rss
12/12/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Ольга Форділь-Гладковська: Все життя несла заповіт батька

У наші дні не часто можна поспілкуватися з воїнами – учасниками УПА. Їх залишилося не так уже й багато. Але приємно, що є ще їхні діти, котрі пам’ятають ті буремні часи і боротьбу своїх батьків та дідів за Незалежну Україну. На жаль, багато молодих хлопців не змогли залишити після себе нащадків.

Нелегке життя було в уродженки Галицького району, а нині мешканки містечка Верховина, Івано-Франківської області, Ольги Форділь-Гладковської. Будучи донькою «бандерівця», вона була змушена жити під чужим прізвищем і в чужому селі, а потім аж до відновлення незалежності жила з тавром «донька бандита».

Title 
 Ольга Форділь-Гладковська

Брати Гладковські наганяли страх на ворогів

Пані Ольга народилася в родині Гладковських, у селі Яблунів, Галицького (тоді Більшівцівського) району, Івано-Франківської області. Одразу після зародження УПА батько пані Ольги Михайло Гладковський і троє молодших братів (Володимир, Іван та Микола) влилися до її лав. Трагічна доля судилася кожному з них – всі боролися і загинули за Україну.

Батько пані Ольги Михайло Гладковський був першою дитиною в сім’ї Йосипа Гладковського. Народився в 1905 році, навчався в Яблунівській сільській школі, закінчив лише 4 класи. Займався самоосвітою, був надзвичайно обдарованою людиною. Працював ковалем на кілька сусідніх сіл. Односельці любили і поважали його за розум, доброту, щирість і патріотизм. У 1945-1948 роках керував боївкою у Більшівцівському районі. Мав псевдо «Дуб». До складу боївки входив 21 повстанець, серед яких були вихідці з інших районів і двоє бійців зі Східної України. Деякий час у боївці «Дуба» перебували і рідні брати командира: Микола («Щур») та Володимир («Горіх»). Діяльність цієї боївки проти більшовиків була найуспішнішою на терені Яблунева та його околиць. Зокрема, «Дуб» та його хлопці завадили депортації до Сибіру односельчан, звинувачених у куркульстві, співпраці з ОУН та політичній неблагонадійності.

На жаль, недовго судилося боротися за Україну середульшому братові Володимирові (1909 р. н.). 14 жовтня 1945 року його спіймали і заарештували. Слідство тривало майже рік, а влітку 1946 року військовий трибуналом військ МВС Станіславської області засудив Володимира на 10 років позбавлення волі та 3 роки позбавлення прав. Відбувши повний термін, Володимир помер на засланні, куди його виселили разом з родиною. Там же загинув і їхній неповнолітній син. В часи «відлиги» дружині з донькою вдалося повернутися додому. Брат «Дуба» Іван загинув у 37-річному віці під час облави польських шовіністів спільно з більшовиками.

Натомість, довго не давали спокою більшовицькій орді Михайло («Дуб») і Микола («Щур») Гладковські. Про цих двох братів складали співанки, а про Миколу – ще за життя – легенди. Микола Гладковський народився 1919 року, проживав з родиною в Яблуневі, там же закінчив початкову школу, навчався в гімназії. В 1938 році вступив в ОУН. Згодом став кущовим провідником ОУН, членом боївки надрайонного проводу СБ ОУН. Був учасником більше, ніж тридцяти боїв з німецькими і комуно-більшовицькими загарбниками. Після смерті провідника «Вихора» був призначений надрайонним провідником СБ ОУН. Усіх вражала його сміливість та зухвалість. Вороги дуже довго за ним полювали, а місцева влада давала за його голову 50 000 рублів «на старі гроші».

 Title
 Михайло Гладковський («Дуб»)

Миколі вдавалося уникати арешту аж до початку 50-х років. Односельці розповідали, що Микола, маючи невеликий зріст та худорляву статуру, часто видавав себе за підлітка. Одного разу, коли совіти гналися за ним, він швиденько виліз на грушу і почав струшувати плоди. Коли переслідувачі підбігли, гукнув: «Хлопці, збирайте грушки!» Вони назбирали і побігли далі. Відомим також є факт знищення за участі Миколи енкавеесівця серед білого дня у центрі Більшівців.

В одній з операцій окупантів, що відбувалась неподалік Підгайців, Микола був тяжко поранений, але дивом вислизнув з рук енкаведистів, вийшов з оточення, скочив на коня, що пасся неподалік, і втік. Чекісти почали використовувати різні методи для його знищення. Залучили сексотів, провокаторів, залякували і пропонували гроші за його голову. Одного разу сталося так, що Микола сам прийшов до Більшівцівського відділу НКВС і попросився на прийом до начальника. Його запитали про мету відвідин, чоловік відповів, що має інформацію про «Щура» і зможе її доповісти тільки начальнику. Але начальника в той час на місці не було, і Микола залишив заступникові пакунок. Коли чекісти його розпакували, були шоковані: в пакунку був акуратно загорнутий водяний щур і записка, в якій йшлося про розправу над начальником за злочини проти українського народу.

