Лише за сім кілометрів від ра­йон­ного центру Самбір, Львівської області, на березі Дністра, розташоване мальовниче і легендарне село Кульчиці, вихідці з якого змінили хід історії не лише в Україні, а також у світі. Кульчиці – батьківщина чотирьох відомих людей. Тут народилися: герой оборони Відня (1683 р.) і першовідкривач кави в Європі Юрій Кульчицький, а також три гетьмани Війська Запорозького – Марко Жмайло-Кульчицький, Павло Бут (Павлюк) і Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622).

Цьогоріч село Кульчиці відзначає 735-річний ювілей з часу першої письмової згадки.

Пам’ятник Петрові Сагайдачному

Історія села Кульчиці

Перша письмова згадка про село датується 1284 роком у привілеї князя Лева. У той час воно належало королю Данилові Галицькому. Село було поділені на дві частини. Одна частина села була заселена загоновою шляхтою, якій князь Данило і його син Лев дали землю за певні заслуги. Друга частина села мала назву Кульчиці Рустикальні або Королівське. Ще й досі одну частину села називають Королівською.

В селі та його околицях відомі три пам’ятки часів Київської Русі і Галицько-Волинського князівства 10-13 ст. В урочищі «Запуст» археологи знайшли уламки глиняного посуду часів Київської Русі. Городище пізнішого часу було розташоване на місці, де зараз розташована церква святих мучеників Флора і Лавра, навколо якої до наших днів збереглися насипні вали.

Утім, люди тут мешкали значно раніше. Під час розкопок на території нинішніх Кульчиць виявлено поселення нового кам’яного віку. А це – ІV тисячоліття до н. е. Тут жили племена, пам’ятки яких мають умовну назву «культура лінійно-стрічкової «кераміки». Поселення на території Кульчиць належить до часів неоліту 4 ст. до н. е. Сліди поселення первісних людей було знайдено при розкопках курганів та могильників, які проводили визначні археологи Т. Сулиміртський, Я. Пастернак, Я. Кобільник, П. Завада, І. Свешніков у 30-70-х рр. ХХ ст. Незначна кількість викопних предметів даної епохи зараз зберігається у музеї П. Сагайдачного в Кульчицях.

Церква святих мучеників Флора і Лавра

Назва села, згідно з деякими джерелами, походить від татарського слова «Куля-чач-ке», що перекладається українською як «Водна вежа». Село розташоване на височині-пагорбі, з якого видно сусідні села, що розкинулись у низовині.

Ще до середини ХХ сторіччя село ділилося на дві частини: східну – Кульчиці Шляхетські, та західну – Кульчиці Рустикальні (сільські). Згідно з переказами, нерівність між шляхтою і «селянами» найбільш помітною була у ХІХ ст. Різниця між ними була настільки принциповою, що представники кожної з них нарізно стояли в церкві. Шляхта була суспільним станом, головним обов’язком якого було виконання військової служби. Люди, які належали до шляхти, не сплачували податків і не виконували повинностей, але на час війни зобов’язані були з’явитись до війська в повному спорядженні, тобто, з власною зброєю, конем та необхідним обмундируванням. Прості селяни не мали права ні віддавати своїх дітей на навчання, ні навіть отримати роботу. Тому заради отримання цих привілеїв прагнули отримати «шляхетство», яке передавалося у спадок і підтверджувалося відповідними грамотами. Раніше в селі навіть діяли дві сільські ради – Кульчиці Рустикальні та Кульчиці Шляхетські. Пізніше їх об’єднали в одну.

Територія Кульчиць починається монастирем св. Василія в теперішній лісовій дільниці під назвою «Городище». На його місці дотепер збереглися великі висипані вали, що заросли лісом. У «Городищі» була збудована маленька церква святих мучеників Флора і Лавра. Подальша розбудова села навколо монастиря св. Василія в «Городищі» не проводилась з тієї причини, що там не було джерела з водою, тому почали будувати хати біля джерела «Жолубок», з якого випливають потоки «Роштоки» і «Чорногора». Зараз ця частина села має назву «Вулиця». З огляду на те, що село почало розбудовуватись в іншому напрямку, монахи перенесли церкву св. Флора і Лавра на «Вулицю». Доказом є запрестольний образ св. Василія, відреставрований у 1931 році.

