Історія світового буряківництва невід’ємна від біографій визначних особистостей селекційної галузі.

Тріумфатором світової науки селекції цукрових буряків стала Ольга Кирилівна Коломієць. Успіх у створенні однонасінної форми та доведення її до виробничого використання став справжньою революцією у культивуванні цукрового буряку, що дало можливість вирощувати його без затрат ручної праці.

Дикорослий буряк використовували в їжу з незапам’ятних часів. В II-I тис. до н. е. буряк листовий введено в культуру на островах Середземного моря.

У X-XI ст. буряки були відомі в Київській Русі, у XV-XVII ст. – столові і кормові форми, у XVIII ст. з гібридних форм кормового буряка було відібрано цукровий буряк. З кінця XIX сторіччя й у XX сторіччі культура поширилося на всі континенти.

Першим фактом, що в буряку міститься цукор, з’ясував у XVI сторіччі французький ботанік Олів’є де Серра, але на його відкриття майже не звернули увагу. В середині XVIII сторіччя, а точніше у 1747 році, німецький учений-хімік Андреас Зигмунд Маргграф у своїй лабораторії зміг визначити, що вміст цукру в кормовому буряку становив 1,3 % і виділив з білого сілезького кормового буряка кристалики цукру, аналогічні очеретяному, про що і доповів на засіданні Прусської академії наук. Учень Маргграфа Франц Карл Ахард зміг отримати солодкий продукт, який можна було вживати.

Торговці тростинним цукром сполошилися і навіть запропонували Ахарду величезний хабар у 200 тисяч талерів, щоб він погодився оголосити, що експеримент провалився. Але вчений продемонстрував принциповість, від грошей відмовився, і вже в 1801 році запрацював перший у світі завод з виробництва бурякового цукру.

Початок вирощування цукрових буряків в Україні припадає на початок XIX ст., і вже 1840-х роках Україна стала основним районом виробництва цукру завдяки сприятливим ґрунтовим умовам, а також наявності поміщицьких маєтків і робочої сили. Посівна площа цукрового буряку зростала, і в 9 українських губерніях у 1913 році становила 82% посівної площі Російської імперії.

Спочатку для вирощування завозили насіння цукрового буряку з-за кордону. Пізніше деякі цукрозаводчики створювали при своїх економіях дослідні поля, на базі яких утворилися селекційні станції, які займалися вирощуванням насіння цукрових буряків.

Одним з перших, хто поставив вітчизняну селекцію цукрових буряків на наукову основу, був професор Харківського університету А. Є. Зайкевич. За його проєктом на українських землях була організована мережа дослідних полів і селекційних станцій, на яких виведено перші вітчизняні сорти цукрових буряків, що за цукристістю переважали найкращі закордонні.

Кожна насінина сортів цукрових буряків дає початок декільком проросткам, тому культура вимагає своєчасного проріджування, а це – важка ручна праця сотні тисяч українських селянських рук. І лише завдяки титанічній, наполегливій праці простої української жінки-селекціонера з’являється сорт одноростковою буряка, який полегшив працю радянських селянок-кріпачок та дозволив вперше в історії виробництва цукрового буряку використовувати механічний обробіток. Про цю жінку-винахідницю ми й поговоримо.

Ольга Кирилівна Коломієць народилася 14 жовтня 1894 року, в селі Липівка, сучасного Макарівського району, Київської області.

Важка доля випала на плечі цієї мужньої жінки. Наполегливість та незламність волі характеру допомогли вижити у ті бурхливі і підступні роки, коли Ольга Кирилівна самовіддано і наполегливо працювала над створенням нового одноросткового сорту цукрового буряку. А доля готувала щоразу нові і нові випробування. Частий переїзд з одного місця проживання на інше, зміна наукових закладів, репресія сімейної опори, чоловіка, – все це лягало важким тягарем на ранену душу селекціонерки. Переїзди та зміна місця роботи часом відбувалися поза її волею, а це для вченого-селекціонера прирівнюється до землетрусу, потопу або ж нищівної пожежі.

