Радянська влада на закордонних українців накладала різноманітні ярлики і твердила, що то "прєдатєлі родіни", які втекли від "справедливого покарання". Відвідати рідне село чи місто в ті часи українці зарубіжжя не наважувалися.

І хоч ми навіть за СРСР знали про чисельну кількість українців в Америці чи Канаді, то про українців у не такій вже далекій Швейцарії майже ніхто нічого не знав. І навіть нині, на сімнадцятому році Незалежності, схильний твердити, мало хто знає, що вони там живуть і мають свою історію та чималі здобутки у громадському житті.

У другій половині ХІХ століття до Швейцарії стали прибувати політичні біженці з Росії. У той же час до цієї країни приїжджали на навчання групи студентів з різних куточків України.

У різні періоди української історії Швейцарія не раз ставала ареною політичної, наукової та культурної діяльності українських емігрантів.

У Швейцарії знаходили політичний притулок чимало наших видатних діячів. Тривалий час у Женеві проживав видатний український науковець, публіцист і громадський діяч М. Драгоманов, який не бажав терпіти переслідувань з боку царського уряду. Тут у 1876 році він заснував вільну українську друкарню, де видавав спочатку збірник, а згодом разом з С. Подолинським і М. Павликом журнал "Громада". Пізніше був редактором "Вільного слова" (1881-1883 роки). Діяльність М. Драгоманова та групи його однодумців у Женеві була невіддільною від інтересів України. У цьому виданні М. Драгоманов послідовно захищав національні права українського народу.

У 1915-1916 роках тут виходила газета української соціал-демократичної партії "Боротьба", яку редагував Лев Юркевич. У Лозанні Євген Бачинський видавав у 1916-1921 роках часопис "La Revue Ukraienne" . У 1918 році він очолив консульство УНР; пізніше видавав часопис "Екклезія". Під керівництвом Василя Степанківського виходив тижневик "L'Ukraine" (1916-1921 роки.), в якому публікувалися матеріали "Союзу визволення України". Колишній секретар Української національної Ради Михайло Єреміїв тривалий час очолював Українську громаду, а протягом 1928-1944 років редагував бюлетень "O' Finor". Серед тих, хто залишив свій слід на українській ниві у Швейцарії, необхідно назвати ще драгоманівця А. Лехоцького, голову Української громади в Женеві, керівника української друкарні М. Лозинського, М. Кушніра-Богуша, М. Троцького - співредактора Українського інформаційного бюро. Українські студенти Женеви були об'єднані у товариство "Україна".

Окремо треба згадати, що протягом семи років (1930-1937) у Швейцарії перебував видатний діяч Української Національної революції полковник Євген Коновалець. Саме цю країну він вибрав з кількох причин: у Женеві знаходився осідок Ліги Націй. Туди часто навідувалися дипломати з усього світу, а слідом за ними - й журналісти. Коновалець перебував у Швейцарії, маючи цілком легальний паспорт литовського громадянина, отримати який йому дозволила збіжність політичних інтересів українців та литовців проти Польщі. Разом з Коновальцем був і його секретар Олекса Бойків. Своє перебування там Коновалець використовував для захисту українських інтересів на міжнародному рівні. За провідником ОУН стежили польські та більшовицькі агенти і він був змушений мати охоронця. Ним був Олекса Сокіл.

Полковник Коновалець проводив у Швейцарії багато українських акцій. Досить вдалою була акція протесту проти Голодомору. Матеріали про Голодомор розповсюджувалися серед журналістів-міжнародників, внаслідок чого 24 вересня 1933 року Найвища Рада Ліги Націй скликала засідання у справі Голодомору та звернулася до Червоного Хреста, закликаючи організувати акцію порятунку голодуючих на Великій Україні.

Разом із Макаром Кушніром-Богушем у 1930 році видавали у Швейцарії (французькою мовою) "Bulletin d' informations Ukrainiennes" накладом 1000 примірників. До кінця року видали три числа "Бюлетеня". Наступного року цей бюлетень виходив регулярно, а восени ОУН розглядала можливість купівлі пресового агентства "Ажанс-Нувель".

У червні 1931 р. в Женеві відбулася Всешвейцарська виставка Червоного Хреста, де Україна фігурувала як держава, а Український Клуб оформив стенд "Веселий куток". На конкурсі український стенд зайняв друге місце після італійського, а в підсумку українці заробили собі в Червоного Хреста місце для безплатного лікування в санаторії, яке вони офірували письменникові Леоніду Мосендзові.

Перебування Євгена Коновальця у Швейцарії не влаштовувало ні поляків, ні більшовиків, оскільки це давало можливість керівникові ОУН контактувати з журналістами-міжнародниками, нав'язувати корисні контакти з політиками з багатьох країн, ставити українське питання на найвищому міжнародному форумі, чим тоді була Ліга Націй. Від вересня 1931 р. польська дипломатія почала заходи для усунення Коновальця з Женеви. Польська Телеграфна Агенція публічно звинувачує Коновальця у праці на користь і за гроші німців. Про це написали швейцарські газети, а через кілька днів після втручання Коновальцевого адвоката Поля Карі, засоби масової інформації змушені були надрукувати спростування.

