rss
12/11/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Звитяжне серце. Герої назавжди

Допоки на найвищих щаблях вирішують, якою буде доля Донбасу, поки у Києві мітингують, а соцмережі вирують від суперечок, вони своєю кров’ю освячують донбаську землю. У кожного з них, українських захисників, були свої мрії, свої плани на майбутнє. Але всі вони обірвалися у вересні. Війна з Росією, з підлим, ницим ворогом із Кремля триває.

Олександр Грицаюк

Олександр Володимирович Грицаюк народився 7 листопада 1971 року, в селі Сарни, Монастирищенського району, Черкаської області. З 2004 року мешкав у місті Христинівка.

1988 року закінчив 10 класів Сарнівської загальноосвітньої школи, після чого навчався у Черкаському клубі юних моряків, згодом також отримав професії електромеханіка загального профілю, машиніста пересувної електростанції та тракториста-машиніста. На строкову Олександра Володимировича було призвано 1989 року, проходив службу у танкових військах. Працював у колгоспі «Перемога» у Сарнах. А згодом – електриком у локомотивному депо Христинівки.

Він був добрим другом та батьком, мав авторитет серед колег та друзів, любив свою родину. Не було у його характері злості, Олександр був душею компанії, розганяв поганий настрій та думки інших лише однією своєю присутністю.

Восени 2017 року він прийшов до військкомату добровольцем та 31 жовтня 2017 був призваний за контрактом Христинівським РВК.

Сержант, старший механік-водій відділення управління командира батальйону взводу зв’язку 3-ї танкової роти танкового батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

25 серпня об 11:15 у районі міста Мар’їнка, Донецької області, він зазнав вкрай важких мінно-вибухових уламкових поранень, від яких помер 1 вересня в обласній клінічній лікарні імені Мечникова.

Похований 3 вересня у Сарнах. У нього залишилися батьки, брат, три сестри, дружина та четверо дітей.

 Title

Андрій Проценко

Андрій Юрійович Проценко народився 30 вересня 1994 року, в селі Бохоники, Вінницького району, Вінницької області.

2010 року хлопець закінчив Бохоницьку середню загальноосвітню школу, після чого вступив до державного професійного технічного навчального закладу «Гніванський професійний ліцей», у якому здобув фах «машиніст-кранівник» у 2013 році.

Андрій завжди мав хороший настрій, дарував посмішку іншим. Доброзичливий, щирий, уважний та справедливий, йому й на думку ніколи не спадало відмовити комусь у допомозі, оминути увагою чи залишитись байдужим. Ні, він намагався всім у всьому допомогти, був надійним товаришем для друзів та люблячим сином для батьків.

Він захоплювався полюванням та риболовлею, мав мрію створити власну сім’ю та придбати собі автівку. А найважливішою подією за останні роки в його житті стало народження його племінниці, яку він дуже любив, проводив поруч із нею весь вільний час.

16 квітня 2014 року Андрій був призваний за контрактом Вінницьким ОРВК. Тричі він був у зоні АТО/ООС, востаннє вирушив на передову 16 травня 2019 року.

Солдат, навідник 748-ї окремої радіолокаційної роти 133-го радіотехнічного батальйону 138-ї радіотехнічної бригади Повітряних сил ЗСУ. Був відряджений до 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Загинув рано-вранці 2 вересня у районі селища Водяне, Волноваського району, Донецької області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ. За пів години помер на руках військових медиків.

Похований 5 вересня на кладовищі № 2 у рідному селі. У нього залишилися батьки та сестра.

Title 

Едуард Шахов

Едуард Олександрович Шахов (позивний «Шах») народився 12 грудня 1993 року, в селі Долинське, Чаплинського району, Херсонської області.

Після закінчення школи Едуард вступив до історичного факультету Донецького національного університету, де його і застала війна. Через проукраїнську позицію Шах навіть потрапив у полон, але зміг вижити та вибратися до рідної Херсонщини. Напевно, саме тоді він ухвалив важливе рішення – захищати Батьківщину від агресора та окупанта.

