У зоні північно-східних Карпат з доісторичних часів збереглася велика кількість скельних святилищ, які є унікальними культовими пам'ятками стародавнього населення краю. В результаті проведення впродовж останніх років розвідкових досліджень у Чернівецькій, Івано-Франківській та Львівській областях вдалось локалізувати десятки стародавніх культових пам'яток.

Закінчення.
Початок - в #30/2019

 

- Чи маємо збережені письмові згадки про Бубнище?

Сходинки до жертовника

- Бубнище, на жаль, не відзначається наявністю писемних історичних джерел. Однак, у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника зосереджені матеріали, пов'язані з діяльністю відомого галицького археолога і краєзнавця Антонія Шнайдера, вдалося виявити документи, які свідчать про те, що село Бубнище в ХVІІ ст. мало назву Сокіл, Соколове. Думаю, що це не випадково, адже близько 10 гірських скельних святилищ так чи інакше пов'язані з назвою «сокіл». На багатьох з них витесані на скелі зображення сокола. У більшості випадків на скельних храмах є скульптурні чи рельєфні зображення птахів, зокрема, соколів. Птахи виступали важливим елементом міфо-релігійної традиції переважної більшості народів світу. Відомо, що найдавніших богів зображали у вигляді птахів, тварин, плазунів. Космогонічний характер стародавнього образу птаха пов'язаний з ідеєю яйця, небесного нареченого, неба, Сонця, Місяця. У стилізованому вигляді цей образ зустрічається в буго-дністровській і трипільській археологічних культурах.

У фонді А. Шнайдера Львівської національної наукової бібліотеки виявлено також свідчення того, що скельно-печерний комплекс мав назву Городище - «рисунки на скалах і печери на Городищу», що вказує на існування тут стародавнього городища.

- Чи у Бубнищі проводились розкопки?

- Повноформатних розкопок ще не було - вони тільки почалися. Місцевий краєзнавець і екскурсовод Олесь Тимків за останні 10 років створив своєрідний музей Бубнищанської пам'ятки на основі збору підйомного матеріалу, виявленого після проливних дощів. Крем'яні артефакти представлені 14-ма предметами. Чотири з них зараховано до уламків та відходів. Два предмети - до відщепів, два завершення ножів з ретушшю, а також пластина-вкладиш, вироби з ретушшю, що нагадують складову частину кресала. Такі предмети могли використовуватись у мезоліті-неоліті та енеоліті (трипільський період). Серед виявлених знахідок - середньовічна кераміка ХІІІ-ХVІІІ ст, вироби зі скла ХVІІ-ХІХ ст.

	Наскельне зображення птаха

- Цікавими є печери, викуті у скелі на головному майданчику.

- Ці печери характеризуються симетричними просторовими пропорціями, вертикальними стінами і прямим кутами, рівною поверхнею, покритою дрібною насічкою. Перша зліва печера розташована біля оборонного рову. Її розміри: 5.82 м довжини, 3.75 м ширини і 2.17 м висоти. Ліворуч і праворуч є пристінні лави довжиною 5.82 м, шириною 1.17-2 м, стіни і стеля печери покриті акуратно виконаною дрібною насічкою. Вхід до печери має в основі 1.22 м ширини, 1.86 м висоти, 1.8 м глибини. Перед печерою викуто нішу шириною 6.18 м, висотою 2,2 м, глибиною 1,5 м. Зверху над печерою вирізано ще одну нішу, яка має висоту 2,4 м, ширину 5,7 м, глибину понад 1 метр.

Верхню нішу від нижньої відділяє скельний карниз висотою 0.8 м. Зверху над нішами викуто велику ламану лінію у вигляді прямого кута. Права і ліва його ланки видовбані у вигляді подвійних рівчаків, верхні з яких були водовідводами.

За поширеною версією, кутова композиція була місцем прилягання даху двоповерхової будівлі до скелі. У зв'язку з цим З. Соколовський звернув увагу на те, що «жодних слідів будь-яких прибудов із фасаду, які б використовували ці заглиблення для упору конструкцій, немає, хоча в інших місцях комплексу такі сліди досить явно прослідковуються.