Музей П. Сагайдачного і Ю. Кульчицького. Вигляд з північної сторони

Цікавою є сама історія церкви святих Флора і Лавра. Вона була збудована в ХІІІ ст. за правління князя Данила Галицького. Будівництво храму завершили в ті дні, коли Данило Романович розгромив угорських бояр і, повертаючись додому, зі своєю дружиною відпочивав у Кульчицях. На честь перемоги церкву назвали іменами святих Флора і Лавра (таку назву давали лише на честь великої перемоги). Крім релігійної, святиня виконувала також і оборонну функцію, тому була обгороджена високими валами і дерев’яним частоколом. До речі, в цій церкві хрестили майбутнього гетьмана українського козацтва Петра Сагайдачного. Ще й зараз на валах ростуть високі і розлогі липи, які, за народними переказами, посадив гетьман під час перебування на батьківщині.

Церква святих Флора і Лавра простояла до 1904 року. Потім на її місці збудували нову, яка стоїть до сьогодні. Проте, на ній зберігається хрест зі старої церкви, якому понад 800 років. Іконостас церкви у 1932 році був відреставрований художником Ільком Дециком.

Після підписання Брестської унії Самбірські і Перемишльські землі аж до 1700 року зберігали обряд православної віри, не давали силоміць впроваджувати католицизм. Одного дня польське військо (гусари) під час відправи св. Літургії під’їхали до церкви на конях і наказали священнику Кульчицькому-Ручку відійти від Святого Престолу і підписати католицизм. Священник відмовився. Тоді польський воїн відтяв йому голову. Церква залишилася осквернена і закрита. Відтоді богослужіння в тій церкві не відправлялось протягом 28 років.

Залишившись без Божого храму, громада села збудувала церкву Матері Божої Святої Покрови. Ця церква простояла багато років, а в 1917-1918 рр. її розібрали і перепродали в село Кружики, де вона стоїть і досі.

Другою в селі була церква Святого Животворящого Хреста Господнього. Коли її збудували – невідомо. В період тяжкого лихоліття вона згоріла разом з частиною села. Пізніше було збудовано нову дерев’яну церкву, яка простояла до 1890 року. Згодом цю церкву розібрали, а на її місці збудували нову, муровану, яка була освячена у 1893 році.

Пам’ятник Юрієві Кульчицькому при вході до музею

Наймолодшою в селі була церква святого Спаса. Вона була покрита ґонтою і мала три куполи. З часом куполи зогнили і почали валитися. Тоді церковний комітет вирішив її розібрати, що й було зроблено в 1917-1919 роках. Як пам’ятка, залишилась дзвіниця, покрита бляхою.

Після того минуло 28 років. Церква святих Флора і Лавра була наново освячена і вважалася материнською церквою.

Після того, коли церква святих мучеників Флора і Лавра простояла понад 450 років, колектори церкви Чесного Хреста захотіли поставити нову муровану церкву. Тоді ж поїхали в Перемишль до владики за дозволом на будівництво. Отримавши дозвіл, в 1893 році було збудовано нову церкву Чесного Хреста. Коли у село прийшов парох і декан Дмитро Гординський, він задумав побудувати нову церкву святих мучеників Флора і Лавра. Тоді ж звернувся до владики в Перемишлі за дозволом на будівництво. Парохіальний уряд, переглянувши попередні документи, довів, що дана церква вже збудована. Тоді ж була створена комісія, яка визначила, що попередній дозвіл на будівництво церкви парафіяни отримали обманом, але дозвіл, все ж таки, було надано. Парох Дмитро Гординський зібрав потрібні кошти, і в 1904 році було збудувано нову церкву. В 1931 році було помальовано новий іконостас, а 31 серпня 1932 року, на свято св. Флора і Лавра, преосвященний Кир Йосафат Коциловський за участю багатьох священників освятив цю церкву.

Святий престол, в якому був замурований прах священника Кульчицького-Ручки, був розташований на схід від входу. Зараз там – бічний вівтар святого Миколая, який був збудований на пожертвування робітників-земляків, що виїхали 1912 року на заробітки в Америку.

