14 жовтня Україна відзначала, принаймні, три великі свята. І цього ж таки дня дуже помітний протест не дуже рейтингових політичних сил став політичною новиною № 1 в Україні і не тільки в ній.
Про це і поговоримо. Це і проаналізуємо.
Свят три чи більше?
Свята, які випадали на день 14 жовтня, були важливими з духовної, історичної та політичної точок зору. Тому і згадаймо про них ще раз – це не зайве.
Першим за значенням було, безумовно, свято Покрови Пресвятої Богородиці – одне з найважливіших для християн східного обряду і одне з найулюбленіших українських свят. Це так, хоча й усі розуміють, що воно і не входить до 12 головних церковних свят року (не є дванадесятим). Розуміють, а все одно люблять особливою любов’ю.
У християнстві це свято почали відзначати з 10 сторіччя. І ґрунтувалося воно чи то на реальній події, яка стала легендарною, чи то на легенді, яку давні мешканці міста Царгород дуже хотіли сприймати як реальну подію.
Головне для нас у цьому святі є те, що Покрова сприймається як свято захисту, рятування від ворога – видимого чи невидимого, реального чи ймовірного.
Напевно тому це свято так близько до серця ще у давні часи сприйняли українські козаки – адже саме захисту, реального та небесного, вони так потребували протягом десятків та сотень років.
Тож логічно, що другим святом дня 14 жовтня є День українського козацтва. Як пишуть історики, запорозькі козаки мали на Січі церкву в Її честь, а також ікону її Покрова.
Йдучи в похід на ворога, козаки відправляли молебень до своєї Покровительки. Повернувшись щасливо з походу, складали Їй подяку.
Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай пише, що після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли зі собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.
Історики нагадують, що саме на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, на якій обирали гетьмана і визначали, як козацтву жити далі. Образ козака як українського лицаря і захисника рідної землі близький кожному українцеві.
Попри всі спроби недобросовісних істориків-пропагандистів змалювати козаків як таких собі розбишак, головною місією українського козацтва впродовж віків була боротьба за Україну, за рідну землю і віру.
Дослідники справедливо зазначають, що уже у ХХ сторіччі козацьких традицій боротьби за незалежність України дотримувались вояки Армії Української Народної Республіки та Української повстанської армії. І не випадково днем офіційного створення УПА було вибрано свято Покрови.
Таким чином, цілком логічно, що цього дня давнє героїчне минуле України поєдналося з героїчним теперішнім.
Ну що ж, історики все точно дослідили. А нам з вами, шановні читачі, важливо побачити – чи відображається сутність цих великих духовно-історичних свят у наших сучасниках-українцях, і якщо так, то як саме відображається і переломлюється?
І як, у підсумку, це виглядало 14 жовтня 2019 року?
Третє свято – День захисника України – також ґрунтується на поєднанні історії та сучасності.
Історії порівняно недавньої: 14 жовтня 1942 року вважається днем створення УПА.
І коли в Україні посилились процеси декомунізації, було вирішено День захисника Вітчизни, який відзначався ще за радянським календарем 23 лютого, перенести.
І, звичайно, більш підходящої дати, ніж 14 жовтня, годі було і шукати.
Тож День захисника України з 14 жовтня 2014 року указом тодішнього президента Петра Порошенка став офіційним святом нашого народу.
А через рік цей день зробили вихідним святковим днем.
Тож якщо поєднувати день створення УПА і День захисника України, то це буде одне свято, а якщо їх відокремлювати, то це вже буде четверте свято дня 14 жовтня.
Напевно, логіка нам диктує, що ці дві події, скоріше, споріднені, бо їх поєднує історичний місток боротьби українців за державну Незалежність.
Отже, вважатимемо, що з думкою про відзначення цих трьох свят і планували українці провести цей день.
Хто і що планував?
Мешканці України, котрим ні християнська віра, ні історична традиція, ні сучасний патріотизм не були і не є з різних причин близькими, провели цей день як ще один додатковий неробочий день, звичайний вихідний за буденним планом.
