На круглому столі у Вінниці експерти дійшли згоди, що потрібне ефективне археологічне та історичне дослідження об’єктів і територій середмістя.

Наприкінці літа у середмісті на будівельному майданчику, де зводять офісний центр, розкопали кілька підземних приміщень. Новина одразу спричинила чималий резонанс серед вінничан. Адже знахідка насправді виявилася вражаючою: будівельники розкопали чотири арочні проходи та три приміщення зі стрілчастими арками, дерев’яною підлогою та отворами для вентиляції. Активісти казали, що це – легендарні вінницькі катакомби, місцеві історики не надавали їм історичної цінності, називаючи «підвалом флігеля сусіднього будинку, спорудженого на межі ХІХ-ХХ сторіч».

Кілька тижнів напруженість у соціальних мережах не спадала: створювали групу, влаштували опитування, що робити зі знахідкою на приватній ділянці, а до міської ради надсилали листи з вимогою провести необхідне дослідження і надати фахову оцінку, бо Вінниця й так не багата на історичні об’єкти, зокрема, підземелля. Щоб розставити всі крапки над «і», Центр історії Вінниці днями організував круглий стіл «Вінницькі підземелля: діагноз та рецепти лікування». Понад дві години історики, краєзнавці, науковці, представники релігійних громад і всі охочі обговорювали, що ж робити з «незручною» спадщиною, яка час від часу нагадує про себе, – забути, бо не можна відновити, чи зберегти, що залишилося, бо не можна ігнорувати. Зрештою, дійшли згоди, що спочатку потрібне ефективне археологічне та історичне дослідження об’єктів та територій середмістя Вінниці, зокрема, його підземної спадщини. А можливе воно лише за умови невідкладного створення відповідної міської програми. Однак, коли вона буде, так і не сказали.

Погреби – не катакомби

Дослідники пов’язують появу підземних комунікацій у Вінниці з будівництвом комплексів єзуїтського, домініканського та капуцинського монастирів у першій половині XVIII ст. Їхнє застосування було різним, але головними були оборонно-фортифікаційні, господарські та санітарні функції. Упродовж ХІХ-ХХ сторіч міські підземні комунікації занепали, частину з них облаштували для господарських потреб, а окремі ходи замурували. Досі ґрунтовного історичного чи археологічного дослідження про підземелля Вінниці ніхто не робив і, відверто кажучи, робити досконально не буде. По-перше, це – чималі кошти, а по-друге, самі ходи розташовані за межами правового поля, бо вони не є історичною пам’яткою. Вони існують, але не задокументовані.

«Підземна Вінниця існує і час від часу нагадує про себе, – визнає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен. – Перша повноцінна згадка про існування підземель, каналів підземних ходів є в літописі капуцинського монастиря, і вона датована 1786 роком – це якраз спогади про ініціативу старости Часновського про будівництво такого підземного каналу. Пізніше про це згадували дослідники інших часів. Але повноцінного археологічного дослідження, присвяченого темі вінницьких підземель, немає, вони розглядалися дослідниками у контексті інших робіт. У реаліях XIX-XX сторіч усі міські комунікації занепадають, бо вичерпують первинну оборонно-фортифікаційну функцію, і згадуються у контексті як господарчі чи санітарні споруди. Тому, якщо йдеться про «катакомби», то термінологічно воно не підходить до вінницької ситуації. Широке застосування до вінницьких підземель цього терміна не є коректним, бо класичними катакомбами можна називати ті підземелля, що пролягають під комплексом історичних пам’яток «Мури» і навколо них. А виявлені під час будівництва розташовані за квартал».

Поділяє цю думку і докторка історичних наук, доцентка ВДПУ ім. М. Коцюбинського Тетяна Кароєва. Каже, що віднайдена ділянка – радше флігель з, імовірно, більш давніми відгалуженням. Будівлю, на місці якої триває будівництво, було зведено до початку Першої світової війни. Про це свідчать знайдені зразки цегли різної типології, а отже, підвали будували і перебудовували, зокрема у XX сторіччі, коли кожен добротний будинок із прибудинковою територією для престижу господарів мусив мати великий погріб.

«Передусім, я – прибічниця тієї думки, що у Вінниці немає катакомб, але в нашому місті є система старовинних підземних ходів ранньомодерного часу, до яких уже пізніше примкнули підвали під будинками, – повідомляє історик. – Тривалий час вінницькі підземелля жили своїм життям. Їх використовували як погреби для зберігання льоду десь до серпня-вересня, щоб підтримувати холодну температуру для збереження продуктів. Та коли у Вінниці проклали водопровід, а каналізація з’явилося лише через кілька десятиріч, то очевидно, у ці резервуари потрапляли відходи, і вивозили їх уночі. Понад те, є відомості, що Вінниця була одним з центрів реалізації контрабандного товару, і ймовірні підземні ходи могли використовуватися й у цьому напрямку. Тобто, функцій ці приміщення виконували багато, але говорити про систему збережених підземних ходів не доводиться».

На підтвердження її слів архітектор Сергій Царенко зауважив, що 2006 року під час проєктування реконструкції трамвайних колій на вулиці Соборній було підтверджено існування у місті багаторівневої системи підземель, але єдиної системи підземель у Вінниці уже немає, а ті знахідки, які є нині, в аварійному стані, засипані, забетоновані, відновленню вони не підлягають.

