rss
11/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Український президент і американський «шторм»

Моя попередня стаття в минулому числі нашого часопису закінчувалася на тому, що президент України В. Зеленський та його супровід зійшли по трапу літака і ступили на американську землю. Отож, проаналізуймо основні підсумки цього дуже важливого візиту.

Тим більше, що колишній генпрокурор України Юрій Луценко уже після цього візиту, 30 вересня, написав: «Я боюся за свою країну, тому що, здається, Україна зараз стала жертвою всередині великого американського шторму».

От і подивімося з вами, шановні читачі, де штормить – в уяві ексгенпрокурора чи насправді?

Інформація та аналіз

Сподіваюся, що наші читачі уже достатньо поінформовані про перебіг візиту президента В. Зеленського в США. Тож надам перевагу аналізу над переказом конкретних подій. А про них буду згадувати лише в контексті цього аналізу.

Що передувало візитові до США?

По-перше, передували намагання В. Зеленського та його команди зі самого початку приходу його до влади організувати повноформатний державний візит президента України до США. Чому це було так важливо?

Тому, що статус такого візиту в системі міжнародних відносин є найвищим, і саме він, у разі, якщо б вдалося це організувати, засвідчив би світові й особливе ставлення США до України, і визнання новообраного глави Української держави лідером західного світу.

Такий візит організувати не вдалося. Чому?

Тому що президент США Д. Трамп у цій ситуації вирішив отримати від України не те, що відповідало б інтересам США, а те, що відповідало б його персональним і, відповідно, значно вужчим інтересам.

Інтересам США відповідало би зміцнення підтримки України в її боротьбі за припинення війни на Донбасі, повернення втрачених територій і протистояння російській експансії.

Інтересам Д. Трампа відповідало би отримання від влади України матеріалів, які б допомогли йому «втопити» основного суперника від демократів Джо Байдена задовго до дня голосування на майбутніх президентських виборах.

Тому Д. Трамп вирішив не тільки не йти назустріч намаганням команди В. Зеленського організувати державний візит у США до осені цього року, а ще й «прищемити» Україну, щоб її влада стала більш чутливою до інтересів Д. Трампа.

Не до інтересів США, підкреслюю, а саме до інтересів Д. Трампа.

З цією метою Д. Трамп у середині липня цього року розпорядився притримати передачу Україні ракетних протитанкових комплексів «Джевелін», хоча це й було уже ніби вирішеною справою. І Україна чекала ці комплекси, щоб зміцнити свою оборонну міць.

Однак, отримала відмову. Чи дізналася про затримку передачі.

Формулювання має другорядне значення. А першорядне значення має той факт, що Україна отримала чіткий сигнал: від неї чогось хочуть, перш ніж передати «Джевеліни».

І це був другий фактор ситуації.

Через тиждень стало ясно, що від неї хоче персонально Д. Трамп.

Тож другим 25 липня він потелефонував президентові України В. Зеленському і у розмові дав зрозуміти, що зацікавлений не просто у тому, щоб Україна боролася з корупцією, а показала результат цієї боротьби, зокрема, на прикладі поновлення розслідування справи, до якої мав стосунок (не важливо – пряме чи дотичне) Байден-син.

Ну а де син, там і батько – Джо Байден.

І саме у тому, щоб прямо чи дотично «пристебнути» Джо Байдена до справи, яка могла би бути кваліфікована (хоча б і з натяжкою) як корупційна, був зацікавлений Д. Трамп.

Президент В. Зеленський міг і сам це зрозуміти під час розмови й особливо після неї. Тим більше, що його, безумовно, проконсультували з цього приводу ті українські високопосадовці, які були в темі значно раніше і глибше, ніж В. Зеленський.

Під час телефонної розмови Д. Трамп намагався бути обережним і прямо не висловлювався. Саме це і дало можливість йому та його співробітникам пізніше, коли вже виник скандал, стверджувати, що він на президента України не тиснув.

В. Зеленський теж нічого особливого не сказав. Хіба що дещо необережно заявив, що майбутній генпрокурор України (тоді ще не призначений ним на посаду) – це його людина на 100 відсотків.

Але хіба це дивина? Кожен президент кожної країни світу призначає на високі посади, здебільшого або й виключно, своїх на 100% членів команди.

