rss
12/15/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Діалоги про щастя серед нещасть і надій

Форум Ялтинської Європейської Стратегії вкотре пройшов у столиці України 13-14 вересня і зібрав чимало відомих політиків та інтелектуалів зі всього світу.

Участь у ньому президента і прем’єр-міністра України надала форуму високу політичну вагу, що дозволило їм та іншим учасникам проголосити низку важливих меседжів.

Придивімося детальніше до цих учасників та їхніх висловів.

ЯЄС сьогодні

Нагадаю читачам, що Ялтинська Європейська Стратегія як форум обговорення актуальних проблем України і світу було започатковано в Ялті у ті часи, коли Крим ще був українським та не анексованим. Звідси і назва.

Ось як представляють цей форум його організатори:

Ялтинська Європейська Стратегія (YES) – провідний форум, де обговорюється європейське майбутнє України в глобальному контексті. YES сприяє розвитку нових ідей, налагоджує зв’язки України з міжнародними партнерами та підтримує сили, що виступають за зміни в Україні, розбудовує мережі тих, хто підтримує нову Україну по всьому світі.

Вже понад десять років YES виступає ініціатором діалогу між лідерами з України, ЄС, США, Російської Федерації та інших частин світу. В Україні вона надає майданчик для виступів влади та опозиції. Вона об’єднує разом лідерів від політики, бізнесу, представників ЗМІ, громадянського суспільства та експертної громади.

YES була започаткована у 2004 році, коли Віктор Пінчук запросив близько 30 європейських лідерів для обговорення майбутнього України та ЄС в рамках першої Щорічної зустрічі.

З 2004 до 2013 років Щорічні зустрічі YES проводились у символічному місці – Лівадійському палаці в Ялті. Таким чином, місце, де у 1945 році було поділено Європу, стало майданчиком для об’єднання широкої Європи. Внаслідок анексії Криму Російською Федерацією Щорічні зустрічі було перенесено до столиці України – міста Київ.

Оскільки назва форуму – ЯЄС (YES) – за перші 10 років проведення його в Ялті стала певним брендом, після перенесення місця його проведення до Києва було вирішено назву не змінювати.

Отож, із 2014 року Ялтинська європейська стратегія фактично стала київською, хоча назви не змінила. Як говорять організатори, в цьому є певний символ – вони підкреслюють, що настане час і форум повернеться до Ялти, коли вона знову стане українською.

Неоднозначне ставлення

До цього форуму ставлення в Україні неоднозначне. Це зумовлено аналогічним ставленням до ініціатора форуму – Віктора Пінчука.

Критики й опоненти наголошують, що В. Пінчук є одним із провідних олігархів України, зятем президента Л. Кучми, експолітиком з неоднозначною репутацією.

Особливо гострі опоненти В. Пінчука, навпаки, підкреслюють, що репутація В. Пінчука є однозначною, і ця однозначність пронизана антиукраїнськістю, чи, принаймні, неукраїнськістю.

В. Пінчуку пригадують не тільки часи, коли він утримував фракцію у Верховній Раді України, в якій були зібрані політики, що підтримували тодішнього президента України Л. Кучму, але і його власні висловлювання проросійського спрямування.

Дорікання на адресу персонально В. Пінчука доповнюються і критикою його минулих спроб обілити свого тестя Л. Кучму в контексті звинувачень у його причетності до трагічної загибелі Г. Ґонґадзе.

До речі, форум проходив за 2 дні до дев’ятнадцятих роковин загибелі Г. Ґонґадзе.

 Title

Дехто з критиків звертає увагу на те, що новообраного президента України сімейство Пінчука-Кучми «обсіло» доволі щільно.

Як от на цій світлині відкриття роботи ЯЄС (YES), де по ліву руку від президента В. Зеленського стоїть В. Пінчук, по праву руку від першої леді Олени Зеленської посміхається дружина В. Пінчука (і донька Л. Кучми) Олена, а сам Леонід Кучма, котрого В. Зеленський увів у мінську переговорну групу по Донбасу, стоїть зовсім поряд – через одну людину, біля експрезидента Польщі Олександра Квасневського.

