rss
09/18/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Обмін чи обман: розсип думок та оцінок

У суботу, 7 вересня 2019 року, відбувся перший за два роки масштабний обмін між Україною та Росією. З цієї фрази вже починаються проблеми: а саме розсип думок та оцінок того, що відбулося. Про це і поговоримо.

Кого обміняли?

В Україні прийнято називати тих 35 осіб, яких Росія віддала Україні за обміном, полоненими та політв’язнями. Статус цей неофіційний.

У всякому разі, він не визначений саме таким у міжнародно-правовому контексті. Відповідно, і в країнах-партнерах України, та на рівні ПАРЄ, ЄС, ООН тощо їх такими не визначають і не називають.

Фігурують поняття «затримані», «утримувані» – часто з додатком слова «незаконно». Утримувані, звісно, Росією та підтримуваними нею сепаратистськими ватажками самопроголошених утворень, так званих «ДНР» та «ЛНР», які в Україні іменуються ОРДЛО – окремі райони Донецької та Луганської областей, тимчасово непідконтрольні Києву.

До складу цих 35-ти осіб входять 24 українські моряки з трьох українських суден, яких атакували російські військові при спробі пройти під Керченським мостом, обстріляли, поранили, взяли в полон та утримували в російській в’язниці, проводячи так зване «слідство».

При цьому українські моряки постійно заявляли, що вважають себе військовополоненими, незважаючи на намагання російського слідства нав’язати їм кримінальні статті.

До списку входять ще одинадцять осіб, яких в Україні вважають політв’язнями, а в Росії вперто намагалися кваліфікувати як таких, що здійснили злочини кримінального та адміністративного характеру.

Серед них є порівняно маловідомі особи, а є широковідомі, навіть знакові особи, яких знає світова громадськість.

Передусім, це 43-річний кримчанин, режисер Олег Сенцов, на захист якого підносили свій голос політичні та культурні діячі багатьох країн. Його звинуватили у намірі підірвати вічний вогонь і пам’ятник Леніну в столиці Криму – Сімферополі.

У намірі, шановні читачі, а не в дії – вдумайтеся в це. І за цей «намір» засудили на 20 років та відправили відбувати покарання до краю вічної мерзлоти. Сенцов пробув там більше, ніж 5 років.

5 років життя і творчості було відібрано за висмоктаний з пальця «намір» щодо пам’ятника політикові, котрий у 1917 році запровадив кривавий диктаторський режим на просторах колишньої Російської імперії, зокрема, і в Криму, і в самій Росії.

 Title
 Зустріч Олега Сенцова в аеропорту

Російська влада неодноразово заявляла, що О. Сенцов, як кримчанин, після анексії Криму є громадянином Росії, тому вони, мовляв, судять «свого» – і чого це Україна втручається та захищає О. Сенцова?

Відповідь на це дав сам режисер. ЗМІ цитували слова О. Сенцова на суді: «Протест проти спроб позбавлення мене громадянства України, оскільки я був і є громадянином України, і залишаюся. Я не визнаю анексії Криму та військового захоплення Криму РФ і будь-які договори, які укладає нині нелегітимний уряд Криму з РФ, що вони недійсні. Я – не кріпак, мене не можна передати разом із землею в громадянство».

О. Сенцов у в’язниці на знак протесту голодував 145 днів, чим суттєво підірвав своє здоров’я. Разом з О. Сенцовим за тим же звинуваченням просидів у в’язниці 1942 дні студент Олександр Кольченко, котрого засудили на 10 років і котрий також на знак протесту оголошував голодування.

Це – журналіст, кореспондент національного державного агентства «Укрінформ» у Парижі Роман Сущенко, котрий приїхав до брата в Москву, де був арештований за звинуваченням у шпигунстві та засуджений до 12 років.

50-річний Р. Сущенко провів у в’язниці 1045 днів.

Title 
 Журналіст Р. Сущенко

48-річний корінний кримчанин Володимир Балух не визнавав анексії Криму, вивісив над будинком український прапор і табличку «вул. Небесної Сотні, 18».

Його, як і ще одного кримчанина – кримського татарина Е. Бекірова – звинуватили в тероризмі і засудили, за ґратами він провів понад тисячу днів.

