Настасія Марусик – не тільки авторка нашого часопису, а й майстер традиційного народного мистецтва, дослідник української народної культури, етнограф, збирач старожитностей, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, дизайнер виробів з бісеру та напівкоштовного каміння. Її неперевершеними виробами мали нагоду помилуватися у Чернівцях та у Києві, а наприкінці листопада виставку можна буде побачити в Чикаго.

20 вересня відбулося відкриття ювілейної мистецької виставки, яке супроводжувалося презентацією альбому-каталогу «Бісерна терапія» в Чернівцях – на батьківщині дизайнерки. Відкриття відбулося в одному з найпрестижніших культурних центрів Буковини – в Чернівецькому обласному художньому музеї, куди завітали представники владних структур, мистецьких кіл, ЗМІ, односельчани, друзі, знайомі, шанувальники мистецтва бісеронанизування Буковини та сусідніх областей.

З вітальним словом до присутніх звернулася директорка ЧОХМ пані Інна Кіцул. Привітали ювілярку – начальник управління культури обласної держадміністрації Віра Китайгородська, відомий у мистецькому колі дует «Писанка», митці, односельчани, друзі.

Кураторка виставки Ольга Денисова від імені майстрів бісеронанизування подякувала Настасії Марусик за безцінне джерело черпання мистецької спадщини Буковини – книгу-альбом «Стародавні буковинські вироби з бісеру», в якій відтворено орнаментальне багатство бісеронанизування Північної Буковини кінця ХІХ-першої половини ХХ сторіч. Виставку відвідали сотні поціновувачів прекрасного з багатьох куточків світу, адже вона проходила під час святкування Дня міста Чернівці, про що засвідчують численні записи в Книзі відгуків.

Ігор Пошивайло, Генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні поряд з Настасією Марусик

З Чернівців виставка помандрувала до Києва.

10 жовтня 2019 року відкриття мистецької виставки Настасії Марусик та презентація її книги «Бісерна терапія» відбулися в Києві, в Національній спілці майстрів народного мистецтва України.

Експозиція з понад 100 дизайнерських прикрас, яку будував сам голова НСМНМУ пан Євген Шевченко, заповнила всі три виставкові зали Спілки.

«Терапією без ліків можна назвати один із найцікавіших видів мистецтва – бісеронанизування. Захоплена цим видом мистецтва людина – за інерцією шукає зустрічей та знайомств з однодумцями, відвідує та стає учасником різноманітних виставок, де відбувається процес збагачення знаннями, обміну досвідом і народження нових ідей. Щоразу після виснажливого робочого дня сідаю за столик, торкаюсь маленьких різнокольорових бісеринок, і втома плавно полишає тіло, а кожна його клітинка наповнюється спокоєм. Один за одним нанизую на голку дрібнесенькі сфери, і з плином часу вимережується ювелірно вишукана орнаментальна стрічка. Експериментальний підбір кольорів та відтінків, гра світла та тіні насичують виплетене полотно позитивною енергією, воно немовби оживає і веселковими барвами виблискує на сонці. Саме в такому настрої – у переплетені почуттів позитиву, любові, творчого спокою – народжуються правдиві прикраси-обереги», – так про свою творчість пише Настасія Марусик у книзі, яку тепло сприйняли і високо оцінили митці та гості на відкритті виставки «Бісерна терапія».

Почесні гості, митці, шанувальники висловлювали слова захоплення від краси, яку привезла в Київ пані Настасія.

«Ця виставка є ювілейною і знаковою. Так званий підсумок частини творчого життя. Ми сьогодні бачимо бісеронанизування в новій, новаторській формі. Тут представлені метал, дерево, коралі, тканина, нитка тощо – сучасні речі з використанням художньої мови майстра. Тільки через національне зерно, тільки через національну художню мову ми можемо плекати свою духовність, укріпити свою державу, зберегти етномистецький ландшафт», – такими словами відкрив виставку голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України пан Євген Шевченко.

Під час урочистої церемонії відкриття виставки пані Настасія Марусик була нагороджена найвищою відзнакою Національної спілки майстрів народного мистецтва України – нагрудним знаком «За збереження народних традицій».

