rss
09/18/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Економіка \ Велике перебалансування: наслідки нерівномірного економічного зростання в регіонах України

У II кварталі 2019-го, коли увага всієї країни була зосереджена спочатку довкола президентських виборів, а потім – підготовки до парламентських, темп зростання української економіки виявився найшвидшим за останніх сім років.

За результатами ІІ кварталу 2019-го її валовий внутрішній продукт зріс на 4,6% порівняно з тим самим періодом 2018-го. Цей фінальний акорд підсумував розвиток країни в пореволюційну, воєнну п’ятирічку 2014-2019 років: її економічні показники без окупованих Росією територій уже перевищили рівень довоєнного 2013 року.

За даними Держстату, попри те, що ВВП України (без окупованих АРК та Севастополя) 2018-го був на 8,7% меншим від рівня 2013 року, регіональний продукт Донецької та Луганської областей впав за цей час на 62,1%. Головною причиною цього, що вже не раз доводив «Тиждень», стала втрата частини їхніх територій, а не стрімке падіння на тій, що підконтрольна Україні. Але брак точних даних від Держстату про динаміку на вільних теренах цих прифронтових областей змушує зовсім виключити з підрахунків їх обидві. Отже, якщо у 2013-му на Донецьку та Луганську області припадало понад 15% ВВП України (без Криму), то виходить, що без зазначеної вище втрати регіонального продукту в них у 2018 році ВВП решти країни був на 0,7% більшим, ніж у 2013-му. Через падіння кількості населення на 1,6% ВВП на одного мешканця (не беручи до уваги Крим та прифронтові Донецьку й Луганську області) вже 2018 року на 2,3% перевершив показники 2013-го. Поточного ж року з огляду на зростання ВВП на 3,7% за перше півріччя його рівень, ймовірно, перевищить показник 2013-го на 4-4,5% навіть без поправки на чисельність населення та на 6-6,5% у розрахунку на одного мешканця.

Лідери та аутсайдери

Якщо загалом на підконтрольній Україні території економіка та її ключові сектори перевищили довоєнний рівень, то в регіонах сталася справжня економічна революція. Тоді як одні області нині в значно кращій економічній формі, ніж були у 2013-му, частині колишніх економічних лідерів потрібен ще час, щоби, бодай, відновити довоєнні показники. Тенденції останніх п’яти років почасти повторюють довготривалий тренд, який означився в українській економіці ще від часів глибокої економічної кризи 2008-2009-го (а її наслідки, як побачимо далі, на відміну від спровокованого російською агресією спаду 2014-2015 років, у більшості регіонів усе ще далекі від подолання). Спільною рисою економічного розвитку країни як до початку російської агресії, так і після було відставання або ж стагнація південно-східних регіонів і випереджувальні темпи зростання аграрного сектора порівняно з промисловістю.

Торік уже 16 із 25 регіонів перевищили економічні показники 2007-го. Причому, в п’яти з них обсяг валового регіонального продукту на одного мешканця на 24-50% більший, ніж тоді. Основа «поясу економічного зростання» суцільною смугою охоплює територію Кіровоградської (+42,9%) Черкаської (+23,7%), Вінницької (+40,5%) та Житомирської (+49,8%) областей, а також Тернопільську (+29,9%), що відокремлена від групи інших динамічніших регіонів Хмельниччиною, в якій економічний приріст порівняно з 2007 роком менш виражений (+13,4%), хоча теж помітний. Загалом, група областей, економічні показники яких поліпшилися з 2007-го на 9-17%, включає в себе ще вісім регіонів, що прилягають із Півдня (Одеська, Херсонська та Миколаївська), Північного Сходу (Київська, Чернігівська та Сумська) та Заходу (Волинська) до осердя означеного «поясу економічного зростання». Крім того, на Заході до групи цих регіонів примикають ще три області (Львівська, Рівненська та Чернівецька), де валовий регіональний продукт на одного мешканця на 5,5-6% вищий, ніж у 2007 році.