До них долучені Микола Карпюк, Станіслав Клих, Артур та Євген Панови, пенсіонер Олексій Сизонович, студент Павло Гриб, викрадений з території Білорусі. Усі вони провели в неволі сотні днів.

Щодо їх вимученості – про це можна судити як за станом здоров’я того ж С. Клиха, про якого кажуть, що він має серйозне ушкодження психіки, та за виразом облич деяких українських учасників обміну, коли вони в аеропорту обнімалися зі своїми рідними.

 

Кого віддали?

Оскільки обмін був паритетним, то в Росію за обміном віддали також 35 осіб. Але я сказав би по-іншому: віддали 34+1. І, власне, отой один і потрібен був росіянам.

Інші йшли, можна сказати, причепом – для маскування. Щоб не дуже кидалося в очі, що, власне, через того одного росіяни так швидко згодилися на обмін.

Але про все по порядку.

Title

 Пережите – на обличчі…

По-перше, достовірного списку тих, кого віддали, поки що нема. Принаймні, я знайшов декілька варіантів, які між собою різнилися.

Крім того, побачивши одне знайоме ім’я, чоловіка, українця, котрому висувають необґрунтовані звинувачення і який чекає рішення суду, який немилосердно і штучно затягують (бо, певно, не знають, що саме йому пред’явити), потелефонував його матері, і вона підтвердила, що йому запропонували йти на обмін, включили без його згоди у списки, але він категорично і письмово відмовився обмінюватися, наполягаючи, щоб суд таки виніс справедливе (і виправдувальне, як очікується) рішення у його справі.

Щодо деяких осіб, котрих Україна передала Росії в обмін, дещо відомо з попередніх повідомлень. Щодо інших деяку інформацію надали правоохоронці, зокрема, колишній військовий прокурор України Анатолій Матіос.

Найбільш «розкрученим» (але не найбільш важливим для росіян) є Кирило Вишинський. Він є громадянином України, однак, зізнався на суді, що має і російський паспорт. Крім того, має державну російську нагороду «За повернення Криму», яку в РФ запровадили після анексії Криму.

Посідав крісло головного редактора РИА «Новости-Украина» у Києві. Був затриманий у травні за звинуваченням у державній зраді.

Кирила Вишинського нещодавно випустили із в’язниці, і ЗМІ оцінили це як знак української влади російській стороні – знак про готовність провести обмін.

Що цікаво, сам Вишинський заявляв, що хоче повернутися в Україну, щоб довести в суді свою невинуватість.

Подібні настрої озвучив також інший учасник обміну – громадянин України Станіслав Єжов. Нагадаю, що цього перекладача, котрий брав участь навіть у перемовинах тодішнього прем’єра Володимира Ґройсмана, оскільки був його особистим перекладачем, звинуватили у шпигунстві на користь РФ та арештували.

В момент обміну, нібито, С. Єжов кинув журналістам фразу, що повернеться в Україну хоч потягом, хоч літаком.

Коли ж журналісти єхидно уточнили – чи, бува, не на танкові має намір Єжов повернутися, той матюкнувся. Зважаючи на те, що С. Єжов в аеропорту обізвав українських журналістів бандерівськими пропагандистами і нецензурно лаявся на їхню адресу, Єжова ми тут, слава Богу, певно не побачимо.

 
Title 
 Їх віддали в Росію

В списку значиться і декілька жінок. Всі вони, крім однієї, обвинувачувалися у діях проти України та у шпигунстві. А ота одна – Юлія Просолова (громадянка України) – обвинувачувалася у вбивстві полковника СБУ Хараберюша в Маріуполі. Повідомлялося, що вона визнала вину і була засуджена на 12 років.

Як не дивно, в цьому списку на обмін є чимало громадян України, які були викриті та засуджені. Дивина у тому, що Росія чи то сама включила, чи то погодилася на включення їх до списку.

Наголошу, що Україна вимагала й отримала 35 осіб на обмін, які всі, без винятку, були громадянами нашої країни. А от росіяни витягнули з української в’язниці і забрали собі чимало громадян України, які обвинувачувались вітчизняними правоохоронними органами у зраді, тероризмі, шпигунстві.

Проте, найважливішим і, можливо, чи не єдиним (окрім К. Вишинського) учасником цього обміну, котрий насправді цікавив російську владу, був Володимир Цемах.