Ігор Пошивайло, Генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – музею Революції гідності: «Я пам’ятаю Настасію з тих часів, коли вона збирала, відтворювала і ретельно пропускала крізь себе старовинні орнаменти. А сьогодні ми бачимо, що вона вже перейшла на новий рівень. Настасія Марусик не просто відтворює, вона вже майстерно інтерпретує, і вона знайшла себе в цьому, ми бачимо її власний почерк. Це – проєкт-експеримент, спроба модернізації і збереження наших культурних скарбів».

Тетяна Пошивайло, заступник генерального директора національного центру народної культури – музею Івана Гончара, як мистецтвознавець, акцентувала свою увагу на поєднанні традицій і сучасності в роботах дизайнерки.

На відвідувачів виставка справила незабутнє враження.

«Те, що я побачив… Знаєте, то схоже на таку філігранну техніку гри на скрипці… От я думаю, яка то мала бути голка тоненька, який то треба мати талант, який зір, і які чутливі пальці! І сформувати таку складну композицію, який то треба знайти рисунок, як відновити традицію, й як її модернізувати, щоб вона була сучасна, лаконічна, щоб вона була на світовому рівні! І от що цікаво, що серце українське б’ється по всьому світові! Де б не були українці – всюди вони щось роблять добре. І якщо Бог дає талант, людина навіть у місті вітрів творитиме! Яку то фантазію треба мати, щоб то все створити й організувати! Те, що дала українська земля, українське коріння – воно процвітає і прославляє Україну по всьому світі! У королівському палаці треба ходити з такими прикрасами! Я вам щиро дякую, що ви приїхали і додали нам радості та оптимізму, якого в Україні нам зараз бракує», – поділився враженням відомий український диригент, народний артист України, професор Іван Дмитрович Гамкало.

Одна з шанувальниць творчості Настасії Марусик процитувала слова замовниці прикрас: «Я б хотіла мати такій витвір, який могла б з гордістю передати своїй доньці, а вона, відповідно, онуці, і далі – у спадок нащадкам. І саме такими прикрасами є прикраси Настасії».

Церемонія відкриття виставки

В інтерв’ю тижневику «Час і Події» Настасія Марусик проводить нас творчим шляхом від прикраси до прикраси, розкриває тонкощі майстерності бісеронанизування і ділиться планами на майбутнє.

– Насамперед, я хочу подякувати всім людям, причетним до презентації в Україні моєї пересувної ювілейної виставки. Дякую Буковині за теплий прийом, зокрема, дирекції і співробітникам Чернівецького обласного художнього музею, односельчанам та родині, всім присутнім на відкритті, майстрам зі Львова, Тернополя й інших міст України, які приїхала на відкриття до Чернівців. Дякую Києву за можливість мистецької зустрічі та нові знайомства з прекрасними людьми, дякую всім фахівцям, причетним до видання каталогу «Бісерна терапія». Особлива подяка – секретаріату Національної спілки майстрів народного мистецтва України та її очільнику Євгенові Шевченку – за високу оцінку моєї праці.

– Звідкіля бере коріння ваш творчий шлях?

– Я народилась на Буковині. Нас у родині було три сестри, але потяг до традицій, до старовини, до краси вишивкового орнаменту найбільше заполонив мене ще з дитинства. В сонячні літні дні любила оглядати з-поміж дощок сусідських парканів процес просушування скарбів з родинних скринь. Вишиті строї, кожухи, розкішні сорочки, рушники, подушки, простирадла – чого тільки там не було..!

Після восьмого класу я вирішила вступати у Вижницьке училище прикладного мистецтва. Поїхала, здала перший іспит, але, на жаль, там не було гуртожитку, треба було винаймати житло, мої батьки не мали на то грошей, і я мусила повертатися додому. Після дев’ятого класу я вступила до Чернівецького індустріального технікуму на факультет «технологія кераміки», оскільки, окрім любові до орнаменту, любила бавитись із глиною. В одному з куточків («Бавки») мого села Кадубівці були великі поклади пластів дорогоцінної білої глини.