На межі відновлення показників 2007-го вже торік були Івано-Франківщина (−2,6%) та Закарпаття (–1,6%), які, з огляду на цьогорічну динаміку зростання, цілком можуть перевершити їх ще цьогоріч. Натомість, усе ще далекими від докризових піків 2007-2008 років залишаються три південно-східні регіони (Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області), а також Полтавщина, розташована поряд з ними. В усіх трьох випадках ідеться про відставання від пікових економічних показників, досягнутих 2007-го, на 10-20%. Надолужити втрачене їм буде непросто, зважаючи на те, що для більшості з них проблемою є навіть вихід на показники 2013 року. У цьому випадку відставання Харківщини та Полтавщини становить 2,8-3,4%, а Дніпропетровщини – навіть 8,3%. Тільки Запоріжжю з цієї депресивної групи вдалося перевищити показник 2013-го на символічні 1,8%. Решта ж регіонів країни ще 2018 року за обсягом валового регіонального продукту на одного мешканця суттєво випередила показники 2013-го. І навіть Київ (−2,2%), Рівненська (−1,7%) та Закарпатська (−0,5%) області (з огляду на поточне зростання загалом по Україні на 3,7%) за перше півріччя 2019 року, судячи з усього, також уже перевершили довоєнний рівень.

Окремо доводиться розглядати економічну динаміку Донецької та Луганської областей, більша частина колишнього економічного потенціалу яких нині перебуває під російською окупацією. З одного боку, наявні статистичні дані свідчать про глибокий обвал у цих регіонах порівняно із 2013-м та особливо 2007-м. З іншого – цей обвал зумовлений, насамперед, втратою частини активів унаслідок окупації. Як уже не раз пояснював «Тиждень», спираючись на неповні й фрагментарні дані про економічні показники в розрізі підконтрольних районів і міст обласного підпорядкування Донеччини й Луганщини, реальний економічний спад там точно не такий глибокий, як демонструють офіційні дані Держстату, а в низці випадків може йтися навіть про відновлення та перевершення показників 2013 чи 2007 років.

Водночас, кажучи про позитивні тенденції в одних регіонах і депресивний стан в інших, слід розуміти, що йдеться про динаміку, а не поточний рівень розвитку. Швидші темпи розвитку регіонів у «поясі зростання», що має свій центр на Правобережжі, не означають більшу заможність чи рівень розвитку їхньої економіки вже тепер. Вони, здебільшого, зменшують відрив від раніше успішніших областей. Регіони, економіка яких після 2008-го перебуває в занепаді, часто все ще мають значно вищий рівень розвитку порівняно з більшістю тих, які стрімко зростають.

Зміни розміру середньої зарплати по регіонах країни не завжди належним чином узгоджується з місцевими економічними показниками.

Залишається відкритим і питання справедливості розподілу здобутків економічного зростання в областях з його високою динамікою. Адже, як і у 2000-х у південно-східних регіонах, його плоди розподіляються вельми нерівномірно. Значна частина прибутків виводиться за межі як окремих областей, так і країни загалом через схеми трансфертного ціноутворення. При цьому в регіонах з найвищими темпами економічного зростання показники офіційної зайнятості одні з найнижчих, наповнення місцевих бюджетів та соціальних фондів незадовільне, інфраструктура й далі деградує, а чимало мешканців шукають засоби для існування за їхніми межами.

Нові тенденції

Водночас, впродовж останньої п’ятирічки дедалі виразнішими стають і відмінності від регіональних економічних трендів, які спостерігалися після економічної кризи 2008-2009-го. Відновлення економіки України, особливо на територіях «поясу економічного зростання», дуже пов’язане з надзвичайно динамічним зростанням впродовж останніх років у сусідніх з нами країнах ЄС. Там темпи приросту економіки значно вищі, ніж в Україні чи навіть будь-якому з її найуспішніших регіонів.

До п’ятірки лідерів економічного зростання ввійшли Волинська та Чернігівська області, яких раніше в ній не було. Серед лідерів Чернігівщина та Волинь, помітно поліпшилися економічні позиції Хмельниччини та Львівщини (які до 2013-го пасли задніх і ніяк не могли відновити показники докризового 2007-го). Показово, що в «поясі зростання» опинилася також Івано-Франківщина, економіка якої за попередньої п’ятирічки ніяк не могла подолати наслідки економічної кризи 2008-2009 років. Значно краща, ніж до 2013-го, нині економічна динаміка й у Київській, Одеській та Запорізькій областях. Натомість, відсунутими далі в рейтингу першості виявилися Тернопільщина та Черкащина. Суттєво здала позиції порівняно з довоєнним 2013 роком і Кіровоградщина, яка за темпом економічного зростання (+9,1%) посіла лише четверте місце. Навіть Харківщина та Полтавщина 2018-го лише трішки не дотягнули до довоєнного показника 2013-го. Але й у названих регіонах ці проблеми здаються дрібницею на тлі глибокого провалу 2008-2009 років, який так і не був подоланий ані до попереднього гребеня економічної хвилі у 2013-му, ані тепер.

