rss
12/06/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Відходять у вічність соколята…

Їм ще б жити і жити… Дедалі частіше лави героїв Небесної Сотні поповнюють зовсім юні – і такі сміливі! – українські захисники. Роман Романенко та Сергій Шандра так і не встигли відчути радість батьківства. Проте, у свої 24 і 25 вони стали Героями. Вічна шана вашому подвигу. Доземний уклін батькам, що виховали таких синів.

Роман Романенко

Роман Сергійович Романенко (позивний «Біч») народився 21 січня 1994 року, в Дніпрі.

2012 року він закінчив 11 класів спеціалізованої школи фізико-математичного профілю № 129, після чого вступив до Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за спеціальністю «маркетинг». Вже у студентські роки Роман почав був справжнім лідером, брав участь у студентському русі «Bionic Leader School», у якому були зібрані найактивніші студенти міста, брав участь у фестивалі реклами, де порушувалися соціальні проблеми.

Захоплювався спортом: боксом та кросфітом, доволі часто бігав з центру міста до житлового масиву «Придніпровськ», у якому мешкав, а це – доволі значна відстань. Уже з молодих років Роман привчав себе до витривалості та правильного розподілення ресурсів організму, що зазнає великих навантажень. Любив подорожувати з друзями: спочатку – Карпатами, потім – Кримом, а також – іншими країнами. Цікавився мистецтвом, часто читав дідусеву енциклопедію про живопис та різні його напрямки. Обожнював кататися на велосипеді, насолоджуючись природою та її неповторними пейзажами.

Роман був абсолютно унікальною людиною. Навчаючись в університеті, він примудрявся робити домашні завдання у маршрутках, вчитися на «відмінно», писати каліграфічним почерком, брати участь у змаганнях з боксу, подорожувати автостопом та підтримувати рідну футбольну команду «Дніпро» на її гостьових матчах. Зі своїми однодумцями ночами поспіль міг обговорювати життя, його сенс, стосунки та хвилювання людських душ, музику, літературу, фотографію. До речі, він ніколи не хизувався своїм талантом у фотографуванні, хоча багато з його світлин були по-справжньому сильними, наповненими магією митця, який відчуває той самий момент, який треба використати максимально.

Під час Майдану Рома глибоко переймався усіма подіями, що розгорталися в Україні, часто їздив до Києва, що у ті часи зовсім не знаходило підтримки серед керівництва університету. До головного рішення у своєму житті він прийшов з абсолютно щирими та виваженими намірами. Він відмовився від попередньої частини життя, щоб бути на тому місці, куди покликало його сумління. Навіть перебуваючи вже там, на війні, він ніколи не забував про своїх друзів. Одного разу дівчина, з якою Рома був споріднений душею, захворіла та вимушена була лягати у лікарню. Після того, коли вона йому про це сказала, вже наступного дня у лікарні з’явився незнайомий хлопець із повними пакунками різних смаколиків. Це був друг «Біча», якого той попрохав відвідати дівчину. Ця невеличка подія цілком розкриває всю доброту, якою було наповнене його серце. Він завжди приходив на допомогу, якщо не сам, то з допомогою своїх друзів.

Він завжди усміхався. Іноді – весело, іноді – сумно, але робив це завжди. І це не було ознакою поверхневого сприйняття життя, найімовірніше, у цьому схована його людська сутність та природа, його бажання позитивно вирішувати всі життєві труднощі. Він ставав серйозним лише у ті миттєвості, коли занурювався у свій внутрішній світ. Роман міг легко та спокійно сперечатися з учителями, доводячи свою правоту, любив читати та аналізувати прочитане, записуючи свої думки на різнокольорових аркушах паперу. Міг списати 18 аркушів у зошиті, вирішуючи якесь надскладне математичне завдання. Мав мужність вибачитися перед учителями за якусь негарну поведінку чи вчинок когось іншого з його класу. Міг прямо в обличчя вказати другу на його негідну поведінку та так само, визнати й свої недоліки.

У листопаді 2015 року «Біч» перевівся на заочну форму навчання та вступив до лав полку «Азов». Із грудня 2015 до лютого 2016 пройшов курси снайперської підготовки та був зарахований на посаду снайпера. У період 2016-17 років Роман виконував бойові завдання на південній ділянці фронту, в районах населених пунктів Талаківка, Широкине та Павлопіль. Перший бойовий вихід Романа був у районі селища Комінтернове, коли група бійців обходила селище з тилу у пошуках ворожого міномету. Командир групи залишив Романа головним у групі прикриття у північній частині села, а сам з іншими бійцями пішов далі. Роман за своєю ініціативою знайшов більш зручну та вигідну позицію, розмістив на ній побратимів та знищив ворожого коригувальника.