Цемах

 

Title 
 В. Цемах на лаві підсудних
у Київському апеляційному суді

58-річний Володимир Цемах – громадянин України, мешканець міста Сніжне, Донецької області, є професійним військовим. За часів СРСР закінчив Полтавське вище зенітно-ракетне училище, служив у військах протиповітряної оборони.

Після того, коли місто Сніжне опинилося в тимчасово окупованій зоні, вступив на службу до так званої армії самопроголошеної «ДНР», в якій воював та дослужився до підполковника.

Він є фігурантом кримінальної справи про знищення нідерландського літака Malaysia Airlines рейсу МН17, збитого зенітно-ракетним комплексом «Бук» 17 липня 2014 року в Донецькій області, голландські слідчі офіційно дали йому статус «підозрюваного».

Підозрюється В. Цемах голландськими слідчими поки що не в тому, що збив того літака, а в тому, що допомагав приховати ракетну установку «Бук» та її екіпаж після того, коли вони зробили той бандитський і трагічний постріл.

Зрозуміло, що міжнародна слідча група була дуже зацікавленою в тому, щоб Україна віддала В. Цемаха їм. Адже, попри те, що в них, за їхніми висловлюваннями, вистачає матеріалів, які доводять, що в загибелі майже трьохсот пасажирів того літака винні саме той екіпаж і саме той «Бук», який привезли з Росії до Сніжного, осіб, які б постали перед голландським чи міжнародним судом, у них нема.

Тож В. Цемах був єдиним, котрий міг би сидіти на лаві підсудних і персонально втілювати всіх тих, хто був причетний до фатального пострілу, але станом на сьогодні є недоступним для правосуддя.

До України звернулися з проханням не видавати В. Цемаха росіянам і голландські правоохоронці, і декілька десятків депутатів Європарламенту.

Тим не менше, В. Цемаха було включено до списку обміну, і він опинився на борту літака, що взяв курс на Москву, доправляючи туди 35 обміняних осіб.

Серед них – і В. Цемаха.

Перед цим Київський апеляційний суд 5 вересня випустив В. Цемаха на волю під особисте зобов’язання, і це був, безумовно, сигнал Росії, що Україна точно згодилася його віддати.

Думаю, завчасно обумовлений сигнал, після якого і Росія завантажила на свій борт до Києва 35 полонених та ув’язнених українців.

Звинувачувальна та критична реакція в Нідерландах

Вона очікувано була гостро критичною, обурливою і гнівною. Українську владу голландці (і не тільки вони) звинувачували у тому, що вона віддала ключового свідка і тим самим завдала шкоди розслідуванню та майбутньому суду.

Одні називали цю шкоду непоправною, інші були не такими категоричними, але антиукраїнська кампанія в нідерландських (і не тільки в нідерландських) ЗМІ відбулася і триває ще й досі.

Звинувачувальна та критична реакція в Україні

Вона також була різною. Спочатку скажу про критичну та різко критичну.

Політичні опоненти і конкуренти Володимира Зеленського (і не тільки вони) не упустили нагоди вкотре звинуватити його. Звинувачень було багато.

Говорили про те, що В. Зеленський пішов на угоду з В. Путіним і це, мовляв, тільки початок. Надалі, стверджували критики, може бути здача інтересів України у різних формах, включно з фактичною капітуляцією перед Росією.

Один серйозний політик здивував мене своїм радикальним критицизмом і навіть сказав, що ситуація нагадує йому гру кота з мишеням, де котом, звісно, мався на увазі В. Путін.

В. Зеленському цей політик спересердя навіть не дав статусу «миші», а саме мишеняти – так хотів вколоти президента, котрий звільнив його з посади (можливо, дійсно, незаслужено).

Чого ж хотіли б критики?

Критикуючи обмін полонених, заручників та ув’язнених, чого ж хотіли ці критики та добровільні звинувачувальники?

Щоб Україна не віддавала Цемаха?

Але Росія без Цемаха не погоджувалася на обмін за жодних інших варіантів. Або з Цемахом, або ніяк – такою була абсолютно категорична позиція Росії.

До речі, голландські слідчі заявили, що саме така позиція Росії дотично підтверджує факт причетності росіян до збиття того Боїнга.

