Найбільш точно глибинні сподівання і думи кожного народу відображає пісня. Вона об’єднує і надає сил жити. Так і українці по всіх куточках світу, збираючись, співають. Люди різних народів Росії, як і раніше, пам’ятають, люблять і з задоволенням співають українські пісні.

Серед українських організацій Росії існує добра традиція приїжджати одне до одного на спільні заходи і свята. Такі зустрічі дозволяють ближче познайомитися, поділитися досвідом. Зустрічі є своєрідними творчими звітами і стимулом для подальшої роботи.

З 2005 року Нижнєкамське українське товариство «Вербиченька» проводить свята української музики і пісні «Калинове гроно» в різних містах Татарстану. 21 вересня 2019 року такий фестиваль був проведений у Казанському Будинку дружби народів. Присвячений він був Марії Заньковецькій, артистці і співачці, яка була неймовірно популярною в Російській імперії; Оксані Петрусенко, яка на початку ХХ сторіччя починала свою кар’єру в Казанській опері і підкорила співом весь Радянський Союз; Соломії Крушельницькій, яка прославила українську пісню в усьому світі; а також – засновнику української музичної культури, композитору Миколі Лисенку. Його ім’я може бути записано золотими літерами вже за те, що його музична редакція оперети «Наталка-Полтавка» стала класичною. Про цих видатних українців у літературній частині заходу пізнавально розповів голова НКА «Вербиченька» Євген Савенко. Супроводжувався виступ цікавою відео-презентацією і творами класиків у виконанні Тетяни Чекеєвої.

Друга частина заходу була концертною. З Нижнєкамська приїхав вокальний ансамбль «Вербиченька» під керівництвом Альміри Вафіної. Наступного року колективу виповниться 25 років. «Вербиченька» двічі була лауреатом Всеросійського конкурсу хорових колективів імені Олександра Кошиця, який проходив у Москві, з великим успіхом виступала в Києві, Львові, Чернігові, Уфі, Самарі, багатьох інших містах і селах України та Росії. На наше запрошення відгукнулися соратники з Мордовії – хор української пісні «Криниця» «Місцевої національно-культурної автономії українців м. Саранськ, Республіка Мордовія». Делегацію очолила член Ради автономії Олена Іванівна Примаченко.

Перший виступ «Криниці» відбувся 7 квітня 2006 року. Хор заслужено має високе звання народного, нещодавно з успіхом виступав в Національному культурному центрі України на Арбаті, в Москві. Для Казані хор підготував велику і різноманітну програму.

Наш фестиваль не залишився непоміченим у материковій Україні. Тимчасовий повірений у справах України в Російській Федерації Василь Покотило надіслав привітальну телеграму учасникам заходу. Надійшли вітання від директора Будинку-музею Соломії Крушельницької у Львові Галини Тихобаєвої та директора Меморіального будинку-музею Миколи Лисенка в Києві Роксани Скорульської. Такі вітання не тільки гріють душі і серця, а надають заходам високого патріотичного звучання. «Ми – не шматок відірваний, ми – частинка України».

Відкрив фестиваль вокальний ансамбль «Вербиченька». Справжньою окрасою виступу став дует Людмили Семіошіної та її онука Руслана Міргасімова. Людмила Миколаївна – багаторічна староста ансамблю, дванадцять років тому на репетицію привела трирічного Русланчик (ні з ким було залишити), з тих пір він у товаристві: учень недільної школи, незмінний учасник усіх заходів, на даний момент керівник молодіжного крила «Лелеки». Багато років він виступає як талановитий читач українських віршів, впродовж останніх років співає разом з дорослим колективом, а цього дня акомпанував сольній пісні Людмили Миколаївни на гітарі. Глядачі гучними оплесками привітали дует із прем’єрою. Лише кілька днів тому Людмила Миколаївна відзначила почесний 70-й ювілей, а наступного дня, 22 вересня, Руслану виповнювалося 15 років.

Чудово виступив Саранський хор «Криниця». Чотириголосся проникало в кожне серце і буквально заповнювало залу. Дуже професійно лунали «Щедрик» та «Черчик» в обробці Леонтовича, українські народні та авторські пісні, пісні про війну.

Завершилося свято незвично: «Криниця» і «Вербиченька» одним великим колом заспівали «Зеленеє жито». «Зведений хор» звучав колосально! Разом з нами співав увесь зал. Українська пісня лунала в усій своїй величі.

Далі був ще один важливий момент. Нижнєкамська «Вербиченька» урочисто передала гілку калини з рясними гронами ягід і естафету проведення свят із такою ж назвою Олені Примаченко і хормейстеру Кирилові Шамшуріну. Саранська «Криниця» в прекрасній творчій формі, перебуває у стані піднесення, є впевненість, що на мордовській землі українська калина прийметься, розквітне новим цвітом і пустить численні пагони.

Завершилося все традиційною фотосесією. На пам’ять залишаться і афіші, на звороті яких розписалися всі учасники фестивалю. Вербичанам гості привезли символічне саранське руде лисенятко і пам’ятні книги. Теплим було і спілкування в неформальній атмосфері, немов зустрілися старі добрі друзі.

Наступного дня спільні делегації зі Саранська і Нижнєкамська відвідали Казанський кремль, побували в Благовіщенському соборі і мечеті Кул Шаріф, ознайомилися з «Казанню українською»: два дні тут був, повертаючись на пароплаві із заслання, Тарас Шевченко, він шукав в університеті своїх соратників по Кирило-Мефодіївському братству. З ініціативи «Вербиченьки» в культурному центрі Казані встановлено три меморіальні дошки татарською, українською та російською мовами: співачці Оксані Петрусенко, художникові-футуристу Давидові Бурлюку, академіку Михайлові Грушевському.

Фестиваль пройшов вдало! Залишилися гарні враження і впевненість, що українська пісня в Росії залишається популярною й цікавою.

Людмила Найденко, заступник голови українського товариства «Вербиченька».
Спеціально для «Час і Події»