Проте, попри всю критику чи несприйняття В. Пінчука з боку низки політичних сил та осіб, форуми ЯЄС (YES) щорічно продовжують збирати в Україні вельми представницьке коло учасників.

Так було і цього разу.

Тема і програма форуму

В анонсі відкриття форуму повідомлялося, що 12 вересня 2019 року в Мистецькому Арсеналі в Києві розпочне свою роботу 16-а Щорічна зустріч Ялтинської Європейської Стратегії (YES) «Щастя зараз. Нові підходи для світу в кризі».

Незвичайна назва (тема) форуму одразу кидалася в очі, дивуючи своєю підкресленою неполітичністю і навіть якоюсь ліричністю.

Коли політики та провідні лідери з різних сфер зі всього світу збираються, щоб поговорити про щастя, це може означати, що вони хочуть гуманізувати політику, надати їй людинорозмірності.

Громадськість поінформували, що форум традиційно відкриється вечірнім прийняттям і вітальними виступами Олександра Квасневського, голови наглядової ради YES, президента Польщі (1995-2005), Віталія Кличка, мера Києва, та Бернара-Анрі Леві – філософа і письменника.

До речі, французький інтелектуал Бернар-Анрі Леві уже раніше брав участь у зустрічах ЯЄС (YES) і тому честь сказати спіч на відкритті форуму заслужив.

З видимою гордістю організатори наголосили, що на конференцію зберуться понад 400 провідних політиків, дипломатів, бізнесменів, громадських активістів і експертів із 26 країн, які будуть обговорювати глобальні виклики майбутнього, а також політичну ситуацію та її значення для Європи та України.

Програма зустрічі містила чимало цікавих тем і надавала слово вагомим спікерам. Наведу лише деякі теми та імена, щоб читачі мали загальну уяву про масштаб форуму.

Теми: «За межами Заходу – погляд на щасливе життя, суспільство та державу в Китаї та Росії»; «Уряд для Щастя?»; «Спочатку безпека, потім щастя: стратегічна ситуація України»; «Щастя та виклики сьогодення – очима історика, психолога, митця»; «Щастя як ціль держави – найкращий досвід, інновації, вимірювання – включно з презентацією Всесвітнього опитування на тему щастя та урядування»; «Нові виклики ХХІ сторіччя»; «Без верховенства права не існує якісної влади та щастя людей»; «Бізнес та ринкова економіка – рушії досягнення щастя?»; «Бій за енергетичну незалежність України (Nightcaps)»; «Голокост та ГУЛАГ: темні сторони людства»; «Майбутнє Європи (Nightcaps)»; «Наука про щастя – що вона розповідає нам про державну політику? (Nightcaps)».

Окремо прозвучав і був жваво сприйнятим виступ колишнього мера столиці Ісландії Йона Ґнарра на тему: «Комік у політиці – Рейк’явік як прецедент для України?». Йон Ґнарр Крістінсон, будучи комічним актором, балотувався, виграв вибори та очолив Рейк’явік.

Серед спікерів форуму вирізнялися, зокрема, Володимир Зеленський, президент України, Олексій Гончарук, глава уряду України, Олександр Данилюк, секретар РНБО України, Річард Хаас, президент Ради з міжнародних відносин, Керсті Кальюлайд, президент Естонії («Без верховенства права не існує якісної влади та щастя людей»), Саулі Нііністьо, президент Фінляндії, Олександр Квасневський, президент Польщі (1995-2005), голова Наглядової Ради YES, Юган Партс, прем’єр-міністр Естонії (2003-2005), Вольфганг Ішингер, голова Мюнхенської конференції з безпеки, H.E. Sheikh Hamad Bin Jassim Bin Jabor al Thani Аль Тані, прем’єр-міністр Катару (2007-2013), міністр закордонних справ Катару (1992-2013), Джон Теффт, посол США в Україні (2009-2013) та у Росії (2014-2017), Ален Пію, віцепрезидент, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Андрерс Фог Расмуссен, засновник та голова, Rasmussen Global, Філ Брідлоу, заслужений професор Школи міжнародних відносин, Сем Нанн, колишній Верховний головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, Карл Більдт, міністр закордонних справ Швеції (2006-2014); прем’єр-міністр Швеції (1991-1994), Пет Кокс, президент Європейського парламенту (2002-2004), Джилліан Тетт, шеф-редактор Financial Times у США та низка інших віп-персон.