Щоб Україна взагалі не йшла на цей обмін?

Адже, говорили критики, Росія і так мала віддати Україні 24-х моряків, тому що цього вимагав Міжнародний морський трибунал, прийнявши відповідне рішення. А ми, мовляв, перепрошую за народний вираз – «лопухнулися», вимінявши цих моряків на 24-х злочинців, замість того, щоб дочекатися, поки Росія погодиться виконати рішення Міжнародного трибуналу і сама, без усіляких умов, віддасть їх Україні.

Люди добрі, хтось вірив, що Росія буде виконувати рішення Морського трибуналу, якщо вона донині сама вирішує, чи виконувати, чи ігнорувати їй вимоги та рішення ЄС, ПАРЄ, Ради безпеки ООН, європейської та світової громадськості?

Критики бачили і добре знають, що навіть Олег Сенцов, незважаючи на всесвітню кампанію підтримки і вимог до Росії звільнити його, не мав на це шансу. Жодного!

А сидіти йому треба було за вироком 20 років! А Миколі Карпюку – 22,5 року!

Чого чекати – що їх амністують? На це надії не було. Жодної!

Title 
 Миколу Карпюка зустріла дружина

Що можна відповісти Нідерландам?

Читаючи деякі відгуки на факт передачі російським правоохоронцям Україною В. Цемаха, я дивувався різкості деяких заяв. Дехто слів не вибирав.

Але тут я б сказав: стоп, критики! Об’єктивно подивімось на ситуацію.

Коли Україна заручалася підтримкою європейських держав, щоб свого часу укласти Угоду між нами та ЄС, яка одна країна була проти? Нідерланди.

Вітчизняні дипломати проводили з голландцями перемовини, доводили, наводили аргументи, просили – і що ж? Ті не поступилися. Навіть прем’єр-міністр Голландії уже був готовий погодитися, але парламент Нідерландів згоди не давав.

Чим загальмував укладення Угоди на достатньо довгий час.

Чим керувалися Нідерланди? Своїми чи українськими інтересами? Звісно, своїми та ще й російський вплив на них був відчутний.

Другий приклад: голосування за повернення делегації РФ в ПАРЄ.

Українська делегація знову аргументувала, просила не давати на це згоди, поки не будуть виконані вимоги до Росії. І що ж? Частина нідерландських депутатів проголосувала за повернення Росії в ПАРЄ.

Врахували вони наші інтереси, аргументи, прохання? Ні.

Пам’ятали, що саме Росію звинувачують міжнародні слідчі в збитті Боїнга та загибелі майже трьох сотень голландців? Ні!

Чим керувалися? Власними інтересами.

Звертали увагу на наші позиції? Ані найменшої уваги!

А тепер, коли справа зачепила їхні інтереси, розпочався справжній лемент про те, що Україна може втратити міжнародну підтримку, бо вона, бачите, не захотіла віддати Нідерландам Цемаха, а ціною його передачі Росії воліла визволити з неволі своїх 35 бранців.

Питання до галасливих критиків України: а ви хоч поворухнули пальцем, щоб Росія віддала Україні наших бранців без Цемаха?

Ви організували потужний міжнародний тиск на Росію?

Ні. Ви гальмували нашу євроінтеграцію та впустили росіян назад в ПАРЄ, без виконання ними вимог тієї ж таки ПАРЄ.

То Україна вам що – дівчинка на побігеньках? Вона мала не виривати своїх бранців із в’язниць, щоб віддати голландцям Цемаха? Чи не забагато вимог до нас?

Україна має свої інтереси і повинна їх дотримуватися.

А інтереси інших країн – в другу чергу. Не в першу. В другу.

Може, дійсно, Україна ризикує втратити міжнародну підтримку?

І, знову таки, ні.

По-перше, Україна підстрахувалася й організувала голландським слідчим можливість допитати В. Цемаха перед обміном. І вони мали цю можливість зі суботи, 7 вересня.

Інше питання – чи дав В. Цемах якісь покази?

Сумнівно. Він добре знає: тримати язик за зубами – це єдиний шанс сподіватися залишитися живим. Хоча його доля після обміну особливий надій не залишає.