Християнськи виховані та патріотично налаштовані українці, звичайно, готувалися відзначити цей день особливо. Йшли до церкви, молилися, згадували, переглядали відповідні телепередачі чи заходили на відповідні сайти.
Вітали одне одного, знаючи – хто із знайомих є однодумцем.
Ось одне з цікавих привітань. Його оприлюднив Святослав Вакарчук:
«З Днем захисника України!
Дякуємо нашим захисникам та захисницям, які боронять нашу державу. Дякуємо добровольцям, братам і сестрам, без яких сьогоднішня боротьба була б неможливою. Дякуємо волонтерам. Низький уклін батькам, що чекають на своїх синів та доньок додому. Дякуємо і щиро співчуваємо тим, хто вже не дочекається своїх рідних.
Впродовж останніх 5 років ми боронимо свою державу всіма силами й будемо продовжувати це робити! З Днем захисника України!».
Проте, жодних вуличних акцій цього дня партія «Голос» під проводом С. Вакарчука не анонсувала. Вважала за достатнє просто привітати?
Але була політичні сили націоналістичного спрямування, проте різного рівня радикалізму, які планували саме на цей день свої масові акції.
ВО «Свобода» за щорічною традицією планувала відзначити ходою 77-му річницю створення УПА.
«Національний корпус» вустами свого лідера Андрія Білецького за тиждень до цього публічно анонсував масову протестну ходу своїх прихильників і закликав приєднатися до них усіх тих, хто був незадоволений кроками президента Володимира Зеленського і влади загалом, спрямованими на прийняття так званої «формули Штайнмаєра» і запланованих кроків щодо її реалізації.
А що ж планували українські козаки?
Чи існує в Україні сучасне українське козацтво?
Про плани українських козаків напередодні 14 жовтня, коли серед інших свят відзначається і День українського козацтва, чути нічого не доводилося.
Може, я щось пропустив?
Аж ось минув день 14 жовтня. Скільки я не намагався розгледіти серед тих, хто цього дня заполонив вулиці і площі українських міст і містечок, наших славних козаків, не міг знайти. А я ж сам десь три десятиріччя тому брав участь у процесі відродження українського козацтва в нашій столиці і навіть був обраний тоді бунчужним – як мені популярно пояснив один бувалий козак: «секретарем з ідеології».
Той склад Українського козацтва поступово змінився, прийшли нові люди і завели організацію в глухий кут.
Але ж вона була не єдиною, тим більше, з часом доводилося чути про дедалі нових і нових гетьманів Українського козацтва – здебільшого, політиків, яких хід подій виносив на гребінь популярності, або ж людей з погонами.
Не сподіваючись на свою уважність, я написав запит у Інтернеті: «Як відзначило 14 жовтня 2019 року українське козацтво?».
На що Інтернет мені викинув безліч звітів про відзначення Дня захисника України. Тільки інформація зі Шаргорода – райцентру на Вінниччині – називалася обнадійливо: «14 жовтня 2019 року в м. Шаргород відбудуться урочистості з нагоди відзначення Дня захисника України та Дня українського козацтва».
Однак, відкривши репортаж, я прочитав наступне: «День захисника України має день пам’яті та пошани всіх, хто впродовж сторіч боровся за свою землю і захищав суверенітет України після здобуття нею незалежності. Сьогодні справа захисту української незалежності згуртувала і кадрових військових, і добровольців, і волонтерів, тому коло тих, кого ми вшановуємо як захисників України, включає й їх.
День захисника України призначено на церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці.
На Запорозькій Січі це свято було одним з найголовніших. Цього дня відбувалися ради, де вибирали кошового та старшину, а січові церкви зводили передусім на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У Гетьманщині виникає й цілком новий тип ікони – «Козацька Покрова».
У XX ст. традицію пошанування Покрови як опікунки українського війська перейняла Українська повстанська армія. Саме день 14 жовтня 1942 року вважається символічною датою її постання.
У ХХІ ст. святкування цього свята припадає в умовах формування справжньої української армії – оновлення Збройних сил України, їх професіоналізації та розвитку в найскладніших умовах – воєнної агресії.
Районний захід, приурочений відзначенню Дня захисника України та Дня українського козацтва, буде проведено в м. Шаргород 14 жовтня 2019 року.
