rss
09/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Офіс президента України – політичний штаб чи неполітична контора?

У минулому числі нашого часопису я писав про Адміністрацію президента України (АПУ) як про головний політичний штаб усіх попередніх глав нашої держави епохи Незалежності – від Леоніда Кравчука до Петра Порошенка.

Цей штаб виконував подібну, але значно більш командну роль і за радянських часів у форматі Центрального комітету Компартії України (ЦК КПУ), і в тій же будівлі за адресою: Київ, вул. Банкова, 11.

Однак, новообраний президент України Володимир Зеленський одразу ж після перемоги та свого вселення у кабінет попередника – Петра Порошенка – заявив, що хоче змінити місце і формат свого центрального політичного штабу.

Title 
 АПУ «нависає» над В. Зеленським і тисне на нього?

Емоційні підстави такого рішення

Новий глава держави в перші дні свого вселення до президентського палацу (тобто, в АПУ) відреагував на прохання журналістів і запросив їх завітати до свого робочого кабінету.

У помпезних інтер’єрах, які створювали його попередники, на тлі солідних масивних меблів, позолоти, великого президентського крісла маленький худенький В. Зеленський виглядав як хтось випадковий, чужорідний цій пафосній величі.

Почувався він так само дискомфортно. Про що відверто і сказав журналістам, поскаржившись, що тут він відчуває, що починає з’їжджати з глузду.

І знову заявив про своє бажання переїхати в інше приміщення та перевести туди свій центральний штаб, який воліє іменувати не Адміністрацією президента України (АПУ), а Офісом президента України (ОПУ).

Емоції і раціо: є привід для критики?

Емоційний стан В. Зеленського після його вселення в АПУ зрозуміти не важко. Ймовірно цей стан можна висловити питанням: «Куди я потрапив? Що мені тут робити?»

Але можна собі уявити, як сприйняли подібні заяви В. Зеленського – про те, що йому вкрай некомфортно в кабінеті президента України (тепер уже своєму) і, взагалі, в приміщенні АПУ – не тільки П. Порошенко та інші попередні господарі цього головного кабінету країни.

І не тільки ці господарі, але й численні високопосадовці, що очолювали АПУ або працювали в ній в попередні роки.

І не тільки вони, але й господарники, зв’язківці, айтішники, архітектори – загалом – усі, хто роками поступово, крок за кроком, розбудовував та перебудовував цю будівлю, ремонтував її, оздоблював, начиняв засобами зв’язку та контрзасобами від прослуховування, системами обробки інформації, хто купував та встановлював технічне та інше обладнання, якісні та дорогі меблі, доріжки, килими, підбирав картини та інше оздоблення кабінетів і коридорів, хто, загалом, привів її до того гідного стану, який у цієї будівлі і установи є нині – стану і статусу палацу президента України.

Title 
 Поки що президент тут

Хочете менш пафосно? Ну тоді – резиденції.

Відкладемо вбік емоції і помислимо раціонально. В такому випадку констатуємо, що за всіх 28 років епохи Незалежності різними поколіннями політиків, фінансистів, господарників, інших фахівців в цю будівлю було вкладено, а додам і від себе – вбухано – стільки фінансів, ресурсів, праці, що АПУ стала воістину «золотим» палацом.

Уявімо тільки один аспект функціонування цієї будівлі – зв’язок.

Як колишній політичний помічник голови Державного комітету України з питань зв’язку та інформатизації, я певним чином уявляю собі всю цю суперскладну та надзвичайно вартісну систему зв’язку та інформатизації АПУ, та й то тільки в загальних рисах.

Бо всі тонкощі знають тільки керівники системи спецзв’язку.

Почну з простого.

У всі, без винятку, декілька сотень кабінетів та робочих місць АПУ проведено міський зв’язок і у кожного працівника на столі свій апарат з окремим номером телефону – це аксіома.

Якщо хтось із читачів думає, що у цьому нема нічого дивного, що так само телефонізовано всі державні структури України, зокрема, в областях і районах, то глибоко помиляються.

Навіть у столиці я бував у багатьох державних установах і бачив, що в більшості відділів був один телефон на весь відділ. А у відділі працювало декілька службовців.

А тут окремий міський телефонний номер на кожного працівника АПУ. На кожного! Загалом, це більш, ніж півтисячі міських телефонних номерів.

