Потік щоденних подій іноді корисно переривати, щоб осмислити якийсь певний рубіж у розвитку країни. Можливо, і не рубіж, а стан.

Цей стан допомагають зафіксувати соціологічні дослідження. На поки що найсвіжішому з них і ґрунтується ця стаття.

Цифри і події

Журналісти описують події. Соціологи оперують цифрами.

Але я не буду викладати суто цифрові показники суспільного стану. Постараюсь з деякими цифрами пов’язувати події, що є актуальними. Спробую в аналітиці поєднати журналістику та соціологію.

Методологія дослідження

Соціологічна агенція «Рейтинг», яка провела дане дослідження 19-22 жовтня 2019 р., наводить наступні методологічні передумови:

аудиторією слугувало населення України віком від 18 років і старші.

Вибірка опитування репрезентативна, тобто представницька, за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність склала 2500 респондентів, що є достатнім для обґрунтованих висновків.

Формою опитування стало особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face).

Помилка репрезентативності дослідження: не більше, ніж 2,0%.

Таким чином фіксуємо, що методологія дослідження є класичною, а, значить, дозволяє отримати достовірні результати.

Загальні настрої в країні

Масові настрої, з одного боку, є достатньо сталими, а з іншого боку – можуть вельми відчутно змінюватися у разі, коли трапляються якісь надто резонансні події.

Економічне становище в Україні

Почнемо з оцінки економічного стану. Соціологи поставили питання: «Як змінилося за останні 12 місяців економічне становище в Україні?».

Зважимо на те, що останні 12 місяців рубіжно діляться на півроку, умовно кажучи, «епохи Порошенка-Гройсмана» і фактично декілька місяців (менше, ніж півроку), умовно кажучи, нової «епохи Зеленського-Гончарука». З оглядом на те, що йдеться про економіку, наголошу, що уряд Гройсмана продовжував функціонувати навіть після перемоги В. Зеленського, до 29 серпня 2019 р., а свій уряд на чолі з прем’єром О. Гончаруком новообраний президент України отримав тільки після парламентських виборів. А саме – 29 серпня 2019 року.

Тобто, новому уряду поки що виповнилося тільки 2 місяці.

Так що кому з президентів України – Порошенкові чи Зеленському – адресувати питання та претензії щодо економічного становища України, загалом, ясно.

Як же відповіли опитані?

18% опитаних вважають, що за останні 12 місяців економічне становище в країні покращилася, причому, 2% оптимістично вважають, що покращення є значним, а 16% помірковано оцінюють його як невелике.

47% говорять, що воно не змінилося, і це практично половина країни.

Можна думати, що нові урядовці у відповідь могли б запитати: «А що ви хотіли, адже нам тільки 2 місяці. Коли б ми встигли змінити ситуацію?».

29% – песимістично стверджують, що ситуація погіршилася. Причому, 7% думають, що погіршення є значним.

Економічне становище в сім’ї

Подібні оцінки і щодо фінансового становища сімей: 17% – вважають, що ситуація покращилася, 53% – не побачили зрушень і 30% – сказали про погіршення.

Отже, погіршення (як і покращення) у сім’ї українці відчувають практично в таких же пропорціях, як і в країні. Можна сказати, що громадяни живуть синхронно з країною. Хоча, певний відсоток тих, чиї сім’ї живуть краще (чи гірше), ніж країна, існує. Проте, соціологи його в даному дослідженні не виявили. Дехто у відповідях лукавив?

Динаміка

У динаміці з початку року кількість тих, хто негативно оцінював економічну ситуацію як у країні, так і у родині, зменшилася вдвічі.

Що це означає – реальне покращення чи оптимістичні очікування? Скоріше, напевно, друге. Люди вірять, що новий уряд зможе досягти успіхів?

Адже 45% відповіли, що економічне становище в країні в найближчий рік покращиться. З них 4% думають, що значно покращиться.

Отже, уряду Олексія Гончарука треба зробити неймовірні зусилля, щоб не розчарувати майже половину країни, яка в нього повірила. А це ой як нелегко.