Захід розпочнеться о 12.00 год. хресною ходою за участю священнослужителів різних християнських конфесій, учасників АТО, представників органів влади та громадськості, всіх бажаючих.
Учасники ходи пройдуть центром міста, покладаючи квіти до пам’ятних знаків та пам’ятників.
Біля пам’ятника Т. Шевченку священнослужителі відправлять молебень за загиблими захисниками Вітчизни. Згодом на центральній площі міста – перед Районним будинком культури – пройде урочистий мітинг з нагоди свята, нагородження медалями учасників АТО та вручення почесних грамот районної державної адміністрації та районної ради.
Захисників Вітчизни та всіх учасників вітатимуть працівники культури району та творчі аматорські колективи».
Як бачимо, і в Шаргороді нічого козацького в сценарій відзначення свята не закладено. Тільки згадки про минуле.
То, може, хоча б у Запоріжжі не забувають про козаків? Але і тут мене чекало розчарування. Репортаж із Запоріжжя називався «У Запоріжжі День захисника України відзначили ходою...». Але ж тільки в Запоріжжі існують декілька офіційно зареєстрованих козацьких організацій. Назву хоча б такі:
МГО «Козацтво Запорозьке»
МГО «Січове Козацтво Запорозьке»
Міжнародний союз козаків «Запорозька Січ»
МБФ «За відродження Донського та Запорозького козацтва»
ВГО «Відродження Запорозького козацтва»
Є там ще і низове козацтво і не тільки воно. А загалом в Україні – ви не повірите – офіційно зареєстровано Мінюстом понад 700 козацьких організацій. Ви не помилилися, шановні читачі, і очі вас не підвели – сімсот!
Ось головні з них – міжнародні, не більше й не менше:
Всеукраїнські та міжнародні організації:
Громадська спілка «Велика Рада отаманів України»
Міжнародна громадська організація «Об’єднана Рада Українського та закордонного козацтва»
Міжнародна оборонно-спортивна національно-патріотична організація «Українське козацтво»
ВГО «Українське реєстрове козацтво»
МГО «Українське козацтво»
МГО «Міжнародний Союз Козацтва»
МГО «Українське верховне козацтво»
МГО «Реєстрове українське народне козацтво»
ВГО «Всеукраїнська федерація «Спас»
ВГО «Всеукраїнське козацьке військо»
ВГО «Велике Козацьке Коло»
МГО «Собор Козаків «Добриня»
МГО «Союз Козачих формувань»
МГО «Українське козацтво «Вічна Січ»
МГО «Гвардія Українського Козацтва»
МГО «Вірне Козацтво»
МГО «Міжнародний Союз Козацьких Сил»
МГО «Союз Козацьких Сил України і закордоння»
МГО «Міжнародна Федерація Бойового Гопака»
Міжнародна оборонно-патріотична організація «Козацтво України»
Міжнародна козацька спілка «Всевелике Військо Донське»
Міжнародний союз козаків «Запорозька Січ»
МБФ «За відродження Донського та Запорозького козацтва»
МГО «Міжнародна Академія Козацтва»
Тож, із сумом констатуємо: сучасне українське козацтво на папері існує, а в реальності про себе заявляє вкрай мало і на сьогодні не стало вагомим фактором українського громадсько-політичного життя.
Тому й не дивно, що на День українського козацтва Україна кого тільки не побачила – крім козаків.
Плекаю надію, що десь вони цього дня таки з’явилися. Проте, краплина в морі ролі не грає.
А було море?
Море людей цього дня вихлюпнулося на вулиці і площі України. І це було море тих українців, які віншували захисників України, сучасних вояків, котрі перебувають на фронті, де протистоять російсько-сепаратистським військам, або станом на сьогодні уже мають статус ветеранів – АТО чи ООС.
Їх вітали, їм дякували, за них молилися.
І це варто детальної розповіді. Якби не одне «але…».
Але, попри всю увагу та шану до захисників України цього дня, не вони стали в центрі уваги вітчизняної громадськості.