Відкриття форуму і Сенцов

Виглядало символічним, що відкриття форуму не взяли на себе ні організатори, ні президент. Цю місію доручили Олегові Сенцову, який тільки обживається на волі та психологічно приходить до тями після п’яти років перебування в російській в’язниці.

Title 
 О. Сенцов показує банку

Олег показав аудиторії невелику баночку і розповів, що возив її зі собою по всіх тюрмах та пересилках і зберігав у ній чай.

Проте, ця чайна баночка була особливою тим, що Олег надряпав на ній слова «Слава Україні». Він сказав, що спеціально ставив її на видноті у камері, щоб дражнити тюремників, і додав: «Це була моя маленька боротьба».

Передаючи баночку президентові Зеленському, Олег Сенцов поклав туди свій іменний тюремний бейдж і побажав, щоб глава держави з часом склав у неї всі бейджі українців, які нині перебувають у російському ув’язненні.

Реакція на виступ О. Сенцова була різною до діаметральності. ЗМІ наводять різні думки. Я обмежусь двома з них.

Інтернет-користувач Nataliya Mykolska‏ розчулена: «У кожного своя боротьба». Дякую, Олеже! Я плакала», – пише вона.

Відомий український і кримськотатарський журналіст Айдер Муджабаєв обурений: «Сенцов на форумі Пінчука, який у той момент, коли його садили на 20 років, пропонував на 50 років здати Крим в оренду Росії – це справжнє пеклище. Хто його туди затягнув? Чому ніхто не розповів про «оренду»?

Були й злісно-заздрісні коментарі – мовляв, О. Сенцов прийшов туди потусуватися і просити у товстосумів гранти на свої майбутні фільми.

Однак, виступ О. Сенцова перекреслює усі спроби чорноротих забруднити людину, яка, будучи російськомовним кримчанином, стійко перетерпіла вирок на 20-річне ув’язнення, місяцями голодувала, але за всіх цих 5 років не відмовилася від України, називала себе її патріотом і проголошувала «Слава Україні» не в безпечному Києві, як ті, котрі його принижують, а й у сибірських катівнях.

Title 
 Передає її президентові

Зазначу, що подружжя Зеленських дуже уважно і співчутливо слухало виступ О. Сенцова. Емоції президента і першої леді читались на обличчях.

Виступ президента України

Володимир Зеленський викликав пожвавлення та оплески присутніх на форумі двічі. Перший раз – коли раптом згадав своє акторське минуле і, почавши говорити, через декілька речень з мікрофоном у руці спустився до передніх рядів зали й опитав декого з присутніх – що для них є щастя.

«Мені дуже складно говорити після Олега Сенцова. Я радий, що наші хлопці – не всі, а ті, які прилетіли з Росії, повернулися до своїх рідних – своїх батьків, дітей. Я робитиму все для того, щоб усі наші громадяни повернулися дуже швидко.

Що я можу сказати про щастя? Що воно означає для мене, для моєї родини, для моєї дружини? Вона тут. Коли вона усміхається – я щасливий.

Що ми маємо зробити, щоб Україна стала щасливою? Дуже багато думок, питань. Чи щасливий я бути президентом? Не певен. Але я дуже щасливий бути президентом саме України.

