Юлія Бура – корінна львів’янка, яка з 13-ти років почала їздити за кордон сама. Перша поїздка без батьків була в Австрію, коли вона поїхала в сім’ю за обміном.

Потім численні студентські поїздки до Польщі, Німеччини, Австрії, Канади. Після завершення університету Юля виграла стипендію на магістерську програму в Іспанію на 3 роки, де і познайомилася зі своїм чоловіком Гійомом. Він народився у Франції, зі 7 до 11 років проживав у Сінгапурі, де й отримав змогу подорожувати по Азії та жагу до пізнання інших культур. У подружжя є дві донечки: Міла – 6 років, і Ліна, якій скоро виповниться 3 рочки. Нещодавно Юлія зі сім’єю здійснила навколосвітню подорож. Своїм досвідом вона поділилась з усіма охочими, які відвідали зустріч на тему: «20 країн із двома доньками за рік – легко чи не дуже?», а також і нам розповіла про найважливіші організаційні моменти подорожі та найяскравіші враження.

– Юлю, що найбільше цікавило людей, які прийшли на зустріч з тобою, і які ти зробила висновки?

– Я зрозуміла, що у нас немає сайтів, блогів, україномовних ресурсів про мандри, людей, які подорожують і діляться враженнями та практичними порадами. Ми користувалися багатьма французькими сайтами. Французи – нація, яка багато подорожує. Треба було чимало часу, щоб перечитати, синтезувати, аналізувати інформацію. Що ще було цікаво батькам, а на зустрічі були люди, які вже подорожували з дітьми або самі, деякі з них мають конкретні цілі кудись поїхати, тобто, їм були важливі практичні моменти: з якого сайта взяти інформацію, яка картка потрібна, які візи відкривати, а що «за», що «проти». Була одна мама, яка от-от народить, і коли дитині виповниться два чи три місяці, вони з чоловіком поїдуть на півроку в Індонезію. Її, відповідно, цікавили вакцини, чи є лікарні, чи це безпечно.

– Навколосвітня подорож, як на мене, це таки серйозний виклик.

– Однозначно. Є люди, сім’ї, для яких найважче у довгих подорожах бути разом впродовж 24 годин 7 днів на тиждень. Це був наш виклик і наше свідоме рішення. Ми знали, на що йдемо, і нам, власне, було цікаво подивитися, як це – бути разом. Зазвичай, усе відбувається так: кожен йде на роботу, ввечері приходимо і спілкуємося, або якихось 10 днів усією сім’єю на канікулах. А тут ми були разом рік часу і бачили власну родинну еволюцію, бачили, як змінюється наше ставлення одне до одного, як змінюються діти, як ми зближуємося з чоловіком. Для нас це було дуже цікаво, корисно і заради такого досвіду варто їхати у тривалі подорожі.

– Виклик кинуто, і почалась рутинна організаційна робота?

– Так, адже організація подорожі – найважливіший етап. Щодня ти думаєш, де будеш ночувати, що будеш їсти, куди підеш, яка буде програма, що ти будеш робити зранку, після обіду, ввечері? Це – не лежати два тижні десь на березі моря і просто собі відпочивати. Це – зовсім інший формат.

– На які моменти треба обов’язково звернути увагу під час планування мандрівки?

– Важливо заздалегідь підготувати документи, візи. У пригоді стане хоча б базове знання англійської, іспанської чи французької. Є, напевно, з 10 аплікацій на телефоні, які будуть корисні, щоб зарезервувати житло чи кудись переїхати, чи знайти карту, транслейтер. Важливо записувати бюджет, щоб орієнтуватися, скільки коштів ви витрачаєте.

– Стосовно бюджету, яким чином підраховували ймовірні витрати?

– Є сайти, де можна визначити мінімальну вартість кожної країни. Якщо в Канаді це було 80 доларів на особу на добу (проживання, харчування, транспорт та туристичні візити), то у Новій Зеландії це було приблизно 62 долари. Це були наші дві найдорожчі країни. Даними таких сайтів ми користувались під час складання бюджету. Наприклад, https://planificateur.a-contresens.net/budget.html (на цьому сайті, якщо клікнути на країну, то буде середній бюджет на день і на людину). Дуже цікавий варіант – «авіаквиток навколо світу»: впродовж 12 місяців ви відвідуєте приблизно 12 країн, але мається на увазі, що переміщаєтеся з континенту на континент. Це коштує, в середньому, десь 3 000 євро на особу. Ми вклалися приблизно в таку ж суму. 3000-3500 євро – середня ціна перельотів у таких подорожах. Можна завжди здешевити бюджет. У Латинській Америці дорого коштує переліт і транспортування, а їжа і проживання дешеві. В Азії, навпаки, дуже дешеві перельоти. Люди, котрі подорожують автостопом, або ті, котрі сидять на одному місці, вкладуться в значно менші кошти.

– З візами було дуже складно?