26% – вважають, що воно не зміниться, і ці маловіри на державу вже не сподіваються.

Відрадно, що лише 15% мають негативні сподівання. Ще 15% не змогли відповісти на це питання. Можливо, це особи, які живуть одним днем, що називається, носом у повсякденність, і не задумуються про якісь тенденції на майбутнє.

Ситуація у сферах

Від оцінок загального стану перейдемо до відчуттів опитаних щодо стану в різних сферах нашого життя.

Дослідники поставили питання: «Наскільки, на вашу думку, змінилася ситуація за останній рік у таких сферах?». І ці сфери назвали.

Ось що відповіли опитані:

вони позитивно оцінили стан різних сфер нашого життя у діапазоні від 3% (ціни на основні товари та ліки) до 39% (стан доріг).

Те, що ціни є дуже значними, а для багатьох, передусім, пенсіонерів) навіть непідйомними, зрозуміло.

Ціни, тарифи, інфляція… Результат: в Україні введена тисячогривнева купюра з портретом В. Вернадського

А очікувати на те, що «гордість» за стан вітчизняних доріг перевищить задоволення від стану в усіх інших сферах, навіть таких важливих, як

оформлення та виплата субсидій; пенсійне забезпечення; тарифи на комунальні послуги; стосунки України з Росією; ситуація зі злочинністю; якість житлово-комунальних послуг; безпека на дорогах; якість освіти; якість медичного забезпечення; вирішення питання війни на Донбасі; політична стабільність; боротьба з корупцією; можливість знайти роботу; стосунки України із Заходом; міжнародний імідж України; свобода слова та демократія; стабільність курсу гривні – не доводилося.

Як ви розумієте, я розташував оцінки у різних сферах строго по мірі їх зростання – від 4% у сфері «Оформлення та виплата субсидій» до 31% у сфері «Стабільність курсу гривні».

Звертаю увагу читачів на неоднаковість і навіть суперечливість оцінок у сферах, які достатньо співвідносні між собою.

Якщо стосунками України з Росією задоволені тільки 8% (що зрозуміло), то чому задоволення у такій спорідненій сфері, як «Вирішення питання війни на Донбасі» наполовину більше – 12%?

А хіба це вирішиться без Росії? Точніше, без зміни її позиції – чи то за участі нормандського формату, чи то за участі США?

І ще: міжнародним іміджем України задоволені 20% (можна наголосити – на жаль, лише 20%), а стосунками із Заходом – 18% (про низьке задоволення стосунками з Росією я уже сказав. То на ці 2% задоволення іміджем України припадає імідж нашої країни в очах усього іншого світу – Азії, Африки, Центральної та Латинської Америки тощо – тобто, усього іншого світу, який не зараховують ні до Росії, ні до Заходу?

Ось, скажімо, був нещодавній візит президента України В. Зеленського до Японії. Мав він підвищити міжнародний імідж України? Мав. А що ми читали у вітчизняних ЗМІ та соцмережах після цього?

Візит до Японії і проблема сукні

Нагадаю те, про що говорив нашим слухачам у радіопрограмі «Гарячі новини з України» одразу після цього візиту.

Отже, президент В. Зеленський із дружиною вперше в історії україно-японських відносин був запрошений на інтронізацію імператора Японії. Хай серед двохсот інших глав держав та урядів, але ж, все-таки, був.

Спочатку українці побачили світлину зустрічі нашого президента з прем’єром Японії Абе, потім уже президентську пару. Перша леді була одягнена в жовту сукню, і пара виглядала, нібито, гарно.

Але довго насолоджуватися виглядом першої подружньої пари держави українцям не дали. Цілий хор самозваних «експертів» – а це були, здебільшого, жінки, серед них і дружини відомих політиків – одразу розкритикували одяг першої леді.

Розкритикували вщент.

Президент і перша леді в Японії

Соціальні мережі переповнилися «авторитетними» висновками, що Олена Зеленська (а з нею, звісно, і чоловік-президент), нібито, вчинили непоправний дипломатичний «ляп», вибравши для такого важливого візиту сукню жовтого кольору.

