rss
10/14/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#362

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Загинув, рятуючи командира

Старший солдат Андрій Волос став першим на Волині Героєм України за участь у неоголошеній російсько-українській війні на сході, але звання це було йому присвоєно лише через рік після подвигу…

Просився на війну дев’ять разів

Хлопчику Денисові, котрого домашні ласкаво називають «Деня», лише півроку, і він солодко спить у будинку, звідки рік тому в останню земну дорогу провели його тата. Мама Андрія Волоса, Зоя Олександрівна Сільчук, хвалиться, що невісточка Юля привозить онука і до них, в Омельне. Юля – невисока, тендітна, дуже юна, їй лише 24 роки, а вже – вдова. Мешкає в Костополі, на Рівненщині, та буває часто і на Волині, у свекрів.

Одружилися вони з Андрієм лише за місяць до його загибелі 28 червня 2018 року, і на час похорону Юля була вже вагітною. Мама розмовляла з ним востаннє 27 червня: «Казав, що так втомився, так хоче додому, обіцяв, що скоро приїде, і те «скоро» настало наступного дня, коли його застрелив ворожий снайпер...»

Title

 Фото з «Книги пам’яті загиблих»
У зоні ООС на сході України Андрій перебував три роки. Дев’ять разів він писав заяви, просився добровольцем, аби його прийняли в батальйон «Світязь», і щоразу отримував відмову, що молодий, не має досвіду... Та зателефонували з Ківерцівського військкомату, запропонували укласти контракт на три роки. «Я ще сама відвезла його на поїзд до Львова, ще хлопчина один їхав, а там вони вже самі добиралися у Яворів, де дислокувалася їхня військова частина, – пригадує Зоя Олександрівна. – Довго мене дурив, що перебуває на полігоні в Тучині. А де насправді, дізналася через півтора місяця, коли зустріла сусіда, котрого на позиції в тому ООС, виявляється, змінив мій син. Ніколи не скаржився, завжди у нього все було добре, додому в короткі відпустки приїжджав за три роки шість разів. Жалів мене. Коли він загинув, я перебувала в онкодиспансері в Луцьку. Піти на операцію примусив син. Я ще збиралася десь на осінь. Знаєте, як у селі? Картоплю викопати, буряки зібрати, город зорати... А він просто примусив мене піти у лікарню, казав: «Мамо, бережи себе!»

Андрій Волос загинув під час бою, перебуваючи на найнебезпечнішому блокпосту. Ворожий снайпер влучив між пластини бронежилета. Помер дорогою до госпіталю. Під час похорону його бойові побратими розповіли вітчиму Андрія, багатьом односельчанам Волоса про обставини його загибелі. І завдяки їхнім свідченням, виходить, справедливість хоч і через рік, але перемогла: відважному солдатові 27 червня 2019 року Указом президента посмертно було присвоєно звання Героя України з врученням медалі «Золота Зірка». Ці нагороди рідні Андрія ще на руки не отримали. Чекають, коли їх покличуть у Київ. Про нагородження Андрія його мама та дружина Юлія дізналися в день, коли в Омельному відкривали пам’ятну дошку Волосу.

«Щомісяця Міністерство оборони України вшановує пам’ять загиблих бійців. У січні – тих, котрі загинули цього місяця, і так щомісяця. Так пишеться «Книга пам’яті». Цього року викликали і Зою Сільчук. На відкритті меморіальної дошки в Омельне 27 червня вона сказала, що їде до Києва на вшанування. Ми вже знали, що подання на нагородження Андрія лежить в Адміністрації президента. Я і розповіла про це мамі. Допоки мама була в дорозі, на сайті уже з’явився Указ президента», – пригадує події Лариса Годик-Понедельник, помічник народного депутата Ірини Констанкевич. Саме звертання депутата прискорило відзначення подвигу Андрія Волоса, який завершив свій земний шлях у бою неподалік окупованої Горлівки. У березні звернулася мама, 7 травня надійшла відповідь з військової частини, а 18 червня – і пояснення з МО, що подання на нагороду – вже в Адміністрації президента.

«Визнали героїчним вчинок...»

Навіть повідомляючи про нагородження Андрія Волоса званням Героя України, чимало місцевих волинських видань байдуже поширювали попередню версію його загибелі, яка цілий рік гуляла, як то кажуть, у засобах масової інформації. Згідно з нею, Андрія поранив снайпер, і його рятував командир, але загинув і сам. Сумно, але мої колеги не намагалися подумати: невже звання Героя України присвоюють лише за те, що «солдата підстрелив снайпер і його рятував командир»? То в чому ж героїзм цього солдата-героя?.. Загалом, це – тривожна (але вже звична) тенденція, коли одні воюють, а інші торгують, розважаються, війна для них десь далеко, а в суспільстві немає потреби у героях. Або цю потребу не вдовольняють штучно...

«Зоя Сільчук звернулася до народного депутата 22 березня цього року з проханням допомогти встановити справедливість щодо присвоєння звання «Герой України» (посмертно) синові. Бідкалася, що намагається вирішити питання вже майже рік», – розповідає Лариса Годик-Понедельник. Спочатку Ірина Констанкевич звернулася до військової частини, де служив Волос, після відповіді було подано офіційний запит (через ВРУ начальнику Генерального штабу – Головнокомандувачу Збройними силами України Хомчаку); мама зі свого боку зверталася у Міністерство оборони. Як ідеться у відповідях, «за фактом загибелі старшого солдата Волоса Андрія було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що його смерть пов’язана з виконанням ним обов’язків військової служби в районі проведення Операції об’єднаних сил.

Title 
 Молодший лейтенант Валерій Шишак,
якого кинувся рятувати Андрій Волос.
Фото зі сайта «Український меморіал»

Командування військової частини визнало героїчним вчинок, під час якого старший солдат Андрій Волос кинувся на допомогу своєму командиру Валерієві Шишаку, в якого влучив ворожий снайпер, і сам отримав поранення, несумісне з життям. Відтак, 1 серпня 2018 р. на старшого солдата Волоса А. О. було скероване подання начальнику управління персоналу заступникові начальника штабу командування Сухопутних військ ЗСУ для присвоєння звання «Герой України» (посмертно)».

Чому майже рік ці папери пролежали десь у кабінетах, важко сказати. Усі митарства вже позаду. «Хлопці розповідали, що Андрій не був близько до командира, але кинувся його рятувати. Він завжди був щирим та чуйним. Ми поховали його біля прабабусі Тані, вони любили одне одного. Андрійко був ще малим, коли жив у моїх батьків в Омельному. Прабабуся була незрячою, то Андрійко мав завдання, допоки всі на роботі, її доглядати. Води подати, погодувати, вигнати корову, коли бабця накаже, загнати корову з пасовиська додому... Він мав якихось п’ять років тоді. Водив бабусю за руку, вчив ходити самостійно, не боятися, що не бачить», – пригадує Зоя Олександрівна.

Андрій Волос був із Волині, а його командир Валерій Шишак – з Луганська. Війна проти України поєднала їх назавжди у Вічності.

 

Автор: Наталія Малімон, Луцьк

Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/article/vony-zagynuly-za-nas-cuspilstvo/zagynuv-ryatuyuchy-komandyra)

Перед Героями схилімо голови…

Вклонімося серцям незламним

Тихон Курбатов#2019-40 (10/02/2019)
Сергій Савінов#2019-40 (10/02/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com