Третім фактором ситуації стала правова оцінка справи проти нафтової компанії «Бурісма», членом Ради директорів якої і був Хантер Байден, син тодішнього віце-президента США Джо Байдена.

Таку правову оцінку повинен був отримати і розуміти, хоча б для себе, президент України В. Зеленський перед тим, як зустрітися і спілкуватися з Д. Трампом особисто, уже в США.

 Title
 Хантер і Джо Байдени

Правова оцінка справи проти «Бурісми»

Справа ця не проста. Не виключено, що вона ще буде поновлюватися та переглядатися. Або й ні. Але станом на сьогодні ця справа є закритою. В сенсі завершеною.

Під час її розслідування, як повідомлялося, зокрема, й екс-енпрокурором Ю. Луценком, була виявлена недоплата компанією багатомільйонної суми податків. «Бурісма» ці податки потім сплатила. І справу закрили. Відповідно до українського законодавства.

Чи фігурувало ім’я Хантера Байдена в цій справі? Чи були виявлені якісь порушення законодавства, пов’язані з його іменем?

Ні. Було виявлено, що Байден-син отримав від «Бурісми» не один мільйон винагороди. Нібито за надання ним компанії консалтингових послуг.

Чи надавав ці послуги Хантер Байден «Бурісмі» насправді? Чи йому просто нараховували ці виплати?

Якщо це просто нарахування, без здійснення професійних послуг, то це можна було б трактувати як політичний хабар через сина Джо Байдену за сприяння Україні чи комусь персонально з українських політиків.

Якщо Хантер Байден надавав консалтингові послуги «Бурісмі», то ця винагорода є заслуженою.

Але ось що важливо: в обох варіантах це справа приватної компанії – кому і скільки і за що платити. Це не є порушенням українського законодавства. Тож правоохоронні органи України це не розслідували.

Якщо ж американське правосуддя хоче це вияснити, нехай почне справу в себе і попросить українців офіційно сприяти такому розслідуванню, то українські правоохоронці в рамках правової допомоги підключаться.

Але ж американці такого розслідування в себе не починали і поки що не починають.

Вони, а конкретно Д. Трамп, хотіли отримати потрібні їм результати руками українських правоохоронців.

Поїздка на Генасамблею ООН

Тож станом на кінець літа – початок осені стало ясно, що можливість зустрітися президентові України В. Зеленському з президентом США Д. Трампом випадає тільки одна: під час поїздки і участі глави Української держави на сесію Генеральної Асамблеї ООН.

І зустріч ця буде мати статус зустрічі «на полях». Тобто, не особливої, не спеціальної, як це буває під час державного візиту, а майже прохідної, що називається, в кулуарах, за сценою, поряд з іншими політиками світу, які так само, майже на ходу, під час сесії зустрічалися з Д. Трампом.

Адже очікувана раніше можливість зустрітися В. Зеленському з Д. Трампом у Варшаві під час відзначення 70-річчя початку Другої світової війни також не реалізувалася. Д. Трамп скасував свій візит, пославшись на ураган у США.

Тепер це можна розглядати і в іншому світлі – що він, можливо, цим самим посилав ще один сигнал В. Зеленському, бажаючи стимулювати відновлення розслідування проти «Бурісми» і, фактично, проти Джо Байдена.

Скандал

Але допоки настала пора відкривати сесію Генасамблеї ООН, допоки В. Зеленський долетів до США, там уже повним ходом палахкотів скандал.

Демократи звинувачували Д. Трампа в тому, що він чинив тиск на главу іноземної держави з метою втягнути його у виборчу кампанію США на своєму боці.

І цим главою волею обставин став президент України В. Зеленський. І саме в такому неофіційному статусі йому належало зустрітися з Д. Трампом, провести з ним розмову під пильним наглядом усіх американських та світових ЗМІ і зуміти зробити дві речі: по-перше не підвести необережним словом президента Д. Трампа, зберігши з ним нормальні, якщо не добрі, відносини і не відштовхнути від себе демократів, зокрема, і Джо Байдена.

І, на мій погляд, В. Зеленський упорався з цими обома завданнями.

Зустріч і розмова з Д. Трампом

По-перше, він засвідчив, що Д. Трамп жодного тиску на нього не чинив.

По-друге, він не дав жодного «компромату» (чи чогось подібного) на Д. Байдена.