2017 року Романові було присвоєне звання сержанта і він став командиром відділення. З 2017 до 2018 років постійно виконував бойові завдання на всій лінії фронту (Комінтернове, Широкине, Павлопіль, Мар’їнка, Авдіївка, Світлодарка, Катеринівка тощо). З лютого цього року у складі БТГр «Азов» 30-ї окремої механізованої бригади захищав Україну на Світлодарській дузі, знищив 6 найманців РФ (серед них – одного ворожого снайпера та двох диверсантів, які намагалися встановити міни у районі наших позицій). У травні Роман отримав офіцерське звання та обійняв посаду заступника командира групи. Він швидко навчився грамотно воювати та командувати, думати про своїх підлеглих, цінувати їхнє життя та дбати про їхню безпеку.

Він презирливо ставився до смерті, єдине, чого він прагнув, був саморозвиток. Він не звертав увагу на все матеріальне. Квартири, гроші, автівки були для нього порожнім звуком, його мрією було прослужити до закінчення війни, а потім подорожувати усім світом, тим паче, що певний досвід у нього вже був (Роман Сергійович відвідав Кіпр, Данію, Туреччину та Єгипет). Любив жартувати та фотографувати на свій старий плівковий Canon, знімав пейзажі та портрети, але не для комерції, а для душі, намагаючись передати у світлинах своє бачення світу. Дуже захоплювався читанням, але не пересічної прісної літератури, а глибоких за суттю та наповненням авторів: Юнгера, Буковскі, Робертсона, Хемінгуея, Кафку.

У березні цього року під час бою його командиру відірвало стопи обох ніг. «Біч» (який проходив у Дніпрі курси військово-тактичної медицини на полі бою, що базуються на базі протоколів Tactical Combat Casualty Care) з побратимом фактично врятували командиру життя, надавши тому першу необхідну допомогу та витягши його зі «сірої зони». А коли командир перебував на лікуванні та протезуванні, Роман якось надіслав йому шкарпетки та капці. Але це не виглядало жорстоким жартом, він не був здатний на жорстокість до друзів, і командир це знав, тому ані краплі не образився, знаючи, що «Біч» – ще той «троляка». На час відсутності командира Роман Сергійович взяв командування групою на себе. Група здійснила близько десяти успішних операцій, здобувши багато важливих розвідувальних даних та знищивши ворожого оператора ПТКР.

Молодший лейтенант, заступник командира групи спеціального призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.

Командир повернувся на фронт, і 10 серпня вдень у районі населеного пункту Луганське, Донецької області, група зробила бойовий вихід на висоту, що перебувала під нашим контролем, для спостереження за діями та пересуванням ворога. Найімовірніше, групу помітили за допомогою безпілотника, почався сильний обстріл. Було прийняте рішення про відхід, під час якого Роман наступив на міну. Обстріл не вщухав ні на секунду, окопів та укриттів на висоті не було, сховатися було неможливо, тому забрати тіло у той день наші воїни так і не змогли. Наступного дня його забрав ворог, а 13 серпня передав нашій стороні.

Після прощання 13 серпня на базі «Азова» похований 14 серпня у Дніпрі.

У нього залишилася мати.

Сергій Шандра

Сергій Іванович Шандра народився 30 березня 1995 року, в селі Торчин, Хмільницького району, Вінницької області.

2001 року закінчив 9 класів Торчинської загальноосвітньої школи, після чого вступив до Хмільницького професійного ліцею сфери послуг, у якому отримав фах будівельника. Працював трактористом у селі, на місцевому фермерському господарстві.

28 листопада 2018 року був призваний за контрактом Хмільницьким ОРВК.

Солдат, старший стрілець 1-го відділення 1-го взводу десантно-штурмової роти 1-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти (був відряджений з учбового авіаційного центру Повітряних сил України).

Загинув 6 серпня о 10:20 у районі села Павлопіль Донецької області, від смертельних уламкових поранень, які отримав під час обстрілу наших позицій із РПГ-7 (використовувалась 82-мм міна, що була прикручена до реактивного двигуна гранати).

Похований 9 серпня у рідному селі.

У нього залишилися мати та сестра.

Джерело: «Цензор.НЕТ»
(https://censor.net.ua/r3145731)

Вклонімося серцям незламним

Вони загинули у серпні 2019-го…

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com