Думаю, що такий важливий свідок, який може дати покази щодо причетності Росії до збиття Боїнга, довго не проживе. Принаймні, в ясному розумі і твердій пам’яті.

По-друге, практично вся міжнародна спільнота вітала обмін. Правда, вітали з різних позицій і неоднакових мотивів.

Мотив країн Заходу – сподівання, що можуть бути зрушення у виконанні Мінських угод.

Мотив Росії – сподівання, що вона дотисне Україну й отримає скасування санкцій.

Мотив американського Конгресу (не Трампа!), а також Китаю, Польщі, країн Балтики, – не дати посилити позиції Росії і зберегти санкції проти неї і, в той же час, зменшити небезпеку загострення війни на Сході України.

Мотив України – при збереженні санкцій проти Росії знайти компроміси у розведенні сил на фронті, подальшому обміні бранців.

Чи будуть – і коли – подальші обміни?

 

Title 
 Розвідник О. Колодяжний

Омбудсмен Людмила Денисова обережно відповідає на це питання. Вона каже, що для такого делікатного питання потрібна тиша.

Менше шуму, коментарів, прогнозів. Більше переговорної прихованої роботи.

Бо ціна таких кроків є дуже високою.

Адже і в цій ситуації, крім радощів від зустрічі наших бранців, маємо гіркі втрати.

Під час спецоперації з викрадення В. Цемаха з його квартири в місті Сніжне і перевезення його в Україну загинув розвідник Олександр Колодяжний. Другий розвідник втратив ногу – вони наступили на міну.

Вклоняючись їхній мужності, високо оцінюючи цю блискучу, за всіма критеріями спецслужб, спецоперацію, можемо сказати – українські розвідники, котрі готували цю спецоперацію 2 роки, значною мірою допомогли повернути в Україну наших бранців. Поряд із дипломатами, політиками, президентом.

Дві зустрічі

По тому, як зустрічали учасників обміну, можна багато про що судити.

В Москві на аеродромі виміняних 35 осіб зустрічав тележурналіст Дмитро Кисельов – один із найодіозніших російських пропагандистів.

Він радо привітався з колегою Кирилом Вишинським. Цемах кудись дуже швидко щез – видно, його одразу забрали співробітники ФСБ.

Інші клигали полем до виходу і виглядали неприкаяними. Чи чекали їх рідні – незрозуміло, хоча мали б.

Українців в аеропорту «Бориспіль» зустрічали, передусім, рідні, близькі, друзі, маса журналістів і посадових осіб на чолі з президентом В. Зеленським.

Title 
 Президент вітає О. Сенцова біля трапа
Усім морякам головнокомандувачем ВМФ України було присвоєно військове звання, вручені нагороди і офіцерські кортики. Вони щасливі.

Після гарячої, переповненої щасливими емоціями зустрічі бранців передали лікарям. Але вони рвалися додому і дехто таки відпросився – хоча б на вихідні.

Однак, відновлення вимагають не тільки тіла цих героїв-мучеників. Але й душі.

Тому їхня зустріч із главою ПЦУ митрополитом Епіфанієм була необхідною та теплою. Прозвучали настанови пастиря, слова подяки та підтримки.

Кожному були вручені подарунки, книги.

Завершення

З часом стануть відомими чимало подробиць обміну, що відбувся.

Проте, можна і сьогодні сказати: це не був обман української громадськості, здача інтересів України. Це був обмін.

У когось є претензії до умов, якості проведення чи до ціни цього обміну?

Зробіть краще. Ми вам усі подякуємо за це.

 Title
 Зустріч з очільником ПЦУ митрополитом Епіфанієм

Інтереси України – це та червона лінія, яку переходити не можна. Є сподівання, що в даному випадку її не перейдено.

А внутрішньополітична боротьба, звісно, продовжується. Тому критики одне одного буде вистачати й надалі. І це – нормально.

Лише б вона не переросла у війну всіх проти всіх. Нам потрібна єдність.

Вітаємо бранців з волею! Вітаємо рідних, близьких, що дочекалися.

Дякуємо всім, хто долучився до звільнення.

Схиляємо голову перед загиблим Олександром Колодяжним.

Слава Україні! Героям слава!!!

Закон про імпічмент буде?

Після обміну полоненими

Росія проти всіх#2019-37 (09/11/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com