Загалом, уся зустріч і розмова були, скоріше, протокольними, ніж змістовними.

Було ясно, що Д. Трамп не отримає від В. Зеленського того, на що він так чекав і на що сподівався під час липневого телефонного спілкування.

В. Зеленському також було ясно, що потужної публічної підтримки від Д. Трампа, якої президент України бажав і чекав, не буде.

Тому ця зустріч і розмова не викликали особливого резонансу навіть в Україні, не кажучи вже про Америку і світ, хоча й достатньо висвітлювалася.

Вираз обличчя

Багато хто, особливо з опонентів, недоброзичливців та прямих ворогів В. Зеленського й України звернули увагу на розчаровано-розгублений вираз його обличчя у фіналі розмови.

Title 
 

У тому фіналі, коли Д. Трамп фактично дав зрозуміти, що США до нормандського формату не доєднаються і їхньої більш активної участі у досягненні миру в Донбасі чекати не доводиться.

Крім того, наостанок президент США практично відкритим текстом скерував президента України до В. Путіна, щоб удвох з ним напряму вирішувати всі питання.

Це був, образно кажучи, удар під дих.

Адже в Україні давно сформувалася позиція, що усі перемовини з Росією потрібно проводити при свідках – наприклад, у рамках нормандського формату. До якого, як давно сподівається Україна, могли б долучитися і США.

І ось після всього цього отримати від Д. Трампа пораду йти до В. Путіна – це був облом усіх надій. Було дуже очевидно, що Д. Трамп «зісковзнув» з теми приєднання до нормандського формату і перевів стрілки на В. Путіна.

Тож чого дивуватися про вираз обличчя В. Зеленського?

На ньому було те ж саме, що відчули багато українців, коли уяснили собі «зигзаг» Д. Трампа.

Турбує питання: це що, була його «помста» за те, що Україна не дала йому «компромат» на Д. Байдена?

Чи були помилки у В. Зеленського?

Багато сперечалися в ЗМІ, що не так зробив В. Зеленський під час липневої телефонної розмови і після неї.

Головними претензіями критиків було дорікання про те, що В. Зеленський погодився з критикою розмірів допомоги, які, за словами Д. Трампа, Німеччина і Франція давала Україні.

Д. Трамп вважав, що допомога ця недостатня. В. Зеленський з ним погоджувався.

Погоджувався аж надто охоче. На думку декотрих, навіть запопадливо.

Як і в низці інших моментів спілкування.

На це я відповів би так: В. Зеленському, звичайно, ще не вистачає дипломатичності і стриманості. Це долається з досвідом.

Але ж в Україні багато хто вважає позицію Німеччини і Франції недостатньо активною стосовно України. І справа не тільки в тих мільярдах євро, що ЄС і ці дві країни надали нам за минулі роки. А в тому, що зростає відчуття: Франція, Німеччина і низка інших країн потроху дрейфують у бік Росії. Хоча це не є різким процесом.

Виступ із трибуни Генасамблеї

При всій важливості зустрічі і спілкування з Д. Трампом, ключовою подією візиту В. Зеленського в США був виступ президента України з трибуни Генеральної Асамблеї ООН 25 вересня 2015 року.

Запрошую читачів пересвідчитися у важливості сказаного главою Української держави.

Вельмишановний пане президенте,

Ваші високоповажності,

Пані та панове!

Від імені України вітаю вас, пане президенте, з обранням головою 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Україна підтримує реалізацію всіх амбітних пріоритетів цьогорічної Асамблеї.

Будьмо відвертими, всі присутні тут мають різні інтереси, погляди, цінності та проблеми. Але є те, що об’єднує нас усіх. У кожного з вас, пані та панове, був той самий, перший виступ з цієї трибуни.

Будь ласка, згадайте свої відчуття в ту мить. Кожен з вас, авторитетний і поважний сьогодні, був колись починаючим, але, я точно впевнений, щирим світовим політиком. І тоді коктейль із прагматизму, скепсису та суворої геополітичної реальності ще не встиг загасити ваш запал, романтизм і непохитну віру в те, що світ можна змінити на краще.

Title 

Згадайте, як важливо було тоді донести проблеми та біди своєї країни і свого народу. Як важливо було тоді бути почутим.

І сьогодні я маю аналогічні відчуття.

