Життя солдата Андрія Проценка з Вінниччини обірвалося за кілька днів до його 25-річчя
«30 вересня у нього мав бути день народження, йому було би 25... А тепер назавжди 24...» – так повідомила трагічну звістку для вінничан відома у місті волонтерка Олена Верлан. 2 вересня вона виставила допис на своїй сторінці у Facebook із фотопортретом загиблого Андрія Проценка зі села Бохоники, Вінницького району.
Він служив старшим солдатом у військовій частині Повітряних сил ЗСУ, яка дислокується у Вінниці. Боєць загинув того ж дня, орієнтовно о 5:00. Снайпер влучив йому в шию під час пересування на блокпосту, коли він заступав на чергування біля Водяного. Через тяжке поранення медики не встигли врятувати хлопця. Андрій помер у них на руках, стікаючи кров’ю.
«Скупі слова біографії... Народився і жив в Бохониках, закінчив школу, Гніванське училище. Спеціаліст із ремонту автомобілів. Із 2014 року – військовослужбовець військової частини № 4610. Учасник бойових дій... А для матері – син, для сестри – брат, для друзів – товариш. За кілька днів він мав відсвяткувати свій день народження. Його всі чекали вдома, але ворожа куля жорстоко змінила плани – забрала Андрія, і ця болюча втрата назавжди перевернула життя рідних і близьких», – ледь стримуючи сльози каже Олена Верлан.
|
Фото – із соціальних мереж
|
Тіло загиблого солдата привезли на батьківщину 4 вересня пізно ввечері. Бохоники зустрічали Андрія живим коридором. Шлях бійця до рідної домівки освітили свічками. Люди стояли на колінах і стиха плакали. Але не тихо було в батьківській хаті. Нічне небо здригалося від крику матері. Андрій – її рідний синочок, надія на старість. Родина – не із заможних, хлопець був підтримкою для своїх батьків та молодшої сестри.
«Цей біль не передати словами і не полегшити сльозами. Просто шок. Досі не можемо прийти до тями, – зізнається однокласниця загиблого Тетяна Бараболя. – У нашому класі було двоє хлопців – Андрій і Сашко, вони виконували всю фізичну роботу, ніколи нам не відмовляли в допомозі. Ми дружили. З Андрієм взагалі важко було не товаришувати. Добрий, відповідальний, щирий. Мені здається, він навіть не вмів сердитися, злитися чи ображатися на когось. Чиста й відкрита душа».
Прощання з воїном розпочалося вранці біля батьківської хати, до якої підходили й під’їжджали люди звідусіль. Вулиця була повна людей, а з пагорба ще спускалися і спускалися односельці, однокласники, друзі й навіть незнайомі люди. Такого людного похорону в селі давно не бачили. Майже в повному складі прибув підрозділ окремої радіолокаційної роти радіотехнічної бригади Повітряних сил, до якої прийшов служити за контрактом солдат Проценко.
«Андрій загинув під час виконання бойового завдання. У ніч з 1 на 2 вересня в нього влучила куля російського снайпера, врятувати хлопця не вдалося, дорогою до лікарні він помер, – розповідає командир військової частини № 4610 Віталій Ковзун. – Під час проходження служби в нашій частині він зарекомендував себе як старанний та дисциплінований військовослужбовець, котрий завжди був опорою як для нашого колективу, так і для своїх побратимів. Бувало, запитаєш: «Як справи, Андрію?» А він: «Та все добре, камандіре!» Ніколи не скаржився й не нарікав. Він був справжнім воїном – скрізь і завжди. Я вдячний батькам, рідним, які виховали такого захисника України».
Після церковної панахиди у сільському храмі, яку відправив настоятель церкви військовий капелан отець Віктор Чверкун, на вулиці відбувся мітинг. Кожен міг згадати Андрія і сказати про нього добре слово чи поділилися спогадами. Односельчанин загиблого воїна Володимир Шинкаренко розповідає, що Андрій підписав контракт із перших днів війни. Був оператором на радіолокаційній станції, служив у складі 138-ї радіотехнічної бригади Повітряних сил України. У вільний час захоплювався столярством. Любив, як пахне дерево.
«Настільки я знаю, Андрій з військово-повітряних сил був прикомандирований до морської піхоти, причому, за власним бажанням. У зоні ООС служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти. Незабаром планував повертатися додому. У жовтні, після восьми місяців служби, мала бути ротація, До речі, його батько також був в АТО. У них у родині всі – козаки», – додав Володимир.
Андрія Проценка проводжали всім селом. Бойові побратими, які приїхали з передової, кілька кілометрів несли труну на своїх плечах, не дозволяли, щоб везла машина, бо Андрій заслужив у кожного з них на повагу.
Поховали бійця з усіма військовими почестями – під жалобну мелодію військового оркестру і залпи почесної варти.
Автор: Олеся Шуткевич, Вінниця
Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/article/vony-zagynuly-za-nas-cuspilstvo/vin-buv-spravzhnim-skriz-i-zavzhdy)