Або скажу так: не тільки і не стільки вони. Не про них головним чином говорили цього дня українці і повідомляли інформаційні стрічки всередині України і за її межами.
Головна увага була прикута до учасників маршів.
Три колони – дві позиції?
Про свій намір протестувати цього дня заявили дві великі й одна невелика група осіб.
Почнемо з невеликої. Ця сотня патріотів, ветеранів АТО і ООС протестувала проти жорстокого вироку за недостатньо доведеними підставами ветеранові АТО нацгвардійцеві Віталію Марківу.
Отримавши в Італії термін ув’язнення 24 роки, українець опинився у безнадійно драматичній ситуації. Якщо не вимагати додаткового розслідування його справи, якщо не вимагати більш ретельного проведення нового слідства і перегляду жорстокого вироку, Віталій Марків має вийти на волю достатньо літнім чоловіком зі зламаною долею і підірваним здоров’ям.
|
Пікет на захист Віталія Марківа
|
Ось тому і пікетувала сотня соратників ув’язненого українця цього дня міністерство закордонних справ, вимагаючи посилити дипломатичні спроби перегляду справи українця і ветерана Віталія Марківа.
ВО «Свобода» нагадує про себе і УПА
Промова Олега Тягнибока важлива для того, щоб зрозуміти – як ця партія позиціонує себе в контексті нової влади. Тому навожу її.
Промова Олега Тягнибока на мітингу у день Покрови Божої Матері:
«77 років тому Українська повстанська армія боролася за Українську Самостійну Соборну Державу «без холопа і без пана». Сьогодні ми, українські націоналісти ХХІ сторіччя, продовжуємо цю боротьбу.
Вперше Марш слави УПА ми провели 2005 року. Сьогодні, 2019-го, це вже вчотирнадцяте. Деякі сиромудрі мудрагелі щоразу запитують: «А що ж ви там «намарширували?..». Відповідаю.
Сьогодні 14 жовтня – велике державне свято. А не було б цього ніколи, якби ми з тисячами українців не прагнули цього роками.
Не було би й де святкувати, якби сотні націоналістів, зокрема свободівців, не поклади життя у боротьбі за Україну. І на Майдані, і на війні.
Не було би вулиць і проспектів, названих іменами наших героїв. Не було б рішень місцевих рад про використання червоно-чорних прапорів у святкові дні.
Не було би вітання «Слава Україні! Героям Слава!» у війську.
Не було би декомунізації. Бо саме наш марш 14 жовтня, наша робота в парламенті та в органах місцевої влади, наші багаторічні акції й мітинги були першим протиставленням комуністам. Саме це переконало суспільство, що декомунізація необхідна, а владу змусило таки підкоритися.
Зрештою, навіть те, що сьогоднішня, далека від українських національних пріоритетів, влада відзначає це свято – також наша заслуга.
Тим часом псевдонаціоналістична опозиція, як бачите, свої марші почала організовувати. І роблять це ті самі люди, що протягом 14 років називали нас «фашистами». Ті, що закликали українців каятися перед іншими націями за міфічні «злочини» бандерівців і навіть самі опускалися на коліна, просячи пробачення від імені України за «геноцид», якого не було в природі.
Проти федералізації України сьогодні виступають ті, що вчора збирались у конфедерацію з РФ, а проти особливого статусу Донбасу і «формули Штайнмаєра», якою він передбачений, – ті, що власноруч усе це писали і голосували за це в парламенті.
Ті, що називали нас «цинічними бандерами», зараз у перші лави бандерівців лізуть. Але насправді то ми, справжні націоналісти-бандерівці, завжди стояли і стоїмо на сторожі українських національних інтересів.
Пригадайте 2014 рік: фракція «Свободи» у ВРУ єдина не голосувала за закон «Про особливий статус Донбасу». Пригадайте 2015 рік: саме українські націоналісти, добровольці і волонтери – захисники Конституції – не дозволили записати в Основний Закон так званий закон про особливий статус Донбасу, почерговість виконання якого пізніше запропонував Штайнмаєр своєю «формулою». Тоді влада влаштувала криваву провокацію, нас намагалися зламати і знищити, десятки націоналістів запроторили за ґрати. Але ми вистояли і перемогли. І переможемо зараз.
