Свіже рішення Північного апеляційного госпсуду підтвердило існування «чорних дір» у закупівлях газу для опалення. Навіть сам прокурор не може, хоч навіть і в інтересах держави, оспорювати додаткові угоди про підвищення ціни блакитного палива.

Уманський національний університет садівництва у січні 2018 року за результатами тендера уклав угоду з ТОВ «Євроенерготрейд» на постачання газу для Тальнівського коледжу за 9 630 грн. за тисячу кубометрів. А вже наступного дня після укладення угоди замовник і постачальник уклали додаткову угоду про підвищення ціни до 10 593 грн.

Місцева прокуратура звернула увагу на таке швидке підвищення ціни й оспорила в інтересах замовника додаткову угоду.

Прокурор посилався на те, що додаткова угода була укладена наступного дня після укладення договору за результатом закупівлі. Тоді як експертний висновок, яким підтверджувались діапазони коливання цін на газ, існував уже на момент укладення договору. А значить, фірма добровільно погодилась укласти договір за ціною, нижчою від ринкової.

Також прокурор зазначав, що, відповідно до інформації ГУ статистики у Черкаській області, індекс споживчих цін на природний газ був сталим та не змінювався. У зв’язку з чим заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки просив суд визнати недійсною додаткову угоду про підвищення ціни договору.

Суд першої та апеляційної інстанції відмовив прокурору в задоволенні позову з підстав відсутності у нього повноважень виступати позивачем у подібних правовідносинах.

Так, суд зазначив, що прокурор може презентувати інтереси держави в суді лише у двох випадках:

– якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого зараховано відповідні повноваження;

– у разі відсутності такого органу.

При цьому суди встановили, що Міністерство освіти і науки України не має повноважень на представництво інтересів держави у сфері публічних закупівель, а, отже, позов було подано прокурором в інтересах органу, який не може виступати позивачем у подібних справах.

Такими органами-позивачами могли б бути Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Державна аудиторська служба України. Однак, і в їхніх інтересах прокурор не міг подати такий позов, бо ним не було вжито заходів щодо спонукання Міністерства економічного розвитку і торгівлі та Державної аудиторської служби України до подання ними позову в справі.

Отже, підсумовуючи, маємо наступне – прокурор може звернутись із позовом про визнання недійсним додаткової угоди про підвищення ціни до договору про закупівлю у таких випадках:

– якщо позов подається або в інтересах замовника, або МЕРТу, або ДАСУ;

– якщо прокурор вжив належних та вичерпних заходів для спонукання зазначених вище органів до подання ними позову від свого імені.

Що ми маємо, в підсумку, для сфери закупівель завдяки такій судовій практиці?

З одного боку, все правильно. Прокуратура не повинна бути альтернативним позивачем та, за відсутності для цього обґрунтованих причин, втручатись у господарські відносини, подаючи позови в інтересах однієї зі сторін договору, навіть якщо ця сторона – державна.

Такою обґрунтованою причиною може бути саме бездіяльність державної сторони, яка завдає шкоди державному бюджету, а, значить, кожному з нас – платників податків. І саме в таких випадках прокуратура повинна йти в суд від нашого імені – десятків мільйонів українців, що наповнюють казну своїми грошима, які потім не зовсім економно та ефективно витрачають на процедурах закупівель.

Але, з іншого боку, коли наступного дня після підписання договору замовник укладає додаткову угоду про підвищення ціни на газ на підставі експертного висновку, що був наданий до підписання договору, хіба такі дії не містять ознаки кримінального правопорушення? Чому компанія торгується на аукціоні, опускає ціну нижче, ніж інші, щоб саме з нею уклали договір, а потім за домовленістю із замовником одразу її підвищує?

Чи можна говорити в такому випадку, що бездіяльність замовника та погодження на додаткову угоду – достатньо обґрунтована підстава для втручання прокуратури в судовий процес?

Суд посилається на те, що ми маємо контролюючі органи: МЕРТ та ДАСУ. Але чи бачили ми хоч раз, щоб МЕРТ виступав позивачем у суді щодо визнання недійсною додаткової угоди із замовником з якогось маленького міста, розташованого за сотню кілометрів від самого МЕРТу? Чи має МЕРТ для цього ресурси, як людські, так і фінансові? Та чи повинно взагалі міністерство цим займатись?

Щодо ДАСУ, то аудитори можуть зазначити, що нема порушень, а можуть написати, що є. Все залежить, зокрема, від суб’єктивного ставлення посадовця ДАСУ до тієї чи іншої ситуації. Тому розраховувати на них також не варто.

Отже, маємо, в підсумку, рішення суду з правильно складеними літерами, але з небезпечно неправильними наслідками. Один з видів ефективної зброї проти підвищення ціни договору допками – знешкоджений, а новий – не створений. Отже, порушники можуть почувати себе в більшій безпеці. Їхні інтереси – захищені. Що, на жаль, не можна тенденційно сказати про платників податків :(

Автор: Агія Загребельська,
колишня держуповноважена АМКУ

Джерело: «Наші гроші»
(http://nashigroshi.org/2019/10/29/zamknutyy-lantsiuh-navit-prokuror-ne-mozhe-pokaraty-zamovnyka-za-nevmotyvovane-pidniattia-tsiny-na-haz/)