rss
11/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Перемога і небажання поразки

Зізнаюся, я не одразу підібрав визначення для слова «поразка» у заголовку моєї колонки. Спочатку написав «страх поразки». Відчув – не те.

Потім пом’якшив: «боязнь поразки». Знову ж таки – емоції.

Врешті-решт, зупинився на більш жорсткому формулюванню: небажання поразки.

Коли ми боїмося чи побоюємося чогось – це ознака того, що емоції беруть гору і роблять нас слабкими.

Коли ми чогось не бажаємо – попри те, що нам це наполегливо і навіть нав’язливо пропонують, більше того, хочуть, як то кажуть у народі, «втюхати», буквально впхати нам, то небажання цього – це вже вияв характеру і волі.

А тепер, власне, про тему: у чому може полягати та поразка, якої ми з вами, шановні читачі, не бажаємо? Ну аж ніяк не бажаємо!

Почну з несподіваного кульбіту у розвитку теми: з перемоги збірної України над славетною футбольною збірною Португалії, яка має почесний титул чемпіона Європи і має у своєму складі чи не найкращого (разом з аргентинцем Ліонелем Мессі?) футболіста світу – Роналду.

Перед цим матчем більшість прогнозів були для нас невтішними – не вірили експерти, що достатньо молода футбольна збірна України, яка не може похвалитися якимись гучними перемогами останнього часу, зможе здолати чемпіона Європи і зберегти свої ворота від невідпорних ударів нестримного Роналду.

І дійсно: згідно з рейтингом ФІФА, збірна України сьогодні 25-а у світі, а наш суперник – збірна Португалії – шоста у світі і найкраща на континенті.

Однак українці, на диво багатьом скептикам, виграли.

Причому, вигравали зі старту – на 6-й і на 27-й хвилинах першого тайму українці зробили рахунок 2:0, і тільки спірне пенальті, призначене у наші ворота суддею Е.Тейлором, дозволило славетному світовому бомбардирові Роналду тільки на 72-й хвилині матчу і тільки з одинадцяти метрів впритул «розстріляти» нашого воротаря і тим пом’якшити гіркоту поразки.

Бо 0:2 від збірної України було б для найсильнішої команди континенту вже зовсім гучним ляпасом (перепрошую за емоції).

Суддя ще несправедливо видалив нашого гравця Тараса Степаненка, але й у меншості ми зберегли рахунок і досягли успіху!

Коментарів після нашої перемоги було багато. Але найбільш несподіваним для мене виявився поворот думки народного депутата України 5-го скликання Олександра Ковтуненка, котрий відкоментував наведену тут світлину старшого тренера збірної України, не менш славетного Андрія Шевченка так: «Він не наказував відійти у свою штрафну зону і не бити по м’ячу, аби перемогти!».

Ну що міг мати на увазі політик, а нині політичний експерт Олександр Ковтуненко?

Тут до ворожки не ходи, бо й так максимально ясно: перемога збірної України та налаштування на гру, яку дав тренер команді, були тісно пов’язані між собою.

Не відступати більше необхідного, проводити свою гру, атакувати за найменшої нагоди, не гнутися перед суперником, вірити в свою перемогу і крок за кроком до неї йти – ось той рецепт, який народний депутат вивів зі спортивної перемоги і фактично радив його нашій чинній владі для майбутньої безпекової, політико-мілітарної та політико-психологічної перемоги України у відновлені своєї територіальної цілісності.

І радив, передусім, тому, що тема компромісів, «червоних ліній», за які не можна відступати, тема віри в свою перемогу і зусиль для її досягнення сьогодні є найактуальнішою в громадсько-політичному житті України.

Наскільки можна зрозуміти нинішню внутрішньополітичну ситуацію в Україні, не тільки процитований політичний експерт, але й багато інших українців – політиків, ветеранів війни, патріотів, активістів – усіма доступними їм засобами намагаються достукатися до влади і персонально президента України Володимира Зеленського, щоб переконати його в неможливості, висловлюючись футбольною термінологією, притискатися до свого штрафного майданчика, грати на відбій, йти у глуху оборону, сподіватися, що розрізнені контратаки можуть принести успіх і допоможуть виграти поєдинок.

До речі, цей образ Інтернет-користувачі добре зрозуміли.

Коли дописувачка Олена Дмитре написала: «Так тримати, Шево!», інша її поправила: «От, так би й тримати Вові...».

Ну ми з вами, шановні читачі, не будемо так фамільярно говорити про президента України, бо на цій високій посаді він зовсім не Вова, а Володимир Олександрович Зеленський, проте найприскіпливіший аналіз його слів та дій ми будемо проводити, найвимогливіші претензії, як до глави держави, ми будемо формулювати й оприлюднювати.

На те й щука, щоб карась не дрімав. Бо чекаємо перемог не тільки на футбольних полях, але і у всіх сферах нашого українського життя.

І передусім, на фронті, на війні з російсько-сепаратистськими військами, вміло поєднуючи доцільні дипломатичні перемовини і угоди з твердою позицією у безпековому аспекті становища України.

Поразки українці не бажають ніде – ні в спорті, ні в політиці, ні в збройному протистоянні з агресором. А перемоги маємо бажати, робити для цього все, і рано чи пізно довгоочікувана перемога буде!

Запорукою є незламний характер українців та досвід наших історичних і сучасних перемог!

День Покрови в Україні

Потрійні протести в день потрійного свята

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com