Знову мітинги, пікети, протести. Запахло шинами? Як то кажуть, не минуло і…
Цікаво, чи було б щось подібне, якби президентські перегони програв не Петро Порошенко, а Володимир Зеленський?

Чую, чую хор обурених голосів прихильників певного політика: «А до чого тут…».

Отож, проаналізуймо, шановні читачі, хто тут до чого, а хто ні. Хоча й зрозуміти поки що ой як непросто.

Про що товкмачать російські телеканали?

Відомо, що тема України не сходить з російських телеканалів.

Усі вони, без винятку, мають кожен своє політичне ток-шоу. Під час цих ток-шоу запрошені російські учасники-пропагандисти разом з ведучими Україну полощуть, як тільки можуть, у жанрі найчорнішого піару.

Запрошені українські експерти захищають українську точку зору на події в нашій країні зі всіх своїх сил. А сили ці часто нерівні, оскільки українців намагаються не стільки переконати (що неможливо, бо правда завжди на нашому боці), скільки перекричати, перебиваючи і намагаючись заглушити українські аргументи.

Мені, поряд з іншими вітчизняними політичними аналітиками, доводилося брати участь у таких ефірах, і я добре знаю, що починаються вони завжди з перекрученого, викривленого чи й навіть відверто брехливого, наклепницького виступу когось з росіян.

А останнім часом такі телепрограми починають з відеокадрів, на яких показані протести під Офісом президента України. Зняті і змонтовані вони таким чином, щоб показати, що розгнівана юрба з палаючими у сутінках фаєрами та смолоскипами ось-ось знесе Офіс, а самого главу держави звідти винесе.

Тривожна музика і добре чутні вигуки з натовпу «Вово, виходь!» доповнюють картину, що повинна створити у російського телеглядача відчуття хаосу в Україні.

І перша фраза росіян звучить, варіюючись, приблизно, в такому стилі: «Нацики знову влаштовують в Україні безлад. Чи буде новий Майдан?».

Ключовим є тут слово «нацики». Тобто, нацисти, фашисти.

І саме з цього наклепницького слова починається запекла дискусія, в якій українські експерти слово за слово, речення до речення виколупують з купи нагромаджених перекручень та брехливих тверджень об’єктивне бачення подій, яке ґрунтується не на домислах, а на фактах.

Хто бере участь?

Так ось, нам самим варто було б хоча б у першому наближенні з’ясувати – хто під Офісом президента України (ОПУ)? Хто на Майдані? Хто по областях України?

Ви помітили, що я вказав місця, але не назвав тих, хто стояв і ще стоятиме у цих місцях і не визначив дії, які вони вчиняли і ще будуть вчиняти.

Тож, спробуймо і цих осіб, і ці дії визначити максимально об’єктивно і, що важливо, диференційовано. Тобто, роздрібнено, розчленовано на складові.

Спочатку про людей – поодиноких і в натовпах (у це слово я не закладаю нічого принизливого для їх учасників, а підкреслюю, що це – не поодинокі особи, а їх скупчення, іноді доволі масштабне). Почну з простого і хорошого.

1. Найпростіше почати з того, що під ОПУ, на Майдані і по областях України стояли і висловлювали свою думку та позицію щирі патріоти України. Вони дійсно стурбовані і навіть обурені однією тільки думкою, що новообрана влітку влада й особисто президент України В. Зеленський може допустити здачу інтересів України, капітулювати перед Росією, заковтнути гачок від В. Путіна.
2. Другою складовою протестних натовпів, особливо у столиці, могли бути особи, які прийшли туди й активно діяли у різних формах на прохання (чи за якусь іншу подяку) того чи іншого політика, тих чи інших політичних сил.

Самі вони не стали б брати участь у подібному, а от на прохання і за домовленістю взяли.

1. Третьою складовою могли би бути члени і симпатики невеликих громадсько-політичних структур, початкуючих партійних утворень, котрі розглядають подібну участь як своєрідні практичні тренінги, під час яких вони й навчають своїх недосвідчених членів та симпатиків певним організованим діям.