Якщо й справді припустити, що двоповерхова дерев'яна будівля середньовічного періоду примикала до скелі, то сенсу вирубувати в ній верхню нішу не було, оскільки вона в такому разі повністю закривалась, до того ж, на ній ніде не видно врубів для упорних конструкцій другого поверху. Крім того, місця прилягання ймовірної будівлі до скелі не є рівними, а заокругленими. Все це наводить на думку про те, що перед нами, найбільш вірогідно, є вирубана в скелі модель стародавньої двоповерхової культової споруди, храму. Верхня ніша, очевидно, була викута для проведення ритуальних обрядів, за якими спостерігали люди, що перебували на великому майдані, розташованому перед скельним комплексом. Загадкою залишається також призначення у печері пристінних кам'яних лав, які є поширеним атрибутом середньовічних скельних галицьких монастирів.

Скеля «Одинець»

У випадку Бубнища очевидним є факти, що печери були викуті в дохристиянський період для культових потреб, а пристінні лави могли використовуватись для розміщення сакральних предметів для ритуальних обрядодій. Є також версії деяких дослідників про те, що печера могла використовуватись середньовічними і новочасними монахами як християнський храм, на зразок печерних монастирів Середнього Подністров'я.

Наступні дві печери викуті на одній лінії. Над ними вирізано в скелі навіс. Печера зліва без дверей, має тільки три стінки. На відміну від попередніх, де досі не виявлено зображень, на лівій стінці третьої печери простежуються графічні контури змія, а перед ним - постать вершника на коні. Позаду вершника проглядається фігура антропоморфа. Вперше зображення цього змієборчого сюжету було сфотографовано американським дослідником Алексом Нікітіним, співробітником Valley State University (штат Мічиган, США), влітку 2006 року. Міфоритуальний печерний локус «битви зі змієм» міг використовуватися в процесі ініціації молодих воїнів. Його, очевидно, слід зараховувати до другого етапу функціонування святилища.

- У верхній частині скелі над першою печерою є великі зооморфні зображення. Вам щось відомо про них?

- На них ще у ХІХ ст. звернули увагу дослідники І. Вагилевич, Ю. Крашевський та А. Кіркор. Спираючись на досвід вивчення десятків скельних храмів Карпат, можемо стверджувати, що в Бубнищанському святилищі вирізьблено десятки великих і малих профільних зооморфних зображень. Дослідження в березні 2015 року дало змогу виявити скульптурну групу зооморфів - ведмедя і левиці, які дивляться на північ. Слід також пам'ятати про те, що основними ідентифікаторами виступають голови тварин.

- Викликає зацікавленість ущелина, яка розташована між першою і другою печерами і пролягає із заходу на схід...

- Попередні дослідники про неї згадували, однак приділяли їй мало уваги. За свідченням І. Вагилевича, він розкопав тут перепалені людські кістки. Очевидно, що ущелина - один із найстаріших природних об'єктів святилища. Вона існувала ще до появи викутих печер і, очевидно, відіграла особливу роль. Зверху над ущелиною є великий трикутний отвір. Сюди рідко потрапляє сонячне світло і то лише в день весняного й осіннього рівнодень, а також літнього сонцестояння промені сонця, що заходить, пронизують усю ущелину.

При вході до печери у лівій ніші на вертикальній стінці виявлено зображення левиці, поруч коня, далі - великий косораменний хрест. Наявність у Бубнищанському святилищі довгих темних печер-ущелин відповідає світовій сакральній міфологічній традиції, зокрема, тій частині, де йдеться про щоденне сходження божества неба-Сонця на заході в підземний потойбічний світ і його появу на сході.

	Зображення жаби

Карпатським храмам притаманний також тісний зв'язок з родовими печерами. У Бубнищі навколо верхнього отвору ущелини є пошкоджені часом зображення звірів - ведмедя, кози, кабана та інших, розраховані для сприйняття з відстані й гру світлотіней. Наскельне зображення печери і тварин, що вийшли з неї, виявлено в іншій Бубнищанській ущелині, яку в народі називають «Чистилище».

- Навколо Бубнищанського жертовника зображено голови тварин, зокрема, собаки, деякі ледь вгадуються.

