rss
12/12/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Подорожі \ Норвегія гірська. Найдовший у світі тунель і король фіордів Розповідь про побачене у Норвегії з порадами тим, хто сподівається туди колись потрапити

Ця частина моєї розповіді про мандри Норвегією присвячена західній частині країни з її горами, водоспадами, фіордами, поселеннями, тунелями – казковими місцями, у які хочеться повернутися.

Безлюдна краса

На захід Норвегії, у район довгоочікуваних фіордів, ми виїхали з Осло в обідню пору. За вікном падав сильний дощ. І хоча він змазував пейзажі, ми встигали трохи оцінити красу, яку минали. Все, як показують у норвезьких фільмах: Осло-фіорд, який на 100 км врізається в сушу, густі ліси, високі гори, повноводні ріки й озера, яких там – безліч, довжелезні стрічки-водоспади мало не з кожної гори, тунелі. Гід розповів, що тунелів у Норвегії – 1100 штук! Важко сказати, через скільки з них ми проїхали за всю поїздку, але 15-20 перетнули точно. Серед них – і 24-кілометровий Лердальський тунель, який вважається найдовшим у світі.

Title Title Title 

 

На відкритих територіях бачили поля, а на них, уявіть (!) – не соняхи й кукурудзу, а харчі для населення: пшеницю, бобові, яблуневі сади, малинники...

Житлові будинки – здебільшого, чорні й темно-червоні з білими вікнами. Дуже гарні, урочисті, відчувається певний стиль. Чимало будівель укриті дерном (мохом або рослинністю) і виглядають просто казково. Я їх називала «будинками тролів». Дерном укриті також автобусні зупинки на дорогах.

Взагалі, житло в норвежців дуже скромне. Навіть зовні багато будинків виглядають маленькими, тож можна уявити, які там кімнати. Пізніше, під час коротких прогулянок населеними пунктами, хтось із наших зазирнув у вікно й сказав, що побачив крихітну кімнату зі самим лише ліжком. До слова, вікна в Норвегії не запинають – ніде ні штор, ні ролетів, ні жалюзі. Все життя – на виду, такий менталітет.

Title  Title Title

 

У горах, у районах озер ми бачили багато розташованих на пристойній відстані один від одного самотніх будиночків. Гід пояснив, що це – дачі. Норвежці, зазначив він, люблять усамітнюватись, тож і будують їх у віддалених куточках. Житло в тундрі посеред каменів – у місцях, де нема ні дерев, ні під’їзних доріг, трохи дивувало. І людей ніде не видно було.

Через шість годин ми прибули в район найбільшого норвезького фіорду – Согнефіорду, в містечко Флом. Там багато туристів, магазинів, і саме там бере початок унікальна Фломська залізниця, підвішена між скелями, фіордами і морем. Її вважають шедевром інженерного мистецтва, яким курсує всесвітньовідомий екскурсійний поїзд.

Флом – зовсім невелике, але гарне містечко на березі Аурландсфіорду – одного з рукавів «короля фіордів» – Согнефіорд – найдовшого і найглибшого у світі. Його довжина – 204 км, ширина в деяких місцях доходить до 6 км, а глибина сягає позначки 1308 метрів. Завдяки таким глибинам у бухту Флом заходять навіть великі океанські круїзні лайнери. Ми їх бачили, у бухті вони виглядають велично.

Title Title Title 

 

Зачаровані фіордами

Цей день я запам’ятаю назавжди. Дивовижним його зробила двогодинна прогулянка на катері, який стартував з бухти Гудванген, на Неройфіорді. Це – один з рукавів Согнефіорду, занесений до списку природних об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як найвужчий фіорд у світі. Його протяжність – 17 км, а ширина у найвужчому місці – лише 250 м. Висота гір довкола перевищує 1500 метрів, і це створює відчуття перебування в неймовірній гірській ущелині. Певно, тому Неройфіорд вважається одним з найкрасивіших у Норвегії.