Під час навчання в технікумі, перебуваючи на практиці, це було в Слов’янську, навчилась технологічно працювати з глиною, розписувати фарфоровий посуд вручну. А ще я дуже захоплювалась мозаїкою. Був такий період, коли в невеликих містах і селах автостанції були викладені цікавими сюжетами в техніці мозаїки. Я могла годинами стояти і розглядати малюнок, пропустивши свій маршрут.

Мирослава Шевченко - автор художнього оформлення, дизайну та макетування каталога “Бісерна Терапія”

Пізніше вступила і закінчила загально-технічний факультет Чернівецького державного Університету. За фахом я – інженер-електрик. В обох цих навчальних закладах в основу курсових і дипломних робіт було закладено створення складних схем, що дало мені досвід орієнтування в просторах, площинах і об’ємах. З першого погляду на стародавню прикрасу я одразу можу відтворити схему і знаю, як зробити репродукцію цієї прикраси.

– Любов до орнаменту вилилась в неймовірну колекцію буковинського одягу?

– Все життя я збираю орнаменти, шматочки орнаментів, елементи одягу, вишиванки. Маю досить солідну колекцію, яку перевезла до Америки, і яку поповнюю щороку новими предметами старовини. На багатьох поважних імпрезах, організованих українською громадою Чикаго, презентую національні скарби Буковини. Досить часто одягаю в буковинські строї молодих українок на церемонії підняття Державного прапора України, яка проходить щороку до Дня незалежності України на одній з центральних площ Чикаго – Дейлі-Плаза. Минулого року колона «Українських жінок у бізнесі» презентувала мистецьку Буковину на престижному параді під час святкування Дня Колумба (Columbus Day). На цей парад збираються представники усіх країн світу, які співіснують під чиказьким небом. Хода проходить центральними вулицями Чикаго. Українська колона, одягнена в стародавні буковинські строї, дуже вирізнялася серед учасників ходи і була сприйнята з великим захватом.

– Як вам вдається працювати в двох країнах, Україні й Америці, одночасно?

– Звичайні люди витрачають свою відпустку на відпочинок на морі, тощо. Мені подобається працювати з автентикою буковинських музеїв для того, щоб передати майбутнім поколінням старовинну спадщину наших предків. За короткий термін відпустки в Україні збираю матеріал, над яким працюю впродовж року в Америці.

– Як ви перейшли від колекціонування одягу до бісеронанизування?

Голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євген Шевченко, Настасія Марусик та відомий диригент, народний артист України, професор Іван Дмитрович Гамкало

– Під час відпустки вкотре вивчала орнаменти сорочок у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї. Одна із співробітниць музею принесла мені маленьку коробочку, в якій лежали декілька ґерданів. Відтоді я зрозуміла, що нарешті знайшла свою стежку в мистецькій царині, адже в бісеронанизуванні є унікальна можливість поєднати традиційний орнамент та мозаїку. В порівняно невеликій смужці витканого бісером полотна можна створювати складні мініатюрні сюжети переплетених між собою знаків-символів геометричного орнаменту.

– Скільки вже вийшло книжок під вашою редакцією, крім тієї, яку презентували на сьогоднішній виставці?

– Я маю ще три книжки. Книги-альбоми: «Барви Буковини» (Київ, «Народні Джерела», 2006), «Буковинське вишиття і ткацтво: знаки-символи» (Київ-Чернівці, 2011) та «Стародавні буковинські вироби з бісеру» (Київ, «Народні Джерела», 2017).

Фотографії ґерданів, які мені показали в музеї, я привезла до Чикаго. Обходила весь Київ у пошуках літератури, і на ті часи нічого не знайшла. Тоді і поставила собі за мету зробити книгу-підручник для майстрів.

Спочатку самотужки оволодівала технікою бісеронанизування. Це був нелегкий процес, який тривав декілька років. По краплині збирала матеріал, раділа кожній віднайденій публікації на цю тему. Вивчала техніки за зразками стародавніх стрічкових ґерданів з фондів буковинських музеїв. Багато корисної інформації черпала з єдиної на той час книги Е. М. Литвинець «Українське народне мистецтво вишивання та нанизування». Пізніше, з виходом у світ книги Олени Федорчук «Українські народні прикраси з бісеру» та монографії Ганни Врочинської «Українські народні жіночі прикраси ХІХ-початку ХХ сторіч», з’явилася можливість поглибленого вивчення традиції бісеронанизування, якою так вправно володіли наші предки.