Найперше я хотів би запитати вас: що для вас щастя?

(Гості заходу відповідають).

Title 
  Подружжя Зеленських слухає О. Сенцова

Після цієї мікросоціології президент повернувся за трибуну і проголосив головну промову цього форуму.

«Тепер я хочу пояснити вам, навіщо я провів це опитування.

Найбільше людей говорило, що щастя – це сім’я, Україна.

Я зараз повернуся до цієї теми і говоритиму про Україну та українську сім’ю.

Вчора вночі, готуючись до цієї промови, я гортав стрічку фейсбука – хотів надихатися різними думками та коментарями. І десь між дописами про Зеленського – рятівника та Зеленського – бездушного тирана я натрапив на добірку афоризмів про щастя.

Там були думки Омара Хайяма, Конфуція, Піфагора, Жан-Жака Руссо і навіть героїнь серіалу «Відчайдушні домогосподарки».

Проте, я не цитуватиму нікого з них, я процитую одного «класика», мого улюбленого сучасного «класика» – свого 6-річного сина: «Щастя – це коли тато повертається додому до того часу, коли я засинаю…».

І найпопулярнішою відповіддю сьогодні було: щастя – це сім’я.

Дозволю собі маленьку ремарку: щастя – це щаслива сім’я.

Уявімо середньостатистичну українську родину, яка ввечері збирається за одним столом. Чи щаслива вона? Ні. По-перше, тому, що за цим столом є порожні стільці.

Title 

Перший стілець належить тому, хто зараз захищає країну на сході.

А для тисяч українських сімей цей стілець залишиться порожнім назавжди...

Другий стілець – заробітчанина. Так, він регулярно пересилає родині гроші. Та чи достатньо цього для щастя? Його дружині, його батькам, його дитині, йому самому?

Йому самому – кандидатові наук, який збирає яблука?! І в боротьбі з бідністю втрачає власну гідність.

Подивіться, яка наша українська мова: які дві великі різниці – бідність і гідність. Одна буква, але яка велика різниця.

Є друга причина, чому ця родина нещаслива. Бо ті, хто залишився за столом, хочуть його покинути. Перша категорія – бабуся і дідусь. Вони отримують мізерну пенсію та відчувають себе просто непотрібними. Вони працювали довгі роки і тепер могли б подорожувати світом, як це є в інших країнах. Що вони мають натомість? Мандрівку від занедбаної поліклініки до дорогої аптеки.

Поруч за столом – молоде покоління. І для них щастя – це поїхати навчатися в іншу країну. Хоча всі кажуть про те, що наші виші за рівнем освіти не поступаються багатьом іноземним. Значить, вони хочуть поїхати не для того, щоб вчитись, а для того, щоб там, на жаль, залишитися.

Далі за столом – племінник. Усі називають його невдахою, хоча офіційно він – фізична-особа підприємець. Спочатку він пройшов 9 кіл пекла щоб, зареєструвати власну справу. Тепер щомісяця він дає хабарі різним інстанціям. І, звісно, він не сплачує чесно всіх податків, бо інакше йому доведеться закрити свій бізнес.

Ось такий український doing business.

І ось уся ця родина після вечері вмикає випуск новин. І бачить, що знову корупціонер вийшов під заставу та втік з країни. Знову п’яний чиновник за кермом збив людину і втік з країни.

Чому правоохоронні органи все це допустили? Бо вони – такі ж самі люди, і їм потрібно мати за що потім втекти з країни.

Ну а «на десерт» родина отримує квитанцію за комунальні послуги.

І кожен засинає з однією тільки думкою: у цій країні війна, бідність і несправедливість. Висновок? Треба втікати.

Чи потрібно після цього ще щось говорити про важливість рішучих і негайних реформ в Україні?

Знаєте, багато хто відверто дивувався: навіщо я йду в політику.