Title 
 Поки що ОПУ міститься в АПУ

Майже в усі кабінети і на майже кожний стіл кожного державного службовця АПУ проведена захищена лінія так званої «десятки» – тобто лінія закритого зв’язку, про який широкій громадськості нічого невідомо, і по якому можна зателефонувати всім високопосадовцям достатньо серйозного рівня в столиці, оминаючи міський зв’язок.

А це також не одна сотня номерів і, відповідно, інфраструктури, проводів тощо.

У всі начальницькі кабінети АПУ проведена й лінія так званої «сотки» – ще більш закритого зв’язку, по якому напряму можна зателефонувати майже всім високопосадовцям країни у столиці, включно з міністрами, головою міста, вищими вояками та правоохоронцями столиці, багато з яких власноруч беруть слухавку «сотки».

Адже дзвінок по «сотці» означає, що тобі телефонує людина з високих рангів державної служби. Так ось в АПУ «соток» теж вистачає. А це – окрема секретна високозахищена лінія спеціального зв’язку, і нею пронизана вся будівля АПУ.

У деяких найбільш поважних кабінетах АПУ проведена лінія ще більш престижного так званого ВЧ-зв’язку, по якому напряму можна зателефонувати будь-якому високопосадовцеві і в столиці, і поза столицею – представникам керівництва країни, глав обласних і міських адміністрацій, воякам та правоохоронцям з найбільшими в області погонами та найвищими посадами –на кшталт спецслужб, начальників обласних управлінь поліції, внутрішніх військ, надзвичайних ситуацій, командирів військових частин, тощо, керівників об’єктів стратегічного характеру по всій країні – типу великих заводів, електростанцій, атомних об’єктів тощо.

Title 
 В. Зеленський може обійтися і без «сотки»
та ВЧ – вистачає мобільника

Свого часу мав нагоду ознайомитись та користуватися таким зв’язком.

У часи моєї праці як держслужбовця у Держкомзв’язку, Кабміні і Верховній Раді України на моєму столі була «десятка», а на столі шефа – «сотка» і ВЧ – і я знаю зі свого досвіду, наскільки швидко й ефективно вирішувалися питання будь-якої складності, якщо ти вирішував їх, користуючись цими телефонами.

Звичайно, по «сотці» і ВЧ я міг телефонувати тільки з дозволу шефа або за його прямим завданням, але і «десятки» на моєму столі вистачало для вирішення практично всіх питань без зайвих бюрократичних перепон.

І скрізь в будівлі АПУ поставлені системи захисту від несанкціонованого втручання, прослухування ззовні і т. п.

Подібно і система комп’ютеризації АПУ є розвиненою, високовартісною й охоплює увесь апарат АПУ. Не кажучи вже про так звану ситуаційну кімнату в АПУ та інші центри обробки інформації стратегічного характеру.

А бомбосховище, система підземних комунікацій та життєзабезпечення будівлі АПУ на випадок, не дай Бог, якоїсь лихої необхідності? Ми навіть не можемо це описати й уявити, оскільки це – об’єкт найвищого рівня секретності.

Ми не можемо поки що уявити, як, в які терміни, якими зусиллями буде перенесено усе це в інше місце – в будівлю Українського дому.

А тепер, шановні читачі, скажіть, будь ласка, як були сприйняті слова В. Зеленського про те, що його тисне перебування в АПУ, що його тут нудить, йому некомфортно, що йому не подобається ні свій кабінет, ні інші приміщення, коридори, зали АПУ?

Емоція? А чи має право глава держави емоціями заміняти розум, здоровий глузд, раціональність? Все просто: не лізь туди, де тобі некомфортно.

Не приймай рішень значної фінансової ваги на основі своїх відчуттів.

Як сприйняли ці дивні, як для глави держави, слова усі ті політики, чиновники, фахівці, котрі знають і розуміють, як саме технологічно вибудовувалась АПУ в усіх аспектах, наскільки це складна система, наскільки дорого і тяжко за минулі роки вона коштувала бюджету і наскільки вона є необхідною в сучасній системі керування державою?

Якщо скажу, що всі вони були в шоку, то ніскільки не перебільшу.

В тій чи іншій формі ними між собою і публічно висловлювалися, приблизно, ось такі думки: «Куди ти поліз, хлопче? Що ти таке, перепрошую, верзеш?