Найбільша щорічна політична акція в Україні – марш 14 жовтня – крім вшанування пам’яті героїв, як завжди, висуває найактуальніші вимоги нації. Ми йдемо під гаслом: «Захистимо українську землю!», а це означає: КАПІТУЛЯЦІЇ НЕ БУДЕ! Ні через реалізацію т. зв. формули Штайнмаєра, ні через розпродаж землі і пограбунок українців олігархами та іноземним капіталом. Адже, як писав Крайовий провідник ОУН на Осередньо-Східних Українських Землях Дмитро-Мирон Орлик у праці «Ідея і Чин України», «право до української землі і до українських багатств має тільки український народ, бо цю землю здобули своєю кров’ю та працею його предки... Український націоналізм заборонить спекуляцію землею».
|
Виступає О. Тягнибок |
Ми, усі тут присутні, зробимо все, щоб Україна розвивалася так, як заповідали нам наші предки. В ім’я слави сотень наших побратимів, які віддали життя за нас і за майбутнє наших дітей, зробимо все, щоб Україна нарешті стала такою, про яку вони мріяли, – самостійною, соборною, багатою та українською.
За нами – слава героїв, перед нами – велике майбутнє України. Є «Свобода» – буде Україна! Україна – понад усе!».
Позиція «ВО «Свободи стане більш виразною, якщо порівняти її з позицією молодих і активних політичних конкурентів – «Національного корпусу» та його лідера Андрія Білецького, котрий став головним спікером у протестах проти кроків президента В. Зеленського, спрямованих на прийняття хоч в якомусь варіанті «формули Штайнмаєра».
Спіч А. Білецького
Як передає Еспресо.TV, голова політичної партії «Національний корпус», перший командир добровольчого полку «Азов» Андрій Білецький від імені віча «Ні – капітуляції!» виступив з ультиматумом до президента Володимира Зеленського та його команди.
Про це він заявив у підсумковій частині багатотисячного віча на Майдані Незалежності у Києві, що відбувалося в понеділок, 14 жовтня 2019 року, у День Захисника України та свято Покрови.
|
Виступає А. Білецький |
Ось пряма мова Білецького:
«Ми даємо цим людям, які сьогодні називають себе владою, невеликий термін – ми даємо їм 10 діб.
Якщо за цей час всі вимоги Штабу спротиву капітуляції не будуть у повному обсязі гарантовані на законодавчому рівні, то ми говоримо їм прості речі: час Маршів минув, тут сьогодні десятки і десятки тисяч людей, ці люди можуть виходити (кількістю – ред.) сто тисяч, мільйон і так далі, але якщо влада не чує, значить треба переходити до інших дій.
Тут виступали хлопці-добровольці, і ми маємо вже прямий контакт (з ними – ред.): якщо влада десь буде відводити (війська – ред.), то я можу відповідально дати слово всім, що сотні і тисяч добровольців зайдуть на будь-яку розведену територію і будуть утримувати наші землі.
Ми виконували цей обов’язок у 2014 році. Нас ніхто не кликав. У нас не було жодних посад. Ми не отримували зарплатню і не знали насправді, спочатку, де взяти зброю.
Тоді ми виконали свій обов’язок. Ми готові його виконати і сьогодні.
Ми знайдемо варіанти цивільного спротиву населення по всій країні, і ми змусимо робити владу те, що хоче і вимагає нація, а нація вимагає сили, єдності, зосередженості й остаточної перемоги».
Завершення
Президент В. Зеленський цього дня уникнув прямого контакту з тими, хто протестував у столиці. Він виїхав на фронт, де вручив нагороди воякам.
Але уникати контакту довго не вдасться. Перша зустріч і розмова президента з представниками тих, хто бере на себе проведення так званих «червоних ліній», за які влада не повинна відступати, вже була.
Президент ніби нею задоволений. Протестуючі – ні.
А це обіцяє нові масові акції. Будемо слідкувати за перебігом подій.
Новій владі України треба буде приймати нелегкі і непрості рішення в умовах тиску всередині країни і ззовні. Тому права на помилку у неї нема.