Коли ми вранці прибули в Гудванген, довкола стояв такий туман, що ми не уявляли, де перебуваємо. Бачили перед собою тільки обриси високої округлої гори, метрів за десять – стародавній човен вікінгів, свій катер і ще одну групу туристів – і Японії. Туман навіював німі побоювання, що можемо нічого й не побачити.

Утім, тривога була марною. Хвилин за 10-15 після відплиття все довкола почало змінюватись. Десь з-за гір виходило сонце – і разом з ним піднімався наш туман. І ми, й японці були в захваті від споглядання цього казкового перетворення світу – бігали з фотокамерами від одного борту до іншого, з корми на ніс і навпаки, стараючись зафіксувати небачену досі красу. Звичайно, гори й вода у горах – для багатьох не дивина. Але фіорди – це зовсім інший світ, сповнений якогось особливого віковічного спокою.

Саме в першій половині нашого двогодинного круїзу, коли сонце тільки підіймалося з-за гір, ми й зробили найчарівніші свої фотографії. Дорогою милувалися вражаючими пейзажами, сріблястими водоспадами, чудернацькими скелями, крихітними поселеннями, які, здається, не мають сухопутних під’їздів. До одного з таких сіл на горі, зазначив екскурсовод, колись діставалися тільки з моря за допомогою мотузкової драбини.

Коли з Неройфіорду наш кораблик завернув на Аурландсфіорд, гід порадив подивитися на гору, що залишилась позаду. Сказав, що вона називається «Три слони», бо дехто там упізнає їхні обриси. Я ж на тій горі одразу помітила не тільки трьох слонів, а й голови гордого вікінга й довгоносого троля.

Коли сонце піднялося майже в зеніт, фарби втратили соковитість, а всі туристи заспокоїлись. Другу годину круїзу просто насолоджувались.

Що стосується «фіорду снів» – Согнефіорду, то його ми двічі перепливали на поромі – разом зі своїм автобусом та іншими автомобілями. Цей фіорд – велике спокійне море зі своїми чарами. Його теж охороняє ЮНЕСКО.

Title  TitleTitle 

 

Місце, де перехоплює подих

Один із днів перебування на заході Норвегії був присвячений відвідуванню кількох населених пунктів, розташованих на берегах Согнефіорду та його відгалужень, а також спогляданню природних красот. З погодою нам щастило, тож ми побачили майже все передбачене програмою туру.

Зокрема, милувалися двома потужними водоспадами: Твіндефоссен (152 м) і Сталхаймфоссен (126 м). Перший вважається найвищим у Норвегії, кажуть, з нього тече «молодильна вода». А підхід до другого схожий на стежку казкових підземних мешканців. Щойно ми на неї ступили, як я одразу жартома зауважила: «Подивіться, тут живуть тролі». І справді, схил гори та розкидані ним камені були вкриті густим зеленим мохом, з-поміж якого визирали «входи» до невеличких печер.

У містечку Лердал, розташованому на березі Согнефіорду, ми оглянули квартал дерев’яних, прикрашених різьбою будиночків XVIІІ-XІХ сторіч. В одному з них працював місцевий музей пошти і телеграфу – ми в ньому побували.

У маленькому селі Ундредал з населенням до 100 осіб утримуються 500 кіз. Тут є молочний кооператив, відомий знаменитим норвезьким коричневим сиром, про який я вже писала у першій частині. Всі будиночки мають невеличкі тераси зі столиками й стільцями для відпочинку. На одній із них люди пили чай і спілкувалися. Жодних грядок, городів, парканів... Натомість, – тиша, спокій, чисте повітря. Селом протікає потужна гірська річка, яка тут же впадає у фіорд. На камені встановлений пам’ятник козі.

Title Title Title 

 

З того, що особливо впало в очі у Норвегії, – це відсутність людей. Де б ми не були, бачили їх дуже й дуже мало. Будинки є, яхти на причалі стоять, машин небагато, а населення не видно зовсім.

