rss
11/21/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Егілс Левітс, президент Латвії: «У сучасному динамічному світі реформи мають бути безперервними»

Десятий президент Латвії був обраний наприкінці травня, а вступив на посаду на початку липня. Тоді ж «Укрінформ» опублікував біографічний нарис про нього. За три місяці перебування на високій посаді Левітс показав себе політиком, який дотримується принципових позицій, зокрема, в питанні підтримки України.

Продовжуючи цю лінію, він люб’язно погодився відповісти на запитання «Укрінформу».

Інтерв’ю з президентом Латвії особливо важливе для України саме зараз – напередодні очікуваного візиту до Риги президента Володимира Зеленського.

– Як ви оцінили б поточний стан латвійсько-українських між­дер­жавних відносин?

– Двосторонні відносини між Україною та Латвією є дуже важливими. І вони плідно розвиваються в різних сферах. Передусім – економічна сфера: Україна – значущий торговельний партнер для Латвії. І обсяг нашої торгівлі зростає з кожним днем. Інше важливе питання – останніми роками в Латвії присутня значна кількість гостьових українських робітників, що доповнює нашу робочу силу. Це також дуже вагомо, оскільки в нас у цій сфері є свої недоліки. А таким чином вони усуваються, що допомагає нашій економіці.

Щодо політичної сфери, то Латвія повністю підтримує територіальну цілісність України. Ми засуджуємо все, що стосується порушення українського суверенітету: анексію Криму та ситуацію на Донбасі. Тому Україна може повністю розраховувати на нашу підтримку – як пряму, в двосторонніх відносинах, так і на рівні міжнародних організацій, таких, як Рада Європи та інші. Нагадаю, нещодавно в промові на Генеральній Асамблеї ООН я окремо зауважив, що міжнародна спільнота не може прийняти порушення територіальної цілісності України.

– Дякуємо за вашу принциповість. А які дії, який алгоритм дій у зв’язку з цим ви могли б запропонувати як юрист міжнародного рівня?

– Найперша реакція – не дозволити визнати порушення міжнародного права, оскільки саме воно є основою для миру в Європі та всьому світі. Якщо такі порушення приймаються... Навіть якщо вони просто замовчуються, це становить велику загрозу безпеці всього світу. Отже, повторююсь, найперше – не приймати таке порушення! Це означає – не визнавати анексію Криму і вимагати відновлення законності на Донбасі. Забезпечивши таким чином верховенство права – відновлення територіальної цілісності України.

Другий вид реакції – це міжнародні санкції, як економічні, так і політичні, проти країни-агресора. Так, ці санкції вже наявні, але видно, що вони ще недостатні.

І по-третє, це допомога жертві агресії, тобто Україні, на всіх рівнях: політичному, економічному, соціальному. Військова допомога – в межах можливого. А також – допомога на шляху здійснення реформ.

– Що ви очікуєте від зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським?

– Враховуючи, що стосунки між Латвією та Україною дуже хороші, а також те, що ми обидва на цій посаді відносно недавно, перша мета – познайомитись. А далі... Найважливіше – я хотів би почути від пана президента, як то кажуть, «з перших рук», про його особисте бачення з низки питань. Про ситуацію в Україні загалом і, зокрема, що стосується Криму та Донбасу; про подальші реформи; про те, як він планує проводити внутрішню політику; а також те, що стосується зовнішньополітичного курсу. Таке спілкування буде хорошою основою для того, щоб ми могли спільно та цілеспрямовано спрямувати відносини між нашими країнами в найкраще русло.

– І, знову ж таки, хочеться подякувати Латвії за те, що вона ділиться з Україною досвідом пострадянських реформ, в яких вона досягла значних успіхів. Однак поряд – «стара Європа», в якій не було радянської влади і яка більш багата. А Латвія – член НАТО та ЄС, кордони відкриті... Якою у зв’язку з цим має бути стратегія розвитку країни?

– Хочу зауважити, що Латвія й надалі в усіх сферах намагається здійснювати реформи та модернізуватися. Це стосується як економічної сфери, так і державних структур. Загалом, наша країна повністю вписалася як в європейський ринок, так і в альянс НАТО. Можна сказати, що Латвія – це звичайна європейська країна, така сама, як і решта країн. При цьому реформи мають відбуватися постійно, щоб прогресувати. І за останніх п’ять років темп економічного розвитку Латвії – найвищий у Європі. Але, повторююся і підкреслюю: в сучасному динамічному світі реформи мають бути безперервними. Не може бути такого, що провели одну значну реформу – і на цьому зупинилися. Ні! Отже, і Латвія повинна існувати в такому темпі змін. Сталий розвиток напряму залежить саме від цього.

– Сильна економіка, постійне структурне реформування – так. Але для постімперських країн, таких, як Україна і Латвія, дуже важливим є й питання ідентичності. У нас існує термін «українство», що має широкий смисл. А ви якось казали про зміцнення «латиськості». Уточніть, будь ласка, свої погляди щодо цього.