Очевидним останніми роками є зміщення епіцентру «поясу економічного зростання» на Північ та меншою мірою на Захід. Натомість, Черкащина й Кіровоградщина дуже здали свої позиції в рейтингу. Це ще більше привертає увагу з огляду на те, що динаміка зростання економіки в розрахунку на одного мешканця саме в центральних регіонах має суттєвий прискорювач – стрімке зменшення кількості населення. Як свідчить проведене нами порівняння чисельності населення різних регіонів між 2007-м та 2018-м, а також 2013-м та 2018-м, цей фактор важливий, а подекуди й визначальний у зростанні чи, принаймні, відновленні обсягу валового регіонального продукту на одного мешканця. Понад те, наприклад, у Києві він виливається в зменшення обсягу валового регіонального продукту на одного мешканця в період як 2007-2018 років, так і 2013-2018-го. Адже темпи зростання економіки виявилися повільнішими, ніж кількості населення за той самий час. Утім, порівнювати економічну динаміку регіонів, не беручи до уваги зміни чисельності населення, також не можна. Адже від цього показника залежить кількість зайнятих у ключових секторах, а також споживачів, які формують виручку. Так от у більшості центральних регіонів темп падіння кількості населення вищий порівняно із Західною Україною (де воно залишається майже незмінним упродовж тривалого періоду), Києвом з околицями (де кількість мешканців стабільно зростає) та навіть низкою областей Південного Сходу.

Сільське господарство чи промисловість

Від часів світової економічної кризи 2008-2009 років сільське господарство було основним драйвером української економіки загалом та більшості регіонів зокрема. Проте, останнім часом чимало аграрних локомотивів попередніх років з Півдня та Сходу країни втратили динаміку. Наприклад, порівняно з показниками 2007-го найбільше (на 99-128%) у 2018 році зросли обсяги виробництва агропродукції в Миколаївській, Херсонській, Кіровоградській, Одеській областях, а правобережні та західні регіони з 2007-го мали в кілька разів повільніші темпи зростання агросектора. Проте, з 2013 року ситуація докорінно відрізняється.

Епіцентр уже не лише промислового, а й аграрного зростання дедалі виразніше зосереджується на Правобережжі з відгалуженням звідти на Захід та Північний Схід. Першість за динамікою зростання сільського господарства перебрали на себе Житомирська, Вінницька, Хмельницька, Чернігівська, Київська й Тернопільська області. Динаміка в агросекторі Львівщини, Волині чи Івано-Франківщини останнім часом значно краща, ніж у колишніх лідерів з південних степів (як-от Одещина, Дніпропетровщина, Харківщина). А на Миколаївщині та Запоріжжі сільськогосподарське виробництво нині навіть у гіршому стані, ніж було у 2013-му. Загалом, темпи зростання сільського господарства уже не так випереджають індустріальний сектор, насамперед, в успішних регіонах. Тим часом сама промисловість впродовж останніх п’яти років демонструє кращі показники відновлення та зростання, ніж у попередню п’ятирічку. Із 2008 до 2015 років в Україні тривало затяжне падіння промислового виробництва, яке переривалося на дуже короткочасне корекційне зростання у 2010-2011-му, натомість, час від часу набувало стрімкого, навіть обвального характеру. У результаті, у 2015 році обсяг промислового виробництва в країні, за даними Держстату, становив тільки 66,6% рівня 2007-го. А деіндустріалізація була притаманна всім частинам країни.