Мені казали: у тебе ж все є, ти – щаслива людина. Це не зовсім так. Бо справжнє щастя не може бути одноосібним. І нестерпно жити в умовах, коли тобі незручно за те, що ти щасливий, за своє щастя. Те, яке ти виховував у своїй сім’ї, яке заробив чесно, своєю працею. Але яке нарочито підкреслює нещастя багатьох людей, котрі живуть навколо тебе. Людей, які живуть з тобою в одній країні.

Зараз у мене та моєї команди є привід для щастя. Це – велика довіра громадян.

Величезна довіра, але, водночас, – і величезна відповідальність.

Бо якщо у нас не вийде – це буде наступна всенародна депресія.

Що може бути гірше від «нещастя»? Тільки приреченість.

Яку країну повинні збудувати ми? Що потрібно їй для щастя?

Все просто – подолати ворогів. І я зараз кажу не тільки про геополітику, я маю на увазі ворогів нашого українського щастя. Це – війна, бідність, корупція і заздрість.

Яке наше бачення щасливої української родини? Перше і найголовніше – всі за столом. Порожніх стільців немає. Ті, хто відважно захищає Україну, повинні повернутися переможцями. Ми маємо завершити війну та повернути свої території.

Але я неодноразово казав: єдиний шлях до цього – дипломатія.

Її потужна та дієва зброя – санкції. Я не втомлююся повторювати всім нашим світовим партнерам, які нам допомагають, я дуже їм вдячний, але іноді думають про зняття санкцій: ви втрачаєте гроші? Серйозно? Вибачте, ми втрачаємо людей.

У цивілізованому світі платити податки – це нормально. Зокрема, для забезпечення порядку. Санкції – це фактично ті самі жорсткі податки, необхідні для світового порядку. Якщо хочете – це податок заради миру. І допоки мир не буде відновлено – санкції повинні бути збережені.

Наш наступний виклик – подолання бідності. Повернення заробітчан.

Заповнення ще одного порожнього стільця за родинним столом.

Неможливо ефективно боротися з бідністю без стабільного і стрімкого економічного зростання. Для цього економіка України повинна вийти з тіні.

Як би цьому не протидіяли, вибачте за таке порівняння, «економічні вампіри», які просто бояться денного світла.

Монополії, рейдерство та контрабанда повинні стати в Україні словами-архаїзмами. А право приватної власності – священним правом.

Економічне зростання має стати інклюзивним. Тобто, його повинні відчути не декілька родин, а кожен громадянин України.

Третє, і не менш важливе, – повернення громадянам віри у справедливість шляхом подолання багаторічної корупції, завдяки політичній волі та створенню незалежних правоохоронних, антикорупційний, судових органів.

Тут ми дуже сподіваємося на наших недругів і скептиків. Вони кажуть, що в Україні це неможливо. І це чудово, що вони таке кажуть. Бо у нашої команди з’являється дуже гарна традиція: що більше у нас не вірять, то краще у нас виходить.

Так було з президентськими та парламентськими виборами. Так було з розпуском Верховної Ради, зі зняттям депутатської недоторканності. Так буде і з подоланням корупції.

Щастя – це бачити злодія на нарах, а не на Мальдівах.

Ці три важливі речі – фундамент для національного щастя.

І для подальшого будівництва країни. Для якісної медицини, сильної освіти, комфортної інфраструктури, гідного соціального забезпечення.

Всі зміни, про які я кажу, не є чимось неймовірним, чимось з іншої галактики. І в багатьох країнах це давно є нормою. Але в Україні – поки що тільки нашою мрією.

Знаєте, певний час на моїх руках були жовті браслети з іменами наших моряків. Я обіцяв, що зніму їх, коли хлопці повернуться додому. А до того часу вони постійно були перед очима і нагадували про мою місію.

Мрія про щасливих громадян – це ще один великий «жовтий браслет».

Тільки він не на руці. Він – ось тут, у голові.

