rss
11/15/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Петро Іванович Прокопович – основоположник раціонального рамкового бджільництва та організатор першої у світі школи бджільництва

В умовах прогресивного провадження сільського господарства важко уявити бджільництво без рамкового вулика та інтенсивного розвитку галузі. До винайдення нашим славним земляком, відомим бджолярем-новатором Петром Прокоповичем рамкового вулика, яким ми користуємося й дотепер, мед добувався важко, грубим «варварським» методом. Бджіл закурювали та знищували їхній розплід, що сповільняло розвиток комах; фактично знищували бджолосім’ю, щоб добути мед.

Народився Петро Прокопович 10 липня 1775 року, в селі Митченки, тепер Бахмацького району, в сім’ї священика. Батько готував хлопцеві духовну кар’єру. У 1786 році Петро Прокопович вступив до Києво-Могилянської академії. Отримавши добру освіту, Петро Іванович в оригіналі читав із французької, німецької мов, знав грецьку та латинську мови. Та, вибравши іншу стежину, він став офіцером-артилеристом. Але воєнна служба обтяжувала його, і в 1798 році Петро Іванович пішов у відставку. Повернувшись в Митченки, почав цікавитися справою, далекою від військової, – бджільництвом.

У 1800 році він купує десятину землі та сімнадцять колод бджіл. Керуючись лише власними спостереженнями і розмірковуваннями, Прокопович намагається вникнути у природу бджіл. Перші труднощі та невдачі не відштовхнули його від улюбленої справи. І вже в 1808 році Петро Іванович доводить свою пасіку до 550 бджолиних сімей. З’явилися фінанси, і бджоляр купує першу книгу з бджільництва. Висновок його після прочитаного був такий: «...якби я раніше почав читати книги, то я б не створив свою систему догляду за бджолами...»

Title 
 Експозиція  до дня пасічника на бахмаччині

І знову – кропітка щоденна праця протягом багатьох років. Довгий час Петро Іванович думав про створення свого власного вулика, бо колоди гальмували розвиток бджільництва. І ось за кропітку працю прийшла винагорода. У ніч на 14 січня 1814 року, як потім Прокопович сам зізнався, «...Боже милосердя мене осінило, і ясною стала конструкція вулика». Наступного дня своїми руками він зробив втулковий вулик. Тепер у Петра Івановича свій вулик і своя система бджолярства. Про це він пише статті, друкуючись у різних журналах і газетах, звертаючи увагу громади та пасічників. У Петра Івановича виникає задум організувати при своєму господарстві школу пасічників, вихованці якої поширювали б його знання й винахід.

Святково виглядали Митченки 1 листопада 1828 року, адже саме цього дня відбулася офіційна церемонія відкриття школи. За звичаєм і традицією духовний отець благословив Прокоповича на добре починання, освятив школу.

Відслужили молебень, задзвонили в дзвони – і перша в світовій історії школа з підготовки бджолярів відкрила двері для всіх бажаючих – простих і знатних, з різних куточків України і навіть з-за кордону.

Петро Іванович розробив статут школи. На початку занять знайомив учнів із правилами поведінки в школі. Теоретичні й практичні заняття проводив сам організатор школи, оскільки слухачі були, здебільшого, неписьменні, то першого року педагог-бджоляр навчав їх «арабських цифр, лічби, міри та ваги, класти на рахівницях, множення, ділення і при змозі – писати і читати». Навчання в школі проводилося виключно українською мовою.

У 1830 році школу з Митченок було перенесено на хутір Пальчики, де Прокопович спеціально для цього придбав господарство, сюди він переніс і пасіку. Прокопович продовжує писати наукові статті. Так, у 1833 році виходить нова праця «Про користь розведення для бджіл синяка, рослини медоносної та олійної» – про рослину, на яку все своє життя Прокопович звертав неабияку увагу. У 1835 році виходить велика стаття «Про рапс як про їжу для бджіл».

З роками пасіка значно зросла. У 1843 році пасіку і школу відвідав Тарас Шевченко, він так перейнявся побаченим, що пасіку Петра Івановича назвав «бджолиним заводом» і в своїй повісті «Близнята» називає Прокоповича великим бджолярем.

Title 
 Т.Г. Шевченко в гостях у Прокоповича

Слава про школу ширилася далеко за межі хутора Пальчики, численні гості приїздили з усієї України, Росії, Білорусії та навіть з дальнього закордоння. З одним учнем з далекого закордоння, Гаспаром Шульцем зі Сілезії, трапилася прикрість. Після закінчення навчання він поїхав у Німеччину, де зустрівся з Дзержоном і розповів йому про рамковий вулик Прокоповича. Потім Дзержон приписував собі цей винахід, але слава про Прокоповича та його школу не дала прижитися брехні.

Невдовзі, в квітні 1850 року, Петро Іванович помирає, похований він у селі Пальчики, де і тепер є його могила.

Не перелічити всіх тих наукових робіт, які написав про бджіл та методи їх утримання Петро Прокопович. Не збулася прижиттєва мрія великого бджоляра-новатора – видати окремим тиражем всі свої праці. Вже були набрані макети, але Конотопська повітова поліція розгромила типографію. А все через те, що працю Прокопович хотів видати українською мовою.

Після смерті видатного бджоляра школою керував його син – Степан Петрович Великдан (за прізвищем матері). Він сумлінно виконував заповіти батька-вчителя і навіть розширив господарство. Зокрема, купив у Батурині розкішний сад з гаєм – «Городок». Але раптово в 1879 році він помирає.

Школу було закрито, та невдовзі все майно продано з молотка. Багато що було тихенько розтягнуто місцевими селянами. Деякі речі побуту Петра Івановича зберігаються в Конотопському музеї.

Школа пасічників проіснувала 52 роки, з них 24 – за життя її фундатора. На утримання закладу не було витрачено жодної копійки з державної казни.

З часу винайдення рамкового вулика цього року минає 205 років. Звичайно, він значно вдосконалений, але першість у промисловому винаході в бджільництві належить нашому славному землякові, козаку – Петрові Прокоповичу.

Завершити матеріал про життя Великого Пасічника варто словами нашого геніального Кобзаря, в повісті «Близнята» він подає колоритний образ Ничипора Сокири, вустами якого мовлено: «Немає, либонь, благороднішого на світі заняття, ніж пасічникування». І цим, здається, сказано все.

Звільнені від страху. Богдан Горинь – про модифікації Руху опору та спосіб консолідації українців

Леонід Мостович: «…Український політичний світ хай пам’ятає, що в побудові соціального добра народу й держави охорона здоров’я посідає одне з передових місць...»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com