Глибока криза, в яку занурилася українська промисловість із 2008 року, і досі не подолана в більшості регіонів. Власне, у 2018-му перевершити показники 2007-го вдалося цьому сектору тільки в шести областях. Причому, здебільшого йдеться про регіони з незначними обсягами випуску промпродукції, а найбільший приріст (+100,9%) було досягнуто на Житомирщині передусім завдяки буму видобувної промисловості. Значно скромніші 27-38% приросту за десятиріччя, що минуло, забезпечили індустріальні сектори Вінницької, Кіровоградської та Тернопільської областей. Натомість, лише 12,2% Київщини й ледь 2,1% Миколаївщини. Як бачимо, і тут ідеться, насамперед, про регіони із згаданого правобережного «поясу економічного зростання». І з часом ця тенденція ще більше увиразнюється. Наприклад, сімка лідерів промислового зростання з 2013 до 2018 рр. така: Житомирська, Тернопільська, Вінницька, Київська, Волинська, Одеська та Кіровоградська області. Із менш вираженою, але все-таки плюсовою динамікою до них додалися за останніх п’ять років Миколаївська, Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Херсонська області. Утім, половина регіонів включно з тими південно-східними гігантами, які й далі концентрують левову частку промислового виробництва та зайнятого в галузі персоналу, залишаються далекими від показників як 2013-го, так і 2007-го. Передусім, ідеться про Дніпропетровську (–12,8% порівняно з 2013 роком та –22,4% порівняно з 2007-м), Полтавську (відповідно –10,2% та –31%), Харківську (–3,5% та –17,9%), Запорізьку (–1,5% та –28,2%). Не є винятком і все ще найбільший індустріальний осередок Центральної України – Київ, де промислове виробництво у 2018 році було на 20% меншим, ніж у 2013-му, і майже вдвічі меншим, ніж у 2007-му.

Разючий розрив у відставанні порівняно з показниками 2013 та 2007 років свідчить, що індустріальний сектор економіки країни та більшості регіонів постраждав і досі не може оговтатися саме від кризи 2008-2009-го, а не від російської агресії чи згортання економічних відносин із РФ від 2013 року. Приклад таких індустріальних потуг, як Запоріжжя чи Харківщина, де обсяги промислового виробництва сьогодні вже майже відновилися до рівня 2013-го, але ще дуже далекі від 2007-го, – найкраща ілюстрація цього.

На гребені хвилі?

У цій публікації ми свідомо порівнюємо економічні показники різних регіонів на попередніх гребенях економічних хвиль в Україні, після яких відбувалися різкі падіння. Адже тенденції у світовій економіці та наростання дисбалансів у вітчизняній дають більше підстав вважати, що нині українська економіка так само близька до верхівки гребеня нової хвилі економічного зростання, який уже незабаром може змінитися досить болісним спадом. Світова економіка, ймовірно, ось-ось вкотре зануриться в циклічну економічну кризу, яка знову неабияк вдарить по надмірно залежній від зовнішньої кон’юнктури й погано диверсифікованій вітчизняній економіці.

Ще більше ситуація погіршиться, якщо цей циклічний спад зійдеться з низькою ефективністю нової владної команди в нейтралізації негативних сплесків економічних проблем, що наближаються, та здатністю привести країну до політики пришвидшеного економічного зростання в майбутньому. Тож ризикуємо вже незабаром отримати ще одне підтвердження перебування України в низхідній спіралі, коли кожен новий економічний цикл зростання-спаду для нас завершується тим, що економіка країни опиняється в дедалі гіршому становищі. У результаті, попри періоди більш чи менш динамічного зростання у 2000-2007, 2010-2012 та 2016-2019 роках, реальний валовий внутрішній продукт усе ще залишається у півтора разу меншим, ніж 1990-го. І ми помітніше відстаємо навіть від своїх успішніших західних сусідів. Наприклад, за близько 3% приросту української економіки темпи Польщі, Угорщини та Румунії становили, відповідно, 4-5%, а обсяги їхніх економік нині на 25-30% більші, ніж були 2013-го. В Україні ж, як було показано вище, лише на 4-6%.

Врешті, нам замало просто відновити економічні показники 2013 року або навіть значно вищі від них 2008-го чи 1991-го. Адже, щоб вирватися з третього світу в перший та перетворитися на розвинену європейську державу, важливо вирватися з низхідної спіралі, коли кожен економічний цикл зростання-спаду завершується тим, що стан економіки погіршується. Потрібні тривалі двозначні показники зростання. А вони, своєю чергою, можливі тільки завдяки кардинальним змінам економічної політики держави.

Автор: Олександр Крамар

Джерело: «Український тиждень»
(https://tyzhden.ua/Economics/234522), матеріал друкованого видання № 35 (615)

Розімкнути коло. Що робить Україну відсталою

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com