За часів СРСР, коли повсюдно зачинялися і знищувалися храми, така ж доля спіткала і церкву святих мучеників Флора і Лавра. У вищезгаданому храмі спочатку було облаштовано колгоспну комору, а в 1973 році було створено краєзнавчий музей атеїстичного напрямку. В серпні 1989 року храм св. мучеників Флора і Лавра було повернуто вірянам, а експонати музею, що діяв на громадських засадах, було перенесено у колишнє приміщення початкової школи, яка збудована у 1910 році.

Юрій Кульчицький – перший кавовар Європи

Наш славетний земляк увійшов в історію не лише як рятівник Відня, але також як перший кавовар Європи. Замолоду Юрій Кульчицький пішов на Запорозьку Січ. Під час одного з походів потрапив у турецький полон, де не лише досконало вивчив мову, а й турецькі звичаї і, звичайно, пристрастився до кави. Врешті, він став перекладачем в Акермані в «Східній торговій компанії», засновниками якої були віденські купці. 1678 року Юрій перебрався до Відня, де став імпортером східних товарів.

Фрагмент першої кімнати музею

Під час турецької облоги Відня у липні 1683 року Кульчицький, переодягнувшись у турецький одяг, у супроводі товариша Юрія Михайловича, теж українця зі Сянока, двічі успішно проходив через ворожий військовий табір та переправлявся через Дунай, аби повідомити командуванню союзних військ, які поспішали на допомогу оточеним, про ситуацію з обороною міста. Темної ночі вони якось заблукали, опинившись між турецькими шатрами. Але виручило знання турецької мови. Турецький ага тоді навіть пригостив їх кавою.

Після визволення Відня (12 вересня 1683 року) була велика здобич і трофеї. Між скарбами напризволяще кинутого турецького табору знайшли приблизно 300 мішків із сиво-зеленими зернятами. Ніхто не хотів цього брати, думали, що це корм для верблюдів, і хотіли знищити. Але Кульчицький їх зупинив. З часів турецького полону він добре знав таємницю тих зерен. Уже кількасот років турки робили з них смачний напій, який споживали в далекій ефіопській провінції Кафора, а в Європі цього напою майже ніхто не знав.

Через кілька днів після перемоги Юрій Кульчицький пішов до коменданта міста графа Штаремберга. Розмова між ними відбулася в такій формі.

Глиняний посуд, знайдений на території села

– Ви виконали ваше завдання дуже похвально. Відважний чоловіче, – сказав Штаремберг. – Увесь Відень вдячний вам за це. Скажіть мені тепер, що можу зробити для вас, щоб винагородити, бодай, частину нашого боргу за вашу жертовність й відчайдушність?

– Вельмишановний і милостивий пане! Ви кажете, що я міг би просити про щось, що всій австрійській країні могло би бути корисним. Милостивий і вельмишановний пане, ви хіба не знаєте, що в турецькому таборі між багатою і дорогоцінною здобиччю є також і численні мішки із зеленими зернятами?

– Чув я про те, але досі ніхто не зміг мені пояснити, до чого вони можуть придатись.

– Я знаю ті зернята, – відповів Кульчицький. – З них готують напій, який приємно розбуджує кров, але при цьому не запаморочує. Дайте мені, милостивий пане, кілька мішків цього зерна, і я приготую з них знаменитий напій, званий кавою. Незабаром він так само стане улюбленим серед віденців, як і серед турків.

Осадник Відня і рада міста задовольнили прохання Кульчицького, і йому дали дозвіл відкрити у Відні кав’ярню. На додачу Кульчицький отримав певну кількість грошей, але замість обіцяної хати отримав лише помешкання в будинку при Гайдагас.

Портрет П. Сагайдачного (художник не вказаний)

Спочатку Кульчицький продавав каву на вулицях Відня, розносячи на таці збанки і горнята. Наш земляк зазнав невдачі, бо гірка кава не смакувала віденцям. Та допоміг випадок. Одного дня до горнятка випадково потрапила грудочка цукру. Він, сердитий, попробував цей чорний напій і був приємно здивований, що з цукром напій смакував. Згодом додав трохи молока. І така кава смакувала всім. Разом із дружиною Марією-Ірсулею він придбав невелике приміщення, а згодом інше. Цей новий заклад назвав «Під синьою пляшкою».