Та ця самовіддана жінка, впевнена в досягненні поставленої цілі, не зламалася під ударами долі, а навпаки – спромоглася вистояти і принести для своєї країни, як і для всього світу, довгоочікуване полегшення в обробітку цукрового буряку. Саме вона створила перший у світі сорт одноросткового буряка, назва якому «Білоцерківський однонасінний». Але про все – за порядком.

Мало збереглося спогадів про дитячі та юнацькі роки майбутньої всесвітньовідомої жінки-селекціонерки. Доводиться припускати, що Ольга закінчила церковно-приходську школу в своєму ж селі. Адже, згідно з історичною довідкою, в селі Липівка у 1825 році було відкрито церковно-приходську школу при Покровській церкві. Під час становлення радянської влади церкву було знищено, разом з нею – й архів школи.

Ольга Коломієць

Як би там не було, але Ольга Кирилівна отримала освіту, і вже у 1922 році закінчує Київський інститут народного господарства, факультет механізації. По закінченні інституту їде працювати молодшим спеціалістом на Ялтушківську селекційну станцію Вінницької області. Там вона займається вдосконаленням селекції сортів цукрового буряку. Наступного року з метою підвищення кваліфікації вступає на курси вищої школи, де навчали спеціалістів зі селекції при Головному управлінні цукрової промисловості в Києві та успішно закінчує їх у 1924 році.

Доцільно сказати, що у 1918 році цукрову промисловість країни націоналізовано, а науково-дослідні та селекційно-насіннєві станції об’єднано в єдину мережу й підпорядковано Головному комітету буряківництва. Пізніше назву змінено на Головцукор. Для керівництва й розроблення наукових і практичних питань селекції у 1922 році в Києві створено Науковий інститут селекції. Новостворена структура мережі Головцукру й організувала навчання спеціалістів з розвитку цукрової галузі країни.

Починаючи з травня 1924 р. і до кінця січня 1929 р. вона працює фахівцем із селекції цукрових буряків на Верхняцькій селекційній станції у Черкаській області.

Початком селекційної роботи з цукровими буряками на Bepхнячці вважають 1899 рік, коли з ініціативи власника невеликого маєтку Г. А. Мартіна почали селекційну роботу з цукровими буряками, яка мала аматорський характер. З роками ця справа дала позитивні результати. Над роботою в селекції цукрових буряків на цій станції працювали багато спеціалістів як німців, так і поляків за походженням.

Незадовго до націоналізації Верхняцької станції у 1920 році більша частина спеціалістів залишають станцію і переїздять у Польщу. В цей час селекція з цукровими буряками на станції повністю припиняється. Станція не мала тоді власної землі, оскільки земля, як поміщицька власність, після революції була експропрійована і перейшла у власність місцевої влади. Лабораторне обладнання і бібліотека спеціальної літератури у роки громадянської війни були пограбовані. Персонал станції, що залишився, проводив розмноження насіння на відстійниках цукрозаводу.

З організацією Бурякоцукротресту і створенням при ньому сортоселекційного насінницького управління (ССУ), до якого у 1922 році перейшла Верхняцька станція та одержала земельну ділянку і засоби для утримання штату наукових співробітників, який швидко відновив повномасштабну селекційну роботу з цукровими буряками і злаковими культурами.

На перших етапах своєї професійної діяльності Ольга Кирилівна вивчала особливості взаємозв’язку морфологічних ознак насінників цукрового буряку. Їй було довірено доглядати за клумбами, на яких вирощували на насіння цукровий буряк місцевої селекції.

Надворі 1928 рік, уже четвертий рік працює на дослідній станції Ольга Кирилівна. Під час виконання ретельного дослідження клумб із гібридами багатонасінних буряків вона зненацька знаходить кілька рослин з меншою, ніж зазвичай, кількістю плодів у клубочку (одно-двонасінні) й окремо збирає їх. Саме з цих зернин і бере свій початок новий однонасінний сорт цукрового буряка.

Вже наступного року за рішенням керівництва Ольгу Кирилівну переводять працювати на Білоцерківську селекційну станцію. Напрямком її вивчення так і залишається виведення однонасінного сорту буряка. Щоденна важка і титанічно наполеглива праця крок за кроком наближає науковця до здійснення світлої мети.

