Боротьба

На чемпіонаті світу з боротьби серед юніорів у столиці Естонії – Таллінні – представниця Львівщини, вихованка буковинської школи боротьби, 17-річна Марія Винник не тільки здобула бронзову медаль у ваговій категорії до 50 кг, але й виконала норму майстра спорту міжнародного класу.

Вона перемогла чотирьох своїх суперниць, поступившись тільки дворазовій чемпіонці світу серед дорослих японці Юї Сусакі.

– Зрозуміло, що японку (в другій сутичці на турнірі – авт.) перемогти було дуже важко, але все одно завжди хочеться бути найсильнішою, – стримано оцінює своє третє місце талановита спортсменка. – Тому бронзова медаль – це добре, але золотою я була би більше задоволена. Насправді дуже приємно було, що багато людей мене підтримували впродовж чемпіонату, привітали із здобуттям медалі.

– Пригадаймо, як склалися твої сутички на цьому чемпіонаті.

– Перша сутичка (проти єгиптянки – авт.), як і на будь-якому турнірі, завжди важка. Насамперед, із психологічної точки зору. Пробувала, старалася «розборотись», провела, так би мовити, розминку перед основними сутичками. В другій сутичці зустрілася з дуже сильною японкою. Звичайно, було трошки хвилювання. Але страх нас вбиває. Треба виходити впевнено, хто б не був навпроти, показувати все, на що здатна. На жаль, суперниця виявилась сильнішою.

– Що треба покращувати в твоїй боротьбі, виходячи із сутички з японкою?

– Покращувати треба все. Потрібно швидше приймати рішення, наперед прораховувати дії суперниць. Ми з тренерами (Орестом Скобельським і Сергієм Одинаком – авт.) після кожної сутички все аналізуємо, працюємо над помилками.

Після поразки від японки я налаштувала себе так, що «бронза» повинна бути моя і що треба боротися до останнього бала. Найважчим був поєдинок власне за медаль проти еквадорки. Суперниця дуже напористо боролася, задавала високий темп. До того ж, вона того дня проводила лише першу сутичку, а для мене це була вже третя, і я була трохи втомлена. Та все ж вдалося показати характер і здолати суперницю.

– Наша жіноча збірна посіла третє загальнокомандне місце на цьому чемпіонаті. Як керівники команди, тренери оцінили це досягнення?

– Ми до останнього йшли на рівних з Польщею, але Настя Алпєєва взяла «бронзу» і це допомогло нам стати третіми. Звичайно, вони були раді, що ми здобули кубок за третє місце.

– Марійко, розкажи, коли ти почалася займатися боротьбою.

– У восьмирічному віці. Нас зі сестрою (сестра-близнючка Соломія, член основного складу національної збірної України з боротьби – авт.) мама відвела на боротьбу. Тоді й не думали, що залишимося в боротьбі так надовго, але з часом захопилися цим видом спорту і тепер не уявляємо себе без боротьби.

– Хто тебе запросив на навчання у Львівське училище фізичної культури?

– Ми зі сестрою приїжджали до Львова на змагання. Орест Зіновійович (заслужений тренер України Орест Скобельський – авт.) подивився на нас і запропонував працювати разом. Ми знали, що це хороший, досвідчений тренер. І наш перший тренер (Сергій Одинак – авт.) не був проти нашого переїзду до Львова. Це було 2016 року.

– Задоволена, що тренуєшся під керівництвом такого досвідченого тренера?

– Так, звичайно. Ми зі сестрою дуже раді. Взагалі, я дуже люблю своїх тренерів. Вони – найкращі! Продовжуємо спілкуватися і зі Сергієм Теофіловичем (Одинаком – авт.), дуже його любимо.

– Як вам зі сестрою у Львові? Полюбили це місто?

– Так, звичайно, звикли вже за три роки до Львова, нам подобається тут.

– Які найближчі плани?

– Наразі не знаю, які будуть наступні змагання. В планах – працювати, щоб досягати найвищих результатів.

Автор: Василь Танкевич,
Юрій Турянський

Джерело: НОК України
(http://www.noc.lviv.ua)