Я розповім вам одну історію. Історію людини, для якої «бути почутим» стало сенсом життя. Адже цей чоловік мав божественний голос. Його називали одним з найкращих баритонів і контратенорів світу. Його голос звучав у Карнегі-холі в Нью-Йорку, соборі Нотр-Дам, лондонському Ковент-Гардені та Гранд-Опера у Парижі. Кожен з вас міг би особисто почути його неймовірний спів. Але, на жаль, є річ, яка не дозволить вам цього зробити. Вона виглядає – зараз я вам покажу – ось так.

12,7 міліметра, які не просто зупинили його кар’єру. Вони зупинили його життя. Ось це коштує 10 доларів. І, на жаль, сьогодні на нашій планеті це – вартість людського життя.

Таких історій – тисячі. Таких куль – мільйони. Ласкаво просимо у 21-е сторіччя. Вік можливостей. Де замість «бути почутим» у вас є можливість бути вбитим. Людину, про яку я вам зараз розповів, звали Василь Сліпак. Це українець, соліст Паризької національної опери, який загинув на Донбасі, захищаючи Україну від російської агресії.

5 років триває війна на Донбасі. 5 років, коли Росія анексувала в України півострів Крим. Сьогодні, коли існують тисячі сторінок міжнародного права та сотні організацій, які повинні його захищати, наша, саме наша країна зі зброєю в руках, втрачаючи своїх громадян, захищає власний суверенітет і територіальну цілісність.

Понад 13 тисяч загиблих. 30 тисяч поранених. Півтора мільйона людей змушені покинути свої домівки. Щороку ці жахливі цифри звучать тут з однією лише поправкою – щороку ці цифри зростають.

Завершення війни, повернення всіх окупованих українських територій і панування миру є моїм завданням. Але не ціною життя наших громадян, не ціною свободи чи права України на власний вибір.

Саме тому ми потребуємо світової підтримки. Я розумію: всі присутні тут мають власний державний клопіт. І чужі проблеми не повинні хвилювати вас більше, ніж власні. Але в сучасному світі, де ми з вами живемо, більше немає чужої війни. І ніхто з вас не зможе почувати себе у безпеці, коли триває війна в Україні, коли триває війна в Європі.

І фатальною може стати думка, що вас це все не стосується і ніколи не зачепить. Не можна мислити про глобальне й заплющувати очі на деталі чи, як комусь здається, навіть дрібниці. Бо саме так закладався фундамент для двох світових війн. І ціною неуважності, мовчання, бездіяльності чи небажання поступатися власними амбіціями, зрештою, стали десятки мільйонів людських життів. Невже людство почало забувати про ці страшні уроки історії?

Україна про них пам’ятає. І Україна завжди демонструвала світу готовність забезпечувати мир цивілізованим шляхом. І робила кроки на шляху до міжнародної безпеки. Наприклад, коли відмовилася від ядерного потенціалу, що на той час був більшим, ніж у Великої Британії, Франції та Китаю, разом узятих.

Бо нам здавалося, що ми всі будуємо інший, новий світ. У якому для того, щоб твою думку чули і зважали на неї, не потрібно мати ядерну зброю. У якому тебе поважатимуть саме за справи, а не за наявність ядерних боєголовок.

Врешті-решт, у цьому «новому» світі наша держава втратила частину своїх територій та майже щодня втрачає своїх громадян.

Саме тому хто, як не Україна, має сьогодні право говорити про необхідність переосмислення та перегляду сучасних світових правил?

Безумовно, ми не ставимо під сумнів авторитет міжнародних інституцій, зокрема, Організації Об’єднаних Націй. Але слід визнати, що механізми є небездоганними. Вони починають давати збій, а отже – потребують оновлення.

Організація Об’єднаних Націй. Та будьмо відвертими – чи є нації сьогодні справді об’єднаними? А навіть якщо так, то що саме їх об’єднує?

Це – лиха, катастрофи, війни.

З цієї найвищої у світі трибуни завжди чути заклики до справедливих змін, праведні обіцянки, проголошення нових ініціатив. Настав час зробити так, щоб вони завжди підкріплювалися реальними справами. Бо у сучасному світі, де людське життя коштує 10 доларів, слова вже давно знецінені.