Тебе нудить від того, що ти посів головну посаду в країні і зайшов у головний кабінет країни? Так чого ти балотувався? Ти хоч трохи уявляв, що тебе чекає в разі перемоги?

Сидів би в своєму «Кварталі», розважав би публіку. Не сміши людей!»

Для об’єктивності скажу, що звучали й інші судження.

Були й такі, що охоче підтримали ідею переїзду, говорячи про «важкий спадок» і дух комуністичного та олігархічного минулого, яким, нібито, просякнута будівля АПУ.

І що правильно робить Зеленський, бажаючи переїхати в інше місце.

Люди подібного рівня обізнаності зовсім не задумувалися, які сотні мільйонів та навіть мільярди гривень коштуватиме облаштування нового політичного штабу країни в усій його багатоаспектності і надзвичайній складності.

Як уявляється новій владі нове місце перебування?

А може, я перебільшую?

Може, новообрана влада навіть не уявляє, що робити з тими технічними та функціональними можливостями, які містить у собі будівля та структура АПУ, як їх використовувати?

А тому і не планує переносити в нове місце багато чого зі старої будівлі АПУ? Зокрема, все те технічне начиння, яке коштує, напевне, мільярди гривень і складає потужну інфраструктуру АПУ?

Ось як розкриває, згідно з інформацією НВ, своє уявлення про деякі деталі нового політичного штабу країни архітектор Іван Юнаков.

До речі, він є сином відомого архітектора Сергія Юнакова та посідав прохідне 64-е місце у виборчому списку партії В. Зеленського «Слуга народу». Отже, станом на сьогодні Іван Сергійович Юнаков є народним депутатом України.

Повідомляється, що реконструкція будівлі Українського дому буде проведена архітектурним бюро 33BY, яке чи то очолюване, чи то належить нардепові І. Юнакову.

А ось чим тішить Іван Юнаков для початку: «Через усю будівлю Українського дому буде рости дерево, повітря влітку охолодить фонтан, а воду нагріє сонце».

Та-а-а-к. Зрозуміло. Дитячий садок, їй Богу!

Дуже добре, що воду фонтана в головному політичному штабі країни будуть охолоджувати і нагрівати – сподіваюсь, не одночасно?

Пам’ятаючи, що в Українському домі на першому поверсі є широкий майданчик, на якому проводяться різного роду симпозіуми, засідання, книжкові та інші виставки, уявляю, про яку локацію розповідає архітектор-нардеп.

Треба розуміти, що саме там буде вкоріненим дерево, а заодно і значно звужено, а то й знищено майданчик для засідань та акцій.

Архітектор Іван Юнаков нас заспокоїв, сказавши, що вже 15 разів зустрічався з президентом В. Зеленським і обговорював з ним план реконструкції Українського дому, а його група розробляє вже четвертий варіант цього проекту.

Хоч одне добре – ще один колектив ще одного нардепа забезпечений роботою.

Все як при Петрові Порошенку, як при «Сім’ї» Януковича, як при «любих друзях» Ющенка, як при команді Л. Кучми: свої отримали колосальне замовлення і радо готуються його реалізувати. Можна собі уявити, наскільки розростеться бюро нардепа-архітектора під час виконання цього гігантського замовлення!

Ну і, звичайно, не можемо уявити, щоб з такого жирного замовлення бюро Юнакова платило комусь якісь «відкати» – як це було прийнято раніше. Напевно ж, усі зароблені кошти підуть архітекторам та підрядникам і зі всіх сум буде сплачено податки?

Життя покаже.

Але поки що бачимо традиційну схему: багатомільйонне (мільярдне?) замовлення від В. Зеленського отримав член команди В. Зеленського.

Ну чим не Жванія при Ющенкові, Юра Єнакієвський при Януковичу чи Ігор Кононенко при Порошенкові? Вони працювали саме за такою схемою.

То за що ж критикував минулу владу новообраний президент?

Та за те саме – що навколо першої особи всі свої і своїм по черзі даються дуже вигідні комерційні замовлення. То що, ліва рука не знає, що робить права?

