rss
11/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Софія Федина: «Я вважаю, що в нас мало би бути міністерство у справах закордонних українців»

Нещодавно українська громада Чикаго радо вітала вельмишановну гостю - співачку, волонтерку, а відтепер - ще й народного депутата Софію Федину.  Ми запросили її на розмову - про враження від нового звання, плани, стратегічні цілі...

 

- Софіє, вітаємо Вас із проходженням у парламент, з такими змінами у Вашому житті, і перейдімо до нашого інтерв'ю тижневику «Час і Події». Софіє, коли Ви отримали пропозицію щодо включення Вас у список «ЄС», чи Ви були симпатиком Порошенка до того, чи Ви були в якійсь партії до парламентських виборів 2019 року?

- Насамперед, дякую за вітання, але, радше, на мою думку, потрібно висловлювати співчуття, тому що ситуація в державі і в парламенті буде настільки складною, що зараз буде дуже важко захистити інтереси української держави. Якщо говорити безпосередньо про парламент, то донедавна я не була ні разу в жодній політичній силі. Пропозицію долучитися до списку «Європейської солідарності» я отримала наприкінці травня у персональній розмові з Петром Олексійовичем. Я не одразу погодилася, в мене були свої умови, які треба було проговорити, зокрема, це стосувалося допуску нових людей до партії, відкритості діалогу між керівництвом партії і тими людьми, які є в партії, а також це стосувалося того, щоб з нами не йшли люди, які себе дискредитували за останніх п'ять років. Дуже позитивний момент був у тому, що якраз ці всі прохання були враховані. І, зокрема, я пишаюся командою, яка зараз іде з «Європейською солідарністю» до парламенту завдяки тому, що туди ввійшла велика кількість бійців, громадських активістів, волонтерів, які, незважаючи ні на що, останніх п'ять років просто якісно робили свою українську справу на своєму конкретному місці.

Що мене переконало йти саме з «Європейською солідарністю», це прихильність до Петра Порошенка, але, радше, до того курсу, який він заклав, тому що тут треба бути чесними: за останніх п'ять років він витягнув країну з катастрофічної прірви, він зробив Україну суб'єктом міжнародних відносин, він збудував армію. Мені багато закидають, що це робили волонтери, прості люди. Так, ніхто не применшує участі усіх людей доброї волі в розбудові, але нам би ніколи не вдалося, якби не було чіткої позиції президента і державної влади. Бо коли мені кажуть, що «от то ми все зробили, Порошенко тільки крав, він нам заважав», а я кажу у відповідь, чому ми такі добрі, кохані, не зробили цього 20-25 років назад? Тому що не було такого бажання у керівництва держави. І будьмо чесними, якщо на початку війни в нас було 108 тисяч гривень у державному бюджеті, то сьогодні ми отримали державу, яка мала перевиконання бюджету, яка мала 20 мільярдів доларів золотовалютного запасу, яка мала вперше за останні роки зростання ВВП, державу, яка, тримаючи оборону від нападу найпотужнішої держави світу, таки посідала передові місця у світі - за позицією свого паспорта, за силою армії, і т. д. (наша армія сьогодні є в тридцятці найсильніших армій світу і в десятці найкращих армій Європи).

Навіть якщо подивитися з іншого боку, що закидають нам так звані представники націоналістичних сил, що Порошенко вкрав у нас програму, але чому стільки років поспіль ми не могли досягти того, щоби звучала українська пісня, українська мова, розвивалися українські книжка і кіно. Чомусь тільки за Порошенка вітання «Слава Україні - Героям Слава» стало офіційним вітанням у державі та у війську. Також за час Порошенка ухвалено закон про декомунізацію, про збереження і відновлення української спадщини - все це, сталося за останніх п'ять років. І цей курс, незважаючи на певні нюанси, мені подобався. І я мала надію, що ще трошечки - і ми матимемо державу, яка буде звичайною, самодостатньою, в якій не треба буде думати про політику. Сьогодні, на жаль, маємо те, що маємо. Але лише «Європейська солідарність» була єдиною силою, хто, по-перше, потрапляв до парламенту, по-друге, дуже чітко задекларував усі цінності, спрямовані на євро- та євроатлантичну інтеграцію, збереження української територіальної цілісності і «геть від Москви». Саме тому я пішла з «Європейською солідарністю», це - те, чим живу я.

- Софіє, здобутки Петра Олексійовича - це є доконаний факт, багато вдалося зробити. Скажіть, на основі цього, чому такий малий відсоток голосів люди віддали на президентських виборах за нього?

- Багато хто, голосуючи за Зеленського, голосував проти Порошенка, багато хто голосував проти системи влади, так склалося. Але багато людей голосували, не знаючи, за що вони голосують, і проти чого вони голосують. Напевно, найбільшим програшем Порошенка була інформаційна сфера. Це і комунікація з людьми, про що свідчить його різка зміна після виборів, коли він активніше пішов до людей, активніше почав спілкуватися, але на той момент це було дійсно запізно. Зі самого початку склалася така ситуація, коли треба було вибирати пріоритети: коли на порядку денному був порятунок держави, створення армії, робота з міжнародними партнерами, то, звісно, десь якісь напрямки були упущені, інші здавалися аксіоматичними.

Проблема була в тому, що люди мислили і виокремили пріоритети інакше. Десь розраховувалось, що люди зрозуміють, а люди жили своїми проблемами, втомились від війни, хотіли чогось більшого. Інформаційна політика була взагалі катастрофічною, і я кричала про це п'ять років і також говорила про це з Порошенком перед внесенням до списку мого прізвища.