Кульчицький одягав гарний український стрій. Кожного гостя вітав словами «Що нового, братику-серденько?», тому люди назвали його «братиком-серденьком».

Вивіска «Під синьою пляшкою» була у формі турецького кавоварника, що пізніше став знаком усіх кав’ярень. Кав’ярня Кульчицького стала дуже популярною, сюди сходилися гості з усієї околиці. Часто навідувався князь Євген Саватський. Приходили люди не лише заради кави, але, передусім, щоби побачити Кульчицького.

У 1700 році у Відні було 4 кав’ярні, 1748 році – вже 11. Нині у Відні понад 2000 кав’ярень, але матір’ю кав’ярень досі називають кав’ярню Кульчицького. У Відні досі є організація кавоварів, патроном якої є Юрій Кульчицький. В їхній домівці висить його портрет. Вдячні віденці поставили йому пам’ятник, а також його іменем назвали вулицю.

Гетьман Петро Сагайдачний – уродженець Кульчиць

Історія не кожному лишає місце на своїх безсмертних скрижалях, та Сагайдачному вона відвела одне з найпочесніших як видатному полководцеві, політику, патріотові своєї землі. Він прагнув зміцнити становище українського козацтва, розширити його привілеї, розвинути культуру України, головне – утвердити її територіально як державу.

Гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний є найвидатнішою фігурою часів козаччини, який залишив по собі славу великого поборника української культури, батьківської релігії, військового, громадського діяча, з яким пов’язаний переломний момент в історії України.

Низка українських істориків, таких, як Михайло Максимович, Іван Команін, Олена Апанович, а також його сучасник і близький знайомий Касіян Сапович – кожен по-своєму розповідають про його життя і діяння славного гетьмана. На жаль, відомостей залишилося обмаль, щоб дати вичерпну відповідь про цю знамениту постать.

З історичних джерел довідуємось, що народився П. Сагайдачний у селі Кульчиці у шляхетній родині. Точна дата народження невідома. Історики стверджують, що десь між 1570-1575 роками. Садиба родини була розташована у східній частині села, яка має назву «Горське». Зараз там відбудовують церкву Покрови.

Фрагмент другої кімнати музею

В дитинстві Сагайдачний навчався у Самбірській духовній школі. А потім – в Отрозькій, яку сучасники називають академією. Під впливом низки визначних культурних діячів, які на той час викладали у школі, сформувався його світогляд як захисника свого народу. Навіть написав твір «Розмова про Унію», яку канцлер Лев Сапега назвав «дуже цінним твором».

Після навчання в Острозькій школі деякий час працював П. Сагайдачний приватним учителем знаменитого київського міського судді Яна Аксакала. Ректор Київської братської школи Касіян Сапович, який був особисто знайомий із Сагайдачним, стверджує, що вже на початок 1600 р. він з’являється на Запорозькій Січі, оскільки був учасником молдавських і лівонських воєн, кінець яких припадав на 1600 рік.

Це була людина нестримної, вируючої енергії, патріот своєї землі. Він був освічений, талановитий і хоробрий і досить швидко посів помітне місце серед козацької старшини. Очолював відважні морські походи козаків. Сам розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на чайках. Керував майже всіма важливими походами, що набули загальноєвропейського значення.

Оглядаючи діяльність Сагайдачного, бачимо, що вже у перші роки свого гетьманства головним своїм завданням він поставив те, що вдалося лише довершити Хмельницькому, а саме – «визволити свій народ від підданства і ярма невільницького».

Портрет Ю. Кульчицького (художник Михайло Баранський)

У своїх діяннях Сагайдачний утвердив за собою славу великого полководця із залізною непохитністю. Історик Бантиш-Каменський пише, що це була «людина, велика духом, розуму надзвичайного, ворог розкоші, вдачі жорстокої, несамовитої, людина, що карала за найменший злочин».

