rss
11/18/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ «Відчепіться від нас», або Як будується Незалежність

Ось уже 5 років минуло з того часу, коли переважна більшість українців чітко і недвозначно зрозуміла, для чого потрібна Незалежність. Однак ціла країна вперто не розуміє найважливішого: єдина можлива основа справжньої Незалежності – міцна економіка. Це стосується як окремої людини – так і цілої країни.

На практиці насправді до цього рано чи пізно доходять власною головою підлітки, котрі всерйоз вирішили відліпитися від батьків. Хочеш бути незалежним – готуйся затягнути пояс і працювати. Не можна стати незалежним, беручи чужі гроші, – так само, як і не станеш незалежним, не цінуючи свій час і натхнення, розкидаючи їх абикуди і закопуючи в землю. Справжня Незалежність – річ дорога. Але залежність від когось – у сто разів дорожче обійдеться, навіть якщо той хтось є найпрекраснішою людиною.

 

У випадку країни ціна залежності зростає у геометричній прогресії – аж до ціни існування залежної країни,а іноді – і до фізичного знищення всіх її мешканців.

Якщо дивитися глобально, то свого часу саме бажання стати незалежними змушувало представників Homo sapiens відселятися від родичів – і йти досліджувати навіть найбільш неродючі та непривітні землі. Або ж найбільш родючі – і відбиватися від численних претендентів на те, аби якщо не загарбати цю територію, то хоча б по ній пройтися армійськими чоботами. Під таким кутом зору помітно, що предки українців не вирізнялися скромністю, але вирізнялися відчайдушністю – і таким прагненням до Незалежності, яке дозволяло обробити і втримати добрячий шмат дуже гарних земель.

Людина, котра пізнала смак незалежності, вміння жити на свій розсуд, зовсім інакше сприймає світ. Для неї найтяжча робота є цілком прийнятною – якщо вона допомагає цю незалежність зберегти. Більше того – в неї завжди є бажання, натхнення і запас шила... зрозуміло де :), достатні для того, аби шукати ліпшу роботу і підвищувати свою кваліфікацію – саме для того, щоб зберегти свою незалежність.

У США є нецензурний, але дуже влучний термін «f*** you money» (FYM) з цілком цензурним поясненням – це та сума грошей, котра дозволяє людині всіх послати подалі і жити так, як їй заманеться. Точніше – той бізнес, котрий може працювати без участі власника, при цьому видаючи тому власнику таку суму грошей, котра дозволяє безтурботно плювати в стелю до самісінької смерті.

Однак дивні американці в багатьох випадках після того, коли заробляють необхідну суму, йдуть… далі працювати. Але працюють вже там, де їм подобається, і або змінюють сферу роботи на більш привабливу, або ж працюють і далі в тій самій сфері, однак вже мають можливість диктувати умови, або ж відкривати свій бізнес, і провадити його так, як заманеться їм, а не керівництву. Ну і, відповідно, за успіх чи поразку своїх ідей відповідають вже вони самі – а не керівництво…

В Україні нема того нецензурного терміну, але, як то не дивно, цвіте і пахне того терміну нецензурне трактування.

FYM в українському варіанті – це накрасти чимпобільше грошей, завести собі впливових друзів, і байдикувати так, аби земля горіла під ногами, запльовуючи не тільки свою стелю, а й добрячий шмат країни. Ну і паралельно поглядаючи, щоб бізнес сам працював, і щоб його не вкрали конкуренти, у яких FYM більше. Коротко кажучи, FYM в українському варіанті – це здобута за допомогою махінацій сума, котра дозволяє власнику відкупитися від будь-якого суду – і постійно влізати в конфлікти, знаючи, що ніц йому за те не буде.

Глобальність цього лиха призводить до того, що вже найпрогресивніші інтелігенти починають пропонувати країні цілу національну ідею з двох слів: не вкради!

На вкрадених грошах – як і на чужих – незалежність не збудуєш.

Те, що це не є незалежність, українські власники FYM починають розуміти тільки тоді, коли від активного байдикування відмовляє печінка, або ж з’ясовується, що із законами фізики домовитися нереально, особливо коли летиш в дерево зі швидкістю 200 км/год.

Протилежна сторона того ж явища – коли людина вважає, що не треба їй ніяких грошей, вона собі тихенько якось проживе, головне – не влізати в конфлікти з тим, у кого FYM є, і їх багато.

Донедавна вся ця система була доволі життєздатною – і дозволяла одним багатіти, користуючись залишками ще радянських фабрик і заводів, при цьому не особливо перейматися модернізацією бізнесу – та й країни загалом. А іншим давала залежне, хоч і бідне, але «стабільне» життя.

Та й сама країна як така цьому сприяла.

Всі знають, що Україна – то є країна величезних багатств, зокрема, і підземних. Можливо, саме тому її і ніяк остаточно розікрасти не можуть, хоча не надто свідомі громадяни й докладають до цього неабияких зусиль. Настільки сильно докладають, що свідомим громадянам ще трохи – і доведеться бити у всі дзвони для того, щоб благословенні надра (а точніше – їх розпиляні та розпомповані залишки) не стали нашим прокляттям…

Родовища бурштину вже перетворили чималий шмат України на доволі сумне видовище.

Шахти Донеччини та Луганщини ось-ось перетворять ту випалену вій­ною місцевість на зону тяжкого екологічного лиха.

Обдерті і перерубані Карпати регулярно зносять повенями все, що трапляється на шляху.