І ще одне виникає крамольне питання: чи не архітектори, котрі отримали жирне замовлення на реконструкцію Українського дому, були тими, що переконали свого часу В. Зеленського покинути давно реконструйовану будівлю АПУ, з якої вже нічого не витиснеш, та перебратися в абсолютно непристосований Український дім, який ще переробляти і переробляти?!

Адже, крім дерева, яке повинно зростати з центра будівлі і до даху, в Українському домі планують ще побудувати спортзал, кафе, підземне паркування на 134 паркомісця, три заїзди туди з різних вулиць, кабінети на 500 осіб зі скляними стінами, окремо кабінет президента зі всією інфраструктурою і броньованим вікном з видом на Європейську площу.

До речі, в будівлі АПУ спортзал є. Будувати його не треба.

То чому треба покинути побудоване і знову будувати на новому місці? Що, не тим духом у тому спортзалі тхне?

Ви думали – це все? Ох, шановні читачі! Вузько мислимо. Нема у нас розмаху.

А ось у ініціаторів реконструкції Українського дому (хто вони поіменно?) є ще план радикально поміняти в цій будівлі систему опалення.

Правда, вона досі опалювалася, але так традиційно, що від цього вже когось знудило.

Тому геніально проектантами (хто автор ідеї конкретно?) заплановано, що «спеціальні установки будуть створювати лід, а потім розтоплювати його і пускати пар по трубах опалення, підігріваючи його електричними тенами».

Зрозуміло? Спочатку тратимо електроенергію на створення льоду, потім тратимо електроенергію на його розтоплення і розгін пари по трубах опалення.

Архітектори бюро нардепа І. Юнакова називають це «значною економією». Називають неймовірні цифри такої економії.

Ех, відстав я від сучасних технологій! Ніяк не можу второпати, як це подвійне використання електроенергії плавно переростає в «значну економію»?

Вибачте невігласа за таке питання.

Насмілюсь ще запитати – а що, не можна перетворювати воду в пару одразу, підігріваючи її тими самими електричними тенами і пропускаючи стадію льоду?

Чи, все-таки, спочатку воду перетворюємо на лід, потім лід перетворюємо на воду, потім воду перетворюємо на пару і вже потім гонимо пару трубами? «Економлячи» при цьому електроенергію?

Чи, може, планується підігрівати воду не старорежимною електроенергією, а атомними реакторами? А що, архітектори можуть і таке нововведення запропонувати.

Креативу ж немає меж? Розмах реконструкції ж без берегів?

Іще одне: нам повідомляють, що вхід в Український дім буде устатковано пропускними «рамками» безпеки, яких там донині ніколи не було і які, до речі, міцно стоять на вході в АПУ і сумлінно дзижчать, коли проносиш щось металеве, але чомусь, як і все інше в АПУ, не влаштовують новообрану владу. Може, не так сучасно дзижчать?

Розумію, що, за модними «концепціями», для того, щоб розрівняти майданчик, треба спочатку викопати в ньому яму, потім засипати її, насипати над нею горбик, а вже потім розрівняти майданчик, знісши горбик під нуль.

А одразу розрівнювати майданчик без копання-засипання нецікаво. Нудить. Треба по-новому.

Приблизно так, як планують деякі архітектори-бізнесмени перенести політичний штаб країни на нове місце та потім системно і всебічно «реконструювати» його.

Про гонорар не питаю. Некоректно заглядати в чужу кишеню.

Вартість переїзду

Проте, мушу зазначити, що не всі такі делікатні, як я.

Журналісти стривожено запитують – а скільки ж буде коштувати така гігантська реконструкція і звідки планується взяти такі неосяжні кошти?

Панове, а чого ми такі стривожені? Чого хвилюємось? А може, архітектурне бюро нардепа І. Юнакова буде робити всю цю супермасштабну реконструкцію безкоштовно?

А чого? Що тут неймовірного?

Попрацювати безкоштовно в порядку, так би мовити, сприяння новій владі в її гігантських планах вирощувати наскрізно високі дерева посеред холу, створювати, а потім розтоплювали лід, дедалі глибше вгризатися в надра історичної Володимирської гірки, на краю якої і стоїть Український дім?!

До речі, про надра.

Гірка, музей та ОПУ

Свого часу комуністична влада України, вислужуючись перед кремлівським керівництвом, вирішила побудувати в Києві гігантський музей В. Леніна. Здається, чи не до сторіччя з дня його народження?