Знову нове рішення керівництва. Як молодий і перспективний науковець Ольга Кирилівна отримує запрошення для подальшої роботи у Всесоюзному науково-дослідному інституті. І тут вона працює над впровадженням своєї ідеї. За два роки вона приходить до висновку, що працювати потрібно не з коренеплодами, а саме з посівним матеріалом. У 1932 році їй вдалося знайти насінник, який містив повністю однонасінні плоди. Вона наполегливо працює й надалі застосовує метод як весняного, так і літнього висівання насінників буряка.

В якийсь час здавалося, що ось уже вона зовсім близька до своєї мети. Та знову Ольгу Кирилівну чекало важке випробування. У 1937 році за безпідставними звинуваченнями заарештовують її чоловіка, а вона, як дружина ворога народу, вимушена «за власним бажанням» звільнитися з роботи в інституті цукрових буряків та перейти в Інститут ботаніки АН УРСР. Біологічна наука того часу переживала трагічні сторінки свого становлення. Президентом ВАСГНІЛ став Т. Д. Лисенко. Усунення з посади генетика з світовим ім’ям М. І. Вавилова призвело до того, що метод самозапилення як метод створення лінії був заборонений у всіх установах, зокрема, і в мережі ВНІД. У науці того часу тривали дискусії між самоучками, прихильниками Лисенка та науковцями, прихильниками всесвітньовідомого вченого Вавилова. Найстрашніше було те, що на боці прихильників самоучок Лисенко стояла партія та нищівний орган НКВД.

У науковій спільноті не припинялися дискусії навколо тоді ще спірних питань, таких, як широке застосування внутрішньовидової гібридизації, метод інбридингу, генетичне виродження сортів самозапильних культур, мутаційна теорія та яровизація, успадкування чи не успадкування набутих ознак, ефективність внутрішньо- та міжсортових схрещувань і навіть можливість вирощування інших сортів культурних рослин. Ставився під сумнів навіть геніальний закон гомологічних рядів спадкової мінливості, визнаний авторитетною науковою спільнотою всього світу.

У 1938 році Ольга Кирилівна, знову ж таки – під тиском «верхів», змушена залишити Київ, звільнити столичну квартиру та переїхати до Білоцерківського сільськогосподарського інституту. На свій ризик бере зі собою частину насіння, отриманого від вже забороненого методу. Під час роботи в Білоцерківському інституті Ольга Коломієць цілеспрямовано продовжує роботу над створенням довгоочікуваного й омріяного однонасінного сорту цукрового буряку. До початку війни селекціонерка створила дві гілки цукрового буряку.

У 1941 році важка участь спіткала селекціонерку, як і всю багатостраждальну країну. Селекційне поле стало полем танкових боїв між німецькими та радянськими військами. Недозріле насіння було знищене. Ольга Кирилівна змогла зібрати лише незначну частину селекційного матеріалу, і то вже під час поквапної евакуації станції. Зерно, розсипане по підлозі та перемішане з битим склом, згребла в заплічну торбинку вже перед самісіньким наступом ворожої авіації.

Нове випробування випало на долю Ольги Кирилівни. Німецьке гестапо оголосило полювання на зразки одноросткового насіння. В поліцаїв завдання – розшукати селекціонерку та вже відомі навіть за кордоном зразки одноросткового цукрового буряку. Доводилося переховувати торбинку з насінням у місцевого населення. Шукала і собі схованки, щоб не потрапити до рук гестапівців.

Два роки поневірянь та зради витримала розтерзана, але нескорена душа Ольги Кирилівни. Вона мужньо йшла до своєї мети.

У 1944 році Ольга Коломієць прийшла до Білоцерківської дослідно-селекційної станції. Тут уже вона працювала до виходу на пенсію. Знову клопітка і наполеглива праця над створенням одноросткового сорту цукрового буряку. Довелося починати все майже спочатку. Фактично те, що під час евакуації довелося збирати вперемішку з іншим некондиційним насінням, і лягло в основу майбутнього сорту.

Є здогадки, що врятоване насіння Ольга Кирилівна в роки окупації по насінині висівала на селянських городах та збирала насіння для подальшої роботи. Титанічна, самовіддана, наполеглива праця заради полегшення роботи колгоспниць тамувала образу через репресію чоловіка, за ті знущання та цькування, які доводилося терпіти Ользі Кирилівні як дружині ворога народу.