- Очевидно, їх приносили в жертву. Серед них збереглося рельєфне зображення повернутої на схід людської голови із закритими очима й розрізом на шиї. На голові вирізьблено трикутники. Така концентрація жертовників є невипадковою, оскільки вони зосереджені біля унікального наскельного барельєфа Великої Богині-Діви, виявленого під час вивчення пам'ятки. Барельєф вирізьблено на вертикальній, з невеликим нахилом, скелі. Його висота 2,7 м, з масиву виокремлено округлу голову з довгим волоссям, що спадає на плечі. Вирізьблено очі, крапки на місці брів. Рот і ніс ледве вгадуються. Права рука зігнута в лікті із закликаючим жестом біля лона. Зображення ніг виконано в конусоподібному вигляді, як і в трипільських керамічних богинь. На грудях Богині є коло, всередині якого стилізована хрестоподібна ідеограма. Її тіло прикрашене сакральними геометричними знаками: на лобі й стегнах - ромби, на правому передпліччі - трикутник, на руці - браслет. Тіло Богині, очевидно, було помальовано фарбою. Барельєф Бубнищанської Діви  розташований у напрямі сходу Сонця в день весняного рівнодення. Богиня зображена на найвищих північно-східних скельних виступах, що вказує на її зв'язок з небом.

- Ви згадали про Велику Богиню. Ким вона була для наших далеких предків?

- Для українців-хліборобів наскрізним і всеохоплюючим прафеноменом релігійних вірувань був культ Великої Богині-Матері - божества, що перебувало на вершині духовного світу архаїчного суспільства. Численні археологічні матеріали епохи неоліту-енеоліту свідчать про те, що вона сприймалась як єдина Богиня, однак зображувалась у багатьох іпостасях - Богині-Матері, Богині-Діви, Богині-Птаха, Богині-Змії, Богині-Корови. У Бубнищанському пантеоні присутня Богиня-Птаха, Богиня-Жаба, Богиня-Левиця, Богиня-Корова.

Протягом тисячоліть до нас дійшли три основні найстародавніші типи жіночих божеств. Це - вагітна, яка є у Терношорі, на Косівщині, з дитиною, яка йде від палеоліту до наших днів, до Матері Божої. І третя богиня - Діва. Незважаючи на зміну релігійних систем і господарських укладів, неолітичні образи Богині-Діви, Богині-Матері не загубились у мороці тисячоліть, стали підґрунтям європейської культури, ввійшли в християнську іконографію. Образ Богородиці-Діви, Пречистої Діви Марії є особливо шанованим в українській духовній традиції як покровительки народу. Опредмеченим виявом цієї доісторичної традиції є давня Бубнищанська Богиня-Діва, яка в сучасному християнському дискурсі втілена у феномені Гошівської Богородиці-Діви, цариці Карпат.

- Коли, на вашу думку, міг зародитися культ Великої Богині?

- Ще в палеоліті. А досяг свого розвитку у неоліті, енеоліті поступово трансформуючись із богині неба в божество землі. Іконографія неолітичної Богині відтворена в керамічних жіночих фігурках, наскельних рельєфах та кам'яних скульптурах. Архетипними зображеннями є матір з дитиною на руках, вагітна жінка або ж діва з прикрасами на тілі.

- У міфоритуалістиці Бубнищанського храму згадується про найвищу скелю Одинець. Мабуть, вона мала особливе значення?

- Саме так. Барельєф Бубнищанської Діви спрямовано на найвищу сорокаметрову скелю Одинець, яка розташована за 120 метрів на схід від Основного масиву. Верхня частина скелі, що виступає на 12 метрів понад деревами, містить рельєфні й графічні композиції тварин і людей. На найвищій частині скелі, яка добре проглядається з боку барельєфа Діви й жертовників, є 4-метрове зображення птаха, ймовірно, півня, орієнтованого в напрямку сходу Сонця в день літнього сонцестояння, а також голова коня. Ліворуч розміщено інші графічні й рельєфні зображення, зокрема, Місяця в першій фазі, зооморфів. Скеля Одинець відігравала важливу роль у просторово-часовій планометрії храму. В день весняного рівнодення промені Сонця, що сходить з-за скелі Одинець, пронизують усю другу ущелину й освітлюють візирний камінь внутрішнього дворика, висунутий до його середини.

- Нижча південно-західна група скель Бубнищанського святилища утворює праве крило внутрішнього дворика. На його південній 15-метровій вертикальній стінці можна побачити зображення голови лева висотою 9,2 м. Це - найвиразніше зображення, яке чомусь майже ніхто не помічає...

Викута печера № 2 з трьома стінками

- Первісний вигляд зображення невідомий з огляду на те, що нижня частина рельєфу (4 м) виглядає стесаною, в ній зроблено вруби для дерев'яних прибудов пізніших часів. Верхня частина голови лева утворює коло. Ліве око зображено закритим, праве - відкритим. Символіка закритих-відкритих очей у світових міфологічних системах відігравала важливу роль. Вона може вказувати на стать, належність до Сонця чи Місяця, бути символом відродження або смерті.

