rss
11/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Наша духовність \ Історія мандрів Богородчанського іконостаса

Український іконопис спочатку ввібрав у себе досягнення візантійської цивілізації, її світосприйняття та естетику, а пізніше – і здобутки західноєвропейської культури. Найбільшим його досягненням було церковне малярство, а в ньому – іконостаси.

Знаменитий золочений Богородчанський іконостас нині зберігається у Львівському національному музеї українського мистецтва. Цей шедевр давніх майстрів, датований ХVІІ ст., потрапив у 1875 році до Богородчан (шляхом купна по касаті Скита), звідти у 1916 – до Відня, а в 1924 – до Львова.

Іконостас Скита Манявського, який більше знають як Богородчанський, має тривалу історію «мандрів» – від свого первісного місця розташування до музейного експонату. Про цей витвір та його автора, визначного іконописця кінця ХVІІ-першої половини ХVІІІ ст., стало відомо тільки у ХІХ сторіччі, коли 1880 року польський (точніше, сполонізований українець) археолог граф Войцех Дідушицький (пол. Wojciech Dzieduszycki), досліджуючи церкви, побачив у храмі містечка Богородчани іконостас високого мистецького рівня та виявив підписи з іменем ченця Йова Кондзелевича.

Title 
 Богородиця-Дороговказниця

Йов народився близько 1667 року, в місті Жовква – культурному центрі малярства і різьби на Галичині. Його світське ім’я невідоме. У пом’янику Скита Манявського згадується, що батьки майбутнього маляра називалися Андрій і Текля.

У юному віці Йов потрапляє на Волинь, стає послушником у Хрестовоздвиженському Білостоцькому монастирі, де дев’ятнадцятирічним (1686 року) приймає чернечий постриг. Із цим монастирем пов’язані понад п’ятдесят років його життя. На іконах Кондзелевич підписувався як «ієромонах Білостоцького монастиря». На образі «Вознесіння» (з іконостасу Скита Манявського) є автограф іконописця: «Недостойний ієромонах Йов Кондзелевич, законник святого загального монастиря Білостоцького, зробив року Божого 1705. Березень».

Скромний монах-іконописець Й. Кондзелевич більшу частину свого життя провів у монастирях Волині, створив шедеври рівня вершин європейського мистецтва. Іконостас у Скиті Манявському Кондзелевич створив для Хрестовоздвиженської церкви, що постала 1681 року на місці старого скитського храму, який у 1676-му спалили турки.

Замовлення на іконостас для монастирської церкви узгоджували з ченцями Києво-Печерської лаври, з якою були найтісніші стосунки. Хоча скитські монахи-аскети не займалися наукою, вихованням дітей, а лише проводили час у молитві та постах, усе ж вони мали вплив на тогочасну суспільну думку. Наприкінці XVII-на початку XVIII ст. Скит Манявський залишався форпостом православ’я на тлі загального переходу українських єпархій в унію.

Отож, місце народження і перший прихисток іконостаса – Скит Манявський. Хоч виготовляла його не одна людина, без сумніву, головну скрипку в бригаді майстрів відіграв Йов Кондзелевич – один із найталановитіших художників-реформаторів, котрі на рубежі ХVІІ-ХVІІІ сторіч визначали шляхи розвитку українського живопису.

Наразі дослідники творчості Кондзелевича вважають, що він не створив нічого кращого, ніж іконостас для монастиря в Маняві, принаймні, наразі невідомо про іншу його роботу такого рівня. Цей витвір Йов створював у 30-річному віці разом з помічниками протягом семи-восьми років. Таким чином у цьому ренесансному ансамблі виникло декілька почерків різних майстрів. Атрибутують його завдяки двом написам: один – на іконі «Христа Спасителя» – 1698 рік, що може вказувати на початок роботи; другий – на іконі «Вознесіння Христове»: «Недостойний ієромонах Йов з монастиря Білостоцького», далі інформація про іконостас і дата – 1705 рік, яка вказує на час його завершення.

Головна суть іконних зображень – утвердження земних діянь, сповнених душевної пристрасті, сили волі та твердості переконань, незганьбленої чистоти помислів, високих поривань та стоїчної моралі. Все це розкривають образи намісного ряду. Образ «Спас» несе заряд внутрішньої динамічної дії, набравши переконливої реальної повноти. Монументалізована постать Ісуса наповнена героїчним тонусом. В образі Богородиці бачимо страждання матері, піднесене до рівня високого, – таким чином митець утверджує велич стражденної людини. В іконостасі створено невідомі раніше в українському мистецтві зображення «Христос і Никодим», «Спокушення в пустелі», «Апостоли біля гробу Діви Марії», «Благовіст Богородиці про час її смерті». До іконостаса введено тему неділь-п’ятидесятниць, поширену тільки в Галичині.