– Ні, мені, наприклад, були потрібні візи у Канаду і в Нову Зеландію. Їх я зробила заздалегідь. Це не було дуже проблемно, але забирає чимало часу. Адже треба все роздрукувати, заповнити всі бланки, десь поставити печатки, щось відправити, за щось заплатити гроші. Тобто, це – час і гроші. Я Нову Зеландію відкривала на три місяці, а в Канаду мені, взагалі, дали візу на 5 років. Проблемно було з візами в Азії, оскільки там в більшість країн існує візовий в’їзд. А якщо непотрібна віза, то необхідно вказувати дату вильоту і мати квиток. Це нас зобов’язувало дещо планувати заздалегідь, а коли ти не був у країні і не знаєш точно, що ти там будеш робити, то планувати трохи складно. В Латинській Америці було просто, тому що дається коридор на 90 днів, тобі ставлять печатку в’їзду і ти виїжджаєш, коли хочеш. Відповідно, ти можеш бути, скільки завгодно, виїхати в декілька країн. Такий варіант дуже зручний. Ми знали, що ми з півночі прямуємо до Аргентини, так і рухалися і намагалися побачити все, що нас цікавило.

– Оскільки ви відвідували чимало екзотичних країн, то довелось вакцинуватись?

– Так, ми робили щеплення від жовтої лихоманки, енцефаліту, загалом, цілий пакет. Від малярії не існує вакцини, але в нас були таблетки про всяк випадок, і ми планували їх застосувати в Лаосі. Наше рішення було таке: якщо, не дай Боже, бачимо якийсь укус або в когось температура, ми застосовуємо таблетки, телефонуємо у страхову компанію, шукаємо лікаря. На щастя, у нас таких ситуацій не було. Крім того, ми більше дізнавалися про малярію. У містах фактично ризику немає, коли ми жили в селі, де в оселі були якісь щілинки, то ароматизували проти комарів приміщення, спали під сітками, мали всі піжами з різним спреями для тканини. Щодо малярії в Латинській Америці, то ми, здебільшого, були в зонах над рівнем моря, а ці комарі живуть на висоті до 1000 метрів, тобто, вище ризику нема. Дорожню аптечку складали з нашим терапевтом. Вона нам виписала основні препарати при розладах шлунку, антибіотики. Але ми, слава Богу, нею не скористалися. Аптечка, до слова, важила добрий кілограм. З форс-мажорів: десь на другий місяць подорожі в Канаді Міла впала з метра висоти і зламала руку. Три переломи закриті, а один – зі зміщенням. Нам сказали, що треба буде оперувати. Якщо відверто, то була думка, що наша подорож на цьому закінчиться і ми повернемось додому. Але склалося все дуже добре, операції не було, бо лікарі зуміли все вправити. Ми тут добре зрозуміли, що страховка має бути якісна. У нас була https://www.chapkadirect.com, і я нею дуже задоволена. Це страхування для людей, які подорожують.

Акула-кит або Китова акула	Rocky mountains, Канада	В’єтнам

 

– Які найнеобхідніші речі були ще у вашій валізі?

– Валізу ми складали за принципом, щоб у кожного з нас було якісне взуття. Дві пари: одне закрите і відкрите. Ми зупинилися на кроксах. Кожен мав якісний светр, щоб було тепло, щоб не парило. Штани від комарів, щось на довгий рукав, щоб захищало від сонця. Дві пари футболок, спідниця чи шорти для дівчат, білизна, шкарпетки. Це ми все наперед шукали, вибирали по торгових марках. Все інше, що нам було потрібне, ми купували по ходу. До речі, впродовж усієї подорожі ми їхали за літом. Коли в Канаді вже була осінь, ми поїхали в Центральну Америку, там завжди тепло, потім – в Латинську Америку, де завжди літо. Ми, власне, не хотіли зимового одягу. Навіть коли подорожували по Канаді, то в багатьох були такі величезні каравани, а ми мали маленький намет. Кілька разів ночували в наметі. Наприклад, у Канаді. Якщо ви хочете поїхати на Rocky Mountains, то там інших варіантів ночівлі, у принципі, нема. Можливо, є якісь готелі, але якщо плануєте ходити туристичними стежками, то ночівля, здебільшого, – кемпінг. Ми два-три тижні так провели, тож там на місці купила намет і спальники.

– Юлю, ти вже, мабуть, сто разів проаналізувала свою подорож, які були організаційні помилки?

– )))) Знаєш, було, все-таки, багато зайвих речей, яких би ми наступного разу не взяли. Також змінили би пакування багажу. У нас була одна величезна валіза вагою 28 кілограмів, яку можна було везти або нести. Її, відповідно, ніс чоловік. Зручніше було б мати два наплічники по 13 кілограмів. Я несла Ліну (молодшу 1,5-річну доньку) в слінгу. І ми мали невеликий наплічник, де була їжа, светри. Це були помилки, які ми зробили. Все можна всюди купити: і спреї від комарів, і підгузки. Ми думали, що в менш розвинених країнах підгузки буде важко знайти. Або в Канаді і Новій Зеландії купували якісні спреї від комарів, бо думали, що у В’єтнамі цього не знайдемо. І це було помилкою. Ми з двома баночками, а це десь1,5 кг, їздили два місяці до В’єтнаму, а там цілі стенди з цим добром.