Коли заарештували матір братів Гладковських, Миколі вдалося її визволити ще дорогою до НКВС. Він одягнувся в цивільне і на дорозі Більшівці – Слобідка перехопив машину голови району. Ввічливо, з автоматом у руках, «попросив» відпустити маму.

Тим часом нелегко було дружині і дітям «Дуба». Дружина з молодшою донькою Марусею поневірялась по чужих людях, ховаючись від ворогів, які її переслідували. З переляку та через погане харчування донька Маруся осліпла. Пані Ольга протягом трьох років проживала в селі Пуків, сусіднього Рогатинського району. Там же навчалася в місцевій середній школі. Прізвище і по-батькові змінила і стала Довжинська Ольга Дмитрівна. Прізвище їй дала давня батькова знайома, вчителька з Івано-Франківська. Батько домовився з рогатинськими партизанами, щоб вони опікувалися донькою. Крім партизанів, опікувалася пані Ольгою завуч школи Катерина Соломко. Чоловік її рідної сестри був директором школи, а вся родина була пов’язана з партизанами, оскільки донька директора була одружена з Рогатинським провідником УПА. Та згодом сталася страшна трагедія. Криївку, де був зять директора, видали зрадники. Донька разом з чоловіком підірвалися. Коли довідалися, що це донька і зять директора, його одразу звільнили з роботи. На Сибір не вивозили, але постійно переслідували. Після нього директором став білорус. У минулому – артист. Був дуже доброю людиною, дбав про дітей і був поза політикою.

Title 
 Микола Гладковський («Щур»)

Незабутня остання зустріч з батьком

У пані Ольги залишилися дуже приємні спогади від проживання і навчання в Пукові.

«У Пукові були дуже гарні та особливі люди, – згадує пані Ольга. – Всі три роки я мешкала на квартирі в жінки-вдови, котра проживала зі своїм сином і мамою. В іншій сусідній кімнаті жив станичний – мій опікун. А в третій кімнаті жила, власне, Катря Соломко. Щодня після уроків вона проводила час зі мною, дуже багато розповідала. Казала, якою я повинна бути, аби пам’ятала, хто мої батьки, щоб не забувала історію свого народу. Проте, я не знала, хоча здогадувалася про її зв’язки з партизанами. Іноді, бувало, вона казала: «Олю, сьогодні підемо на хутір, там лежить хвора жінка, я повинна їй допомогти. Катря Соломко мала ще й медичну освіту. До хутора було три кілометри. Коли ми приходили на хутір, вона залишала мене біля криниці і казала почекати. Вона мене брала зі собою для прикриття, бо жінка з дитиною не викликала підозри. В такий спосіб допомагала багатьом партизанам. Коли я навчалася в 10-му класі, почула в школі страшну новину: Катря Соломко зникла. Пізніше з’ясувалося, що її забрали і замучили працівники НКВС».

Пані Ольга добре пам’ятає останню зустріч-прощання з батьком, яка відбулася в 1947 році.

«В нашому садку під яблунею стояв батько, а я прихилилась до нього, ніби відчувала останню зустріч, – зі сумом згадує пані Ольга. – Я ревно плакала, бо дуже любила батька, а він мене втішав і говорив: «Олю, як виростеш, то завжди роби людям добро. Пам’ятай, якого ти роду і не зганьби його. Будь справжньою українкою».

Незадовго після цієї розмови вороги спіймали маму Ольги Гладковської і кинули в Більшівцівську тюрму, де жорстоко знущалися над нею. Били її по голові, ходили кованими чобітьми по всьому тілі. Михайло Гладковський думав, як її визволити звідти. Пішов із двома повстанцями з Яблунева в Кукільники, щоб знайти людину, яка б викупила маму з тюрми. Але сталася чорна зрада – знайшовся сексот, який продав батька. Потрапивши у ворожу засідку, батько був тяжко поранений. Зрозумівши, що настав кінець, попросив друзів тікати і рятувати своє життя, а сам застрелився, щоб не потрапити у ворожі руки живим. Дуже жорстоко познущалися над тілом батька червоні окупанти. Його мертвого прив’язали до коня і тягли до Яблунева, а потім кинули на подвір’я перед тюрмою в Більшівцях. Мама сиділа в камері і бачила, як лежав батько. Якась дівчина проходила повз нього, зняла з голови білу хустину і вкрила понівечене та скривавлене обличчя батька.

Побиту і ледь живу маму відпустили додому. Все життя вона тяжко хворіла і померла у 60-річному віці. Сестра Маруся була інвалідом усе життя і померла у 50 років.