Про рівень забруднення України пластиком взагалі навіть подумати тяжко – за якихось кілька десятиліть користування цим благом цивілізації ми вмудрилися засмітити ним навіть найвіддаленіші закутки дикої природи. Про наслідки того явища для здоров’я громадян навіть говорити не хочеться – не те що думати…

А ще ж пестициди, котрі от-от винищать не тільки бджіл, а й шанувальників меду, та й шанувальників овочів та фруктів з пестицидами – теж…

З огляду на всі ці фактори, навіть не беручи до уваги війну, – вже би українцям час задумуватися про колонізацію Марса, а то й Сатурна, щоб було де бурячки посадити.

Але, як то не дивно і як то не сумно, але про колонізацію Марса думають непосидючі американці, котрім і на Землі доволі незле.

А українці натомість намагаються зруйнувати залишки своєї науки – добре, що науковці в Україні теж вперті, і навіть на марсіаноподібному голому українському державно-фінансовому ґрунті якось вмудряються виживати.

І вся би ця система ще б існувала та й існувала, якби не війна.

Але – не з нашим щастям.

Останні перемовини на найвищому геополітичному рівні для України доволі невтішні. Макрон обізвав Росію «глибоко європейською державою», ходять чутки про повернення до «Великої вісімки»…

Можливо, що вітер і зміниться, але наразі виглядає на те, що збудувати незалежність на чужій допомозі таки не вийде. Допомагати люблять сильним і впертим – точніше, впертим, котрі стали сильними.

А сильними ми можемо стати тільки в одному випадку – якщо затягнемо паски, і візьмемося працювати та захищати державні (читай – нами ж зароблені) гроші від тих, кому здається, що ті гроші погано лежать.

І то робити це потрібно не менш затято, ніж ми захищали цю землю у 2014 – 2015 роках. А захищали тоді вперто і масово – як би політики не хтіли собі приписати ці досягнення, але тоді грошима і силами скидалася і вся Україна, і вся українська діаспора по всьому світові. І тільки всі разом ми вистояли.

Тепер треба братися і за інший фронт. І на цьому внутрішньому фронті боротися потрібно так само затято.

Україна – надзвичайно багата країна з унікальними землями, унікальними надрами, природою і людьми. Але всім цим добром треба вміло розпорядитися.

До цього часу всіма багатствами розпоряджалися люди, котрі прагнули собі швидко, дешево і сердито накрасти FYM, аби плювати в стелю.

Плювати в стелю таки не вийде. Жодні FYM окремо взятого олігарха від Росії його не врятують – спитайте Януковича чи Азарова, як їм там в стелю плюється. Або в Ахметова – як там його «Донбас-Арена», як процвітання донецького бізнесу, чи дуже йому його статки допомогли?

Замирити Росію не змогли ні Мінські перемовини, ні Меркель з Макроном, ні вся світова спільнота, разом узята. Трохи стримати на деякий час змогли – але тільки на деякий час, росіяни навіть не збираються звертати з обраного шляху.

Для того, щоб отримати реальну Незалежність – і щоб Росія від нас відчепилася, мусимо не тільки заробити і зібрати і всією країною, і всією світовою українською діаспорою FYM, а й грамотно цією сумою розпорядитися.

Щоб вистачило і на військо, і на економіку, і на подорож до Марса, у випадку, якщо росіяни таки зроблять з усієї півкулі суцільну зону екологічного лиха. Експерти різного рівня у світі ламають собі мозок над питанням, що там в тій Росії нещодавно вибухнуло, висновки різні, однак майже всі – песимістичні. Якщо росіяни таки зберуться робити ядерні реактори на плутонії, то ще кілька вибухів – і та земля стане непридатною на кілька тисяч років… На жаль, за того рівня технологічної і гуманітарної кризи, який в них спостерігається, такого варіанту вже не можна заперечувати…

Ну а ми ж наразі ж маємо зрозуміти, що Незалежність нам видано авансом, і за неї потрібно платити. І грошима теж.

Звісно, можна сказати, що грошей нема – і піти в солому спати, як то і рекомендує український фольклор.

Але можна подивитися, як ті гроші заробити – що, загалом, українцям доволі незле вдається, і,що ще важливіше – як припильнувати, щоб ті гроші не розікрали.

Оголосити «Не вкради!» новою національною ідеєю.

Популяризувати Сковороду і Шептицького.

Пояснювати дітям з пелюшок, що сродна праця – це добре. Самодисциплінованість – добре. Красти – зле.

Шанувати героїв.

Коли ми святкували Незалежність, вони за нас горіли у вогні у буквальному сенсі тих слів.

Вся країна має знати, що серпень – це не тільки місяць найурочистіших державних свят, це ще й місяць Іловайська.

Місяць трагедії, котра сталася через жорстокість одних, наївність інших і злочинну недбалість ще інших. Загалом – через те, що перші і треті думали і думають, що мають достатньо грошей і влади, аби їм це зійшло з рук.

Україна повинна вибудувати собі і справжню Незалежність, і гроші та владу у кількості, достатній для того, аби і вбивці, і ті, котрі просто продемонстрували злочинну недбалість, були покарані.

Справжня Незалежність – це ще й тоді, коли вас не наважуються зачепити. Коли у вас достатньо грошей і сили, щоб дати відсіч. І ця Незалежність не падає з неба – її заробляють наполегливою працею, іноді – тяжкою, іноді – навіть дуже тяжкою.

Незалежність – дуже дорога річ.

Але залежність – у мільйони разів дорожча.

Ми вже це перевірили на власному 300-річному досвіді.

Гіркому досвіді – але його має бути достатньо для того, щоб цінувати ту Незалежність, котра є, і братися за роботу – аби пишатися тією Незалежністю, котра в нас буде.

З Днем Незалежності, шановні!

Слава Україні!

Героям слава!

«Тупа вівця», «гострі барани» і нова стилістика спілкування

Ох, важка ти, шапко Мономаха

Ефект Дзідзя#2019-42 (10/16/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com