсаків – і його унікальністю. А в даному репортажі-відгуку йдеться про їхні два взаємопов’язані виставкові проєкти. На одній з виставок пощастило побувати, а про іншу, попередню, – дізнатися на місці.

Особливості масштабної фотовиставки Петра Грицика

Львівський художник-модерніст Карло Звіринський (1923-1997) – Учитель Петра Грицика серед дев’яти учнів його «підпільної академії»	Буклет виставки «Герметичне коло Карла Звіринського» в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. 29 березня - 2 червня 2019 р. Луцьк, Україна	Петро Грицик – художник, автор виставки «Reflections of Reality» в Музеї Корсаків

Львівсько-нью-йоркський художник Петро Грицик виставив тут 101 художню фотографію, привезену з Нью-Йорка. Світлини незвичні. Модерні. Чорно-білі. Без звичних назв під кожною фотографією. (Надана свобода глядачеві назвати самому, без підказки). На перший погляд – мало зрозумілі. Але, без сумніву, магнетичні. Дивишся довго-довго і пробуєш «прочитати», «відчути», «вгадати» (залежно від мистецької освіти, обізнаності та стану душі), що зупинило на цих дивних натюрмортах із старих предметів камеру фотохудожника. Чому так багато жіночих капелюшків тильним боком у несподіваних місцях? Чому старі пластикові ляльки або частинки їхнього «тіла» та манекени? Чому недобудована стіна чи розвалена з темними очицями замість вікон сільська хата? І т. д. Є над чим задуматися. А головне, чому вони так високо оцінені прискіпливими мистецтвознавцями та власниками Музею? Не кажучи вже про відгуки на його твори мистецьких видань Нью-Йорка. А недавно і в уже згаданому шикарно виданому в Києві альбомі «Герметичне коло Карла Звіринського» авторства відомого львівського мистецтвознавця-дослідника Богдана Мисюги. Альбомі-монографії, який присвячений творчості дев’яти українських художників-модерністів, учнів львівського професора Карла Звіринського – нині вже відомого і знаменитого.

Сторінка з буклета «Герметичне коло Карла Звіринського»: Петро Грицик – в центрі з колегами з «підпільної академії» Карла Звіринського Андрієм Бокотеєм (верхнє фото) та Петром Марковичем (нижнє фото)

Насамперед, тому, що визнали їхню мистецьку цінність, яка, за думкою Лесі Корсак, висловленою під час відкриття виставки, входить у концепцію їхнього Музею саме сучасного мистецтва. Зокрема, «дати можливість глядачу вирватися з рамок буденності і потрапити в середовище зміненої реальності, де можна ввійти в медитативний стан, і де кожен може уявити свою планету і полетіти туди, як Маленький принц». Тобто, благодатний, багатющий матеріал для творчої фантазії кожного.

А ще пояснена одна з причин, чому виставлені роботи стали оригінальними мистецькими творами. Цьому посприяла (а то й забезпечила) індивідуальна техніка виконання автором. Вони зроблені старими фотокамерами зразка 1850 р. і вже тому є історичними. Виявляється, перші фотоапарати – «аборигени» – працювали на довгій-довгій витримці при зйомках. Й це – їхня перевага та цінність. На відкритті виставки мистецтвознавець, викладач, доцент Львівської академії мистецтв Богдан Мисюга пояснював нам, гостям, як він сам розуміє високе мистецтво фотографії, зробленої «методом Грицика». Коли зйомку проводять на довгих витримках, то об’єктив встигає зафіксувати енергію об’єкта зйомки, а, отже, того ЧАСУ. І коли ми нині споглядаємо це фото, то можемо «відчути» або «прочитати» той ЧАС. Принаймні, сам пан Грицик це відчуває напевно, і таким чином може повернутися у спогади дитинства, юності, історії, еtс. Відчути навіть натхнення того часу. Йому це цікаво. Недарма ворожки, навів приклад пан Мисюга, можуть вгадати за старими фотокартками реальність. Або, за легендами, люди певних здібностей можуть у старих помутнілих дзеркалах теж «побачити» давню подію. Тому й фотовиставка називається «Рефлексія (відображення) реальності».

І навпаки: миттєво зроблені цифрові фото цього не дають. Петро Грицик каже, що цифрові фото йому, як художникові, нецікаві. Тому що не несуть духовного елемента. І пояснив мені: «Я не є фотограф. Я – художник, а фотографія – лише засіб вираження моїх ідей, концепцій, світоглядних речей, тобто, бачення світу, історії, минулого і сучасного... Я ніколи не працював для виставок. Я робив завжди те, що цікавило мене самого»... До речі, на це звернула увагу і куратор виставки мистецтвознавець Зоя Навроцька: «А я хочу сказати, що це не зовсім виставка фотографії. Тут більше «графії» (графіки). Тут цікаві графічні сентенції, які допомагають йому реалізувати свої поетичні метафори, свої мотиви».

