rss
09/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Що Україна дала своїй діаспорі?

Про інший бік цього питання не доводилось багато думати, зокрема, спочатку, хоча впродовж останніх років це питання стало предметом трохи глибшого аналізу, тому що час минув, тоді, коли до зовсім молодої і порівняно бідної, навіть обдертої держави, якось соромно було мати претензії, то сьогодні, одначе, не так у площині претензій, хоч і ці можуть бути слушними щодо влади, час, мабуть, бодай, належно оцінити цю вагому подію з точки зору діаспорянина.

 

Тим більше, що президент Зеленський у своїй промові при інавгурації нарахував усіх українців у світі близько 65 мільйонів, і хоча сама цифра, може, трохи перебільшена, то незаперечним є той факт, чи буде нас 50 мільйонів, чи 65 мільйонів – це досить велика родина. При цьому треба, мабуть, пояснити, що тут йдеться не так про матеріальну допомогу, хоча стосовно діаспорян, які проживають у бідних умовах, зокрема, у сусідніх з Україною державах, така допомога не зашкодила б. Багато держав, наприклад, Польща діють дуже активно у цьому плані. Україна, як держава чи її влада, здебільшого, допомагає тільки освітніми підручниками, наданням можливостей користування дипломатичними місіями тощо. Для західної діаспори влада придумала прийняття, ордени, тощо.

Одначе, при цій дискусії треба зосередитися на чомусь глибшому, не так на тому, що дала влада України українській діаспорі, як, взагалі, на тому, що Україна та її народ дав свої діаспорі. Відповідь – дуже багато. Для мене особисто незалежна Україна зробила моє життя зовсім інакшим та значно кращим. Одначе, не пишу тільки про себе і хотів би сконцентруватися на загальних проблемах, а не керуватися тільки особистими інтересами.

Сама подія проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року принесла довгоочікуване, але непередбачуване духовне піднесення для кожного свідомого українця. Напевно, цю подію пам’ятає кожний свідомий українець, тобто, пам’ятає, де його застала новина про проголошення, а також, як він чи вона відзначили цю подію. Українська людина була захоплена не тільки емоціями, але і раціональним усвідомленням того, що бути українцем у світовій політиці і на світовій географічній карті – це дуже реальний стан як з фізичним, так і духовним сенсом. Разом з цим, для багатьох вперше мабуть, виринула можливість фізично запізнати цю землю своїх батьків чи дідів. Для багатьох саме існування такої можливості просто торкнутися тієї «святої землі» зовсім змінило життя.

Не менш важливим було відкриття кордонів і з протилежного боку. Родини, які півсторіччя не бачились, могли знову зустрітися або і вперше побачити своїх дітей і внуків. Також була нагода запізнати зовсім нових друзів, зовсім не родичів.

Явище так званої четвертої хвилі, яке інколи критично, а то і негативно оцінюється з точки зору зменшення населення України і втрати людського капіталу, має також багато позитивів. Четверта хвиля заповнила порожні місця діаспори. Прибули високоосвічені люди, правда, з різною ментальністю, включно з радянською і малоросійською, але в основі – українці. Це, зокрема, було відчутним у нашому українському освітньому та культурному житті.

Для самої України не можна не відзначити, що ці «заробітчани» стали ще одним поважним джерелом розвитку економіки України. Вони приїхали «заробляти», щоби допомагати своїм родинам вдома. Хоча, здебільшого, із закінченою вищою освітою заробітчани виконували і виконують різну роботу, професійна тільки інколи траплялася, треба було дуже часто просто фізично працювати не за фахом чи освітою. Це – нічого нового. Мій батько, котрий приїхав до США у 1951 році з освітою юриста, отримав першу роботу вантажника мішків з цукром, а згодом, склавши трохи капіталу, став підприємцем. Проживши в США, він ніколи не працював юристом, хіба при виконанні громадських обов’язків. Але і цього вистачало.

Сьогоднішні новоприбулі – це вчителі, музиканти, поети, редактори, а також контрактори, електрики, сантехніки й опікуни наших людей похилого віку. Що би ми робили без них? У кожному випадку ці новоприбулі стали активною частиною нашої громади, нашої економіки і виповнили наші церкви і народні будинки. Українська діаспора може тільки дякувати Богові і долі, що наші лави поповнилися і скріпилися новим висококваліфікованим і порядним працьовитим приростом.

Сама Україна, мимо всіх негараздів, показала не тільки нормальний розвиток молодої держави, але і, здавалося б, під пильним оком ворогів, зокрема, росіян, стала об’єктом душевного захоплення та, бодай, зацікавлення кожного свідомого українця. Кілька років тому моя мати, проживши 99 років, одного дня, перед відходом у вічність, коли я востаннє бачив її живою, поставила мені три запитання, між ними – що там, в Україні? Багато з нас зранку прокидаються з тим самим запитанням на думці.

Тобто, що дала Україна своїй діаспорі? Вона змінила наше життя. Ми живемо не тільки буденними власними побутовими справами, але думкою постійно линемо за океан. Ми запізнали нових друзів, маємо нових співробітників, навіть, здається, розмовляємо частіше українською і частину свого життя перебуваємо на землі не тільки наших батьків, але і рідній нашій також. Світ для нас, здається, став меншим та більше рідним. Завдяки незалежності, а може також і трохи Інтернету, ми стали душевно близькою великою українською національною родиною.

Многая літа, Україно та українці!

Офіс президента України – політичний штаб чи неполітична контора?

Як і чому президент Киргизстану експрезидента «з’їв»

Росія проти всіх#2019-37 (09/11/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com