1. Мітинг під ОПУ

   Четвертою складовою могли бути такі собі прихильники «хайпа», галасування, «движухи», коли можна у натовпі розігнати свою кров, підвищити адреналін, безкарно покричати, полаяти будь-кого, відчути себе сміливим, таким, хто й до глави держави може заволати – «Вово, виходь» – і не отримати за це жодного покарання.
2. П’ятою складовою могли б бути такі громадяни, які відчувають тривогу від ситуації в країні, але не можуть зорієнтуватися у вихорі подій. Тому й приходять послухати виступи, подивитися, щоб по можливості чіткіше сформулювати власну позицію – хоча б для себе.
3. Можуть брати участь у подібних акціях і такі собі найманці масових заходів, які за минулі роки встигли сформуватися під час виборчих кампаній, інших громадсько-політичних подій і займаються на цій благодатній ниві елементарним заробітчанством.

Що роблять?

Найлегше сказати – протестують. Але тоді доведеться хоча б самим собі чітко сформулювати цілу низку питань, кожне з яких потребує прямої й адекватної відповіді.

Наприклад: протестують проти кого? Проти чого?

В акціях минулого тижня організатори та учасники нібито й не приховують, що протестують проти дій президента В. Зеленського та групи наближених до нього посадовців втілити у життя комплекс дій, спрямованих на…

Ось дописав я до цього слова і задумався: спрямованих на що?

Якщо послухати главу держави і тих, хто поділяє таку точку зору, то спрямованих на поступ у реалізації Мінських домовленостей, у пошуках миру, в активізації процесу обміну полоненими та звільнення ув’язнених українців тощо.

Якщо послухати протестувальників, то виходить, що ці ж самі дії з їхньої точки зору спрямовані на здачу інтересів України. Бо є – знову ж таки з точки зору протестувальників – капітуляцією перед Росією, В. Путіним і сепаратистами з ОРДЛО.

Як уникнути шизофренії визначень?

У найпростішому і, звісно, дуже спрощеному вираженні шизофренія є роздвоєність.

А шизофренією визначень я називаю ситуацію, коли одна й та ж, скажімо, дія чи людина різними особами називається не просто різними, а прямо протилежними поняттями.

Як ото в даному випадку. Одні називають дії В. Зеленського та його команди такими, що страшенно шкодять Україні і повинні бути скасованими, заблокованими.

А сам він та його соратники називають ці ж самі дії такими, що є дуже потрібними для Україні, корисними і повинні бути продовженими.

Шизофренія? Шизофренія – принаймні – у цих та подібних визначеннях.

Як її уникнути?

Почати потрібно, напевно, з аналізу основних позицій обох сторін.

П. Порошенко робить селфі з мітингарями

Позиція протестувальників: хто формулює, а хто вербалізує?

 

Звернімо увагу: на протестних акціях, які прокотилися столицею і країною 1-го і 6-го жовтня нинішнього року, потужних політичних фігур, лідерів та знаменитих членів партій чи парламентарів було вкрай мало.

Вони або не приходили на ці акції, або ж заглядали на них підкреслено «на ходу» – практично як гості, а не як публічні лідери цих процесів.

Порівняймо це зі ситуацією, коли у 20132-2014 роках зі сцени Майдану тодішні лідери тодішньої опозиції практично не злізали. Більше того – конкурували за частоту проголошення своїх палких політичних спічів під загальним гаслом «Геть владу!».

Нині і лідерів значно менше, і спічі їх більше нагадують виважені виступи дипломатів чи політичних експертів. Вигуки «Геть!» віддані масовці. Поки що?

Та й виступати вони не поспішають. Роблять селфі з протестувальниками, позують на фото- та телекамери, коротше кажучи, як висловлюється молодь – понтуються.

У чім справа? Ще не пора вводити «важку артилерію» в особах політичних важковаговиків?

Майдан ще попереду?

Чи в організаторів цих акцій завдання значно скромніше – якомога болючіше «пощипати» чинну владу на чолі з В. Зеленським? Пощипати, але не спробувати змести?

В той же час ясно, що основні меседжі протестувальників виникають не спонтанно на цих акціях протесту, а вкидаються в «масовку» організовано.

І хтось десь у тиші офісу їх формулює, пише і передає ватажкам протестних мітингів. Щоб ті організовували гучну вербалізацію, вигукування, проговорювання цих звинувачень, які написані, найімовірніше, за лаштунками.

А чи розуміють протестувальники проти чого протестують?

Судячи з плакатів, які тримають у руках учасники мітингів, вони протестують проти капітуляції, зради, здачі Донбасу.

Якщо запитати їх, у чому саме полягає капітуляція, зрада і здача, відповіді отримаємо дуже різні – про це можна почути в інформаційних випусках, коли журналістам вдається взяти, бодай, експрес-інтерв’ю у того чи іншого учасника протестів.