Далеко від рідного краю, тут, за океаном почала шукати однодумців, котрі захотіли б навчитися мистецтву українського ґерданоплетіння. Так виникла ідея створення дитячої студії бісеронанизування, яку з радістю підтримала дирекція школи мистецтв при катедрі св. Миколая в Чикаго. Маючи власну колекцію буковинських старожитностей, спробувала облаштувати кімнату-світлицю в народному стилі, щоб діти наповнювали свої роботи духом старовини.

Наталя і Мирослава Шевченко поряд з Настасією Марусик

У вересні 2013 р. при Українському Інституті модерного мистецтва (Чикаго) за сприяння пані Олени Прийми було започатковано класи бісеронанизування для дорослих. Згодом на базі УІММ було створено мистецьку студію бісеронанизування (Bead Art Studio), членами якої стали як представниці повоєнної хвилі еміграції, так і новоприбулі з України. Мені випала честь бути їхнім наставником. Студія успішно працює і до сьогоднішнього дня. Основне завдання нашої студії – збереження та популяризація традицій українського ґерданоплетіння та створення на їхній основі сучасних прикрас з бісеру.

Наприкінці 2015 року під час ще однієї подорожі до України вдалося відфотографувати цінну колекцію прикрас відомого збирача старожитностей з Чернівців Івана Снігура, яка складається з античних бісерних виробів кінця ХІХ-початку ХХ сторіч. Коли я вже мала такий цінний скарб – виникла ідея зібрати все орнаментальне багатство буковинського бісеронанизування в окремому виданні. Для всебічного висвітлення стародавнього мистецтва бісеронанизування Буковини були додані ґердани з колекції Миколи Шкрібляка, трьох Чернівецьких музеїв і Українського національного музею в Чикаго.

Почалася серйозна творча робота нашої студії.

Впродовж року мені вдалося відтворити схематично 140 стародавніх ґерданів Північної Буковини та підібрати кольори бісеру, наближені до оригіналів. За цими схемами разом з майстрами бісеронанизування української діаспори Чикаго – членами мистецької студії (Bead Art Studio) при УІММ – відтворили усі стародавні бісерні прикраси. Наприкінці 2017 року здійснилася моя мрія – вийшла у світ книга-альбом «Стародавні буковинські вироби з бісеру», яка слугує підручником для майстрів. Цей проєкт отримав високу оцінку з боку Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Учасники проєкту щиро вдячні голові НСМНМУ пану Євгенові Шевченку за всебічну фахову допомогу в процесі роботи та впорядкування книги на високому науково-мистецькому рівні.

– Розкажіть про свій мистецький шлях за океаном, про те, як ваші прикраси знаходять своїх власниць.

– Як дизайнера прикрас мене краще знають в Америці, ніж в Україні. Впродовж багатьох років беру участь у різноманітних фестивалях, як українських, так і етнічних інших народів, що співіснують під американським небом. Мала унікальну нагоду виставляти свої роботи на найпрестижнішому у світі показі «Bead & Button Show», що проходить раз на рік у містечку Milwaukee, штат Wisconsin. Декілька разів на рік у Чикаго проводяться Transworld Exhibits та багато інших мистецьких імпрез. Співпрацювала у творчому дуеті з дизайнерами одягу Галиною Хостетлер (бренд «Zelenco») – 2017 рік, а також Наталією Гергелюк (бренд «Gaptuvalnya») – 2018 рік. Доповнювала їхні колекції прикрасами з бісеру та напівкоштовного каміння. Покази відбувалися в Чикаго, на престижному шоу «Ukrainian People Fashion Show». Для мене ця співпраця була досить цікавою, адже відкривалося поле для творчої фантазії на фоні уже готового костюма. Іноді прикраса привертала до себе надмірну увагу, ніби відсуваючи костюм на задній план. Це додавало впевненості в тому, що у мене є власний почерк, який потрібно вдосконалювати.