Згадаймо, з якою метою у 1945 році було створено ООН? Це підтримання та зміцнення миру й міжнародної безпеки. Але що робити, коли у небезпеці сама основа міжнародної безпеки?
Адже будь-яка війна сьогодні – в Україні, Сирії, Лівії, Ємені чи іншому куточку планети, незалежно від кількості її жертв – це найбільша загроза всій цивілізації. Тому що у 2019 році людина розумна, гомо сапієнс, і досі вирішує конфлікти, вбиваючи собі подібних. Упродовж усього часу свого існування людство постійно знаходило нові способи для подолання відстані, передачі інформації, лікування хвороб.

І тільки одне залишається незмінним: суперечності між народами та державами досі вирішуються не словами, а ракетами.

Not by word. But by war.

Не думайте, будь ласка, що війна десь далеко. Методи її проведення, технології та озброєння призвели до того, що наша планета вже не така велика. І сьогодні часу, який я витратив на останній абзац, достатньо, щоб зруйнувати Землю вщент.

Це значить, що на кожного лідера лягає відповідальність не лише за долю власної країни, а й за долю всього світу. На мою думку, нам усім потрібно усвідомити, що сильний лідер не той, хто, не моргнувши оком, посилає тисячі солдатів на смерть. Сильний лідер той, хто береже життя кожної людини.

Відповімо зараз самі собі – що дають людству наші зустрічі? Якщо для когось це тільки політичний театр, де грають ролі, декларують світлі наміри, які потім перекреслюються темними вчинками?

Це – не просто трибуна. І не сцена. І сім з половиною мільярда мешканців планети не глядачі, а безпосередні учасники реального життя. Основи сценарію цього життя закладаються саме тут. І сьогодні від кожного присутнього залежить одне – чи буде це життя взагалі.

Зізнаюся, мені дуже хотілося б, щоб цю промову колись назвали «15 хвилин, що змінили світ». Але я чудово розумію: змінити те, що існує тисячі років, за 15 хвилин просто неможливо. А поведінкові теорії кажуть, що війна є невід’ємною складовою людської сутності. Але світ змінюється. Людина змінюється разом з ним. І якщо колись ми навчилися писемності, математики, винайшли колесо, пеніцилін і підкорили космос – значить, у людства, все-таки, є шанс.

Усвідомлюючи всю небезпеку цивілізації, ми повинні генерувати інші смисли. І боротися за нову людську ментальність, де агресія, гнів і ненависть будуть атрофованими почуттями.

Пані та панове! У цей день, 25 вересня, помер Еріх Марія Ремарк. А 90 років тому світ побачив його роман «На Західному фронті без змін». Нагадаю слова з передмови до нього: «Це спроба розказати про покоління, скалічене війною. Про тих, хто став її жертвою, навіть врятувавшись від снарядів». А ще 90 років тому світ побачив інший роман. Це – «Прощавай, зброє!» Ернеста Хемінгуея. Ось цитата звідти: «Війну неможливо виграти перемогами. Той, хто виграє війну, ніколи не перестає воювати…»

Світ мусить пам’ятати: кожне наступне скалічене покоління – це шлях до нової війни. Яку неможливо, просто неможливо виграти перемогами.

Дехто зараз каже: «Третьої світової війни не буде. Буде остання». Сподіваюся, ця фраза – усвідомлення загрози для планети, а не анонс.

Дякую!

І наостанок: за повідомленнями ЗМІ президент України Володимир Зеленський у Нью-Йорку провів зустріч з Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутеррішем.

 Title
 З генсеком ООН Гуттеррішем

Глава держави подякував Генеральному секретареві ООН за гуманітарну підтримку громадян України, постраждалих від російської агресії.

Крім того, Володимир Зеленський закликав Організацію Об’єднаних Націй здійснювати активну роботу з моніторингу порушень прав людини на тимчасово окупованих територіях України.

Висновок

Попри всі нюанси, візит президента України в США підтвердив, що Україну підтримують, і ця підтримка буде міцніти. А це – головне.

І жодний «шторм» Україну не похитне в її прагненні до свободи, незалежності і державного розвитку.

P.S. Після прибуття в Україну президент В. Зеленський на запитання журналістів відповів, що Україна є незалежною державою і нічиї накази виконувати не буде.

Це до розмов про «шторм».

Крок за Штайнмайєром

В ім’я закону: як проходять судові реформи в Грузії та Молдові

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com