Рельєф лева зауважено дослідниками і місцевим населенням ще в ХІХ ст., однак його міфоритуальне значення залишалось нез'ясованим. Наші дослідження показали, що розташування рельєфу саме в цьому місці не є випадковим, оскільки в день зимового сонцестояння з-за скелі, над головою лева, сходить Сонце. Для фіксації першого променя Сонця над головою лева викуто 2-метровий рівчак шириною 0,15 м.

- А який стосунок лев має до Сонця, принаймні, в даному випадку?

- Розміщення лева там не є випадковим. Лев виступає алегоричним образом Сонця, він пов'язаний з початком нового космічного циклу. Зображення лева виявлено і на інших святилищах Карпат. Він пов'язаний з південним сходом, звідки сходить Сонце в день зимового сонцестояння. Під час наших досліджень були виявлені частки лімоніту як жовта офра, яку використовували для фарбування наскельного зображення лева. До наших днів на його рельєфі збереглися в заглибинах і на нижньому рівні яскраво-жовті розводи, а на периферії - сині.

Праворуч від рельєфу лева в грубо узагальненому вигляді зображено 7-метрову голову мамонта (очі, хобот, бивні), який за міфоритуалістикою Бубнищанського храму допомагав «Сонцю-Леву» піднятись у небо.

Лев у міфології багатьох народів Європи, Азії та Африки є символом Сонця, небесного вогню, божественної сили, влади і величі. Образ левиці - символ материнства, Великої Богині. Леви пов'язані з багатьма жіночими божествами - Артемідою, Кібелою, Гекатою, Реєю, які зберегли ознаки стародавніх неолітичних богинь.

- Цікаво, а який стосунок леви мали до української землі?

- У працях відомого палеонтолога М. Верещагіна зазначається, що кісткові останки східноєвропейського типу левів виявлено під час розкопок палеолітичної стоянки археологом І. Підоплічком, трипільського поселення археологом В. Бібіковим та іншими. Образ лева відігравав важливу роль у формуванні світогляду палеолітичного і мезолітичного населення, племен епохи неоліту й енеоліту.

- Чи часто зображували левів на скельних святилищах на українських землях?

- У Бубнищанському комплексі є 5 наскельних зображень лева, чотири з яких є профільні і один у фас, про який ви запитували. Зображення сузір'я на тілі левиці свідчить про її астральну сутність. Дослідники зазначають, що в трипільців було зображення діви-левиці. Традиція зображення левів спостерігається в мистецтві скіфів і сарматів. Відомі також зображення левоподібних богів і богинь-левиць зі святилища в Ретрі.

Традиція зображення левів була збережена й після запровадження християнства. У храмах давнього Галича виявлено цілу низку зображень лева у вигляді декору. Ярослав Пастернак описав маску лева, віднайдену серед руїн Успенського собору, що походила з декоративного оздоблення апсид. У Крилосі, на Підгородді, знайдено віко скриньки, виготовленої з каменю. На ньому зображено лежачого лева.

Будівництво храмів галицькими майстрами на Русі спричинило поширення образу лева в християнських храмах Києва, Чернігова, Суздаля, Володимира. На одній із плит Києво-Печерської лаври вирізьблено зображення Богині-Діви, яку везуть у колісниці два запряжені леви.

Стародавній, міфоритуальний образ лева, як й інших зооморфів, не був забутий, він знайшов своє продовження в місцевій християнській традиції. Згодом зображення лева, пофарбованого в золотистий колір на синьому тлі на фоні скелі, стало гербом Галицько-Волинського князівства, Галицької землі, у 1918-1923 роках - Західноукраїнської Народної Республіки, а сьогодні - міста Львів. Максимально наближений до кольорової моделі сакрального світу Бубнищанського святилища є герб міста Болехів (1603), що неподалік Бубнища, на якому зображено лева на синьому тлі, що передніми лапами тримає жовтий обруч - Сонце.

- Праворуч від рельєфу лева є 30 викутих у скелі сходинок, які виводять на вершину південно-західної групи скель. Мабуть, так просто їх там не виковували?