До речі, у нашій картині щасливої родини за одним столом є вільний стілець, шановні гості. Для світу, для іноземних партнерів. І нам є що вам усім запропонувати, якщо можна так сказати – є чим за цим столом вас пригостити. Це – низка проєктів, куди під мої особисті гарантії захисту я запрошую іноземний бізнес.

Це – енергетика. Інфраструктура. Прозорий обіг земель.

Але це – не все. Є ще, скажімо так, десерт. Вишенька на торті.

З вашого дозволу – декілька проєктів, які я хотів би анонсувати.

1. Проєкт іригації землі в південних регіонах країни.

Амбітне завдання – перетворення пустельних земель на плодючі.

Швидко пробіжуся. У нас буде форум у Маріуполі, я всіх запрошую.

2. Міжуніверситетський IT кластер у Харкові. Місті, з найбільшою кількістю студентів. У країні, що багата справжніми діамантами ІТ-галузі.
3. Центр кіновиробництва у Києві.

Ми ухвалили закон про сприяння кіновиробництву, про рібейти і запрошуємо всіх переконатись – у нас не гірше знімати, ніж у Будапешті, у Польщі. Запрошуємо.

4. Новий курорт на узбережжі Чорного моря.

Потрібно уточнити – це абсолютно нове українське місто. З нуля.

5. Проєкти нових гірськолижних курортів.

Карпати великі, і в нас є гігантський потенціал стати Східноєвропейськими Альпами.

Зараз ми розглядаємо проєкт у Славському та Боржаві.

6. Іmpact-інвестування. Проєкт на перехресті мистецтва, освіти та бізнесу. Прототип перезавантаження економіки в усіх регіонах України.
7. Дивовижне місце – центр сили нашого національного духу.
Title 
 Світлина на згадку: учасники форуму-2019
біля Мистецького Арсеналу в Києві

Острів Хортиця – серце козацтва.

8. Масштабний парк розваг. Для гостей зі Східної та Центральної Європи.

Це – далеко неповний перелік причин, з яких ми запрошуємо інвестувати в Україну. Чекаємо в гості, будемо раді, якщо ви прийдете, як кажуть у нас, зі «своїм». Вкладайте гроші в Україну!

Я хочу, щоб усі знали, що в України величезний потенціал.

Так історично склалося, що українці постійно боролися за своє щастя. Часто – безуспішно. Наша література, музика та мистецтво пронизані мотивами болю, лиха й страждання. Інколи здається, що це зашито у нас в ДНК.

І зараз є люди – їх небагато, які вірять, що країна полетить у прірву. Що буде шалена інфляція та тотальне падіння економіки. Вони щиро бажають зла своїй батьківщині лише для того, щоб гордо сказати: а ми ж вам казали... Ці люди насправді дуже нещасні. Я їм бажаю змінитися й бути щасливими у найкрутішій країні світу – в Україні.

Дякую!».

Я недарма навів текст виступу глави держави. Промова, погодьтеся, незвичайна – як для політика взагалі і для українського, зокрема.

В ній мало традиційної політики, зате багато гуманістики, мотивів людяності.

Варто сподіватися, що в своїй внутрішній, особливо економічній, політиці президент В. Зеленський разом з Верховною Радою України втілить це у конкретні закони та управлінські рішення на благо України та всіх українців.

Адже нам треба, врешті-решт, подолати свої нещастя, яких вистачає, і відчути те щастя – не тільки особисте, але й суспільне – на яке ми всі, українці, і наша багатостраждальна рідна Україна заслуговуємо. Сподівання на це є у багатьох з нас.

Виступів було достатньо і серед них – чимало цікавих. Сподіваюся, буде нагода довести їх суть до читачів.

Форум ЯЄС (YES)-2019 завершено. Попереду – втілення висловлених підходів у політичні рішення. Принаймні, в Україні, де розташована основна аудиторія цих спікерів.

Підпал чи детектив зі запитаннями?

Матьє Булеґ: «Франція може примушувати Київ поступитися більшим, ніж передбачалося, щоб «підіграти» Москві»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com