В ці важки роки на станції часом не було навіть паперу, на якому можна було б занотовувати результати проведених дослідів. Про це свідчать записи, зроблені рукою Ольги Кирилівни, хімічним олівцем, між друкованими рядками тогочасних газет. Про фінансування досліду годі й говорити.

У цій важкій післявоєнній розрусі і тривала наполеглива робота селекційної станції. У 1950 році Ольга Кирилівна схрестила рослини видатних коренеплодів «Гілка-1» і « Гілка-2» і при застосуванні неконтрольованого запилення, в результаті, отримала насіння, назване «Гілка-3». Ця «Гілка» і стала родоначальницею майбутнього одноросткового сорту. Через два роки розмножене насіння передане як новий сорт цукрового буряку до Держсортмережі для оцінки та розмноження.

Перша післявоєнна механізація

У 1956 році було районовано однонасінний сорт цукрового буряку, який отримав назву «Білоцерківський однонасінний». Це була перемога, омріяна та здобута завдяки наполегливості, самовідданості та цілеспрямованості науковця-селекціонера – Коломієць Ольги Кирилівни.

За титанічну роботу зі створення нової форми цукрового буряку Ольга Кирилівна очолила список Лауреатів Ленінської премії за 1960 рік.

При складанні списку для вручення премії до нього не увійшли деякі селекціонери. Навколо них тривали політичні суперечки. Внаслідок того Коломієць навіть знімала свою кандидатуру, посилаючись на незначні результати її роботи в напрямку селекції однонасінних цукрових буряків.

Суперечка виникла у результаті значних досягнень у селекції однонасінних цукрових буряків учених Білоцерківської ДСС, у роботі яких довгий час зневірялися багато науковців, а після досягнутого успіху і виник конфлікт стосовно списків лауреатів, до яких хотіли приєднатися селекціонери, що не зробили значного внеску в дослідження. Крім цього, на одному із семінарів ВНІЦ була затверджена резолюція, в якій йшлося, що основний пріоритет у дослідженнях та створенні однонасінних сортів цукрових буряків належить ВНІЦ, а не Білоцерківській ДСС. Можливо, ця резолюція також якимось чином вплинула на формування списків та суперечок, які виникали навколо них.

Варто зазначити, що ще в 1946 році відбулася розширена нарада, за підсумками якої було вирішено відправити 20 кг насіння «Гілки-1» до Ялтушківського селекційного пункту. А на базі Білоцерківської ДСС створено групу селекціонерів, до складу якої ввійшла низка селекціонерів, серед яких була й Ольга Коломієць

На досягнутому О. К. Коломієць не зупинилася і продовжувала працювати в напрямку покращення створених сортів та підвищення їх продуктивності.

Підтвердженням цілеспрямованості та відданості справі, яку робила Ольга Коломієць, варто навести спогади головного наукового співробітника, доктора сільськогосподарських наук Лариси Бурденюк-Тарасевич, 1938 року народження: «На Білоцерківській дослідно-селекційній станції завідувачкою відділом цукрових буряків працювала Ольга Кирилівна Коломієць – дуже вимогливий і самовідданий фахівець, яка зберегла селекційний матеріал однонасінних цукрових буряків упродовж усієї гітлерівської окупації, попри те, що все довкола було знищене. У 1958 році вона попросила насіннєвода провести відбір найкращих насінників свого сорту, який вирощувався на той час на полях радгоспу «9 січня», і доручили цю роботу мені. Вона взяла мене у поле, прочитала лекцію зі селекції, все розповіла, показала, що саме слід відібрати у посівах. Роботу я виконала старанно, відібрала для неї близько 200 однонасінних кущів. Та й потому. А вже на мій 70-річний ювілей колеги відшукали в архівах той її звіт за 1958 рік з пророчим, як згодом з’ясувалося, висновком, що студентка Бурденюк правильно зробила відбір, і тому вона може бути селекціонером.

