rss
10/18/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#362

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Козак Мамай, нова версія: в руках – шабля, Hawk, Hellfire… та касовий апарат
Title 

В уважного спостерігача з доброю пам’яттю події в Україні викликають, щонайменше, почуття широкого спектру – від захоплення до розчарування. Традиційні гойдалки «зрада-перемога» можуть літати щодня, як вічний двигун. Втім, можливо, це не так вже й погано.

Почнемо з хорошого.

Коли США заморозили допомогу Україні, а Європа почала тиснути «розводьте війська і робіть вигляд, що то не стріляють, а дощ іде», значна частина українців по всьому світові відверто засумувала. Звісно, здаватися ніхто й не думав, але структура світобудови явно поверталася до нас не найкращим боком, і це викликало суттєве занепокоєння.

Українському війську вже не раз і не два рази доводилося стримувати палке бажання союзників вмовити українську владу посунути це військо десь поближче до Харкова. Владу вмовляли, і не раз. А от військо, на щастя, вмовити не змогли.

Цього разу різкий спалах французько-російських перемовин на фоні замороженої американської допомоги геть не обнадіював.

І от 12 вересня ситуація почала змінюватися на краще.

Спершу посольство України у США повідомило, що «адміністрація Дональда Трампа розблокувала кошти для програм зміцнення оборони та безпеки України, фінансування яких було затверджено раніше в бюджетах Держдепартаменту США і Пентагону».

Зокрема, йдеться про $250 млн з бюджету Пентагону в рамках програми "Ініціатива безпекової допомоги Україні", $115 млн за програмою Держдепартаменту "Міжнародне військове фінансування" з бюджету 2019 року, а також $26,5 млн за цією ж програмою з бюджету 2018 року. Всього – $391,5 млн. Кошти призначені для закупівлі озброєння та військової техніки, надання послуг, які сприятимуть посиленню можливостей Збройних Сил України. Згодом цю інформацію підтвердив і президент України Володимир Зеленський. А міністр оборони Андрій Загороднюк заявив, що наступного року Сполучені Штати Америки ще збільшать військову допомогу.

 Title
 В руках – AGM-114 Hellfire. Фото uk.wikipedia.org

Американські експерти підтвердили, що цю допомогу Україні виділяють не для того, щоб її військо працювало на лінії фронту живими мішенями, а для того, щоб країна могла дати гідну відсіч Росії. Зокрема, і в повітрі, і на морі.

Є ймовірність, що подальші події у світі цю рішучість тільки зміцнюватимуть.

Особливо якщо й далі «невідомі безпілотники» будуть завдавати атаки по нафтових об’єктах…

Цілком можливо, що Україна таки і справді отримає засоби протиповітряної оборони на кшталт Avenger та Hawk, і навіть кораблі, обладнані торпедами, зі спроможністю нести від 50 до 100 ракет Hellfire з активним радіолокаційним наведенням за принципом «вистрілив – і забув про проблему».

Звучить оптимістично.

Будемо сподіватися, що українська влада ці гроші освоїть – і то за прямим призначенням.

Адже раніше не раз так траплялося, що погано прописана допомога осідала в кишенях, а добре прописана допомога, яку неможливо було розікрасти,… поверталася назад. Ніхто не хтів займатися неприбутковою справою.

Будемо сподіватися, цього разу все буде інакше.

Принаймні, деякі підстави для оптимізму таки є.

Наприклад, новий головний військовий прокурор. 11 вересня його призначили, а 16 вересня Віктор Чумак вже скасував рішення свого попередника Анатолія Матіоса, через яке декларації військових прокурорів вилучили з публічного доступу.

Окрім того, Чумак вже заявив, що протягом трьох місяців має намір у рамках реформи військової прокуратури реорганізувати її у спеціалізовану прокуратуру протидії злочинам у сфері національної безпеки і оборони.

Ще один наразі оптимістичний момент – Міністерство освіти і науки. Для прикладу, в перші дні роботи нового міністра вони помітили онлайн-курси популяризаторів науки Desk. Роками українські науковці та студенти працювали в цьому напрямку абсолютно непомітно для міністерства – і тут такий сюрприз…

Звісно, приводів для песимізму теж вистачає.

Наприклад, податкова реформа. От як вам така законодавча ініціатива: усі суб'єкти спрощеної системи, крім першої групи, будуть зобов'язані купити касові апарати (РРО).

Це – майже 1,5 млн. підприємців.

Добре, якщо у фізичної особи-підприємця вид діяльності – «лиття сталі» чи «виробництво паперових виробів санітарно-гігієнічного призначення».

А якщо той ФОП має вид діяльності «діяльність у сфері радіомовлення» чи «комп’ютерне програмування», чи «розміщення інформації на веб-вузлах і пов’язана з ними діяльність» – куди йому той касовий апарат втулити? Написали пост у ФБ – друкуйте чек, стерли пост – куди чек подіти, назад в апарат засунути?

Збільшення штрафів за правопорушення у сфері адміністрування податків приблизно у чотири рази теж оптимізму не навіює…

Хоча – підтримує тенденцію. Попередня влада теж ФОПів не дуже любила. А та влада, котра буле ще перед нею – то й поготів.