Розкішним фіналом мандрівного дня став оглядовий майданчик в ущелині Сталхейм. Там є готель з рестораном, де гід нам замовив вечерю з морепродуктів. Їжа була смачною, але для мене цінністю цього місця стала його природна унікальність. Готель розташований на майданчику, з якого відкривається шикарна панорама – оточена горами долина Нерей. Її окрасою є гора «Цукрова голова» заввишки майже 2 тис. метрів над рівнем моря. Внизу протікає річка, вздовж якої «стежкою тролів» ми кілька годин тому йшли на Сталхеймський водоспад. Місце, де просто перехоплює подих!

Якби я знала, як тут гарно, то замінила б вечерю прогулянкою в районі готелю. Тому що вже перед від’їздом виявила ще одне дивовижне місце – з протилежного до оглядового майданчика боку. Там стежка вела угору, на пагорб із пам’ятним знаком, на якому написано, що тут свого часу полюбляв відпочивати король Вільгельм ІІ. Про якого саме короля йдеться – німецького чи англійського – сказати не можу, бо це треба занурюватись в історію. Біля знака стоїть лавочка. Знали ж королі, де милуватися й надихатися!

Спускаючись із пагорба, фотографувала вкриті дерном милі казкові будиночки. Уже згодом з Інтернету дізналася, що то, можливо, музей Сталхейма під відкритим небом.

Людний Берген

З поїздкою у Берген нам теж пощастило, бо прогноз погоди не справдився й опадів не було. Дощі ж у Бергені, кажуть, падають 250-270 днів на рік.

Title  Title Title

Місто зустріло сотнями корабельних щогл і тисячами людей. Гід здивувався і сказав, що такого натовпу тут ніколи не бачив. З’ясувалося, що наступного дня в Бергені стартує велика міжнародна парусна регата, а цього дня в місті з цієї нагоди – веселе свято. На нього приїхали дуже багато гостей і туристів. Величезна кількість пришвартованих до причалів яхт, це, звичайно, цікаво, тим паче, що на деякі охочих пускали подивитись, але, загалом, велика кількість людей заважала огляду «воріт у світ фіордів», як іноді називають Берген.

Гід провів нам невелику екскурсію, показав знаменитий пам’ятник сушеній трісці, старий дерев’яний квартал, пам’ятники уродженцям Бергена – видатному композиторові Едварду Грігу та скрипалеві Оле Буллу і дав дві години «самостійного плавання».

Знаменитий рибний ринок, на який ми одразу потрапили, виявився не надто великим. Зате асортимент там був розкішний: тріска, лосось, краби, креветки, китове м’ясо, морські їжаки, інші морські істоти пропонувалися як у свіжому вигляді, так і щойно приготовленими. У продажу – багато різних консервів та м’ясних виробів, зокрема, ковбаси з м’яса оленя та лося. Особисто мені їсти оленину не хотілося – шкода цих благородних тварин. Дегустувала тільки сушену тріску – ні запаху, ні смаку. Кажуть, її треба вміти готувати. Додому купила тюбик смачної пасти з ікри тріски й тим задовольнилася.

Коли мої товаришки по мандрівці вирішили затриматися на ринку й «посидіти», я пішла на фунікулер. У черзі довелося стояти пів години (так само й назад), але побачене з гори Флоен було того варте.

Берген – величезне чарівне місто, оточене горами. І хоча повітря через нестійку погоду не було прозорим, насолоду від споглядання фіордів, островів, будівель, мостів, мальовничих околиць я отримала. Шкодувала, що не маю часу пройтися прекрасним парком, що розкинувся на цій горі. У ньому прокладені туристичні маршрути, є вказівники.

Спустившись і шукаючи вихід до нашого автобуса, я нарешті за людьми трохи роздивилася знамениту Ганзейську набережну Брюґґен з різнокольоровими будівлями, поставленими в ряд. Вона теж занесена до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

На заході Норвегії ми перебували дві з половиною доби. Ночували в приватному шале на гірськолижному курорті. Єдине задоволення, яке ми там отримали – це вечірнє фотографування порожніх цієї пори року будинків, укритих дерном. Завдяки білим ночам, навіть о 22 годині можна було зробити доволі чіткі світлини смартфоном. Навіть у дощ.