Виступ Петра Грицика на відкритті виставки «Герметичне коло Карла Звіринського» 29 березня 2019 р.

А мистецтвознавець Ярослав Лешко дав своє і дуже добре, зрозуміле пояснення щодо ляльок і старих предметів у натюрмортах Петра Грицика: «…Суть його робіт далека від шаленої енергії міста, він закріплює свої роботи в споглядальній, внутрішньо спрямованій реальності, веде глядача у приватну подорож візій та метафор, які пропонують, а не розкривають суть. Він досліджує у фотографіях периферійні недооцінені аспекти свого оточення, де образи часто зосереджуються на забутих, відкинутих об’єктах, вилучених з їхнього первісного існування».

Петро Грицик: коріння, мистецька освіта

Петро Грицик народився в українській родині на Холмщині, Польща. Своєю малою батьківщиною з великим пієтетом вважає місто Бібрка, де провів дитинство та закінчив середню школу. До слова, давня Бібрка вважається ровесницею Львова (розташована на відстані 20 км від нього) ще й тому, що на 45 років раніше від Києва отримала Магдебурзьке право. Містечко пов’язане з іменами Івана Франка, Уляни Кравченко, Андрія Шептицького, предків Квітки Цісик і багатьох інших відомих людей. З бекграундом у такому місці (та й сьогодні Бібрка «не пасе задніх», відома на Львівщині прогресивними очільниками, власними сучасними інноваційними проєктами), зрозуміла ностальгія пана Петра за дитинством, юністю, своєю малою батьківщиною. До слова, на відкриття виставки приїхали також земляки з Бібрки. Землячка Оксана Довгаль, відома на Львівщині педагог, письменниця, яка видала книгу історій свого малого міста, вітаючи автора виставки, висловила задоволення від імені усіх краян: «Ми знаємо пана Грицика давно. А тепер пишатимемося більше, ніж ще одним, відомим світу земляком, сучасником».

Після закінчення Бібрської середньої школи навчався у Львівському інституті декоративного та прикладного мистецтва (1963-1968). Пройшов фактично два університети – названий, а також паралельно науку школи свого особливого Учителя (з великої літери – не помилка, а характеристика), цю школу нині називають «Підпільна академія Карла Звіринського». Про цю академію нижче, бо вона зіграла чи не вирішальну роль у формуванні світогляду Петра Грицика і його мистецького методу. Закінчив ці університети вже одруженим з однокурсницею Галиною, подружжя мало двох синів-близнят. Потім 20 років мешкав та працював як художник у Чернівцях. Його твори 70-х рр. представляли українське неформальне мистецтво на міжнародних виставках уже в роки перебудови. Спеціалісти, зокрема, Богдан Мисюга, стверджують, що Петро Грицик своєю творчістю вніс певну лепту в розвиток українського нонконформізму, абстрактного експресіонізму та трансавангарду.

Петро Грицик з колегами по навчанню та учасниками виставки «Герметичне коло Карла Звіринського» – Іваном Марчуком (зліва) та Романом Петруком (справа). Березень та квітень 2019 р.

У 1989 р. він, як і багато інших художників, яких довгий час у колишньому Союзі офіційно не визнавали, стає членом Спілки художників України.

У 1990 р. подружжя приїхало в Нью-Йорк. Художник не планував оселитися там назавжди. Але реальність виявилася іншою. Як бути з творчістю? Для майстерні місця немає. Житлова площа обмежена. І тут прокидається в ньому давня зацікавленість фотографією. Але не простою, а майже «золотою». Якщо мати на увазі високу ціну старовинних фотокамер і об’єктивів, які почав купувати і за їх допомогою творити своє авторське мистецтво. Виставлявся час від часу в галереях Мангеттена (Нью-Йорк), зокрема, мав три персональні виставки та брав участь у трьох групових фотовиставках у Westwood gallery, був учасником персональної та групової виставок живопису в Soho gallery. А найперша виставка живопису відбулася в Українському музеї Нью-Йорка наприкінці 1990 – початку 1991 рр.

