rss
10/23/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#362

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Відійшов у засвіти «Вічний Сучасник», очільник ОУН за кордоном Анатоль Камінський

Це було понад 19 років тому... 16 травня 2000 року в щоденній львівській газеті «Поступ» із приводу сімдесятиріччя голови Організації Українських Націоналістів за кордоном Анатоля Камінського теперішній народний депутат України Тарас Батенко писав:

 

«...З усього націоналістичного діаспорного середовища Анатоля Камінського (даруйте за суб'єктивну думку) ставлю у ряд найґрунтовніших та найбільш конструктивних теоретиків екзильної визвольної концепції. Навіть поверхово ознайомившись з його публіцистичним доробком, переконуєшся, що для А. Камінського у боротьбі з радянською системою більше важить наука - об'єктивний політологічно-історичний ракурс, а не емоційно-традиційні переконання у дусі революційної патетики ОУН(б) та ОУН(м). Раціо взяло гору над емоціо ще у час, коли, здавалося, від А. Камінського можна було очікувати «юнацького максималізму»... А. Камінський стверджував, що старі та нові діаспорні революціонери, протиставляючи революцію еволюції, насправді втікають від реалій у підрадянській Україні. Можна скільки завгодно повторювати безсмертні прізвища Коновальця, Бандери, Мельника, лоскотати себе спогадами, виголошувати ура-патріотичні гасла і, як наслідок, опинитися у ситуації, коли таку визвольну стратегію неможливо буде реалізувати в Україні. Впродовж років А. Камінський за кордоном вивчав російську політичну думку і дійшов висновку, що після Другої світової війни російськими інакодумцями було зроблено ставку на еволюційну боротьбу з режимом. По суті, така позиція російських опозиціонерів змусила й український опір вибрати еволюційні засоби. Для А. Камінського немає сумніву, чому російські ідеологи боротьби з радянською системою зробили ставку на еволюцію: «Є побоювання, що революція просто розвалила б імперію і докорінно послабила б, передусім, імперіальний політикум, а при самій еволюції можна сподіватися на порятунок імперії»...». І далі - «...З 1991 р. політична кар'єра А. Камінського безпосередньо пов'язана з ОУН (з) («двійкарями»), організацією, яка своєю появою завдячує ревізії та відмові від «корану» Д. Донцова, іншими словами - інтегрального націоналізму. ОУН(з) стала ревним проповідником демократичного націоналізму, навіть з більшим ухилом до націонал-демократії. Хоча коли ми кажемо про проповідника, завжди маємо на увазі людину не лише твердих переконань, але й певного фанатичного заряду... Нині ОУН(з) залишається вірною своїй назві й відмовилася від перенесення структур з діаспори в Україну. Представники УГВР та ОУН(з) постійно критикують своїх опонентів - мельниківців (і передусім - бандерівців) за імпортування в Україну власних організацій. Водночас, як вважають А. Камінський, М. Прокоп, Є. Стахів та ін., було імпортовано й відверті анахронізми часу - позірну конспірацію, орденство тощо. Діяльність в УГВР та ОУН за кордоном зробила менш однозначною репутацію А. Камінського як «Вічного Сучасника»...»

  Title
  Анатоль Камінський, професор

І ось з-за океану прилетіла сумна звістка, її повідомив у газеті «Свобода» Микола Галів: «...Голова Політичної Ради ОУН за кордоном Анатоль Камінський відійшов у Божу вічність 28 травня у Варвіку, Нью-Йорк‚ і похований на цвинтарі св. Духа у Гемптонбургу‚ Нью-Йорк.

Ми подружились у далекому 1949 році, у Регенсбурзі‚ в Німеччині, у лавах Закордонних Частин (ЗЧ) ОУН, і разом студіювали на правничо-економічному факультеті УВУ у Мюнхені.

Він народився 17 травня 1925 року в селі Кoшляки, Збаразького повіту. З батьківської хати поніс у життя родинне виховання і любов до українського народу та України. Середню освіту здобув у Львові. З юнацьких років А. Камінський був активним членом ОУН. Після Другої світової війни проживав у Мюнхені. Крім студій‚ активно діяв у лавах ЗЧ ОУН. Мав природний нахил до секретности і розвідки. Строго дотримувався оунівського принципу - розмовляй про організаційні справи не з ким можна, але з ким треба. Належав до секретного кола «Крайовий зв'язок» ЗЧ ОУН. А. Камінський був одним з інструкторів, який секретно вишколював кур'єрів в Україну. Все це відбувалось за допомоги англійської розвідки.

