Війна Росії проти України увійшла в нову фазу: тепер Україні всім світом пропонують «обнулити взаємні претензії». Зауважте: Росії цього ніхто не пропонує. Навпаки – як тільки Україна виконає одні російські вимоги, росіяни виставляють інші – і світ мовчить, ніби так і треба.

Гірше того – світ поводиться так, ніби не помічає, що війну Росія веде не тільки проти України, а й проти всього світу загалом. Україна просто наразі перша на черзі – але й про інших ворогів росіяни не забувають.

Однак відкрито говорити про те, що в цій ситуації щось не так, наважуються тільки найменші сусіди, котрі, за великим рахунком, наступні в черзі.

«З «формулою Штайнмаєра» все добре, однак, на мій погляд, вона сприятливіша для Росії, а не для України. Хтось чинить сильний тиск на український уряд, щоб якось домовитися з російською стороною і піти на поступки, проте ми не бачимо жодних поступок з російської сторони», - заявив у вівторок, 5 жовтня, президент Литви Гітанас Науседа під час візиту в Гельсінкі на спільній з президентом Фінляндії Саулі Нііністьо прес-конференції. І додав, що діалог з Москвою стане можливим, тільки якщо Росія змінить свою поведінку.

Залишилася геть дрібниця: помітити, що наразі діалогу немає, і його немає саме тому, що Росія робить те, що хоче, і ніхто їй не наважується заперечити. Росія не прагне діалогу, хто б міг подумати, правда? Жодного бажання вступати в діалог Росія не має, і, зрештою, вона не має в цьому жодної потреби. Наразі все йде так, як їй хочеться – і вона не має жодної мотивації щось змінювати і в чомусь себе обмежувати.

От покладіть руку на серце і зізнайтеся: ви би хотіли обмежувати себе і щось змінювати, якби все у вашому житті йшло саме так, як вам хотілося?

От і Росія не хоче.

Не має для того жодних причин.

І світ чомусь не демонструє жодного бажання ці причини створювати.

Сподіваються заморити санкціями, а там або ішак помре, або падишах.

Але наразі виглядає на те, що Росія швидше поскидає всіх сусідніх падишахів і занурить світ в хаос, на фоні якого буде намагатися створити для себе якусь подобу світового панування. А якби ще й вдалося зруйнувати всю західну цивілізацію і поширити спосіб життя російської провінції на всю планету, окрім хіба курортів, де відпочивають російські олігархи, – ото би взагалі була би ідеальна, з точки зору російської політичної верхівки, планета.

Але наразі на шляху втілення цієї російської мрії є кілька перешкод.

І перша з цих перешкод – це Україна.

І навіть її газова труба – попри всі додаткові газопроводи. Це настільки сильна перешкода, що нам навіть знову пропонують дешевий російський газ – як то не дивно.

«Продовжують надходити нові заяви з РФ. Через засоби масової інформації (що трохи дивно, оскільки такі пропозиції, як правило, надаються в письмовому вигляді) нам пропонують:

1. «обнулити взаємні претензії»;
2. російський газ за прямими постачаннями – дешевший, ніж за реверсом.

Для «Нафтогазу» продовження транзиту російського газу є стратегічним завданням. Але на цю проблему треба дивитись з точки зору сухих цифр та фактів.

За першим пунктом. Російська сторона пропонує Нафтогазу «обнулити» майже 3 мільярди доларів за Стокгольмським рішенням і відмовитися від позову ще на 12 мільярдів. До того ж, АМКУ пропонується відмовитися від штрафу на близько 7 мільярдів доларів.

Разом – 22 мільярди доларів – «понять и простить». Шукаю і не знаходжу в озвучених в медіа пропозиціях зустрічні кроки Росії на співставні суми. Хіба так виглядає «обнулення» взаємних претензій?

Перейдемо до другого пункту. Нам пропонують повернутись до прямих постачань газу з Росії, і обіцяють ціну, меншу на 25%, ніж ми маємо зараз з Європи.

За чинним контрактом, ми вже маємо право купувати російський газ за ціною німецького хабу. «Газпром» відмовляється виконувати це положення контракту.

Традиційно російські постачання, навіть зі знижками за лояльність, чомусь виходять дорожчими, ніж закупівлі за конкурентними цінами у Європі. Це нелогічно, бо «Газпром» транспортує газ на меншу відстань.

Коли Стокгольмський арбітраж виправив цю цінову аномалію, «Газпром» відмовився постачати газ.

Ми вже давно переконались, що ніщо не обходиться Україні так дорого, як дешевий російський газ. Коли наші відносини з «Газпромом» вдається зробити суто комерційними, баланс витрат суттєво змінюється на користь України.

Сухі цифри:

- у 2013 році, коли у нас була знижка «за флот в Криму» і ми купували газ майже виключно у «Газпрому», на транзиті ми заробили 3 мільярди доларів, а за імпортований газ заплатили Росії понад 5 мільярдів. Від’ємна різниця між доходами за транзит та видатками на купівлю газу – понад 2 мільярди доларів.