В. Ленін в Києві зроду не був, нічим біографічно зі столицею України не пов’язаний.

Хіба що тим, що свого часу кинув на Київ орди Муравйова, котрі спочатку знищили Героїв Крут, а потім вчинили звірячу розправу над мешканцями окупованого Києва, передусім, українцями.

Так ось задумали комуністи України віддячити «вождю світового пролетаріату» і постановили звести йому гігантський музей в історичному серці Києва – біля Володимирської гірки.

Незважаючи на численні протести істориків, загалом, науковців, інтелігенції, більшовицькі будівничі відхопили таки тоді шмат Володимирської гірки і вгризлися в її край, що спускався до Хрещатика. Чим навіки спотворили історичний ландшафт гірки, де колись сидів у затінку дерев, а тепер стоїть у бронзі святий Володимир Хреститель.

Після розпаду СРСР у Незалежній Україні музей В. Леніна було ліквідовано, а приміщення перейменовано в Український дім, який став центральним залом столиці для всіляких культурно-мистецьких та громадсько-політичних акцій та подій.

І саме в цю будівлю планують переїхати президент В. Зеленський зі штабом.

Але і тут питання: якщо пана президента в АПУ тиснуть стіни колишнього ЦК КПУ, то чи не будуть тиснути стіни колишнього музею В. Леніна, коли туди перебереться ОПУ?

Чи все врятує стиль лофт, в якому мають намір оформити інтер’єри ОПУ в Українському домі майстри агентства архітектора-нардепа?

І, все ж таки, про вартість. Керівник ОПУ Андрій Богдан заявив, що не будуть брати гроші з держбюджету, бо у них є якась там цікава задумка: «Ми знайшли концепцію: ми ні копійки не будемо тратити з державного бюджету».

Може, й так. Дай Боже, щоб саме так і відбулося. Концепцію знайшли, тепер залишилося знайти гроші. Якщо не з бюджету, то звідки?

Як казав персонаж знаменитих книг «12 стільців» і «Золоте теля», невтомний шукач мільйонів, Остап Бендер: «Я знаю 400 способів порівняно чесного відбирання грошей».

Тепер це 400 концепцій?

Але попередній досвід усіляких вітчизняних реконструкцій, ремонтів, будівництв, вартість яких зростала по мірі здійснення в арифметичній, а то й в геометричній прогресії, робить нас скептиками: якщо кажуть, що задумане не буде коштувати державі нічого, значить, хлопи, затягуйте паски.

Бо, в підсумку, всім це обійдеться ой як недешево!

Указ про ОПУ

Однак, достатньо лірики, іронії та сатири. Перейдемо до сухої мови документів.

Указом президента України № 417/2019 «Питання забезпечення діяльності президента України» 20 червня 2019 року В. Зеленський постановив створити Офіс президента України.

Яким чином? Яким робом?

Відповідь в указі: «шляхом реорганізації та скорочення кількості працівників Адміністрації президента України».

Зверніть увагу – і тут виникає ключове слово на «ре»: У випадку Українського дому йдеться про реконструкцію, тут – про реорганізацію.

Якщо припустити, що реорганізація значить щось більше, ніж «скорочення кількості працівників Адміністрації президента України», то виникає питання – що?

Що саме означає термін «реорганізація АПУ»?

 Title
 Адміністрацію і владу загалом чистять
поверхово чи дійсно реорганізують?

Те, що ОПУ проголошується в Указі глави держави органом допоміжним?

Що основне завдання ОПУ – це «організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення президентом України визначених Конституцією України повноважень»?

Так це було і в АПУ.

Українська політична практика свідчить: важливо не те, що написано (в статуті, законі, навіть Конституції України). Важливо те, як це розуміється і реалізується на практиці.

Неконституційна АПУ при попередніх президентах на папері була органом допоміжним, а по факту стала органом, який контролював і управляв усіма конституційними органами, зокрема, Кабміном і значною мірою – Верховною Радою України.

Не кажучи вже про судову владу та й усе суспільство загалом.

Отже, будемо чекати кроків ОПУ, після яких складемо свою думку?

А поки що повернімося до документів.

Згідно з Указом президента В. Зеленського, Офіс президента України очолює керівник Офісу президента України.

І що? Раніше він називався глава АПУ. Різниця в чому?