Зіпплінг, Мілі 6 років	В’єтнам
Кемпінг в Новій Зеландії	Курси тайської кухні; Мілі 5 років

 

– Повернімося до початку. Як з’явилась ідея такої мандрівки?

– Ми з чоловіком завжди любили подорожі. Тобто, ми подорожували ще до нашої зустрічі: й окремо, і зі сім’ями. Думаю, це прищепилось як бажання новизни чи вирішення проблем. Відповідно, ми захотіли поїхати в Латинську Америку приблизно на місяць. Потім вирішили, що місяць – трохи мало для Латинської Америки, захотіли на три. Потім у чоловіка з’явилася нова робота, неможливо було нею знехтувати. Ще пізніше народилася наша перша донька Міла. Тоді ми якось все зупинили. Загалом, наш ентузіазм щодо цієї подорожі йшов такими спадами – вверх-вниз. Але завжди була ідея кудись поїхати, щоб змінити рутинне родинне життя. Ми планували час подорожі, відкладали гроші і, зрештою, зрозуміли, що маємо 11-12 місяців і можемо собі їх використати. З ідей було на шість місяців поїхати в Канаду. Подивитися, як там живуть, піти на якісь навчання з духовного розвитку, психологічні тренінги чи майстер-класи, яких раніше не могли втілити в життя, бо ж робота, діти і щоденна рутина. Це в нас було таке бажання зробити щось інше, залишити роботу і бути разом з дітьми. Не просто ввечері забрати їх зі школи, вкласти спати, а вранці відвести до школи, а, власне, бути постійно разом. Це була така друга ідея.

– Проєкт набирав різних обрисів?

– Постійно ))). Спочатку у маршруті була Канада, можливо, Нова Зеландія або Канада й Аргентина, бо ми, все-таки, хотіли в Латинську Америку. Тобто, мало бути до шести місяців у Канаді і потім три-чотири місяці в Аргентині, а далі – поїхати в Україну теж на кілька місяців. Бо коли ми приїжджаємо сюди, то завжди у Львові, і нікуди не їздимо, а тут хотілося би більше побачити. Потім починали коректувати: у Канаді взимку дуже холодно, незручно кудись ходити, відповідно, більше часу будемо проводити у помешканні. Нам такий варіант не підходить. І остаточно вирішили поїхати туди, де тепло, вибрали шість країн: Канаду, Аргентину, Нову Зеландію, Лаос, Таїланд, В’єтнам. З Латинської Америки була Аргентина, Чилі і, можливо, Перу, загалом, наблизились до десятки. Під час подорожі додалось більше країн, тому що, коли приїжджаєш в якусь країну і спілкуєшся з іншими людьми, які подорожують, і отримуєш інформацію, то розумієш, що кудись, в цікаве місце, рукою подати, і шкода було б туди не заїхати.

– Відповідно, ви значно розширили географію подорожі.

– Так. Ми спеціально вирішили не купувати квитки заздалегідь, тому що знали, що по ходу будемо зважати на ситуації та свої бажання. Коли готується така подорож «навколо світу», то можна наперед купувати квиток із приблизними датами, але з точними країнами. Тобто, можна посунути дати, але країну прильоту-відльоту змінити не можна. Крім того, ми знали країни, але не знали, скільки часу захочемо там побути. Були країни, в яких хотілося відвідати всі відомі туристичні місця, були країни, де просто хотілося осісти і побути 5-10 днів в одному місці, бо тобі просто комфортно, ти хочеш почитати книжку, спостерігати за навколишнім життям, відчути, зрозуміти себе і поспілкуватися з людьми. Відповідно, ми наперед не могли сказати, чи в Аргентині нам три місяці буде подобатися. Тож, вибрали для себе вільний графік із приблизним планом, і так ми дійшли до двадцяти країн, чого, звісно, не планували.

– Ну що ж, Юлю, оголошуй весь список ☺))

– Ми відвідали Канаду, Мексику, Аргентину, Гватемалу, Беліз, Коста-Рику, Еквадор, Перу, Болівію, Чилі, Нову Зеландію, Індонезію (були тільки на Балі), Сінгапур, Філіппіни. Філіппіни налічують майже сімсот островів, ми були лише на кількох. У Малайзії ми теж були в одному регіоні, і тоді вже був Таїланд, північна його частина, Лаос і північна частина В’єтнаму. Дорогою додому ми побували на Мальдівах та в Еміратах. До речі, за кілька місяців ми переїжджаємо туди на кілька років, оскільки чоловік знайшов там новий міжнародний проєкт і з’явилася можливість нового експерименту. :)

(Далі буде)

Фото – з особистого архіву Юлі