rss
10/23/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#362

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Неперевершене українське покоління

Недавно у США, у невеликому містечку Кліфтон, штат Нью-Джерсі, відійшов у вічність Ярослав Федун, український націоналіст, суспільно-громадський діяч, зокрема, Українського Конгресового Комітету Америки, кооператор, пластун.

 

Риси націоналіста і пластуна були основою його характеру. Щоби охарактеризувати його у кількох словах, можна хіба сказати дуже просто: Ярослав Федун був порядним, чесним, дуже принциповим, працьовитим і не менш безпосереднім. Був він таким - чи подобався комусь він чи ні. Він був у своєму житті таким безпосереднім, що, певно, образив кількох осіб, менш порядних чи принципових. Тривалий час він хворів, вперто і довго боровся з онкологічним захворюванням, одначе, прожив 88 років. Його багаторічна хвороба, здавалося, не надто докучала йому в його громадській праці, настирливості чи доброму гуморі.

Востаннє я розмовляв з ним по телефону кілька місяців тому, незадовго до його смерті. Розмову, як звичайно, ініціював і почав він. Я не хотів його турбувати, знаючи про його фізичний стан. Він цікавився виключно громадськими справами та ситуацією в Україні, говорив про війну, вибори тощо. Кілька разів я запитував у нього про його хворобу, що не була таємницею. Він відповів коротко, що ця хвороба, а зокрема, лікування виснажує його енергію, не дає можливості відпочивати і тому перешкоджає у громадській праці.

Ярослав Федун залишив дружину, троє дорослих дітей, внуків. Він також мав старшого брата Ореста (псевдо Ікар), який загинув у лавах Української повстанської армії у засідці на червоного ворога уже після Другої світової війни у 1946 році. Фактично смерть була спричинена ампулою, яку він мав при собі, щоби не потрапити у руки ворога та не зрадити побратимів. Ярослав настільки обожнював свого брата, що назвав свою першу дитину, доню, - Орестою. Часто наші розмови були про його брата, до речі, навіть в останній розмові він його згадував, хоча Орест згинув майже 75 років тому. Ярослав не жив минулим, він завжди думав про майбутнє свого народу, але минуле і героїв свого народу, тим більше, з власної родини, він ніколи не забував.

Для Ярослава війна також не закінчилася у 1945 році. Як багато представників його покоління він був остаточно змушений покинути рідну землю, став біженцем, а врешті, опинився у США. Тут треба було починати нове особисте життя, але і продовжувати боротьбу, яка не вгасала на Рідних Землях. Для покоління Ярослава Федуна ця боротьба не припинилася і у діаспорі. Він заклав родину як основу продовження свого українського роду та пірнув у суспільно-громадську та політичну діяльність на місцевому та всеамериканському рівнях, а також подавав ініціативу і демонстрував творчість своїм національним господарським хистом.

Покоління українців, яке виростало між двома великими війнами на кров'ю зрошеній землі, не має, мені здається, рівного чи навіть подібного. Не всі були такими, як Ярослав Федун, але дуже багато були схожі на нього.

Представники цього покоління, яке присвятило себе своєму народові, і фактично багато, не віддаючи свого життя за свій народ на полі бою, віддали своє життя, бо вони жили для того народу, мріяли про незалежну державу на землі, яка своєю красою і багатством була дана їм самим Богом. Вони цю землю покинули, але не забули.

Багато добрих, порядних і чесних людей, з котрими я знайомий, відходять з цього світу щодня. Чому я пишу, зокрема, про Ярослава Федуна і його покоління? Бо я вважав Ярослава Федуна своїм старшим другом і просто не міг надивуватися його невтомності, настирливості та просто неймовірній спроможності відкладати власні клопоти, щоби допомагати своєму народові і своїй громаді. Переконаний, що життєвий шлях Ярослава Федуна і багатьох представників його покоління заслуговує на нашу увагу та подяку.

Громадянська позиція Ярослава Федуна має слугувати прикладом, закликом до дій моєму поколінню та майбутнім. Самопосвята, розуміння переваги загального добра над своїм власними потребами чи бажаннями, принциповість, чесність, порядність - це риси, які не так часто притаманні людям, зокрема, у наш час. Здебільшого, перемагає власний інтерес, амбіції, використання слабкості інших для власного збагачення.

У США американський журналіст Том Брокау ще більше, ніж двадцять років тому написав книжку про американське покоління, яке виростало між двома світовими війнами, називаючи це американське покоління «найкращим». Немає порівняння з нашим українським «найкращим поколінням». Американське відчуло перемогу ще 1945 року, повернулося додому, йому дякував увесь американський народ та різними пільгами підтверджував свою вдячність. Наше покоління такої перемоги ніколи не відчуло, треба було будувати нове життя на чужій землі та продовжувати боротись. І навіть сьогодні ця боротьба не завершена. Не дивно, що наш український поет Іван Франко писав: «Лиш боротись - значить жить!»

Ще одне речення про Ярослава Федуна. Мені здається, життя показало, що Ярослав Федун не менш заслужений перед Україною та українським народом, ніж його старший брат герой Орест. Різниця? Орест вмер за Україну. Ярослав для України жив! Вічна Йому Пам'ять!

Назустріч…

Від Адміністрації до Офісу: реформа влади?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com