Протестного гніву на обличчі не видно. Плакат явно типографський. Дали потримати?

Якщо ж хтось не може конкретно і детально відповісти на це питання, то, як за соломинку, хапається за вираз «формула Штайнмаєра».

І твердо заявляє: «Ми проти «формули Штайнмаєра» і не повинні її реалізовувати!».

Що саме у цій формулі здається людині зрадою – вся вона, чи якась її частина – більшість відповісти не в змозі.

З цього приводу колишній представник України в Інтерполі К. Куликов 6 жовтня в серцях написав: «З усіх присутніх сьогодні на майдані, судячи з облич, слово «капітуляція» було відомо тільки Петі, Сені і пастору (досвід отриманий на практиці – здача Криму)!

З таким же успіхом можна було зібрати цю біомасу під гаслами:

«Ні дератизації!»

«Ні абдикації!!»

«Ні екстрадиції!!!».

Ні грубуватий тон, ні фамільярні згадування про П. Порошенка, А. Яценюка та О. Турчинова не повинні затемнити основну думку автора: багато хто з тих, хто приходив на мітинги (чи кого туди виводили) не дуже розуміли те, проти чого протестували.

Рух опору

Організаційну основу під протести їх натхненники завели у вигляді так званого «Руху опору капітуляції». Не зовсім ясно поки що, яким є статут цього Руху.

«Закликаємо усі державницькі сили – у Верховній Раді та поза парламентом – консолідувати свої зусилля й уникати взаємопоборювання. Зараз нас має об’єднувати єдине завдання – застерегти президента України від принизливої поразки.

Досягнення справжнього, а не позірного миру не може відбутися на підставі «формул» і «домовленостей», що суперечать Конституції, принципам міжнародного права і національним інтересам України. Наші вимоги і пропозиції до Володимира Зеленського були оприлюднені у зверненні «Не допустимо капітуляції!» від 17 вересня цього року. Ще не пізно.

Нам незрозуміло, як можна досягти миру з Росією, яка цього миру не хоче. Натомість, вона намагається силою нав’язати нам умови, метою яких є руйнація Української державності».

Рух цей випустив низку важливих заяв

Рух закликав на віче і проінструктував:

«ВАЖЛИВО! Всім учасникам та організаторам віча у Києві та регіонах!

Принципи та правила віча: зупини капітуляцію!

1. «Рух опору капітуляції» – громадське понадпартійне об’єднання, ініційоване небайдужими громадянами – ветеранами, військовими, волонтерами, дипломатами, активістами, науковцями. Патріотичні політики можуть бути партнерами, але не можуть диктувати свій порядок денний.
2. Віче – це громадська акція, спрямована проти будь-яких спроб влади ухвалити рішення, які призведуть до поразки у війні з Росією, як-от формула Штайнмаєра, «особливий статус» для Донбасу тощо.
3. Просимо дотримуватися рекомендацій, які будуть оголошувати представники Руху під час акції. Недотримання рекомендацій координаторів Руху підсилює ризики провокацій та дезорганізації людей, а отже, ставить під загрозу нашу спільну мету.
4. Лише національна символіка – синьо-жовта, червоно-чорна, кримськотатарська тощо. Жодної партійної символіки.
5. Під час віча просимо бути пильними й обережними, не вступати в полеміку з людьми, які намагаються агресивно доводити свою думку. У разі конфліктів звертаємося до представників оргкомітету, на яких будуть відповідні бейджі.
6. Пам’ятаємо: ми різні, можемо мати різні погляди на політичні, соціальні та економічні питання, але у нас спільна мета – зберегти український суверенітет та не допустити капітуляції. Тому сьогодні ми разом та стоїмо плече до плеча».

У підсумку, віче прийняло резолюцію.

«Резолюція народного віча «Зупинимо капітуляцію», 6 жовтня 2019 року, м. Київ

Українське суспільство рішуче протестує проти впровадження так званого плану «припинення війни». За словами президента Володимира Зеленського, він одноосібно погодив його з Путіним.

Цей план передбачає вибори на окупованих Росією територіях Донеччини і Луганщини та встановлення там особливого статусу.

Ці наміри президента суперечать волі українського народу. Результати опитувань суспільної думки впродовж років свідчать, що абсолютна більшість українців не сприймають ні виборів на окупованих територіях, ні створення там проросійської автономії з особливим статусом, ні будь-яких інших поступок агресору, які суперечать національним інтересам України і є руйнівними для її незалежної державності та цивілізаційного вибору.