Може, в тому, як кажуть злі язики, що Андрія Богдана, нібито, не можна було призначати главою АПУ, бо тоді він, начебто, підпадав під закон про люстрацію, де АПУ фігурує.

А ось ОПУ в законі про люстрацію не вказаний, бо цього Офісу тоді ще в природі не існувало як офіційної назви.

А це, не вгамовуються злі язики, означає, що як керівник ОПУ, Андрій Богдан під дію закону про люстрацію не підпадає, його цим указом президент вивів з-під удару, і тому А. Богдан може цей Офіс очолювати.

До речі, я не впевнений, що злі язики спираються на глибокий правовий аналіз цієї проблеми – чи дійсно Андрій Богдан не мав права обіймати посаду глави АПУ з огляду на закон про люстрацію.

На мій погляд, тут потрібен ретельний аналіз. Хоча що він дасть?

Андрій Богдан вже глава ОПУ і питання його легітимності закрите – він є легітимний очільник головного політичного штабу країни – ОПУ.

Поки що нам не пояснюють різницю понять глава АПУ і керівник ОПУ.

Добре. Почекаємо. А самі йдемо далі і дивимось структуру Офісу президента України.

Для початку – її верхівку.

В неї входять поки що небагато визначених осіб.

Перша п’ятірка така:

керівник Офісу президента України; перший заступник керівника Офісу президента України; керівник Апарату Офісу президента України; перший помічник президента України; прес-секретар президента України.

Указами президента України В. Зеленський персоналізував ці вакансії і постановив:

Призначити Богдана Андрія Йосиповича керівником Офісу президента України;

С. Трофімова – першим заступником керівника Офісу президента України;

Дніпрова Олексія Сергійовича – керівником Апарату Офісу президента України;

Шефіра Сергія Нахмановича – першим помічником президента України;

Мендель Юлію Володимирівну – прес-секретарем президента України;

У верхівку входить і група поки що чисельно до кінця не визначених осіб: помічники президента; радники президента; уповноважені президента України; представники президента України. Скільки їх у кожній підгрупі? З часом з’ясуємо.

В Указі це не визначено, значить, все залежить від волі президента та пропозицій керівника ОПУ (в даному випадку – Андрія Богдана).

Прописані в Указі і ще дві оргструктури: Кабінет президента України; Кабінет керівника Офісу президента України; по суті, це дві патронатні служби – Володимира Зеленського та Андрія Богдана.

Але ж, згідно з новою концепцією, увесь ОПУ є тепер великою патронатною службою, бо не буде керувати країною, як то було в попередніх АПУ від Кравчука до Порошенка, а буде допомагати тільки особисто президентові В. Зеленському?

Це так чи ні? Чекаємо пояснень.

А далі структура ОПУ доволі знайома, тільки організаційні підрозділи АПУ на кшталт головних управлінь тепер названі директоратами.

Прямо скажу, до болі знайомий бюрократичний прийом – переназвати структуру і на цьому відрапортувати про оргреформу. Отже, в структурі ОПУ є і будуть:

директорат з питань правової політики;

директорат з питань зовнішньої політики;

директорат з питань національної безпеки та оборони;

директорат з питань юстиції та правоохоронної діяльності;

директорат з питань регіональної політики та децентралізації;

директорат з питань економічної політики;

директорат з питань внутрішньої та гуманітарної політики;

директорат з питань інформаційної політики;

департамент документального забезпечення;

департамент з питань Державного Протоколу та Церемоніалу;

департамент з питань громадянства, помилування, державних нагород;

департамент з питань звернень громадян;

департамент доступу до публічної інформації;

департамент управління персоналом;

департамент інформаційних технологій;

департамент забезпечення зв’язків із Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України;

департамент забезпечення діяльності уповноважених, представників та роботи Офісу президента України;

режимно-секретний департамент.

Не сприйміть за занудство, але знову констатую: в чинній АПУ практично всі ці оргструктури є. Називаються тільки по-іншому – управліннями і тому подібними нудними назвами.

А директорат – це ж солідно?

Є ще один пункт Указу, який примусив мене згадати закони шаріату.

Пункт такий: «Перший помічник президента України, помічник президента України, радники президента України призначаються на посади та звільняються з посад президентом України, який безпосередньо координує їхню діяльність».