Петро Грицик дає інтерв’ю медійним засобам та дискутує із запрошеними гостями

В українській громаді Нью-Йорка відомий як інтелектуал високої загальної культури. Має широкі зацікавлення світовою художньою літературою (кожному з пам’яті може порекомендувати списки книг за окремими темами та авторами), кіномистецтвом, театром, філософією. Уже в час підготовки виставки порадив одному з колег обов’язкову для прочитання книжку «П’ятдесят найвідоміших філософів світу». У своєму виступі на відкритті виставки редактор «Нової газети» (Нью-Йорк) Валентин Лабунський назвав його людиною енциклопедичних знань. Розказав, зокрема, як той зацікавив його свого часу запальними розповідями про творчість Антоніоні Мікеланджело, Інгмара Бергмана, Фредеріко Фелліні й багатьох інших класиків та навіть власною фільмотекою, а також залучив до найкращих зразків світового кінематографа.

Пам’ятаю, як ми познайомилися. Це було в Українському Народному домі Нью-Йорка на обговоренні однієї з театральних вистав у постановці народного артиста України Івана Бернацького в його театрі. Свіжий глибокий відгук глядача-незнайомця поряд з милою дружиною зафіксувала в рекордері і використала для рецензії. Це були Петро та Галина Грицики. І це було давно... Приблизно відтоді ми – друзі...

Буклет персональної виставки Петра Грицика «Reflections of Reality» в Музеї Корсаків. Луцьк, 2 серпня-23 вересня 2019 р.	Сторінка з буклета виставки

Повернімося в 60-і роки

А саме – в роки навчання Петра Грицика в Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Саме тоді у житті пана Грицика відбулася його зустріч з особливим Учителем – Карлом Звіринським.

*****

На згадку: з подружжям Грициків – гості з рідної Бібрки: (зліва-направо) Світлана Онацик – учителька образотворчого мистецтва місцевої школи, Оксана Довгаль – заступник голови Бібрської міської ради, Олег Довгаль (фотографує), Іван Гергаківський – директор Бібрської музичної школи, журналістка Лідія Корсун

Карло Звіринський (1923-1997) – видатний живописець, педагог колосальної ерудиції, викладач Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині – Львівська академія мистецтв, де певний час був професором). Зі зрозумілих політичних причин звання «Заслужений діяч мистецтв України» отримав у рік відходу в засвіти (1997).

Карло Звіринський відкрив школу і впродовж майже 10 років безкоштовно навчав своїх обраних найцікавіших талановитих студентів. Мета – виховати з них громадян і дати додатково позапрограмні знання з історії України та історії світового мистецтва, зокрема, про європейський авангард (живопис, скульптура, література, музика, теологія). Це було дуже ризиковано. Для нього, його сім’ї і його студентів. Але Бог милував, і ніхто не викрив ці підпільні уроки, які відвідували по 5-6-7 учнів в його невеличкій квартирі. З відбірними невеличкими групами студентів він працював протягом майже 10 років. Це – два інститутські випуски.

На відкритті виставки «Герметичне коло Карла Звіринського» в Музеї сучасного українського мистецтва його донька мисткиня Христина Звіринська розказала про цю школу устами свого батька, підтвердивши нині відоме всім: «Він був чудовим педагогом з Божим даром і любов’ю ділитися своїми енциклопедичними знаннями з молоддю». Вона 20 років вивчала його архіви і нещодавно видала книгу систематизованих батькових записів під назвою «Все моє малярство – то молитва». Про мотиви його громадянського подвигу краще, ніж він сам, ніхто не скаже. Пані Христина процитувала ці слова з його записок: «Я бачив на кожному кроці несправедливість, облуду, терор – все це викликало в мене обурення, що мені хотілося в якійсь формі тому протистояти, і то було, як мені здавалось, єдине, що я міг зробити тоді.

...Я бачив, чому вчать студентів. Вчили їх недобре, не тому, що треба. Якщо б вони пішли тією дорогою, їхній талант був би загублений. І також вони були б загублені як громадяни. Тому, здавалося мені, що я повинен усе зробити, щоб допомогти зберегти їхню природну обдарованість і рівночасно розвинути в них людську гідність. Хотів, щоб вони знали, хто вони, що вони повинні робити й куди йти... Я старався максимально вплинути на учнів, допомагаючи їм рости... Я не міг вийти на вулицю і розклеювати листівки. Це ні до чого б не призвело. Але я знав: я можу впливати, формувати, виховувати їх. Настане час, і це дасть плоди. Я можу навчити чогось кращого, ніж ті догматичні закони, що існували тоді в інституті. Такий був час».

І додала від себе: «Тато виховував особистості. Час показав, що кожен із них став особистістю».