Сагайдачний прагнув зміцнити становище українського козацтва, розширити його привілеї, розвинути культуру України, а головне – утвердити її територію як державу. Разом зі своїм славним військом він безперестанку воював з татарами і турками на морі та на суші, своїми перемогами грізно прославив своє ім’я. В доброму списку тих перемог слід згадати взяття Варни в 1605 р., Кафи (Феодосії) в 1606, 1607, 1609 роках, штурм Очакова і Перекопа. У 1614 році зруйнував Синопа, 1615 рік – штурм околиць Константинополя, 1616 рік – зруйнування Тралізунда. Особливої уваги заслуговує похід Сагайдачного на Москву у 1618 р. та взяття штурмом низки російських міст.

Крім військової діяльності, слід відзначити його активну духовну діяльність. За участі Петра Сагайдачного, який з усім козацьким військом вступив у Київське братство, взявши таким чином його під свою опіку, в Україні у 1620 році було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Берестейської унії 1596 року. Скориставшись тим, що 1620 року в Києві перебував Єрусалимський патріарх Теофан, він схилив його висвятити нового православного Київського митрополита і п’ятьох єпископів для різних єпархій.

Вінцем бойової слави Сагайдачного стала битва під Хотином у 1621 році. У цій війні історики відзначають досвід, хоробрість, рішучість гетьмана. Навіть польські письменники пишуть про його роль в успішному завершенні цієї війни. Але, на жаль, Сагайдачний у цій війні був тяжко порений, від чого через півроку помер у Києві. Перед смертю гетьман зробив низку заповітів.

В «архиве Юго-Западной России» у І-му томі, виданого в Києві у 1863 році у типографії Н. А. Давиденка, на 268-271 сторінках є документ «Условия, на которых митрополит Іовь Борецькій и гетьман Олиферь Голуб передают Львовскому Братству, как душеприкажчику гетьмана Конашевича, отказанний последним в пользу школ Львовского Братства капитал 1622 июня 24».

Директор музею Богдан Сидор у меморіальній кав’ярні музею

Тут йдеться про те, що Сагайдачний переказав вищезгаданому братству півтори тисячі золотих на його розвиток. Згаданий заповіт зберігається у Львівському державному архіві, копія якого є в музеї П. Сагайдачного у Кульчицях.

Певну суму коштів він заповів Київській братській школі та іншим школам, монастирям, церквам, а також своїй дружині Анастасії з роду Повченських.

Польський король Зиґмунд, визначаючи заслугу козацького війська, прислав у Київ зі своїм придворним підскарбієм гроші в нагороду і королівську хоругву, булаву за три тисячі талерів і золотий ланцюг за п’ятсот талярів з похвальною грамотою виданою в Кракові 12 січня 1622 року.

Відповідаючи на те і висловлюючи свою вдячність королеві, Сагайдачний вболіває за долю України і свого народу. Він прямо пише королю, яких утисків і свавілля зазнає народ в Україні від польських панів коронних, хоча Військо Запорозьке віддано служило королівській короні. Сагайдачний надіявся на те, що король не допустить до подальшого свавілля. Але того не сталося, і визвольну війну проти рабського ярма продовжив Б. Хмельницький.

Символ кав’ярні Юрія Кульчицького

Помер П. Сагайдачний у Провідну неділю 20 квітня 1622 року. Похований у братському монастирі, біля училищної церкви.

До наших днів дійшов срібний хрест з позолотою, інкрустований дев’ятьма каменями, який зараз зберігається у Києві в Національному музеї історії України. На ньому є напис: «Року 1622 далъ сей крестъ рабъ божий Петръ Конашевичъ Сагайдачний гетьман Войска Его К. М. Запорозкого, до церкви святого Богоявления Господня въ домъ Братскый, на опущеніе греховъ своихъ».

На жаль, на сьогоднішній день ні могили Сагайдачного, ні надгробного каменю з написом не збереглося. Не можна навіть встановити місце його поховання. Під час перебудови Богоявленської церкви на початку 18 ст. вона опинилася під будівлею нової стіни храму і зникла з очей нащадків. Існує версія, що царська Росія наказала зруйнувати його могилу, щоб помститися за те, що він здійснив похід на Москву разом з польським військом.