Дивно, що юрист А. Богдан пропустив таку важливу деталь: тут не вказано, яким чином президент звільняє – своїм Указом, наказом, розпорядженням, чи усно, вказавши на двері: «Геть!», подібно до того, як мусульманин усно розлучається з дружиною, тричі сказавши.

Здається, дрібниця, але досвідчені держслужбовці знають, що це є привід оскаржити своє звільнення, як таке, що відбулося не відповідно до Закону.

Хто реорганізатор?

Дуже важливе питання.

Хто той втаємничений у всі тонкощі роботи головного штабу країни і одночасно – в усі задуми нової влади?

Хто той, у кому нова влада впевнена: він не помилиться і реорганізує в струнку оргсистему той туманний образ ОПУ, який є в головах ініціаторів.

Title 
 Президент В. Зеленський та керівництво ОПУ
на чолі з А. Богданом ласують кавою зі шаурмою
на автозаправці. Популізм чи новий дух
античиновництва?


Кому довірено зв’язати дві ниточки? Поєднати те, що було, з тим, що хоче і уявляє собі нова влада? Це ж повинен бути в одній особі орговик, але прогресивний; реформатор, але з опорою на реальну практику здійснення тієї системи функцій, яка візьме найкраще в АПУ і розів’є його до формату омріяного ОПУ.

Скажете, фантазую? Не буває такого ідеального майстра реорганізацій поганого в хороше, а хорошого у ще краще? Але, може, буває – як виняток?

Така особа в Указі президента названа: «Утворити комісію з реорганізації Адміністрації президента України (далі – комісія з реорганізації), визначивши головою цієї комісії заступника керівника Апарату Адміністрації президента України – керівника Головного департаменту документального забезпечення Стасенка Ігоря Вікторовича».

Прочитавши це в Указі, я надовго задумався.

З одного боку, цей чиновник здався мені недостатньо масштабним для того, щоб уявляти собі роботу колишнього АПУ в усіх тонкощах, зокрема, і секретних та надсекретних.

А якщо не уявляє, то чи реорганізує АПУ, як то треба новій владі?

З іншого боку, нова влада взагалі не уявляє собі, як працює державна машина, зокрема, АПУ. Тому і не зможе сказати Стасенкові: «Пане Ігорю, ви тут щось недореорганізували. Щось пропустили». Вона має з’їсти те, що їй дадуть.

А з третього боку, згадав я свого доброго товариша молодих років, який уже доволі давно очолює аналогічний департамент у Кабміні. Так ось у розмовах з ним я не раз пересвідчувався, що він досконало знає й уявляє собі весь механізм роботи апарату Кабміну.

І якби йому це доручили, думаю, впорався б і реорганізував роботу апарату Кабміну – як це зробила б ще низка ключових його колег.

Тож, у підсумку, я згодився з тим, що призначений головним реорганізатором Ігор Стасенко зробить усе, щоб перевести АПУ в режим роботи ОПУ.

Є тільки одна небезпека. Поясню її анекдотом.

До чоловіка, що працював на секретному заводі, звернувся його сусід: «Слухай, а що виробляє ваш завод?» – Той не розгубився і таємниці не виказав: «Робимо дитячі візочки».

Зрадів сусід: «У мене якраз дитина народилася, принеси мені зі свого заводу запчастин, а я вже сам складу з них візочок».

Приніс чоловік сусідові мішечок запчастин. Через кілька днів приходить розгублений сусід: «Може, я щось не так роблю? Як не складаю, все одно автомат виходить».

Ось і в мене є побоювання.

Якщо роботу з реорганізації АПУ в ОПУ будуть проводити досвідчені бюрократи, що роками варилися в соку АПУ і всотали дух цього командно-адміністративного центру керування державою, то як би вони не намагалися вибудувати новий за духом, стилем і функціями ОПУ – вийде, як у того сусіда – «автомат»?

Чи, все-таки, ці побоювання марні і все у реорганізаторів вийде?

Побажаймо їм успіху. Прискіпливо слідкуймо за їхніми словами та діями. І доброзичливо критикуймо. Бо на те і щука, щоб карась не дрімав.

Що Україна дала своїй діаспорі?

Як і чому президент Киргизстану експрезидента «з’їв»

Росія проти всіх#2019-37 (09/11/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com