Однак у чинної влади становище гірше, ніж у попередників – ризики більші. Зазвичай ФОПи, дрібні і дуже дрібні підприємці – то є найініціативніша і наймобільніша група населення. Недарма середньому і дрібному бізнесу «приписують» як мінімум співавторство двох українських революцій. Саме цей прошарок населення зазвичай виводить країни з кризи – за умов, що сам прошарок є достатньо значним.

Але в умовах обов’язкового носіння касового апарату, підвищеної тривалості перевірок та збільшення штрафів – на фоні інших, скажімо так додаткових особливостей життя в країні, та ще й із безвізовим режимом з ЄС – цей прошарок може продемонструвати підвищену мобільність. І просто всім прошарком втекти якщо не в Німеччину, то хоча б у Польщу.

Для країни то, загалом, не є так вже й погано. Бо підвищена мобільність – вона має два кінці, як поїдуть, так можуть і повернутися. Тим більше, що загалом у багатьох українців спостерігаються вроджені навички антикризових менеджерів – їм нудно у спокійних комфортних умовах, а виклик їм тільки додає бадьорості, особливо якщо вони хоча б приблизно уявляють, що з тим викликом робити.

А от для влади це вже палиця з трьома кінцями з одного боку, дуже схожа на вила.

Бо спершу це буде дефіцит кваліфікованої робочої сили. Потім це буде взагалі дефіцит робочої сили. А потім це буде наплив впевнених в собі фахівців із закордонним досвідом, потужними діловими зв’язками, грошима, силою і впливом, зокрема – і політичним.

Вже зараз час від часу можна помічати певні ознаки цієї тенденції – але наразі вони ще доволі слабенькі.

Однак у всьому світі зараз відзначається підвищена тенденція до мобільності – пакуєш речі, сідаєш в літак і їдеш жити туди, де більше подобається. Людям, котрі тривалий час прожили в Україні, будь-яке інше місце спочатку здасться тихим раєм, а потім їм стане нудно і захочеться адреналіну. Такого адреналіну, як в Україні, більше ніде не роздають. А тому, хто намагався зробити з України пристойну державу, а потім здався і зійшов з дистанції, захочеться ще й відігратися. Політична діяльність, навіть якщо вона не від щирого серця – то така зараза, яка викликає залежність, ще більшу, ніж гра в казино чи в карти. А якщо то ще й справді були щирі спроби змінити країну на краще – такі спроби людину надовго не відпустять.

Тому є дуже велика ймовірність, що значна частина тих мігрантів, котрі вже поїхали, і тих, котрих може випхати більш жорстка економічна політика, таки повернуться.

Але це вже будуть інші люди, з іншими можливостями, зокрема, і фінансовими. Світ зараз дуже швидко змінюється, в ньому стає легше скоординуватися і сконтактуватися. А група впливових добре скоординованих людей з добрими фінансовими можливостями – то вже потужна річ. Тим більше, що в українців, зокрема, і через війну з Росією, і так вже координація найактивніших людей по всій планеті за 5 років виросла на 80 порядків від нуля. І далі ця тенденція тільки зміцнюватиметься.

Відтак з цього можна зробити висновок, дещо неприємний для нової влади: законсервувати в Україні чинний олігархічний лад не вийде. Навіть якщо дуже хочеться. Навіть якщо лишити при міністрах «смотрящих», успадкованих від попередньої влади, дивитися крізь пальці на охоронців Медведчука і демонстративно розмовляти з Пінчуком на всю країну про вічні цінності.

Не та цільова аудиторія.

Не ті часи.

Не ті люди, котрі мовчки поступляться своєю країною.

А вже цілих 5 років і свідомі громадяни, і не зовсім свідомі, і навіть ті, котрі вже перестали бути громадянами, цю країну саме так і відчувають – як свою. Що б там не казало телебачення та «лідери громадської думки» з їхніми звичками навішування ярликів.

Так, можуть на якийсь час відступити – але тільки для того, щоб далі стрибнути.

І це – одна із дуже і дуже оптимістичних тенденцій. Її можна ігнорувати, можна намагатися з нею боротися, як то вже робили попередні українські влади, – однак, як казав класик, ніхто не зможе зупинити ідею, час якої настав. Дивним чином війна із зажерливими сусідами змусила громадян зрозуміти, наскільки вони люблять свою країну і цінують її. Чого ще трохи Україні бракує – то це вміння громадян вкладати свою любов у державницьку поведінку.

Це якраз та річ, якої можна навчитися. І саме цю науку зараз люди «ловлять на льоту». Вони вчаться любити свою країну. Ще трохи – і вони цю країну нікому не віддадуть – ні зажерливим сусідам, ні своїм ще більш зажерливим олігархам.

Про відповідальність нації за власну оборону

Олександр Литвиненко: «Треба не лише захищатися від Росії, а й вчитися співпрацювати з іншими країнами»

Ефект Дзідзя#2019-42 (10/16/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com