- У своїй статті І. Вагилевич зазначав, що зверху над рельєфом лева був жертовник, звернений до сходу Сонця. Поруч - велика брила-дольмен стіжкуватої форми, що з відстані нагадує трон. Біля сходів він ніжками-опорами спирається на три камені. Очевидно, саме цю брилу І. Вагилевич мав на увазі, коли описував камінь, який рухається від подуву вітру.

Обстеження західного крила скельного комплексу дало змогу виявити майданчики, 5-метрову вертикальну нішу між скелями І. Вагилевич вважав, що тут було велике зображення ідола, а біля нього був жертовник.

- Коли йдеться про Бубнищанський храм, згадують про Чистилище? Що мається на увазі?

- Це ще одна ущелина, яка розташована в південній частині святилища, з південного сходу на захід. У народі її називають «Чистилищем» - очевидно, у зв'язку зі звуженням ущелини при виході з неї. Досі вона не обстежувалася дослідниками, зате її часто відвідують туристи. Перед входом до неї лежить велика пірамідоподібна брила. Ущелина сягає 45 м довжини, 3 м ширини і 20 м висоти. Повернувши вліво, вона звужується до 0,3 м на вході. При звуженні і на виході з неї збереглись унікальні графічні зображення. При звуженні на висоті 1,6 м викуто невелику модель «родової печери», з якої сліди тварин ведуть на схід. Над ними зображено левицю, яка полює на стадо биків і коней. Чітко виділено голову левиці, яка пильно стежить за тваринами. Над головою левиці викуто два шестипелюсткові знаки. Перед стадом тварин зображено хрестоподібну ідеограму, нижче-сокиру.

	Ущелина «Чистилище»

- Чи могла пам'ятка використовуватись християнами як монастир?

- Безперечно. Вийшовши з «Чистилища» на поверхню, у південно-західному напрямку стежка виводить на невелику галявину з джерелом. Скельний масив з описаним вище святилищем завершується двома великими гротами. На одному зі скельних виступів викуто план християнського храму. Двоповерхову будівлю з двосхилим дахом і прибудовами вінчає хрест. Зображення християнського храму біля святилища є першим свідченням, яке посилює висловлену на початку ХХ ст. дослідниками версію про існування тут монастиря в середні віки, який, імовірно, був оборонним. Сам монастир міг бути на просторій галявині, де тепер каплиця. До речі, на східній і південній напрямок скель викуто хрести, жертовні чаші, геометричні знаки.

- Багато дослідників схиляються до думки, що пам'ятка мала також і оборонну функцію...

- Звичайно. У ХІІ-ХVІ ст. у зв'язку зі складними воєнно-політичними обставинами вона перетворилася у військову твердиню. В цей час тут було викуто нові вруби при вході до другої ущелини, на другому рівні з'явились нові приміщення, було вимуровано бочкоподібне склепіння, укріплено рів і вал, в'їзний міст. Бубнищанська пам'ятка перетворилася у міцну скельну фортецю.

- У чому феномен Бубнищанського святилища?

- У сакральній структурі, топографії храму, його міфоритуальному символічно-образному смислокоді, притаманному племенам, що населяли Україну в VІ-ІV тис. до н. е., модель храму вказує на космічний рівень мислення, де святилище виступає священною подобою Всесвіту.

В Українських Карпатах залишається незаперечним факт існування однієї з найстародавніших і найоригінальніших сакральних пам'яток України і Європи. У зв'язку з цим особливого значення набуває проблема її збереження. Важливо, щоби влада взяла пам'ятку під охорону, створила історико-культурний заповідник, музей. Обов'язком учителів шкіл є проведення роз'яснювальної роботи серед учнів, громадськості стосовно ставлення до видатної пам'ятки духовної культури нашого краю, збереження її для майбутніх поколінь.

- Роблю висновок, що переважна більшість українців не знає, що має таку цінну пам'ятку і сприймає її тільки як схованку опришків.

- Українці мають велику спадщину, але спочатку нам треба провести інвентаризацію, аби знати, чим володіємо. Якщо б по кожній області була хоч трохи проведена така робота, то ми б не впізнали свою історію. Споконвіків з України все виміталося, починаючи з ідолів. Навіщо полякам Збруцький ідол? Чому Росія привласнила назву «Русь»? Бо це - метрика. Чи взяти наші ікони. Вони скрізь по Європі. Наша духовна спадщина розкидана по всьому світу. Доказом того, що ми не запозичили, є документи - і кам'яні, і письмові.