Пам’ятник гетьману Петрові Сагайдачному в Кульчицях

Кульчичани, земляки славного гетьмана, неодноразово порушували питання про увіковічення пам’яті П. Сагайдачного. У часопису «Діло» (ч. 125 за 6 червня 1912 р.) повідомляється про те, що 26 травня 1912 року в с. Кульчиці відбулися довірчі збори за участі більше, ніж тисячі людей із громад Кульчиць, Бабино, Лук, Сідого, Радлови та Кружик. Крім питань про кооперацію та шкільництво, парох із села Бабино запропонував вибрати тимчасовий комітет, який мав зайнятися спорудженням пам’ятника Сагайдачному. Пам’ятник планували поставити до 1922 р., тобто, до 300-ї річниці з дня смерті гетьмана. Проте, на заваді стала І Світова війна і розпад Австро-Угорщини.

В «Літописі Бойківщини» (ч. 1-2 за січень-червень 1972 р.), який виходив у Канаді, читаємо, що до 350-х роковин з дня смерті Сагайдачного львівський скульптор Петро Кулик і архітектор Андрій Величко виготовили проєкт пам’ятника Сагайдачному. Обговорювали цей проєкт 15 червня 1972 р. на спеціальному засіданні історичної секції Львівської обласної організації Українського товариства Охорони пам’ятників історії і культури. На жаль, радянський режим не дозволив здійснитися цьому задуму. Мабуть, таки боялися войовничого духу гетьмана.

Здійснилася мрія кульчичан і всього українського народу 11 жовтня 1992 року. У цей день було відкрито бронзову скульптуру гетьмана на коні на гранітному постаменті. Тепер на мальовничому пагорбі гордо височіє пам’ятник славному краянинові кульчичан.

Кава в меморіальній кав’ярні смакує по-особливому

Автори пам’ятника – львівські скульптори М. Посікіра і Л. Яремчук, архітектор М. Федик. Пам’ятник було відлито на Львівській скульптурній фабриці на жертовні кошти громадян, підприємств, заводів, фабрик Львівщини і всієї України. У музеї є книга, де зафіксовано, хто скільки пожертвував грошей на спорудження пам’ятника.

Починаючи з 1993 р., у кожну третю неділю квітня щорічно біля пам’ятника Петрові Сагайдачному проводяться урочистості під назвою «День пам’яті Сагайдачного».

Музей гетьмана Петра Сагайдачного та Юрія Кульчицького

Ідея створення музею Петра Конашевича-Сагайдачного виникла 1992 р., коли був відкритий пам’ятник славному землякові. Тоді оргкомітет вирішив створити музей у рідному селі. Ініціатором і організатором збору експонатів та оформлення експозицій став Сидор Богдан Андрійович, який на той час обіймав посаду завідувача музею на громадських засадах, що був у церкві святих мучеників Флора і Лавра і був підпорядкований місцевому колгоспу ім. Сагайдачного.

Музей було створено у колишньому приміщенні початкової школи, яка була збудована ще 1910 року. За своїм профілем музей – історико-краєзнавчий. Значну допомогу при підготовці приміщення благоустрою території музею надав колишній голова колгоспу Онушканець Василь Онуфрійович. Велика заслуга з благоустрою території і приміщення належить громадськості села. Богдан Сидор займався опрацюванням багатьох архівних документів, було використано історичні джерела різних авторів.

Відтоді розпочалась основна діяльність із пропаганди історичного минулого нашого краю та його визначних особистостей. Музей набув визнання як в області, так і по всій Україні. За багаторічну діяльність його відвідали понад 15.000 осіб. Музей підтримує тісні зв’язки з першим сторожовим кораблем ВМС України «Гетьман Сагайдачний».

Відвідувачі музею – це, здебільшого, учні і студентська молодь району та області, а також гості з усієї України та закордоння. Музей налагодив тісну співпрацю з місцевою середньою школою. На базі музею проводяться відкриті уроки, семінари, дитячі ранки, виїзні семінари районного значення.

Налагоджено співпрацю з туристичними фірмами Львова, Києва, Тернополя, а також – із здравницями Трускавця, Східниці і Моршина для залучення і проведення екскурсій для відпочивальників.