Разом з відомими дизайнерами прикрас Машею Арчер (Masha Archer) з Каліфорнії, Славою Салюк зі Львова та Марією Рипан з Торонто була учасницею показу «Ґердан – намисто перемоги», організованого Союзом Українок Америки (Округа Чикаго).

На жаль, життя в Америці диктує свої корективи, тобто, потрібно мати основне джерело доходів. Творчість – це вже для душі. Процес створення кожної прикраси досить довгий. Спочатку вимальовується в уяві, потім переноситься на папір і вже з відтвореного на папері дизайну працюю над тканням чи нанизуванням самої прикраси. Маю своїх постійних клієнток серед поважних пані, котрі не хочуть повторень, тому свої прикраси майже не виставляю в Інтернет-мережу.

– Що сьогодні ви привезли київській публіці, які саме прикраси?

– В Україні мене знають як дослідницю української народної культури, тобто, моє ім’я асоціюється з авторством книг, які я видала у цьому напрямку. Традиційно наприкінці кожного року в Національній спілці майстрів народного мистецтва України (м. Київ) та її обласних осередках відбуваються виставки «Найкращий твір року». Відбирають по 2-3 роботи від кожного майстра. Я належу до Чернівецького осередку НСМНМУ і щороку беру участь у цих групових виставках.

Сьогоднішня виставка – перша моя персональна виставка в Україні як дизайнера прикрас. Я привезла близько 100 робіт, створених за останніх 5 років, які ніде не виставлялись. Серед них – близько сорока репродукцій старовинних бісерних прикрас Північної Буковини кінця ХІХ-першої половини ХХ сторіч, які ввійшли до книги «Стародавні буковинські вироби з бісеру». Є серія робіт, створених у результаті співпраці з вищезгаданими дизайнерами одягу. Також є багато робіт, зроблених за мотивами стародавніх сорочок, рушників, килимів.

У своїх роботах я використовую традиційну символіку буковинського орнаменту в поєднанні зі сучасними елементами. Мені хочеться, щоб у моїх роботах старовину одягали і поєднували зі сучасним одягом.

Є прикраси з використанням ритуального каміння індіанців Америки, елементів трипільської культури, старовинних американських монет, скла вулканічної породи, мальтійських хрестів із суміші сплавів різних металів, інкрустованих натуральним камінням стародавніх монет, стародавнього коралу, перламутру (баламутів), муранського скла та венеційських намистин. В основу майже кожної роботи закладено традиційний геометричний орнамент із старовинних буковинських ґерданів. В одній з моїх прикрас я використала мотиви троянд, взятих з буковинського килима, витканого у 1933 році моєю далекою родичкою Дарією Сімак-Бідяк (с. Щербинці, Новоселицького р-ну). Килим я перевезла до Чикаго у свою майстерню в катедрі святого Миколая. В серпні на цьогорічному фестивалі «Українські Дні», організованому Українським Конгресовим Комітетом Америки (відділ Іллінойс), вирішила провітрити килим. Ним було оздоблено шатро УККА, і щоб сфотографуватися на фоні буковинського килима, треба було вистояти немалу чергу. Ще одна мила і люба серцю прикраса створена за мотивами бісерної сорочки, вишитої моєю мамою.

На виставці можна побачити кризи, ґердани, тайстри з традиційними буковинськими орнаментами, але в сучасному новаторському поданні, це – вияв моєї особистої фантазії і дизайну.

– Чи є серед них ваша перша робота?

– Тут представлена одна з перших моїх робіт з досить цікавою історією. В одному з примірників нашого часопису було надруковано мою мистецьку статтю з фотографіями прикрас. Світлини потрапили в Інтернет, і одну із силянок скопіювали майже всі майстри. В основу дизайну цієї роботи я заклала сваргу – архаїчний знак символу сонця, символу вогню. І вже до цієї прикраси була вигадана історія, що це робота кінця ХІХ сторіччя. Навіть до мене у студію в Чикаго приїжджала одна пані зі Львова і подарувала моїй колежанці копію цієї прикраси, презентувавши її як репродукцію стародавньої прикраси кінця ХІХ сторіччя. Здивуванню пані не було меж, коли я показала оригінал , розказуючи, що це суто мій дизайн, і що мені просто хотілось створити прикрасу зі «сваргою», ось у неї я і втілила свою фантазію.