Під кінець 1950-х років завершив студії права на УВУ, а згодом продовжив й успішно завершив студії міжнародних відносин у Лондонській школі. На запрошення Миколи Лебедя емігрував до США і багато років працював у Дослідній асоціації «Пролог» у Нью-Йорку. Вся дослідна праця «Прологу» мала завданням здобувати інформацію про події у Радянському Союзі, а зокрема, в Україні. Ці новини були про активно діючий дисидентський рух і поодиноких дисидентів, таких, як Петро Григоренко‚ Іван та Надія Світличні‚ Микола Руденко й інші, а також про Гельсінську групу. Усі ці новини друкувались в українській пресі.

У 1983-1989 роках А. Камінський був директором української служби Радіо Свобода у Мюнхені. Коли він перебрав керівництво української секції Радіо Свобода, у складі працівників було від п'яти до семи осіб, а стараннями А. Камінського українську секцію було поширено до понад 40 осіб. Він же був професором УВУ, де викладав міжнародні відносини і був деканом. Також на запрошення читав лекції в університетах Києва і Львова‚ був членом редакцій журналів «Український Самостійник» і «Сучасність»‚ друкувався у «Свободі»‚ був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка‚ автором наукових і публіцистичних праць. Був по-дружньому налаштованим і приємним у товаристві, жертовним і готовим допомагати потребуючим‚ дбайливо записував книгу свого життя добрими справами. Хай йому гостинна американська земля буде легкою, а світла пам'ять про нього йде з роду в рід».

Мабуть, до цих щирих, дещо стриманих, але зворушливих слів одного з найближчих співробітників покійного професора Анатоля Камінського навряд чи можна ще щось додати.

Title  
 Анатоль Камінський, голова ОУН за кордоном,
у Києві, 2015-й рік
 

Я особисто запізнався з професором Анатолем Григоровичем Камінським у липні 1998 року під час своїх студій в Українському вільному університеті в Мюнхені, де уважно слухав його курс «Вступ до міжнародних відносин». Тоді я чи не вперше почув про геостратегію, про «м'яку силу», «амбасадорів» й «офіцерів спецслужб», які «живуть» у міжнародних відносинах, про роль Канаріса і Розенберґа, про Голодомор українців та «населення як фактор сили у міжнародних відносинах», про Карла Гаусгофера й Юджіна Стейнвея, Маккіндера і Гельмута фон Мольтке, зрештою, запам'ятались висловлювання росіянина Сорокіна, наведене в одній з лекцій А. Камінського, що «суттю міжнародних відносин є сила». Ніби передбачаючи російську агресію на Сході та Півдні України, ще тоді професор А. Камінський різко критикував одного з ідейних натхненників цієї агресії Алєксандра Дугіна.

Ще мені запам'яталось, що, читаючи свої лекції, він мав звичку брязкати ключами, які тримав в кишені свого темно-синього піджака із золотавими ґудзиками, ходив у штанах світло-бежевого кольору, мав невелику борідку, завжди був дуже зібраним і стримано усміхненим. Востаннє професор Анатоль Камінський зателефонував мені напередодні свого відходу у вічність - у травні 2019 року. Він, як завжди, цікавився подіями, що відбулися після президентських виборів в Україні, часто й сумно зітхав з цього приводу, не забував запитати й про мою родину - дружину та доньок, бо ж мою сім'ю він добре знав, одного разу навіть побував у Лохвиці, це було під час подій Помаранчевої революції.

Під час кожних його відвідин України ми зустрічалися з ним у Києві. Анатоль Камінський, зазвичай, призначав мені зустріч біля Головпоштамту, на Хрещатику. Довго розмовляв зі мною, ніколи не перебивав, уважно дивився в очі, питав, уточнював, хотів зрозуміти моє бачення подій в Україні. Реалії ж та мої міркування майже завжди, як, власне, й під цю пору, були сумними й не дуже перспективними.

Тут слід навести ширшу біографію очільника українських закордонних націоналістів, яких ще й досі популярно називають як «двійкарі». Анатоль Григорович Камінський обіймав посаду голови Політичної ради ОУН за кордоном від червня 1991 року, був лауреатом Міжнародної премії ім. П. Орлика (1994), дійсним членом НТШ (від 2000).  У 1943 році пан Анатоль закінчив гімназію у Львові, далі, з часу закінчення Другої світової війни до 19523 року, вивчав право в Українському вільному університеті в Мюнхені. Протягом трьох років, від 1956-го до 1959-го, навчався у Лондонській школі економічних і політичних наук (Велика Британія) за спеціалізацією «теорія і практика дипломатії».

 

Клепсидра пам’яті пл. сен. кер. Романові Завадовичу

Перед Героями схилімо голови…

#2019-43 (10/23/2019)
Тихон Курбатов#2019-40 (10/02/2019)
Сергій Савінов#2019-40 (10/02/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com