Про смерть батька пані Ольга дізналася пізніше.

«Коли я навчалася в 9-му класі в Пукові, до мене прийшов станичний, – згадує пані Ольга. – Почав дуже лагідно зі мною розмовляти, заспокоювати. Я з тривогою в голосі запитала: «Татусю, скажіть, що сталося (в тому селі до старших чоловіків зверталися «татусю», а до старших жінок – «мамусю»). Тоді він сказав відверто: «Олю, будь мужньою! Твого батька немає серед живих». Для мене це було великим ударом. Ми сиділи з ним десь до першої ночі і говорили про різне. Він мене заспокоював, а я плакала. Пізніше мене відвідав дядько. До речі, після смерті батька дядько теж почав мною опікуватися. Будучи в Рогатинському районі по справах, він завжди провідував мене, буквально замінивши батька».

Title 
 Побратими «Дуба» зі села Кукільники,
Галицького району

Після закінчення 10-го класу в Пуківцях пані Ольга вступила в Рогатині на двомісячні курси вчителя молодших класів. Оскільки тоді дуже бракувало вчителів, то ці курси давали право працювати вчителем.

До 1991 року жила з тавром «донька бандита»

«Після закінчення курсів у Рогатині мене скерували на роботу в Жаб’євський (зараз Верховинський) район, – розповідає пані Ольга. – Я навіть не могла подумати, що й там не матиму спокою. Зі мною працювали ровесники з моїх країв, а найбільш небезпечною була моя односельчанка Стефа Слаба – донька старости села. Її батько був сексотом, через що поплатився життям. Його повісили посеред села, і він там провисів три дні. Ця Стефа знала моє справжнє прізвище та по-батькові. Я одразу зв’язалася з партизанами з Рогатина. Вони повідомили про це моєму дядькові. Він у дуже швидкому часі зустрівся зі Стефою і сказав: «Якщо ти скажеш ворогам прізвище і по-батькові Ольги, то з тобою буде те ж саме, що й з твоїм батьком. Ти знаєш, що я слів на вітер не кидаю».

Звісно, ніхто мене не чіпав, та, все ж таки, я відчувала, що за мною стежили. Можливо, Стефа таки розповіла про розмову зі «Щуром», але НКВСники боялися за її життя і тому не чіпали мене. На квартиру, де я мешкала, часто приходив дільничний міліціонер під різним приводом. Тим більше, я відчувала неприязнь Стефи до мене.

Незважаючи на те, що я працювала добросовісно, багато вкладала у виховання дітей, ніколи не отримувала жодних похвал».

Микола Гладковський передбачив свою смерть і незадовго до неї викликав свою племінницю.

«Якось мені зателефонувала мама і каже: «Ольго, приїдь додому. З тобою «хтось» хоче говорити». Мені одразу все стало зрозуміло, і в найближчі вихідні я поїхала. Мама зустріла мене і сказала, що в таємній криївці, що була біля стайні, на мене чекає дядько і ще один мужчина. Коли я зайшла, дядько сказав, що хоче попрощатися. Я здивувалася і почала його заспокоювати, але він впевнено сказав, що виходу нема. «Я ношу в собі кулю. Крім того, за мене дають великі гроші, і неодмінно знайдеться зрадник, котрий спокуситься на це». Наприкінці сказав, що якщо буде необхідність, то записуйся в комсомол, але пам’ятай заповіт батька і ніколи не сходь з цього шляху. Дуже важкою була розлука. Йому було лише 33 роки».

Все, що передбачив «Щур», збулося. Восени 1952 року Микола ще з двома побратимами перебував у селі Поплавники. Переховувались у стодолі станичного Бойка (псевдо «Зайчик»). Місце його перебування видав мешканець цього ж села. Після обіду 16 жовтня загуркотіли вантажівки, енкаведисти оточили двір і закричали: «Щур», ми знаємо, що ти тут. Здавайся». Їм було важливо взяти всіх живими. Оскільки самі боялися йти в стайню, тому схопили неповнолітнього сина господаря, почали бити і відправили до повстанців. Гладковський мусів відгукнутися, але тягнув час, спалюючи архів. Через якийсь час повстанці вистрелили собі в скроні. Поранення Миколи не було смертельним, вороги захопили непритомного чоловіка. Відвезли його в Більшівцівську лікарню, де прооперували і перев’язали голову. Планували терміново доправити літаком до Києва. Микола опритомнів і зрозумів, що відбувається. Тоді почав кричати, що його пече рана. Медсестра нахилилася до нього, розв’язала, а тоді він сильно її відштовхнув, різко встромив пальці в рану і миттєво стік кров’ю. Місце останнього спочинку командира «Щура» невідоме. На щастя, збереглися світлини авторства невідомих повстанських фотографів.