Title

 Title Title

Парк оголених
почуттів

Повернувшись в Осло, звідки нам треба було їхати у Швецію, ми відвідали парк скульптур норвезького митця Ґустава Віґеланда. Парк створений на 30 гектарах і налічує 227 скульптурних груп із бронзи, граніту, кованого заліза, що відображають усю гамму людських почуттів, емоцій, часто з філософським підтекстом. Сьогодні це найбільше у світі зібрання скульптур одного митця під відкритим небом.

Парк створював з 1907 до 1942 років сам Віґеланд. До закінчення його будівництва майстер не дожив лише один рік.

На мій погляд, надзвичайно цікавий парк і геніальні роботи. Зображені в русі й почуттях люди – всі оголені. Вдивляючись в обличчя й обриси тіл, можна побачити радість і смуток, любов і страждання, спокій і рух, боротьбу і смиренність, материнство, дитинство і старість. Знаменитою скульптурою чомусь вважається «Сердитий малюк». Може, тому що аж настільки злою дитина бути не може. Мене ж зворушило зображення запряженої дітьми матері. Співчувала жінці, вочевидь, не лише я. Бо її оголені сідниці аж блищали від жалісливих прогладжувань відвідувачів.

Завершуючи розповідь про побачене в Норвегії, можу дати кілька порад тим, хто сподівається туди колись потрапити.

Перше: якщо хочете побачити Норвегію, не вибирайте тури з трьома країнами, а летіть виключно туди. Переїзди забирають дуже багато часу, а в Скандинавії особливо – півострів за площею величезний. Із 10 днів перебування в турі цілих 5 ми були постійно в дорозі. На огляд пам’яток у такі дні залишалося хіба 2-3 години.

Друге: їхати в Норвегію треба влітку. Оптимальний час – липень чи перша половина серпня. У такий період, казали мені в турагентстві, менше дощів і туманів. І мій досвід це підтвердив. Хоча, звісно, може пощастити й в іншу пору.

Третє: хто хоче вдосталь намилуватись районом фіордів, не шкодуйте грошей і летіть одразу ближче до них, так зможете краще відпочити й отримати насолоду.

Четверте: якщо є можливість, їдьте у Норвегію самостійно. Англійську там знають усі, та й програми-перекладачі в смартфонах завжди допоможуть. Гроші міняти не треба – карткова система розрахунків там запроваджена повсюдно.

Поїздка від туроператора – це майже постійні перегони, під час яких туристи встигають лише побачити й сфотографувати. На відчуття, насолоду й відпочинок у мальовничих місцях час не завжди передбачено. Особисто я була б згодна чимось пожертвувати заради тривалішого перебування на фіордах. Але вибір не пропонувався. Натомість, у найгарніших місцях дозволялося вийти з автобуса, максимум, на годину, а часто на 30-45 хвилин. Хоча ми їхали туди заради унікальних норвезьких красот.

Насичений тур без жодного дня відпочинку від переїздів призвів до того, що додому я приїхала з дивним відчуттям пробудження після сну, який тут же відлетів і забувся. І лише коли почала впорядковувати фотографії, переглядати карти й свої нотатки, читати інформацію про побачене в Інтернеті, врешті-решт, усвідомила: Норвегію я таки побачила!

Автор: Наталія Потапчук,
Україна – Данія – Норвегія –
Швеція – Україна

Джерело: «Укрінформ»
(www.ukrinform.ua/rubric-tourism/ 2784546-norvegia-girska-najdovsij-u-sviti-tunel-i-korol-fiordiv.html)

Кульчиці: батьківщина трьох козацьких гетьманів

Нацпарки зблизька: невідомий «Зачарований край»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com