На той час Ользі Кирилівні – за 60. Так, як вона працювала, ніхто з нас, молодих, не міг. Ми всі падаємо від утоми через спеку, а вона в маленькій хустиночці, обливаючись потом, біжить полем безкраїм… Було чому в неї повчитися».

24 квітня 1977 року перестало битися серце видатної вченої-селекціонерки Ольги Кирилівни, яка присвятила все своє життя досягненню поставленої мети, створенню однонасінних сортів цукрових буряків.

Поховали Ольгу Кирилівну в Білій Церкві, в «Олександрії», а згодом – перепоховали на селекційній станції «Вільшанка». Після введення в експлуатацію комплексу будівель науково-виробничого призначення прах Ольги Кирилівни ще раз було перенесено на відділок «Селекційний». На могилі встановлено пам’ятник – бронзове погруддя на гранітному постаменті. З метою увічнення пам’яті лауреата Ленінської премії Ольги Кирилівни Коломієць Рада Міністрів УРСР у 1979 році присвоїла її ім’я Білоцерківській дослідно-селекційній станції.

Спираючись на численні факти, можемо стверджувати, що наукова діяльність О. К. Коломієць є безцінною, тому що після районування нових однонасінних сортів цукрових буряків у сільському господарстві почали застосовувати нові прогресивні технології автоматизованого обробітку культури без залучення ручної праці, що полегшувало збирання врожаю та знижувало собівартість центнера продукції і дозволило висівати насіння сортів на кінцеву густоту. Вона є автором першого у світі однонасінного сорту цукрових буряків «Білоцерківський однонасінний», після районування якого в буряківництві розпочалася нова ера в системі вирощування. Їй належить пріоритет у дослідженнях стосовно створення нових однонасінних сортів не тільки на теренах України, а й в усьому світі. Її методологічні розробки та наукові здобутки і до сьогодні залишаються актуальними. На їхній основі було створено однонасінні сорти, що дозволило розширити поле селекції в напрямку створення продуктивніших сортів.

І насамкінець хочу сказати про всенародну любов до Ольги Кирилівни. На сайті Білоцерківської єпархії за травень 2013 року читаю: «… після Літургії відбувся хресний хід та вручення церковних нагород благодійникам і меценатам храму. Далі владика разом з духовенством та керівником селекційної станції відвідали могилу Коломієць Ольги Кирилівни – місцевої мешканки, видатної селекціонерки, яка вивела високоякісний однонасінний сорт цукрових буряків. На місці її поховання звершили заупокійну молитву.

Потім архієрей відвідав приміщення селекційної станції, оглянув виставку зернових та технічних культур».

За свої заслуги Ольга Кирилівна для Білоцерківщини стала місцевою, і цим, здається, сказано все.

 

P.S. Наприкінці 40-х років ХХ ст. дослідження з однонасінності було розпочато і у США – нашим співвітчизником, учнем академіка М. І. Вавилова, професором В’ячеславом Фабіановичем Савицьким (1902-1965). Розпочав свою трудову діяльність на Білоцерківській селекційній станції у 1926 році та вже через два роки став керівником лабораторії Наукового інституту селекції. За 14 років довоєнної діяльності В. Ф. Савицький видав друком близько 50 фундаментальних праць з генетики та селекції. Його праці зацікавили вчених багатьох країн світу.

Арешт і загибель М. І. Вавилова та низки інших відомих учених-генетиків змусили В. Ф. Савицького в 1943 році емігрувати спочатку в Польщу, потім, у 1945 році, – до Німеччини, а через два роки – у США.

Волею долі український учений Савицький та його дружина потрапили до Америки, перевізши зі собою досвід роботи з ВНЦ та обізнаність про роботу Ольги Коломієць.

Якщо ж і виникає в когось ще питання, хто ж таки створив нову однонасінну форму цукрового буряку та довів її до виробничого використання – українські чи американські вчені, то Л. О. Лісневич, доктор біологічних наук, головний науковий співробітник ДНСГБ НАНА України стверджує: «…якщо враховувати, що Савицький та його дружина, теж селекціонери українського походження, пальмова гілка пріоритетності створення однонасінних форм цукрових буряків, безумовно, належить Україні», і, врешті-решт, цим сказано все.