– У глобалізованому світі роль національної ідентичності зростає. Зв’язок людини зі своєю державою, відчуття приналежності до неї вже не настільки самі собою зрозумілі поняття, як це було колись, сто чи двісті років тому. Від цього поняття ідентичності залежить і розуміння демократії як народовладдя – наскільки людина, кожен конкретний індивід відчуває себе належним до своєї держави. Наскільки вільно він себе почуває в ній, як він розпізнає себе в суспільстві. А це, своєю чергою, великою мірою залежить від таких понять, як мова, традиції. Національна ідентичність не є вродженою чи зрозумілою апріорі. Це – наслідок процесу соціалізації в державі та суспільстві. При цьому спільна мова та культура держави не належать лише одній нації – це спільне і цілісне надбання всієї держави. Тому, наприклад, у Латвії дуже важливо, щоб латиську мову розуміли та латвійську культуру сприймали не тільки латиші, а й усі народи, які тут проживають – поляки, росіяни, українці. При цьому вони, якщо бажають, можуть також зберігати і свою рідну мову та культуру. Але найважливіший чинник – це спільна мова та культура. І завдання держави – сприяти встановленню такого стану речей. А в підсумку – зміцнення ідентичності, поглиблення соціалізації напряму відображається і на зростанні рівня демократії в країні.

Ще хочу зауважити, що не слід припускатися перебільшень щодо трактування поняття «національної ідентичності». Це не таке поняття, яке надає перевагу комусь, якійсь нації, ні, воно лише відображає приналежність індивіда до кожної, конкретної держави.

– З 2014 року, коли сталася російська агресія в Україні, ситуація постійно динамічно змінюється. Яким чином можна зміцнювати безпеку в Східній Європі у поточних складних умовах, відповідаючи все на ті ж виклики – інформаційна війна, гібридна війна; поєднання «м’якої сили» і прямих погроз (наприклад, на пропагандистському ТБ)?

– Правду кажучи, в демократичних країнах була така особливість: дивитися короткочасно – лише на кілька років уперед. Тому, на жаль, така тенденція – приймати несправедливість – справді існує. Але це – не основна тенденція, просто тому, що довготривале існування демократичних держав, демократії не може ототожнюватися з прийняттям несправедливості, порушенням міжнародного права... Наприклад, окупація та анексія країн Балтії тривала 50 років, що дуже довго. І посеред того були різні розмови та думки, мовляв, це триває так довго, що треба було б уже визнати. Але, все ж таки, головна і домінуюча думка була така: не можна визнавати порушення міжнародного права. І час показав, що така довготривала позиція сприяє відновленню справедливості. Враховуючи такий досвід країн Балтії, зауважу, що Латвія ніколи не визнає порушення міжнародного права щодо територіальної цілісності України.

Водночас, ми бачимо, що існують й інші види агресії, такі, як гібридна війна, різні форми впливу. І це дуже серйозно. Латвія, як і Україна, дуже чутлива до них. Подібна чутливість у нас більша, ніж у багатьох інших європейських країнах. І тому ми маємо надалі шукати – як протистояти цим видам агресії. Завдяки країнам Балтії, а також Фінляндії та Польщі, де така чутливість також більше виражена, останнім часом і НАТО звернуло увагу на цю проблему. Є усвідомлення того, що треба знаходити способи – як викарбовувати стійкість до різних видів агресії. Наприклад, у Таллінні, Ризі, Вільнюсі та Гельсінкі вже створені спеціальні структури, StratCom COE (Strategic Communications Centre of Excellence; в Естонії, Латвії та Литві як членах Альянсу – це NATO StratCom COE, – ред.), які займаються дослідженням цих питань, а саме – як протистояти загрозам різного типу (дослідження кібернетичних загроз – у Таллінні, енергетичних – у Вільнюсі, інформаційних – у Ризі, загалом, загроз гібридної війни – у Гельсінкі, – ред.).

– Наостанок. Чи були у вас на різних етапах життя цікаві спілкування, дружба з представниками України?

– Перший мій зв’язок з Україною відбувся, коли я проживав у Німеччині. У Геттінгені я займався дослідженнями тоді ще існуючого Радянського Союзу та Східної Європи. Тому мені треба було зайнятися вивченням української культури та історії в контексті національної політики в СРСР. Також мені доводилося бувати у Вільному українському університеті, який розташований у Мюнхені (заснований у 1921 році у Відні; того ж року перебрався до Праги; у 1945 році був вимушений переїхати до Мюнхена, – ред.). Тоді ж я співпрацював з українським науковцем Борисом Левицьким (видатний український журналіст та дослідник, автор багатьох робіт німецькою та англійською мовами, які знайомили широкі кола Заходу з українською та радянською проблематикою, – ред.), який якраз аналізував політику Радянського Союзу в національному питанні.

– А що пан Левітс знає про українську громаду Латвії?

– Що стосується діаспори України в Латвії, звісно, я знаю про її існування. Але також знаю про такий аспект... не хочу вживати слово «розрізнена»... Скажімо так – українська діаспора розділена на два крила. Одне – проукраїнське, а інше – більше налаштоване на російське світосприйняття. Також добре знаю про те, що зараз багато українців приїжджають до Латвії. Ще хочу нагадати, що наша країна підтримує українських військових, надає їм реабілітацію... Отже, підсумовуючи все, з «українством» я мав справу і маю. Й історія України мені, загалом, добре відома.

Автор: Олег Кудрін, Рига

Джерело: «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2796509-egils-levits-prezident-latvii.html)

Перемога і небажання поразки

День Покрови в Україні

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com