*****

Подружжя Грициків підтверджує величезний вплив навчання в «Підпільній школі Карла Звіринського», яку пан Петро відвідував з 1963 до 1968 років. Ці роки виокремили його, як і інших колег, з якими «підпільно» там навчався одночасно разом із Зіновієм Флінтою, Іваном Марчуком, Петром Марковичем та іншими. Карло Йосипович розкривав їм горизонти знань про світле мистецтво, не обмежене лише комуністичною ідеологією та єдиним методом соціалістичного реалізму. Він виховував патріотизм, людську гідність і ту всеоб’ємну якість, яка виражається немодним нині терміном – інтелігентність. А головне, він розвивав талант кожного зі своїх учнів. «Справою моїх старань було те, щоб кожен йшов власною дорогою», – читаємо ми в його недавно виданому донькою своєрідному щоденнику...

Дружина Галина – Муза Петра Грицика з першого студентського знайомства у 1963 р. і донині. Найчастіше фігурує в елегантному капелюшку і проходить через усю його творчість

Тепер, пізнавши першоджерела виховання і навчання Петра Грицика, розумію, звідкіля у нього до сьогоднішнього дня ця жадоба знань і збережений накопичений їх багаж. Чому є постійна готовність поділитися своїми знаннями. Звідкіля і чому персональна та творча незалежність («Я ніколи не думав про виставки, а робив те, що подобається мені»). Звідкіля, в результаті, ті характеристики його творчості, які знавці-мистецтвознавці називають нонконформізмом (заперечення офіційної ідеології), звідкіля його прагнення в кожному творі до метафізичного (абстрактного, філософічного) бачення ідеї (суті) поза поданим об’єктом. А що вже йти «своєю дорогою», то це притаманне і майстрові пану Грицику, і кожному учневі Карла Звіринського.

На пам’ять: подружжя Грициків, господарі Музею, мистецтвознавці, гості	На пам’ять: з малим симфонічним оркестром, який на відкритті виставки виконував класичну музику

…Відома більшості читачів своєрідна творча дорога видатного художника Івана Марчука. З яким, до речі, пан Грицик товаришував і відвідував «академію Звіринського». Того Івана Марчука, ім’я якого внесено в книгу «100 геніїв сучасності», який називає 5000 створених ним картин і 1500 персональних та збірних виставок. В інтерв’ю на відкритті виставки «Герметичне коло Звіринського» місцевому телебаченню Іван Марчук вкотре повторив: «Це був той час (студентські роки – авт.), коли я руйнував у собі совєтського художника. Тоді я казав: я хочу бути ненормальним, а яким – ще не знаю. Це була велика ломка і бажання вийти на свободу, повністю розправити крила...»

Різні асоціації у глядачів викликає цей популярний фототвір Петра Грицика: що думає Христос, дивлячись на нас – сучасних?

Виставка «Герметичне коло Карла Звіринського»

Щорічно подружжя Грициків проводить довгі канікули у Львові та Бібрці. І тут інше, таке ж дружнє і творчо обдароване подружжя меценатів Корсаків з Луцька, що вже мало свою галерею, знаходить Грициків і зацікавлюється творчістю пана Петра. Зацікавленість виникла ще й тому, що у планах відкритого 24 серпня 2018 року їхнього «Музею сучасного українського мистецтва» значився виставковий проєкт «Герметичне коло Карла Звіринського». Це – виставка Карла Звіринського та його учнів. Їхні твори зараховують до модерного мистецтва.

Відкриття запланованої виставки відбулося 29 березня 2019 року, і функціонувала вона до 2 червня 2019 р. На цей час Карло Звіринський та четверо його учнів відійшли у засвіти, тому саме родини художників – учнів «Підпільної академії Карла Звіринського» Зеновія Флінта, Олега Мінька, Петра Марковича, Богдана Сойка – надали їхні твори для виставки. Власноручно представили свої твори Петро Грицик, Іван Марчук, Роман Петрук, Андрій Бокотей, Олександра (Леся) Цегельська. Надзвичайно цінний у мистецькому аспекті проєкт. Оскільки в перший рік своєї діяльності Музей, за словами його організатора та мецената Віктора Корсака, зміг реалізувати одне з положень свого маніфесту: «Повертати сучасникам незаслужено забуті імена та цілі явища в українському мистецтві і дати можливість сформувати власний погляд на історію без маніпуляцій...»

І, до слова та амбіцій господарів Музею, оцінка художником Іваном Марчуком даної виставки: «Я не сподівався, що у Луцьку, навіть не в Києві, може бути такий музей, як Центр Жоржа Помпіду: зали, зали, секції, секції – гарна конструкція. А ці картини – це епоха наших студентських років». І привітав господарів музею Віктора і Лесю Корсаків, а також куратора виставки – мистецтвознавця та автора альбому «Герметичне коло Карла Звіринського» Богдана Мисюгу.