Ще одна з моїх перших робіт, шикарна «криза», виготовлена до 600-річчя м. Чернівці, залишилась у подарунок Чернівецькому обласному художньому музеєві.

– Як відбувається сам процес створення прикраси?

Настасія Марусик і Марина Олійник

– Є прикраси, які тчуться на верстаті. Для цієї техніки створюється схема на аркуші паперу в клітинку. У тканні можна використовувати схеми для вишивання. Для прикрас у техніці «нанизування» потрібно малювати ромбічну сітку. Далі наноситься і підбирається кольорова гама. Це вже технічний бік створення прикраси, якому передує досить тривалий процес народження самої ідеї. Потрібно відшліфувати народжену фантазію в уяві, вона мусить визріти, вистоятись. Далі фантазію відтворюю на папері, підбираю бісер, виплітаю декілька пробних шматочків, допоки не досягну гармонії поєднання кольорів. Все це потрібно робити у чудовому настрої – інакше нічого не вийде.

– Де ви берете матеріал для створення ваших прикрас?

– Основний матеріал, який я використовую в прикрасах, – це бісер. Бісер є дуже давнім і, водночас, сучасним матеріалом для творчості. Сьогоднішні технології дозволяють виробляти бісер у багатій кольоровій гамі, різноманітних форм та розміру. Здебільшого, використовую бісер японського та чеського виробництва. Також існує багато допоміжного матеріалу, що розширює творчі можливості для дизайнера. Я стараюся відвідувати мистецькі ярмарки, де продаються різноманітні види матеріалу для створення прикрас. Багато ексклюзивного матеріалу купую в антикварних салонах, на аукціонах, на так званих «блошиних» ринках.

Наприклад, прикраси з дукачами. Буковинський дукач – то є старовинна срібна монета, яку неможливо перевезти через митницю, тому я вишукую матеріал на місці. Мені вдалося знайти срібний американський долар 1923 року, який ще й обрамлений у вигляді дукача. Народилася прикраса з американським дукачем у поєднанні з традиційним буковинським орнаментом.

– У вашій колекції є ще головні убори?

– Так, тут представлені два головні. Це – реконструкції пошкоджених часом головних уборів Північної Буковини початку ХХ сторіччя. Один із них – «кодина», весільний жіночий головний убір Буковинського Поділля (з колекції Івана Снігура). Другий – «накісник», головний убір дівчат зі смт. Берегомет, Вижницького району (з колекції Миколи Шкрібляка).

– Які маєте плани на майбутнє?

– Одним із грандіозних моїх планів на майбутнє є увічнення старовини. Тканина і нитка недовговічні, а треба зберегти багатство українського орнаменту для нащадків. Тому виникла ідея створити й увічнити у виданні правдивий український геометричний орнамент. Є така мета – зібрати у цьому виданні вишивковий орнамент, створений в діаспорі Америки, на Буковині і Гуцульщині. Цю ідею підтримали в Національній спілці майстрів народного мистецтва України. Маємо вже солідні напрацювання у вигляді фотоматеріалу з фондів українських музеїв. Багато предметів старовини в музеях України неможливо ідентифікувати – пропали імена виконавців. Тому родзинкою цього видання буде додання матеріалу з діаспори. Існує багато робіт, які створені в таборах. Після Другої світової війни українська інтелігенція втікала в інші країни, жила в таборах, створювала свої школи, осередки і вишивала сорочки, які лишилися у спадок нащадкам. Всі ці шедеври зберігаються в родинних колекціях, з іменами майстрів-виконавців, що є цінним для науковців.

Користуючись нагодою, звертаюся до українців, небайдужих до зміцнення свого національного коріння, до збереження культури і традицій дідів-прадідів: приєднуйтесь до фінансової підтримки цього проєкту. В касі «Самопоміч» відкрито рахунок 172207.100 «Ukrainian Ornaments». Імена жертводавців будуть вписані до книги.