Якщо не всі, то хоча б «точкові»

Втім, більшість присутніх на обговоренні експертів зійшлися на тому, що зберегти потрібно навіть те, що вже не є єдиним комплексом. Як приклад наводили популярні на увесь світ уподобані туристами напівзруйновані споруди, деякі з них захищені лише від опадів та вітру. Успішні кейси реконструкції є й у Вінниці. Під костелом Діви Марії Ангельської (колишнього капуцинського монастиря) відреставрували підземелля, куди зараз влаштовують екскурсії в межах благодійної ініціативи Братів Менших Капуцинів. Як зазначив настоятель храму отець Костянтин, вони мають неабиякий попит у туристів, бо людям непотрібно ходити десять кілометрів підземеллями – досить короткого маршруту, щоб зрозуміти й уявити, як виглядає підземна Вінниця.

«Ми зберегли і показали «точкове», бо все – не потрібно. Не думаю, що туристам буде цікаво пройти, умовно кажучи, десять кілометрів підземеллями. Це може бути нудно. Не обов’язково розкопувати зараз усю Вінницю і повертати підземелля до стану XVIІI сторіччя. У Римі, наприклад, не відбудовують Колізей, тому він сьогодні – не в первозданному вигляді, але виглядає фантастично, – зазначає брат Костянтин. – Потрібно просто мати кілька артефактів, біля яких можна розповісти історію того чи іншого місця. Загальну картину розкриє візуалізація чи сучасні технології. Можна відкрити кілька місць із доступом до підземель і розповідати там історію підземної Вінниці. Такі речі – гідні того, щоб їх знайти, зберегти і зробити доступними для людського загалу».

До речі, у підвалі костелу туристам часто розповідають, що там живе дух монаха – брата Шимона, котрий звалився у чан з пивним суслом, зазнав страшних опіків і за місяць страждань відійшов у небуття. Ця легенда увібрала в себе всю паранормальну активність, що відбувається у підвалах храму. Хоч би що трапилося: хтось спіткнувся чи почув незрозумілі звуки, це все – монах. Одного разу він навіть дозволив сфотографувати себе на камеру мобільного телефону, і коли фото виставили у мережу, це була новина № 1.

Зберегти не можна втратити

Чи не єдиним очевидним результатом обговорення за круглим столом виявилось те, що нарешті ця тема вийшла за межі суто історичної спільноти, долучивши до вирішення долі вінницьких підземель активних вінничан різних професій. Обговорення показало, що серед вінничан немає дискусії: існують катакомби чи не існують, а є питання фахового дослідження, збереження і шляхів для цього. Тому, як заявила депутатка міської ради Ганна Давиденко, яка є співорганізаторкою спільноти «Врятуй підземну Вінницю», вони вимагатимуть юридичного оформлення пам’ятки архітектури місцевого значення «Вінниця підземна».

«Це – комплекс, який розташований у центрі Вінниці під землею: старовинні підвали як приклад будівництва будинків на Поділлі наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіч; катакомби й підземні ходи монастирів і храмів. Це все – наша історія, яку ми маємо зберегти і передати у спадок нащадкам, – каже Ганна Давиденко. – У нас уже є готовий написаний грантовий проєкт на Український культурний фонд із дослідження ввінницьких підземель. Ми його подавали цього року, але він не був підтриманий. Тому запрошуємо всіх доопрацювати документ і подати вже 2020 року, щоб отримати фінансування на дослідження нашої культурної спадщини».

Зі свого боку, в. о. першого заступника директора департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради Євген Совінський зазначив, що наразі у місті напрацьовується нова програма містобудівної документації, до якої будуть додані заходи з дослідження вінницьких підземель.

«У попередньому Генплані міста не було відображено жодним чином теми сьогоднішнього обговорення ні в текстовій, ні в графічній частині. Розуміючи важливість цієї теми, ми будемо проводити консультації зі спеціалістами, які розроблять новий план, щоби його було внесено в історико-архітектурний опорний план питання підземних споруд, які розташовані у межах чи поза межами охоронних зон пам’яток архітектури, – запевнив Євген Совінський. – Спеціалісти можуть нанести на графічну частину плану лише виявлені об’єкти. Але в текстовій частині ми можемо передбачити блок документів, власне літературних джерел, документальних джерел і блок текстової інформації, яка відображатиме цю проблему».

А поки що власники приватної ділянки, на якій триває будівництво, запросили фахівців зі столичної «Рятівної археологічної служби» (РАС). Під наглядом дослідників розкопки продовжилися. Як повідомив місцевому інформаційному ресурсу «На паріже» співвласник ділянки, депутат міської ради Андрій Очеретний, попередній висновок археологи вже надали, назвавши знахідку господарськими спорудами. Попри це, руйнувати стародавні підвали не будуть, а скорегують проєкт і включать їх до майбутньої забудови. Що саме буде у підземеллі, він не уточнив.

Як писав «День», сплеск цікавості до вінницького підземного світу стався торік також у березні, коли на подвір’ї колишнього домініканського монастиря, а нині Свято-Преображенського собору УПЦ утворилося провалля, яке відкрило прохід до вісімнадцятиметрового підземного ходу з мурованим склепінням. Цього літа вінницькі «Афіни» незручно нагадали про себе знову під час будівництва офісного центру на приватній ділянці. Вочевидь, підземелля «гніваються», що занадто довго залишаються «білою плямою», бо заслуговують на належну оцінку своєї історичної значимості.

Автор: Олеся Шуткевич, Вінниця, фото автора

Джерело: «День»
(https://m.day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/nezruchna-pidzemna-spadshchyna)