*****

Одна з робіт, на яку дав відгук нью-йоркський журнал мистецтв «Іnternational Guide to the Art World»

Більше того, в ці дні виходить із друку однойменний альбом-монографія авторства Богдана Мисюги, присвячений аналізу творчості Карла Звіринського та кожного з 9-ти його учнів. Колосальна дослідницька робота, яка отримала, як уже згадувалося раніше, Гран-прі серед наукових книг на Львівському форумі видавців 2019 р.

Альбом, в якому чільне місце посідає розповідь про творчість Петра Грицика. Поважаючи не тільки незалежність його творчого злету, а й надзвичайну скромність (що в наш час є великим дефіцитом) та зневагу до будь-якого піару, наведу деякі висловлювання нью-йоркських медійних видань та галерей про його творчість:

   "Багаті фактури, тонкі силуети та драматичні тіні випливають із його таємничого чорно-білого мікросвіту. Його творчість стосується першості духовного та трансцендентного"

                                                                                               ( Soho  Photo Gallery, New York )

 "Спокій, притаманний творчості Грицика, дещо турбує, тому що можна відчути примарне минуле, яке лежить внизу, збуджуючи спогади про всесвіт, якого вже немає, але живе в царині мистецтва.  поетична образність відводить глядача до трансцендентної реальності ». 

                                                                                    ( Westwood  Gallery, NewYork)

 "Образи зображених Петром  Грициком занедбаних  місць та покинутих об'єктів, які пронизані світлом та  йдуть з глибини пам'яті автора, наповнюються  ностальгією інтенсивності Набокова. В одній роботі закріплений до стіни метелик є спробою зупинити момент. В іншій роботі,де зображення напівзруйнованих грецьких статуй, що лежать посеред лісу, і літня людина, що стоїть із закритими очима нагадує гру  в  хованки.  Виникає питання: "Чи є руїни ще  там,  де ви грались як дитина?"

                                               ( New York Arts  magazine , Internаtional  Guide to the Art World)

 

Взаємозв’язок, взаємозбагачення

А тепер про свої рефлексії, викликані «Reflections of Reality» Петра Грицика. Щодо взаємозбагачення – зрозуміло. Скільки нового, невідомого до цього часу дав автору і, надіюсь, хоч крапельку – читачеві – цей оспіваний у двох числах «Часу і Подій» Музей, його організатори – Корсаки та їхня команда. А чого варта незнана до цього часу особистість Карла Звіринського – цього воістину Дон Кіхота в житті та українському мистецтві другої половини XX сторіччя. Він і його учні. Вдячна можливості дізнатися більше про життєвий шлях подружжя Грициків та глибину творчості художника пана Петра. Адже залишається істиною кимось сказана фраза: «Любиш те, що знаєш». В результаті – відкрила для себе ще одну «Америку», тобто, Луцьк, який мріють перетворити на українську мистецьку Мекку. Таке відкриття може зробити для себе при бажанні кожен мешканець України і закордоння.

Єдина робота за нью-йоркськими мотивами: вітрина антикварного магазину

Дивовижним, як для мене, є інший взаємозв’язок. Українська Америка подарувала мені знайомство в різні часи з двома художниками з когорти герметичного кола Звіринського. Це – Іван Марчук (в 90-і роки, коли він тимчасово мешкав і творив у Нью-Йорку) та Петро Грицик. А Україна познайомила зі скульптором, художником, керамістом і романтиком за натурою львів’янином Романом Петруком – теж учнем підпільної академії Звіринського, активним учасником виставки «Герметичне коло Карла Звіринського». І вже Українська Америка ще минулого року дізналася про Романа Петрука через описану автором майже детективну (драматичну) історію його пам’ятника-скульптури «Сонце правди Шевченкового слова» в Києві (читати тут: https://www.chasipodii.net/article/22737/). Показово: про Петра Грицика, учня Звіринського, учасника двох виставок у Музеї Корсаків ми, українська громада метрополії Нью-Йорка, дізнаємося більше і глибше через Україну.

...Згадуємо: коли заходимо на сайт Музею, з’являється контур планети, карта України, назва «Луцьк», лого Музею. Взаємозв’язок. Взаємозбагачення.

P.S. Почути розповідь художника про свою виставку в музеї Корсаків можна на YouTube, набравши: «Авторська екскурсія Петра Грицика проєктом «Reflections of Reality», а також «Відкриття виставкового проєкту Петра Грицика».

 

Фото Петра Грицика, Романа Гериновича, Оксани Довгаль

З виставки «Reflections of Reality»