Нам наперебій почали розповідати, що це неприпустимо, бо це – колір імператора, і жовте у його присутності можуть одягати лише дуже наближені до Його Величності особи, наприклад, члени імператорської родини.

А тут ось наша президентша «відзначилася», – глузували вітчизняні домашні «експерти». Ну, мовляв, що з неї візьмеш – так і читалося між рядків, а часто і в рядках – вчорашня мешканка Кривого Рогу вирвалася у вищі міжнародні сфери, то що від неї чекати?

Улюблена вітчизняна тема «Дунька в Європі» була розкручена на повну потужність, хоча й стосувалася Азії.

Нам «авторитетно» повідомляли оці самі «експерти»-самозванці, що після такого непоправного «ляпу» міжнародний імідж України в Японії впаде ледь не до нуля і ні на що сподіватися Україна найближчим часом не повинна.

Ну і, звичайно, президентові, так би мовити, попутно, також дісталося. Нова хвиля насмішок і образ нагадувала невеликий тайфунчик.

Однак, через деякий час спочатку несміливо, а потім дедалі більш наполегливо зазвучали голоси на захист – і першої леді, і президента В. Зеленського, і міжнародного іміджу України, у кінцевому підсумку.

Знайшли навіть таблицю заборонених в Японії кольорів одягу. Найбільш близькими до жовтого (але, все-таки, іншими) були названі 2 заборонені кольори: жовто-рудий і гарденійовий.

Були опубліковані і зразки цих кольорів. До лимонно-жовтого кольору сукні першої леді Олени Зеленської вони абсолютно не підходили.

Цей скандал, який штучно роздмухували в країні противники президента В. Зеленського і просто недоброзичливці, досяг такого рівня, що посольство Японії в Україні вважало необхідним випустити спеціальну заяву. Ось її текст:

«Ми висловлюємо нашу щиру вдячність президенту України Володимирові Зеленському та першій леді за те, що вони прийняли запрошення відвідати нашу країну для участі у церемонії інтронізації Його Величності Імператора Японії минулого тижня.

Участь президентського подружжя у церемонії інтронізації є важливим етапом у наших двосторонніх відносинах.

Одяг президента і першої леді також добре гармоніював із благородною атмосферою і справив на японське суспільство дуже позитивне враження про подружжя та Україну як країну.

Перший двосторонній саміт із прем’єр-міністром Абе був вчасним та успішним. Ми слідкуємо за результатами цього візиту та надалі працюватимемо для подальшого поглиблення наших двосторонніх відносин.

Ще раз дозвольте подякувати панові президентові та першій леді!».

 

Тільки сліпий не побачить тут фрази про одяг президентського подружжя. Тільки нерозумний не зрозуміє – як і для чого цей пасаж було включено до заяви посольства.

Після цього в соцмережах, загалом, запанувала тиша, хоча дехто до останнього, перепрошую, «відгавкувався», бажаючи залишити за собою останнє слово.

Але всі ті галасливі «експерти» ніби язика прикусили. Так і хотілося запитати декого по-народному: «Ну що, вмилися?».

Але що питати. Хай би навіть сам імператор Японії Хірохіто похвалив сукню Олени Зеленської, нашим «Дунькам» це все одно. Ними рухають заздрість і ненависть – два дуже потужні емоційні «демони».

І ці «демони» вилазять щоразу, як тільки-но трапляється якась нагода, або ж навіть пів нагоди ущипнути, вдарити, звинуватити, кинути купу бруду в президента і заодно в його дружину.

Ми з вами, шановні читачі, ще не раз це побачимо і у цьому, на жаль, переконаємося.

Окремо зазначу, що я зовсім не проти критики, навіть гострої, нашого президента чи першої леді – за умови, якщо вони скоюють якісь вчинки чи допускають вислови, що насправді шкодять іміджу та інтересам України.

Чого бракує?

Україні нині бракує багато чого. Але соціологів цікавило – чого, насамперед, нам не вистачає?