Title 
 Церква Пресвятої Трійці
в Богородчанах, де в 1785-1916 рр.
зберігався іконостас зі Скита Манявського

«Найпопулярнішим і дотепер найкраще дослідженим з-поміж великих іконостасів Галицької волости ХVІІ ст. є Богородчанський… Іконостас не є зовсім відокремленим явищем. Є це, одначе, вершок українського мистецтва, й, мабуть, нема йому рівні на всьому просторі українських земель» (Тиктор І. Велика історія України. – Львів-Вінніпег, 1948. – С. 636-637).

«…Не міг апостолів Богородчанського іконостаса малювати поляк, ані чоловік з дальшого, північного Заходу, ані маляр з Балкану, ані з Атосу. Ніяк не міг західний митець так добре знати східної традиції, ані чоловік Сходу не міг так близько підійти до західного мистецтва, щоби з тих двох світоглядів створити таку гармонійну цілість» (М. Федюк).

Творцеві іконостаса, ієромонаху Білостоцького монастиря Йову Кондзелевичу допомагала група майстрів суміжних спеціальностей: сницарів, левкасників, золотарів. Серед них були й учні іконописця, яким керівник доручав відповідну до їхнього рівня роботу. Саме в цей час на Богородчанщині жив український різьбяр і золотар Павло Габрійович. Можливо, він також долучився до створення іконостаса.

За мистецькою та історичною значимістю Богородчанський іконостас можна поставити в один ряд з такими видатними пам’ятками, як Козелецький іконопис на Чернігівщині та Сорочинський – на Полтавщині. Цей витвір сакрального мистецтва уособлює завершення епохи українського ікономалювання, в якому візантійські традиції органічно переплелися з новими тенденціями кінця XVII ст., витворивши естетику українського бароко.

Title 
 Ікона Успіння Богородиці

У Манявському монастирі іконостас пробув до 6 вересня 1785 року. Богородчанській церкві Пресвятої Трійці він дістався шляхом купна по касаті цього монастиря (цісар Йосиф ІІ закривав ті монастирі, які не утримували шкіл або добродійних установ). Власне, після закриття Скита цей шедевр сакрального мистецтва світового рівня придбала богородчанська громада за 60 франків (а не за 60 злотих, як читаємо і в «Шематизмах» та «Альманаху Станиславівської землі», збірниках матеріалів до історії Станиславова і Станиславівщини, у книжках істориків та краєзнавців). У церкві Пресвятої Трійці славнозвісний іконостас зберігався понад 130 років.

У 1880 році цю пам’ятку виявив колекціонер і дослідник давнього мистецтва граф Войцех Дідушицький, коли мандрував Станиславівщиною. Того ж року за сприяння Дідушицького та Крайового Сейму роботу над реставрацією іконостаса було доручено львівському реставраторові Казимиру Шольцу, який працював над твором до своєї смерті у 1883 році. Пізніше продовжив і завершив роботу К. Шольца досвідчений реставратор та художник, випускник Віденської академії мистецтв, львів’янин Юліян Макаревич (1854-1936), який мав досвід подібних реставрацій.

У 1885 році на «З’їзді польських і руських археологів», який проходив у Львові, В. Дідушицький запропонував його учасникам виїхати в містечко Богородчани і на місці оцінити високу мистецьку вартість іконостаса. Через три роки він опублікував ґрунтовне дослідження про іконостас, а також ініціював його першу офіційну реставрацію, фінансування якої взяв на себе Галицький Сейм. На наступному з’їзді, 10 вересня того ж року, іконостас було внесено до реєстру пам’яток державного значення.

Перша спроба демонтувати іконостас у богородчанській церкві Пресвятої Трійці відбулася ще 1894 року, коли церковний комітет і бургомістр Богородчан Андрій Волощук погодилися надіслати реліквію до Львова для експонування на відомій Крайовій виставці. Проте, затія не вдалась, оскільки 6 травня 1894 року, коли мали демонтувати іконостас, місцеві мешканці з невідомих причин активно виступили проти вивезення пам’ятки з Богородчан. Трьох організаторів того «заколоту» влада заарештувала й засудила на три тижні ув’язнення. Та хоч як, а пам’ятка українського мистецтва й надалі залишилася в Богородчанах.

Але під час Першої світової війни, коли виникла загроза обстрілу церкви Пресвятої Трійці московськими військами, австрійська влада задля порятунку пам’ятки від імовірного пошкодження чи знищення організувала демонтаж іконостаса й вивезення його з містечка. Правда, австрійські солдати, які з допомогою місцевих мешканців розбирали шедевр, зробили це доволі нефахово. Та все ж іконостас було врятовано.