Пані Ольга дуже любила свого дядька і дотепер ним пишається.

«Микола був красивим, блакитнооким хлопцем із зачесаним догори чорнявим чубом, – згадує племінниця Ольга. – Був грамотним, розумним і добрим воїном. У його боївці завжди була сувора дисципліна. Його настільки поважали, настільки й боялися. При всій своїй відчайдушності він мав ще й виняткову інтуїцію і розрахунок можливих пасток. Був нещадним до ворогів».

Title 
 З родиною Гладковських та отцем
Василієм з Більшівців

Ненавидів дружину, бо її біографія заважала вступити в компартію

У 1954 році пані Ольга вийшла заміж за Семотюка Дмитра із Заболотова, Снятинського району. Народилися два сини. На жаль, щастя в сімейному подружжі не знайшла. Дмитро Семотюк був космополітом, тому його не цікавила Незалежна Україна. Пані Ольга ніколи не розповідала йому про свого батька і дядьків, але він про все дізнався з інших джерел. Він працював у Косові на посаді начальника районного відділу освіти, а Стефа Слаба тоді була директором школи у Яблуневі. Часто з ним бачилася, спілкувалася і казала односельцям, що «він з нею жити не буде, бо вона – донька бандита». А ще Стефа бувала практично на всіх похоронах в рідному селі, підходила до натовпу людей і підслуховувала, про що вони говорять, а пізніше доповідала представникам органів. Але невдовзі трагічно загинула під час будівництва хати – її присипала глина.

Одного разу пані Ольга отримала анонімного листа. В листі було написано, що як ти, Ольго, посміла вступити в комсомол. Ти продала славу батька і родини. Ти зрадила Україну. Але пані Ольга вважає, що цей лист був провокацією органів НКВДС. Вони чекали її реакції, але листа вона спалила і нікому про це не розповідала.

Біографія Ольги Гладковської зруйнувала і без того нелегке її подальше життя. Подружнє життя тривало недовго і дуже складно. Чоловік дуже хотів вступити до лав Комуністичної партії і казав людям, що ненавидить свою дружину за те, що вона – донька бандита і через неї його не прийняли в партію». Але згодом його мрія збулася. Познайомився зі старшою дівчиною із сусіднього Косівського району, а законну дружину подав на розлучення. Спочатку пані Ольга сприйняла це дуже болісно, але пізніше заспокоїлася, бо ж він захотів у партію. І, нарешті, припинилися тортури. В другому шлюбі колишній чоловік мав сина і доньку. Проте, невдовзі тяжко захворів і помер. Його діти від першого і другого шлюбів ніколи не родичалися. Важко було пані Ользі виживати з двома дітьми, але згодом у Верховині познайомилася з хлопцем Василем Форділем і вдруге вийшла заміж.

Зі здобуттям Україною незалежності настала відлига і в житті Ольги Форділь-Гладковської. Були зняті з неї всі ярлики. Вона влилася в активне громадське життя. Стала членом Конгресу Українських Націоналістів. Тісно співпрацювала з головою КУН Славою Стецько, котра була депутатом ВРУ від округу. Чотири роки працювала у неї референтом. Також була головою Союзу українок Верховинського району. Місія пані Ольги полягала в допомозі сиротам, напівсиротам, одиноким жінкам, а також – у вихованні молодого покоління в патріотичному дусі. Слава Стецько особисто нагородила пані Ольгу медаллю ім. Степана Бандери з нагоди його 90-річчя. За сумлінну працю з розбудови і зміцнення української державності отримала пам’ятний знак «Десять років Незалежності України», медаль «20 років Незалежності України», грамоту «25 років Незалежності України». А в 2017 році отримала документ про нагородження батька Михайла Гладковського («Дуба»), як Героя УПА, посмертно. В день святкування 75-ї річниці від дня створення УПА батька було нагороджено «Почесною грамотою і Золотим Хрестом Бойової Заслуги першого класу».

У серпні 2018 року в рідному селі пані Ольги було відкрито меморіальну дошку братам Михайлові і Миколі. Також дуже сподівається, що вже найближчим часом одна з вулиць села буде названа на честь Михайла і Миколи Гладковських.

Пані Ольга завжди свято виконувала батьківський заповіт. Горда з того, що з честю й гордістю пронесла його крізь усе своє життя.

«Героїчна боротьба батька за незалежність України, життєвий подвиг і смерть дядька Миколи («Щура») стали для мене дороговказом. Я пишалася ними і дала собі клятву, що продовжу їхню справу».

Леонід Мостович: «…Український політичний світ хай пам’ятає, що в побудові соціального добра народу й держави охорона здоров’я посідає одне з передових місць...»

Співак-бандурист Володимир Луців повернувся в Україну – на вічний спочинок…

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com