Старовинна зрубна бойківська хата на території музейного подвір’я

Музей розділено на два відділи. В одній з експозиційних кімнат розгорнуто матеріали, присвячені життю і діяльності Петра Сагайдачного та Юрія Кульчицького. У другій кімнаті висвітлено історію села з найдавніших часів до сьогодення. Загалом, у фондах музею нараховується приблизно 1.500 експонатів. Серед них – експонати, які знайдено безпосередньо на території села, фото і ксерокопії архівних матеріалів з історії села та видатних осіб, що тут народилися. Серед унікальних речей – кам’яні та керамічні знаряддя праці, знайдені при розкопках стародавніх могильників, різьблені дерев’яні фігури святих кінця 15 – поч. 16 ст., дерев’яна ікона св. Миколая початку 16 ст., дві ікони намальовані на дереві кінця 17 – поч. 18 ст., вироби з дерева, глини, фарфору, фаянсу, скла, одяг та вишивки на лляному полотні. Серед цікавих експонатів – макет легендарної козацької чайки, карта походу гетьмана Сагайдачного на Москву у 1618 році, копія вкладного хреста, світлина коштовного меча гонорового Сагайдачного (оригінал зберігається в Кракові).

Безперечною атракцією музею є матеріали, присвячені життю і діяльності Юрія-Франца Кульчицького, який відкрив Європі запашний кавовий напій. На ґанку музею з двома філіжанками кави гостей зустрічає пам’ятник славному кульчицькому козакові, який було відкрито 28 серпня 2010 року (автор – Ігор Лихий). Відкриттю пам’ятника посприяло Вільне Українське Козацтво в Чикаго (США) на чолі з його заступником Богданом Кардащуком.

Але найцікавіше, мабуть, у підвальчику музею, де облаштували меморіальну кав’ярню. В її експозиції – світлини й оздоблення віденської кав’ярні Кульчицького 1683 року. Тут навіть можна поласувати справжньою запашною чорною кавою «Від Кульчицького». Директор музею Богдан Сидор пригощає гостей і жартома каже, що це – кава з одного з подарованих Кульчицькому мішків.

Експозиції музею часто міняються і доповнюються. Щорічно організовуються виставки «Великодні писанки», «Виставки рушників», «Виставки годинників», «Різдвяні дійства».

Інтер’єр музейної хати

У 1997 році музей відвідала група телеоператорів студії 1+1, де було відзнято теленарис, який показували у передачі «Телеманія». Львівська студія телебачення у рубриці «День за днем» неодноразово транслювала передачу про діяльність музею. У 2009 році студією СТБ в музеї було знято нарис про Юрія Кульчицького для показу в програмі «У пошуках істини». В грудні 2009 року журналісти 5-го каналу відзняли матеріал про музей Петра Сагайдачного для передачі у рубриці «Феєрія мандрів».

Цінним доповненням музею Сагайдачного і Кульчицького є старовинна зрубна бойківська хата початку XX сторіччя. Хату перенесли з центру села з ініціативи директора музею Богдана Сидора у 1998 році. Хата покрита солом’яною стріхою, відтворено навіть перелаз, через який можна потрапити на подвір’я. Будівля поділена на три відділення: кімната, сіни та комора, в яких розміщено експонати з дерева, соломки, кераміки, що відтворюють побут села початку ХХ ст. У подібних хатах народилися і виростали Юрій Кульчицький, а також гетьман Війська Запорозького – Петро Сагайдачний. Хату було урочисто відкрито 24 серпня 1998 року з нагоди річниці Дня незалежності України. Велику допомогу у відбудові хати надав місцевий фермер Юрій Гут, а також – громада села.

Із 2001 року музей Петра Сагайдачного, за рішення Львівської державної облдержадміністрації, було передано у підпорядкування відділу культури і туризму Самбірської райдержадміністрації.

У серпні 2009 року в с. Кульчиці був заснований щорічний козацький фестиваль української слави «Кульчиці-фест». Однією з головних ідей фестивалю є піднесення на міжнародний рівень історичної значимості с. Кульчиці – батьківщини героїв, що прославили Україну у період Козацької доби. Фестиваль проводиться з галереями традиційних ремесел, конкурсами традиційних страв, виступом фольклорних колективів, науковими та культурними заходами.

Автор статті висловлює вдячність Богданові Сидору – директорові музею П. Сагайдачного і Ю. Кульчицького – за допомогу у зборі цінного матеріалу