21 вересня 1916 року у виданні «Рester Lloyd» писали: «Австро-угорські війська подалися назад відповідно до приказу перед росіянами, що йшли з малого пoвiтового містечка Богородчани… Хтось пригадав, що артистичний скарб великої вартости може впасти в руки ворога: а саме греко-католицька церква в Богородчанах переховує найкрасивіший український іконостас в Галичині. Великий, чудово виконаний іконостас був віддавна славною окрасою старого монастиря Василіян у Скитї Манявськім, що лежить тепер у руїнах…

Title 
 Записи дяка Івана Романюка
про Богродчанський іконостас на полях Псалтиря


Зараз почали вояки розбирати іконостас і запаковувати його – на радісне здивованє мешканців, що, збуджені з сну, юрбилися на вулицях. Коли богородчанські містяни побачили несподівано австро-угорські уніформи, з радості не тямилися й помагали при тяжкій праці розкладання. В одній годині зложили вони іконостас на авта, крім того, принесли зі своїх помешкань усе цінне, що ще мали, передовсім, металеві предмети, як патріотичний дарунок, і кинули їх на тягарові aвтa. Тяжко обладовані дорогоціннім ладунком від’їхали пізно вночі чотири тягарові авта з Богородчан. А коли переїхали через міст на Бистриці, злізли вояки й висадили міст. Незабаром потому з’явилися перші кавказькі козацькі патрулі в Богородчанах…».

Згодом у газеті «Діло» було опубліковано статтю з посиланням на німецьке видання, що перед боєм вночі австрійські солдати розібрали Богородчанський іконостас і вивезли його до початку наступу російських військ. Як потім було документально з’ясовано, у справі порятунку цієї пам’ятки було залучене військове міністерство Австро-Угорської імперії.

  Отож, влітку 1916 року, під час наступу російських військ, відомого як Брусилівський прорив (тоді фронт проходив через Богородчани), щоб врятувати іконостас від наступаючих російських військ, його було демонтовано австрійськими військовиками при допомозі місцевих мешканців і вивезено вантажівками до Відня – до Музею мистецтв і релігії.

 

Title 
 Ікона Христа-Учителя

Історію демонтажу та евакуації іконостаса описує на полях унікального стародруку – Богородчанського псалтиря – мій дідусь, дяк Іван Романюк: «1916 року австрійці забрали з нашої церкви дуже гарний різьблений іконостас і завезли до Відня… За Польщі його завезли до Львова… бо у нас не було великої церкви…». Отже, належних умов для зберігання пам’ятки в богородчанській церкві Пресвятої Трійці не було. Іконостас навіть не вміщався у приміщенні невеличкої церкви…

До речі, цей храм, як вдалося з’ясувати, насправді не згорів – то лише хтось поширив таке помилкове твердження. Як було сказано вище, після закриття Скита Манявського іконостас демонтували й продали у містечко Богородчани, а саму Воздвиженську церкву розібрали й продали в Надвірну, де вона під час Першої світової війни згоріла. А церкву Пресвятої Трійці в Богородчанах розібрали 1935-го у зв’язку з тим, що за проєктом львівського архітектора Євгена Нагірного в містечку спорудили новий храм – святого Івана Богослова. Раніше дяк Іван зробив з цього приводу й такий запис: «Коли у нас збудують нову церкву, то зі Львова повернуть іконостас…».

У жовтні 1916 р. за сприяння Центральної комісії з охорони пам’яток у Відні Богородчанський іконостас перевезли до Віденського Австрійського Імператорсько-Королівського музею мистецтва і промисловості (Kaiserliches Königliches Оsterreichischen Museums fur Kunst und Industrie). Після завершення Першої світової війни, на початку 1920-х, років іконостас був переданий Польщі і потрапив до одного з варшавських музеїв, ймовірно, у «Королівський замок у Варшаві».

Повернути Богородчанський іконостас до Галичини вдалося у 1924 році завдяки старанням громади Богородчан на чолі з парохом отцем Антонієм Рудницьким та, насамперед, активному клопотанню й фінансовій підтримці митрополита Андрея Шептицького. Варшавське Міністерство віросповідань і освіти перевезло іконостас для «…музеологічного переховування у Національний музей у Львові», доти, коли настане можливість передати його до новозбудованої церкви в Богородчанах». Та коли у 1934 році церкву св. Івана Богослова збудували, іконостас так і не повернули…

Із середини 1930-х років іконостас перебував на постійній експозиції в одному із залів щойно збудованого нового корпусу Національного музею у Львові. Як свідчать документи, для експонування іконостаса на другому поверсі корпусу спеціально побудували залу відповідного розміру.