Відповіді – від тих, що набрали найменше голосів, до тих, що набрали найбільше, розташувалися таким чином:

впливовості у світі; справедливості; розвитку; достатку; єдності; стабільності; порядку; миру.

Впливовості України у світі бажають лише 8% українців – може, тому, що реалістично оцінюють стан нашої країни в усіх вимірах – фінансово-економічному, політичному, гуманітарному. Адже і в рубрику «наші перемоги» в рамках радіопрограми «Гарячі новини з України» я змушений найчастіше включати спортивні здобутки українців. Бо перемог в інших сферах відчутно не вистачає.

Зате миру не вистачає трьом чвертям опитаних. Причому, цінність миру переважає беззаперечно – 71%; позиція № 2 «Порядок» отримала 43%, «Стабільність» – 40%, «Єдність» – 37%.

А ви, шановні читачі, помітили, що найбільш потрібні нині речі складають такий стан суспільства, який колись, ще за часів Брежнєва, називали застоєм і усіляко збиткувалися над цим поняттям.

Тільки гірко «скуштувавши» розорення, безробіття, війни, розбрату, хаосу, українці змогли оцінити всі параметри суспільної та державної стабільності, над якими тоді легковажно сміялися, бажаючи не застою, а розвитку.

А ось тепер розвитку України бажають лише 30%, як і справедливості. Можна сказати, що українців жорстко таки притиснули наші нинішні обставини – насамперед, війна та соціально-економічні негаразди, якщо вони мріють про порядок та стабільність значно більше, ніж про розвиток.

Пошуки миру, побоювання та попередження

Зі Штайнмаєром у Токіо

Володимир Зеленський був обраний президентом України, передусім, тому, що активно просував тему миру. Тепер він цей мир – уже у статусі президента України – шукає.

Точніше, шукає дороги до цього.

І тут він зіштовхується з такими труднощами, що на перший погляд можуть здатися нездоланими. А може бути, що такими вони і є на найближчий історичний період.

Проте, президент продовжує вперто ці дороги до миру шукати – наражаючись при цьому на критику, протести і ось вже на відкриті погрози вбивства.

 

Один із шляхів, так звана формула Штайнмаєра, є ледь не прямою вимогою трьох членів так званого нормандського формату – Німеччини, Франції і, тим більше, Росії.

Не буду тут зупинятися, бо вже неодноразово писав про це в нашій газеті.

Перебуваючи в Токіо, президент В. Зеленський примудрився там зустрітися зі Штайнмаєром, котрий зараз обіймає посаду президента Німеччини і також брав участь в інтронізації імператора Хірохіто.

Я з цікавістю чекав якихось проривних повідомлень після цієї зустрічі, проте, не дочекався. Пан Штайнмаєр тільки пояснив, що його так звана формула – не що інше, як Мінські домовленості, тільки в подрібнених кроках, щоб легше було їх виконувати.

Але в тому і справа, що і самі Мінські домовленості, і формула Штайнмаєра написані таким чином, що інтереси України враховуються в цих документах найменше.

Так що пояснення пана німецького президента нічого тут додати не можуть, бо ці кроки прописані настільки загально, не конкретно, що спотикаєшся уже при обговоренні першого пункту – припинення обстрілів і розведення військ.

Знаємо з вами, шановні читачі, що найбільшими противниками розведення військ в Україні є сили, які публічно представляє екскомандир полку «Азов» і голова партії «Національний корпус» Андрій Білецький.

Він і сам виступає, й акції протестів влаштовує під гаслом «Ні капітуляції», оскільки вважає відведення наших військ у процесі розведення протиборчих сил капітуляцією і здачею національних інтересів України.

Підозрюють (чи вважають), що за А. Білецьким стоїть експрезидент Петро Порошенко, який продовжує при найменшій нагоді опонувати Володимирові Зеленському, нібито, виборча кампанія все ще не закінчилася.

Опонувати – це достатньо м’яко сказано. Проглядається жорстка вперта боротьба з боку Петра Порошенка з новим президентом В. Зеленським.