- у 2018 році, коли ми вже перейшли від «дешевого» російського газу на «дорогий» європейський і не мали жодних політичних знижок, на транзиті заробили 2,7 мільярди доларів, а на закупівлю витратили 2,1 мільярди. Позитивна різниця для нас склала 600 мільйонів доларів.

Ще раз цитую російських посадовців: «Як можна взагалі говорити про щось і прагнути до якихось домовленостей, якщо триває така вакханалія в Стокгольмському арбітражі. І Путін чітко сказав, що, хлопці, давайте, потрібно спочатку відмовитися від якихось вимог, досить абсурдних, а потім вже домовлятися».

Ми готові домовлятися про продовження транзиту. Наша позиція в цьому питанні повністю збігається з позицією Єврокомісії.

Росія – проти, її лякає «вакханалія в Стокгольмському арбітражі». Звичайно, рішення найавторитетнішого європейського арбітражного суду можна називати «вакханалією», але тоді постає логічне питання - навіщо «Газпром» минулого року ПЕРШИМ ініціював в Стокгольмському арбітражі два нові процеси проти «Нафтогазу»?

Ми готові до конструктивного співробітництва заради продовження транзиту, але будемо й надалі наполегливо та ефективно захищати як національні інтереси, так і інтереси «Нафтогазу», – написав у Facebook голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв.

Що ж, принаймні, в питанні газу ми вже трохи зуби наростили – і Європа, принаймні, найавторитетніший європейський суд, нам в тому допомагає.

В решті питань ситуація гірша.

Зокрема, навіть у тих, де західний суд став на бік України.

Ще у травні Міжнародний трибунал ООН з морського права зобов’язав Росію звільнити моряків і кораблі «Бердянськ», «Нікополь» та «Яни Капу».

Моряки таки потрапили додому. Хоча,за офіційною російською версією, це відбулося не через відповідну вимогу Міжнародного трибуналу, а в результаті обміну 35 на 35. То є суттєвий момент: ніби і рішення суду виконали, і світові дулю в кишені показали, виторгувавши собі за то 35 своїх людей.

А українські моряки, до слова, і далі продовжують залишатися обвинувачуваними в кримінальній справі, яку розслідує Слідчий комітет ФСБ РФ. Єдине, що добре – моряки вдома. Хоча Росія і далі збирається їх судити – і робить вигляд, що все так і має бути.

А от з кораблями справа гірша.

Єдине, що наразі тішить – це те, що українська влада таки не забула ні про моряків, ні про кораблі.

Міністерство закордонних справ України вкотре надіслало в понеділок, 4 листопада, Росії ноту з проханням повідомити місце і час, коли українські військові можуть забрати «Бердянськ», «Нікополь» та «Яни Капу».

Офіційної реакції від МЗС РФ не було.

Та й взагалі реакції не було – якщо не брати до уваги заяву члена Ради федерації РФ, кримчанина Сергія Цекова. У коментарі для російських ЗМІ на цю тему він заявив, що, мовляв, Київ «так і не визнав факт провокації», «що варто було б зробити», а «потім вже говорити про майно».

Це вже натяк навіть не на те, щоб «обнулити претензії» – а на те, щоб Україна залізла під плінтус, тобто, культурно кажучи, спустилася нижче нуля.

Звісно, можна сподіватися на те, що то є рішення суду ООН… Але коли Росія брала рішення ООН, чи й інших міжнародних організацій, до уваги?

Тільки в тих випадках, коли їй за то може «прилетіти» щось серйозне.

Наразі світ не дуже переймається роздумами про те, як міжнародні організації можуть забезпечити Росії серйозні аргументи на користь чемної поведінки.

Хоча думка про те, що Росія веде війну проти всього світу, не нова, і щотижня обростає новими аргументам. Так, для прикладу, в Болгарії вже тривалий час воюють то з русофілами, то з російськими дипломатами-шпигунами, то з російськими спецслужбами. От 30 жовтня Болгарія витурила з країни першого секретаря посольства Росії в Софії, звинувативши його у збиранні секретної інформації державної ваги.

У Великобританії, де, як відомо, і російські шпигуни, і російські спецслужби почувають себе цілком вільно, тамтешні спецслужби навіть цілий звіт приготували про те, що Росія загрожує національній безпеці. Але британські політики вважають, що ця загроза – то щось таке далеке і наразі неважливе. Брекзіт для них наразі важливіший. Про роль Росії у Брекзіті – і в розхитуванні ситуації в Європі загалом – британські політики намагаються не думати. Ще трохи – і британські вчені доведуть, що якщо закрити очі на проблему руками, то проблема сама розсмокчеться. Ну або «обнулиться»…

Україні наразі на це розраховувати не доводиться. Росія докладає всіх зусиль, аби «обнулити» Україну на всіх можливих напрямках у всіх можливих сенсах. З таким ворогом у нас нема іншого виходу, окрім як захищатися і розбудовувати сильну державу всіма можливими способами. Державу, сильнішу, ніж Росія – хоч би як фантастично це не звучало. Суто для того, щоб «обнулити взаємні претензії». З міжнародною підтримкою – чи без неї.