Після ейфорії звільнення 35 українських полонених, фактично, політичних в’язнів Москви, та радісних відеороликів про об’єднання сімей настає час робити певний аналіз, політичний та раціональний, який не применшує важливості самої події, а також заслуги президента Зеленського у цьому. Західна преса подала обмін як передачу Олега Сенцова за Володимира Цемаха, тобто, як головних. Тому, мабуть, слід розглянути обвинувачення проти цих двох, а також інших українських полонених.
За поданням навіть російських засобів масової інформації – Олег Сенцов, український кінорежисер, сценарист, письменник, був активним учасником Революції гідності. Навесні 2014 року повернувся до Сімферополя, де постійно проживав, та почав організовувати мітинги, а також допомагав у постачанні продуктів та інших необхідних речей українським воякам у Криму. 10 травня 2014 його затримали у Сімферополі російські силовики.
А хто такий Володимир Борисович Цемах?
Колишній начальник ППО «ДНР», служив у 1-й Слов’янській бригаді. У 2014 році перебував на позиціях у районі міста Сніжне в момент катастрофи пасажирського літака Boeing 777, через що став головним фігурантом у справі про збиття малайзійського лайнера.
Тобто, дві дуже відмінні постаті. Один – кінорежисер, який приносив продукти українським воякам у Криму. Інший – російський солдат або сурогат. Володимира Цемаха підозрюють у причетності до вбивства 298 пасажирів малайзійського літака.
Інші українські полонені:
Олександр Кольченко, археолог та активіст профспілок, був затриманий у Криму разом зі Сенцовим за подібну діяльність.
Володимир Балух, якого ФСБ Росії затримала 8 грудня 2016 року в Криму. ФСБ стверджувала, що силовики знайшли на горищі його будинку 90 патронів і кілька тротилових шашок.
Роман Сущенко, власний кореспондент «Укрінформу» у Франції, якого затримали 30 вересня 2016 року у Москві, куди він прибув з приватною метою. Росія звинуватила його у шпигунстві.
Микола Карпюк та Станіслав Клих. Їх засудили в Росії у 2016 році за звинуваченням у вбивствах російських громадян у Чечні в 1990-і роки. У суді обидва заявили, що свідчення в них вибивали під тортурами і погрозами розправи над сім’єю, свою провину не визнали.
Український студент Павло Гриб, якого росіяни викрали 24 серпня 2017 року на території Білорусі та якому інкримінували «схиляння до теракту». За версією звинувачення, Гриб спонукав російську школярку Тетяну Єршову зі Сочі виготовити та підірвати вибухівку.
Євген Панов був затриманий у серпні 2016 року в окупованому Криму як «український диверсант», що готував теракт.
Артур Панов – громадянин України, студент, поет, був затриманий на території Росії у грудні 2015 року. Його звинуватили в підготовці теракту в Ростові-на-Дону за допомогою саморобного вибухового пристрою в домашніх умовах, нібито, він виготовив і зберігав вибухові речовини і пристрої. Також він, начебто, підштовхнув місцевого мешканця до участі в диверсії.
Едем Бекіров, якого окупанти затримали на адмінкордоні з Кримом 12 грудня 2018 року. Його утримували у Сімферопольському СІЗО у справі про «зберігання і передачу вибухонебезпечних речовин і патронів». У Бекірова перша група інвалідності, він страждає від декількох важких хвороб.
Олексій Сизонович, згідно з версією російської сторони, був затриманий у вересні 2016 року під час, нібито, незаконного перетину кордону. Сизоновичу 61 рік, він – пенсіонер і має проблеми зі здоров’ям. Крім звинувачення в підготовці терактів у Ростовській області, за версією російських слідчих, до цього він, нібито, підривав потяги на території Луганської області, контрольованій бойовиками ОРЛО.
До цих одинадцяти додали ще і 24 моряків, котрі були незаконно захоплені Москвою в Азовському морі, коли вони перетинали Керченську протоку минулого року.
Підсумки – всі українці полонені, котрі були предметом обміну, фактично були політичними в’язнями, яким у найгіршому випадку закидали «намагання» займатися терористичною діяльністю, без кримінального наслідку чи жертв, чи за антиросійську діяльність під час війни у Чечні, тобто, діяльність 20-річної давнини.
Тобто, порівняння між полоненими немає. Можна би сказати, що в цьому обміні Путін переміг. Він вимагав, щоби Цемах був включений в обмін. Українська сторона вказала на цю вимогу як доказ причетності РФ до злочину, але, врешті, погодилася на обмін. До речі, хоча фактично подавали, що допитування пройшло з голландського боку, невідомо ще, які будуть претензії через його звільнення від Голландії, Австралії чи Малайзії, громадяни яких також загинули. Голландія заявила, що вимагатиме від РФ екстрадиції Цемаха, а РФ сказала, що дасть можливість його переслухати. Це останнє дуже сумнівне.
Серед інших в’язнів, звільнених Україною, були такі, як Кирило Вишинський, який працював в Україні для російської державної агенції новин «Новості», і двоє вояків України – Максим Одінцов і Олександр Баранов, які перейшли на бік РФ під час вторгнення РФ у Крим.
Два останні – явно військові зрадники, а Вишинський – журналіст для державної служби РФ, де немає незалежної преси, тим більше, він, правдоподібно, агент російських спецслужб. Всі троє заслуговували, мабуть, найгіршого покарання. Вишинський бравурно заявив, що повернеться в Україну на судовий процес. Побачимо.
При всьому є інший аспект, на якому фактично мало хто наголошує. Україна, як цивілізована демократична держава, показала світові, що вона цінує життя кожної людини, тому, мабуть, пішла на найдальші поступки, аби звільнити своїх невинних громадян. Москва керується іншими критеріями. Хтось може казати, що це – слабкість України, але бути цивілізованою, демократичною державою, яка піклується про захист своїх громадян, це, мені здається, є сильною стороною України.