Керуючись інтересами Української держави та волею більшості українців, закликаємо всіх небайдужих громадян до загальнонаціональної мобілізації задля організації широкого спротиву незаконним і антиконституційним діям влади.

З метою протидії капітуляції та захисту державності, ветерани, волонтери, науковці, експерти, журналісти, громадські організації та активісти створили громадський надпартійний «Рух опору капітуляції». Десятки політичних партій та громадських організацій по всій Україні та за кордоном вже об’єдналися в цей Рух.

 

Звертаємося:

до кожного громадянина України з проханням особисто надіслати президенту України та народному депутатові від вашого виборчого округу вимогу не ініціювати та не ухвалювати будь-яких рішень та законодавчих актів, які призведуть до капітуляції перед Кремлем.

До мешканців громад України: закликати місцеві ради ухвалити рішення, що засуджують капітулянтські заяви і наміри президента Зеленського.

До місцевих активістів: організовувати осередки «Руху опору капітуляції» по всій Україні. Проводити просвітницьку роботу серед населення, роз’яснюючи реальні наслідки плану «припинення війни».

До трьох парламентських фракцій – «Батьківщини», «Європейської солідарності» і «Голосу» – офіційно створити у Верховній Раді опозиційну платформу «Ні капітуляції!» та налагодити її співпрацю з Рухом Опору Капітуляції.

До позапарламентських політичних сил: долучатися до «Руху опору капітуляції» на загальнонаціональному рівні та на місцях.

До українських церков: надавати духовну підтримку і благословення спротиву українського народу капітуляції перед агресором.

До закордонного українства: звернутися до президента Франції Емманюеля Макрона і федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель з попередженням, що їхня участь у нав’язуванні Україні капітуляції на російських умовах означатиме їхню співучасть в агресії проти України.

До держав-союзниць України в НАТО і ЄС: зміцнювати коаліцію протидії російській агресії щодо сусідніх країн. Необхідно об’єднати зусилля не лише для підтримки України зараз, а й для гарантій безпеки всім сусіднім державам, які зазнають або можуть зазнати агресії з боку Росії.

До президента, Верховної Ради та уряду: формувати та проводити державну політику щодо Росії та окупованих нею територій на підставі чинного Закону України «Про особливості державної політики та забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганських областях». Росія – агресор і повинна нести повну відповідальність за злочини перед Україною та за ситуацію на окупованих територіях. Донбас і Крим мають повернутися до України разом, без жодних умов з боку Кремля.

Також вимагаємо від президента негайно відправити у відставку главу Офісу президента Андрія Богдана як людину, що стояла за зривом підписання Угоди про асоціацію з ЄС в 2013 році та за зневагу до громадянського суспільства.

Ми закликаємо всіх громадян України підтримати відкрите звернення громадськості до президента України «Не допустимо капітуляції!» від 17 вересня 2019 року. У зверненні, яке ініціювали відомі представники громадянського суспільства, сформульовані ключові тези національної позиції України під час переговорів у будь-якому форматі.

Також ми запрошуємо взяти участь у заходах протесту 14 жовтня в Києві та на місцях.

«Рух опору капітуляції».

Завершення

Добре, що в Україні за роки Незалежності сформувалося громадянське суспільство, яке визріло та загартувалося у політичних боях за часів президентства Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича, П. Порошенка.

Ці бої були не тільки за часів названих президентів України, але й з ними персонально, якщо громадянське суспільство та опозиційні політичні сили вирішували, що даний політик, а то й навіть глава держави, може зашкодити, чи й уже шкодить інтересам України.

Звичайно, читачі помітили, що я назвав усіх попередніх президентів України.

Це, на жаль, означає одне: протестували за часів їхнього правління і проти всіх них персонально. Отже, традиція ця продовжується?

Вона стає незмінною? Не знає винятків навіть у випадку, коли президентом обирають людину, яка зі своєю політичною силою (нехай і наспіх та неякісно зібраною) домінує в усіх, без винятку, органах влади?

Яка має можливість не тільки теоретично та політично визначити, але й реалізувати у законах та практичних управлінських діях майже все, що захоче?

Найближчі тижні покажуть багато що.

І допоможуть українцям зрозуміти – чи є капітуляція і в чому вона, чи жодної зради нема і не планується.

А поки що фіксуємо, що напруга в суспільстві зростає, і спостерігається розхитування нестабільної стабільності.