Влітку 2015 року Шах прийшов до лав батальйону «Азов», у якому служив на посаді командира відділення, а згодом здобув ще фах парамедика. За згадками побратимів, це була безстрашна та відважна людина, приклад для інших, хоробро та відчайдушно воював за свою землю.

Молодший сержант, парамедик, командир відділення 3-ї роти 2-го батальйону окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної Гвардії України.

4 вересня близько 18:35 в районі селища міського типу Зайцеве, Донецької області, він отримав смертельне кульове поранення від снайпера найманців РФ та за годину помер у центральній лікарні Бахмута.

Похований 7 вересня у Долинському. У нього залишилися мати та сестра.

 Title

Михайло Ткачишин

Михайло Володимирович Ткачишин народився 20 вересня 1988 року, в Херсоні. Мешкав у місті Новояворівськ, Львівської області.

2017 року після проходження строкової Михайло підписав контракт та служив на посаді інструктора у 184-му навчальному центрі Національної академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного Збройних сил України. З квітня цього року служив у 53-й ОМБр та виконував бойові завдання на передовій.

Сержант, гранатометник 5-ї роти 2-го батальйону 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 5 вересня о 20:30 під час виконання бойового завдання на Горлівському напрямку від кулі снайпера найманців РФ.

Похований 9 вересня у Херсоні. У нього залишилися батьки, дружина та син.

Микола Обуховський

Title 

Микола Миколайович Обуховський народився 10 жовтня 1986 року, в селі Велика Мечетня, Кривоозерського району, Миколаївської області. Мешкав у селі Луч, Вітовського району.

Хлопець закінчив Великомечетнянську середню загальноосвітню школу, у 2008-2009 роках проходив у Полтаві строкову службу. У війську перебував з 2015 року, спочатку – на Ширлані, потім – у зоні АТО. Брав участь у міжнародних військових навчаннях Sea Breeze, що відбувалися в Одеській та Миколаївській областях з 31 серпня до 12 вересня 2015 року.

Він був чудовою людиною з хорошим почуттям гумору, щирим патріотом своєї країни, відданим їй до кінця, добрим фахівцем з рукопашного бою та стрільби, дуже захоплювався також парашутним спортом, ретельно шанував традиції морської піхоти та ВМС.

Прапорщик, технік відділення повітрянодесантної служби 1-го окремого батальйону морської піхоти.

Загинув 11 вересня близько 23:00 у районі села Павлопіль, Волноваського району, Донецької області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 14 вересня у селі Луч. У нього залишилися мати, сестра, дружина та донька.

Title 

Олександр Лінчевський

Олександр Валерійович Лінчевський народився 16 квітня 1998 року, в селі Матусів, Шполянського району, Черкаської області.

2013 року він закінчив 9 класів Матусівської школи № 2, після чого вступив до державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів» у селі Козацьке, після навчання в якому був призваний на строкову. Повернувшись додому, деякий час працював у Києві на будівництві, а 24 квітня 2018 підписав із ВМС контракт.

Його класний керівник Катерина Олександрівна у розмові з автором з теплим сумом згадувала Олександра як товариську та веселу людину, відверту та чесну, роботящу та безвідмовну, дитину, яку вона запам’ятала саме через її позитивне ставлення до життя та відсутність поганих звичок. Нещодавно вона поливала квіти у класі, де навчався Сашко, а на партах стояли перевернуті стільці. На одному з них його почерком було маркером написано «Лінчевський». Її немов вдарило струмом. Вона довго плакала у порожній класній кімнаті за тією дитиною, з якої виріс такий чоловік, котрому назавжди буде 21 рік.

Матрос, стрілець-помічник гранатометника десантно-штурмової роти 1-го окремого батальйону морської піхоти.

Загинув 11 вересня близько 23:00 у районі села Павлопіль, Волноваського району, Донецької області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 14 вересня у рідному селі. У нього залишилися батьки, брат та чотири сестри (Олександр Валерійович був найменшим у цій багатодітній родині).

Автор: Ян Осока

Джерело: «Цензор.НЕТ»
(https://censor.net.ua/ua/r3151288)

«Він був справжнім – скрізь і завжди»

Час Героїв

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com