Після закінчення Другої світової війни з встановленням окупаційного комуністичного режиму з його войовничим атеїзмом постала небезпека самого існування іконостаса, як і тисяч інших експонатів давнього українського сакрального мистецтва. Усі ікони були зняті з експозицій, щоб звільнити місце творам радянського соцреалізму, а в лютому 1953 року їх вивезли з багатьма творами українського мистецтва до приміщення колишнього Вірменського кафедрального собору на вулиці Вірменській у Львові. Там у невідповідних умовах для зберігання музейних експонатів ікони Богородчанського іконостаса, за винятком декількох експонатів, перебували близько 50 років. У 1960-1970-х роках декілька ікон з іконостаса (великі ікони «Вознесіння» та «Успіння Богородиці») були у тимчасових та постійних експозиціях в приміщенні тодішнього Державного музею українського мистецтва на вулиці Драгоманова, 46, проте, основна частина і далі перебувала у фондах, схована від будь-якого споглядання і вивчення… Упродовж кількох років повністю показати відвідувачам Богородчанський іконостас не вдавалося, отож, його експонували окремими іконами…

Title 
 Ікона Архангела Михаїла

Великою радістю для богородчанців було б повернення цієї унікальної пам’ятки сакрального мистецтва світового рівня до місця першого призначення. У 1992 році з цього приводу богородчанці зверталися з листом (за підписом тодішнього голови районної ради П. Перепічки) до міністра культури України Л. Хоролець, голови Українського товариства пам’яток історії та культури П. Толочка, начальника Львівського обласного управління культури О. Гриніва. Відповідь надійшла такого змісту (в оригіналі): «Богородчанський іконостас належить до визначних пам’яток стародавнього українського мистецтва і є національним надбанням. Вимоги до його зберігання надзвичайно високі, стан збереження потребує постійного контролю з боку науковців та реставраторів, в даний час частина його знаходиться в реставрації.

На нашу думку, цю унікальну пам’ятку можливо було б передати в нове приміщення лише за умов повного гарантованого забезпечення усіх науково-реставраційних вимог до зберігання пам’яток подібного рівня…».

Тривалий час частина іконостаса експонувалася в одному із залів Національного музею у Львові. Та 14 грудня 2002 року у місцевій газеті «Високий Замок» Галина Гузьо написала: «На третьому поверсі нового фондосховища (Національного музею у Львові – авт.), куди нещодавно перенесли фрагменти відомого Богородчанського іконостаса, а також частину творів дерев’яної різьби та скульптури, протік дах… і на підлозі утворилися калюжі…».

У 1998 році у Львівській філії науково-дослідного реставраційного центру України розпочали реставрацію Богородчанського іконостаса. Через два роки спільно з Національним музеєм у Львові та ЛФ ННДРЦ України на честь 2000-ліття Різдва Христового було організовано виставку відреставрованих ікон під назвою: «Реставрація іконостаса Воздвиженської церкви Скита Манявського». Після завершення реставрації в 2006 р. частину іконостаса експонували в одному із залів Національного музею у Львові ім. А. Шептицького. Ще було декілька варіантів експонування іконостаса в приміщенні головного корпусу Національного музею у Львові на проспекті Свободи, 20 та в окремому, спеціально збудованому музейному приміщенні.

Сучасні дослідження Богородчанського іконостаса можуть дати багато нового, ще не відомого матеріалу про мистецьку вартість шедевру Йова Кондзелевича.

Ще 25 вересня 1880 року французький журналіст і мандрівник, автор багатьох книг, присвячених подорожам, Віктор Тіссо відвідав містечко Богородчани. Побачивши іконостас у церкві Святої Трійці, він написав: «Коли б така старовина перебувала у Франції, то там кожна дитина знала б про таку дорогоцінну пам’ятку, а весь освічений народ складав би свою лепту на утримання такої дорогоцінної пам’ятки…».

Title 
 Графічна реконструкція іконостаса
з Великого Скиту в Маняві

Тепер наше завдання – зберегти цю унікальну пам’ятку та залишити її майбутнім поколінням. Адже це – не просто витвір мистецтва, це – свідчення глибокої духовності нашого народу. Не поступаючись загальновизнаним світовим та європейським пам’яткам мистецтва, Богородчанський іконостас з Великого Скита в Маняві має стати однією з культурних візитівок України.

Автор: Василь Романюк

Джерело: «Галицький кореспондент» (http://gk-press.if.ua/istoriya-mandriv-bogorodchanskogo-ikonostasa/)

Покров Пресвятої Богородиці

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com