П. Порошенко наголошує, що це – боротьба за національні інтереси України. Значною мірою так. Але і лукавити нема чого – бо його боротьби персонально проти В. Зеленського вистачає – часто чужими руками і вустами.

Як от це сталося днями.

Візит у Золоте, перепалка та погрози

Гостра дискусія президента з Л. Янтарем (справа, спиною до нас)

Оскільки відвід військ у містечку Золоте зірвався (якраз зусиллями бійців А. Білецького), туди прибув президент В. Зеленський, щоб особисто перевірити ті твердження, що учасники протестів формулювали – що, нібито, місцеві мешканці проти розведення військ, що там нема що їсти, що відводити наші війська – це кидати місцеве населення на поталу ворогові, який обов’язково захопить позиції, з яких наші війська відійдуть.

У соцмережі було викладено розмову В. Зеленського з ветераном Денисом Янтарем, в якій В. Зеленський був надто різким, розмовляв з бійцем на «ти» і вимагав, щоб ці люди А. Білецького вивезли зі Золотого свою зброю (ясно, незаконну).

Різка та явно скоординована кампанія критики В. Зеленського (значно більш різка, ніж його власна жорсткість розмови з Д. Янтарем) завершилася шокуючим відеороликом.

У ньому нардеп від фракції П. Порошенка Софія Федина та блогер Марія Звіробій не просто лаяли, зокрема, і матом, але й відкрито погрожували президентові смертю. Слова блогерки «Щоб ти здох!», адресовані главі держави, були в цьому відео не найбільш загрозливими.

Шок від цього неймовірного вчинку був таким, що дехто в соцмережах запитував – під впливом чого ці дві жінки таке могли говорити?

Алкоголь? Кокс? – запитували вони.

Я думаю, що це – ненависть до людини, яка перемогла їхнього шефа, бажання вислужитися перед шефом. Бо біль за країну чи побоювання здачі національних інтересів може породити дуже різку критику – це припустимо, але не прямі погрози вбивства.

Це вже поза межею закону та моралі.

Тож не дивно, що фракція «Слуга народу» вимагає від правоохоронних органів дати оцінку цьому неймовірному вчинкові.

Прослідкуємо подальший розвиток подій.

Загрози

Опитаним дали можливість довільно визначити список загроз, що нависають над Україною та нашим життям.

Якщо я скажу мешканцям Америки (та й Європи також), котрі, як вогню, бояться тероризму, що українці нині бояться його найменше – лише 13%, то викличу, напевно, здивування.

Можуть і запитати – а що, війна на Донбасі хіба не є тероризмом, чи, принаймні, не породжує його зростання на всій території України?

Так, війна і тероризм взаємо­пов’я­зані. Тим не менше, повномасштабної війни з Росією бояться значно більше українців – 36%. Хоча зі здивуванням фіксую – а що, 64% такої ймовірної війни не бояться? Чи впевнені, що її не може бути?

Колись ми також не могли собі уявити, що у нас незаконно відберуть Крим та пів Донбасу, що українці будуть гинути на, нібито, млявій, гібридній війні тисячами.

До речі, ось така, нібито, млява війна, яка нині на Сході України, не бачиться опитаним загрозою.

Хоча й на ній отримують поранення, каліцтва і смерть вояки та мирні українці.

Та найбільшою загрозою опитані вважають, процеси, можливо, й непоправні, які відбуваються з населенням України.

Цілих 5 факторів (процесів) вбачаються у цій царині загрозливими.

Це є: вимирання населення – так вважають 33%; деградація населення – 35%; зростання злочинності – також 35%; погіршення здоров`я нації – 40%; масовий виїзд українців за кордон – 56%, і це опитані сприймають як найбільшу загрозу, що нависла над Україною.

Зітхнемо, бо приблизно в такому ж порядку бачимо ці загрози і ми.

Завершення

Ситуація в країні складна. Очікуємо її ускладнення. А героям, звісно, слава! Як і Україні.