Намір вигнати Коновальця з країни, подалі від осідку Ліги Націй, таки увінчалася успіхом і в липні 1936 року він був змушений покинути Швейцарію. Будинок, оформлений на його дружину, продав. Але мав право приїзду до Швейцарії. Пізніше до колишнього будинку Коновальців вдерлися московські агенти, які шукали документів, але нічого не знайшли, оскільки такі документи зберігалися в інших членів ОУН. Востаннє Коновалець був у Швейцарії у червні 1937 року.

Чимало серед української спільноти Швейцарії було майстрів слова. Насамперед варто відзначити поета і прозаїка Леоніда Мосендза. У гірському містечку Блоне, неподалік уславленого курорту Веве, що на березі Женевського озера, знаходиться його могила.

Говорячи про українських мистців, не можна не згадати славних родин Лісовських і Нижанківських.

У Швейцарії мешкали два музиканти з давнього роду Нижанківських - композитор, піаніст, органіст і педагог (професор музики) Омелян та співак-баритон, соліст Женевської опери Олег.

В останні дні Другої Світової війни швейцарський уряд відкрив кордони для припливу полонених червоноармійців, "остарбайтерів" та втікачів з Радянського Союзу. Поодинокі біженці зі Західної України, розміщені в цивільних таборах, мали можливість спілкуватися зі зовнішнім світом. Була ще тут колонія "старих" українці-емігрантів з часів Першої Світової війни. Та незабаром кількість українців, які отримували дозвіл на тимчасове перебування у Швейцарії, значно зменшилася.

У 1946 році до Швейцарії приїхала радянська комісія для розшуку полонених, з метою їхнього повернення "на родіну". Тільки деяким вдалося врятуватися від примусової репатріації втечею з таборів. Але українців, колишніх громадян Польщі, швейцарська влада не могла змусити покинути Швейцарію, тому давала їм дозвіл на тимчасове перебування, натискаючи на дальшу еміграцію. Отож, у Швейцарії залишилося приблизно 80 осіб. Якраз у той час, так звана, "женевська група" з декількох осіб почала активно діяти в різних сферах: політичній, гуманітарній, інформаційній. Це були головно Михайло Єреміїв, Євген Бачинський та Омелян Нижанківський. Студенти, яких тоді нараховувалося понад двадцять осіб, створили при Бернському університеті "Студентську громаду". З ініціативи колишнього посла до польського Сейму пані Мілени Рудницької на початку 1947 р. засновано Український допомоговий комітет (УДК), Пані М. Рудницька всіляко допомагала українським біженцям, навіть й поза межами Швейцарії, зокрема в Австрії та Німеччині.

Однак діяльність перших організацій була короткотривалою - УДК перебрався до Німеччини та Австрії, а більша частина студентів у зв'язку з браком коштів покинула Швейцарію. Пізніше громада почала гуртуватисz навколо церкви з парохом отцем Захаровичем, який пізніше з родиною і трьома студентами виїхав до Аргентини. Після призначення єпископом для українців поза межами України в Європі Іван Бучка - до Швейцарії приїжджали отці з Франції та Італії, які відправляли літургію для греко-католиків. Відправи відбувалися по різних каплицях, а на початку 1980-х років українці мали можливість у містах Берні і Бльоне відправляти літургію у швейцарських церквах.

Після проголошення незалежності України, в 1992 р. українці Швейцарії створили спільну Швейцарсько-Українську асоціацію при значній підтримці й допомозі прихильних до України швейцарців. Нині Асоціація нараховує 130 членів, з них 36 осіб українського походження. Головою Асоціації обрали інженера Володимира Михайлинина з Базеля. Головні завдання Товариства - підтримання земляцьких зв'язків, розповсюдження преси і книг рідною мовою, пропаганда української справи у Швейцарії та різного роду публікації.

Також наші співвітчизники у Швейцарії відчувають пекучу потребу в наданні допомоги своїм співвітчизникам в Україні. Збирають одяг, взуття, ліки, продукти для немовлят тощо. Фінансами допомагають у відбудові церков, історичних пам'яток тощо. Окремо допомагають дітям з Чорнобильської зони, яких переважно запрошують на лікування до Швейцарії. Крім цього варто згадати акцію групи "Допомога Західній Україні", яку очолює монах отець доктор Роберт Готц, з ініціативи якого в Україну йдуть сотні тисяч кілограмів різноманітного товару до різних інституцій, лікарень та будинків для перестарілих.

"Хоч і не чисельна, але яскрава постатями українська спільнота у Швейцарії живе і твердо стоїть на позиціях творення та гуртування українського національного духу на гостинній швейцарській землі - зазначив український громадський діяч Іван Дзюба.

Бібліографія:

1. Доктор Роман Прокоп: "50 років української діаспори у Швейцарії".

2. Сватко Ярослав. Євген Коновалець - творець ОУН. Видання друге, доповнене і виправлене - Львів: Галицька видавнича спілка - 2003. - 64 с.