Щороку в листопаді українці в усьому світі вшановують пам’ять жертв одного з найстрашніших геноцидів в історії людства.

Голодомор українців 1932-33 років начисляв понад 7 мільйонів жертв, невинних осіб української національності, на території Української Радянської Соціалістичної Республіки та поза її територією в Союзі Радянських Соціалістичних Республік, зокрема, на таких густо заселених українцями теренах, як Кубань.

Сьогодні доволі багато доказів свідчать, що ця трагедія українського народу була свідомо влаштована Кремлем для того, щоби придушити серце українського народу – українське селянство. Про це писав ще у 1950-х роках відомий юрист і автор Конвенції запобігання і покарання геноциду при Організації Об’єднаних Націй Рафаїл Лемкін. Пізніше радянські документи підтвердили цей склад злочину недвозначно. Загально визнано, і навіть на міжнародному рівні, що це був геноцид українського народу.

Уточнення кількості жертв ще і нині встановлюється, хоча від часу трагедії минуло більше, ніж 80 років, на підставі радянських архівів, але з впевненістю можна стверджувати, що загиблих було не менше, ніж сім мільйонів, серед них, напевно, три мільйони дітей. Ця підтема, зокрема, наголошення на кількості смертей українських дітей у 1932-33 роках, важлива не тільки для доказу жахіть цього геноцидного процесу, але також щоби усвідомити собі страшні наслідки для українського генофонду навіть сьогодні.

Протягом останніх років дослідники в Україні – історики, демографи, юристи – проводять активну та інтенсивну роботу стосовно обчислення жертв Голодомору серед дітей. Статистика базується на записах про народження дітей у період перед роками Голодомору та реєстру вступу дітей до перших класів початкової школи вже після 1933-го року. При цьому треба розуміти, що навіть такий аналіз не є повним, бо в роки Голодомору не завжди фіксувалися смерті дітей.

Провідним серед цих дослідників є професор Володимир Сергійчук із Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сергійчук давно відомий своєю працею в радянських архівах від першого дня, коли вони стали доступними для об’єктивних вільних науковців.

Висновки, передусім, щодо дітей, треба розуміти для того, щоби збагнути трагедію нашої нації протягом останнього сторіччя, тим паче, що наш народ зазнав величезних втрат внаслідок двох світових воєн, які тривали не тільки на нашій землі, але хіба, здебільшого, на нашій території, а також між воєнним та післявоєнним періодами репресій.

До речі, коли йдеться про великі за кількістю жертв геноциди у ХХ сторіччі, то тільки Голодомор 1932-33 рр. почався в мирний час, до речі, коли західні демократичні держави обмінювалися дипломатами з тими, котрі чинили цей геноцид. І це яскраво представлено у Конвенції ООН, де йдеться про час війни і час миру.

Відомий британський науковець-історик Норман Дейвіс встановив, що український народ втратив у ХХ сторіччі 20 мільйонів осіб через переслідування й війни.

Особлива тема «Діти Голодомору» – це, фактично, недосліджена досконало тема досі. Вона дуже болюча, емоційна, а також показова.

Тобто, не було б Голодомору 1932-33 років, то Україна була б інакшою державою, бо українські діти, котрі померли голодною смертю, й їхні діти і внуки мали би вплив на подальші процеси історії, жили б на територіях сьогоднішнього Донбасу та інших регіонів, де штучно заселені росіяни становлять сьогодні небезпеку суверенітету України.

Ось для прикладу, щоб осягнути масштаб цього явища, тобто рівень смертності дітей під час Голодомору, Сергійчук наводить такі факти: «Голодомор-геноцид української нації, який забрав від 7 до 10 мільйонів життів, завдав особливо страшного удару по українських дітях. Наприклад, тільки з одного сільського кутка Джулаївка, що в селі Хацьки, Смілянського району, Черкаської області, загинули тоді голодною смертю 12 зі 17 уродженців 1926 року…

1 вересня 1932 року до четвертих класів Генічеського району прийшли 1446 дітей, до них додалося ще 125, але до літа 1933 рахувалося вже тільки 986. Тобто, втрати – 585 четвертокласників, що в масштабах України могло сягати до трьохсот тисяч жертв. Усього початкова школа втратила до півтора мільйона учнів, а, загалом, дитячі втрати становили не менше, ніж три з половиною мільйона».

Дійсно, ця тема не може не викликати емоцій. Вона дуже тяжка, але її потрібно вивчати. Самі загиблі діти цього просять. А знання історії нашого народу та виклики сьогодення цього вимагають.