З іншого боку, ми розуміємо, що проти нас проводилася інформаційна війна, і те, що Російська федерація є найпотужнішою державою в світі, саме в технологіях інформаційної протидії це є однозначно. Дуже багато технологів зауважували, що те, що сталося зараз в Україні - це наслідки інформаційно-психологічної операції. Я викладала курс лекцій про інформаційні війни на факультеті міжнародних відносин. Є кілька правил, серед них основне правило: «Успішною війною вважається та, в якій не пролита жодна краплина крові». Успішна війна, за словами китайського мислителя Сунь-цзи, це така, коли ти заставляєш ворога знищити себе своїми власними силами, і ще, коли ворог буде сам за це вдячний. Це і відбувалося у нас: люди проголосували за невідомість, і, голосуючи за Україну, віддали голоси українофобам, - це є той самий постріл собі у голову.

Але Україна не є одинока, яка на цьому фронті програла, сюди врахуймо: Америку, Великобританію, Іспанію з Каталонією, Польщу, Італію, Угорщину, дуже багато де це відбувається. Тому зараз наша програма полягає в тому, як знайти вихід, як знайти протидію цій агресії з боку московської (саме такий термін вживає Софія - авт.) федерації в інформаційному просторі. Якщо ми обріжемо певні канали комунікації, якщо ми поставимо в голові людям певні маркери, які дозволять мислити адекватно, аналізувати - це буде першим кроком. Але в будь-якому випадку з людьми треба говорити, зокрема, з тими, хто виграв. Все рівно між ними є такі, які мають державницьку позицію. Як комунікувати з тими, хто зокрема не хоче спілкуватися, і яких є більшість - це питання, на яке ще треба знайти відповідь.

- Не уникну запитання, яке нам дуже часто ставлять і яке є дуже болючим: прокоментуйте непроходження Володимира Вʼятровича, який є дуже бажаним і частим гостем тут, у діаспорі, до парламенту за списком від «Європейської солідарності».

- Гарно це прокоментували наші бійці, які були в тридцятці від «Європейської солідарності». Вони сказали: «Якщо б люди хотіли, щоби був Вʼятрович, вони б і голосували за нього, агітували свою родину, друзів, колег». Всі дивилися на Порошенка, але не зауважували, що з ним ішли фантастичні люди, починаючи віл генерала-лейтенанта Забродського, Яни Зінкевич, Мустафи Джамілєва, Ахтема Чийгоза, і далі - Володя Вʼятрович, Сашко Погребиський, Олексій Петров, Андрій Полтава, Андрій Луганський. Володя знав, на який номер він ішов. Ми розраховували на більшу підтримку суспільства, а сталося так, як сталося, і я не вважаю, що хтось з нашої команди у цьому винний. Якщо хтось закидає, що у двадцятці є чинні депутати чи депутати періоду Порошенка, то я запитаю: «А кого ви хочете, щоб ми викинули?» Володимира Ар'єва, Артура Герасимова, Ірину Геращенко, Марію Іонову, Іванну Климпуш-Цинцадзе, кого? Адже ці люди п'ять років самовіддано працювали на державу. Тому до партії мають залучатися не тільки новачки, але і ті, які вміють працювати, які знають всі теоретичні, практичні, бюрократичні проволочки.

(Від редакції:

За виборчими списками до парламенту від «Європейської солідарності» пройшли: Порошенко Петро Олексійович, Парубій Андрій Володимирович, Геращенко Ірина Володимирівна, Забродський Михайло Віталійович, Федина Софія Романівна, Джемілєв Мустафа, Зінкевич Яна Вадимівна, Чийгоз Ахтем Зейтуллайович, Синютка Олег Михайлович, Климпуш-Цинцадзе Іванна Орестівна, Герасимов Артур Володимирович, Кубів Степан Іванович, Фриз Ірина Василівна, Южаніна Ніна Петрівна, Луценко Ірина Степанівна, Сюмар Вікторія Петрівна, Ар'єв Володимир Ігорович, Павленко Ростислав Миколайович, Величкович Микола Романович, Алексєєв Сергій Олегович, Князевич Руслан Петрович, Саврасов Максим Віталійович, Іонова Марія Миколаївна. Ніхто з цих людей не захтів поступитися місцем Вятровичу.)

- Софіє, а результат виборів до парламенту Вас не здивував?

- Щодо нашої партії, то ми орієнтувалися, що так буде. Те, що буде така більшість партії «Слуга народу», - вражені, ми думали, що буде менше, особливо по мажоритарці. На що люди розраховують, якщо вони голосували за невідомість, не знаючи позиції людей, які захищатимуть їхні інтереси? Мені просто дико боляче за Оксану Юринець, яка п'ять років працювала і в НАТО, і в ЄС, і в діаспорі, опікувалася бійцями. Вона є в десятці найефективніших депутатів, які колись були, і найдоброчесніших, і вона не проходить. Не проходить і Андрій Іллєнко, який є еталоном хорошого депутата, але, натомість, перемагають «табуретки», яких часто ніхто і не бачив на окрузі.

(Від редакції:

На одномандатному виборчому окрузі № 215 у Києві нардеп Андрій Іллєнко отримав голоси 21,06% виборців (15 290 голосів), і опинився на другому місці. На перше місце в цьому окрузі вийшов  висуванець від партії «Слуга народу», український дипломат і громадський діяч, колишній генеральний консул України в Стамбулі Богдан Яременко - з результатом 37,51% (27 223 голоси)).

Що посіяли, те і будуть пожинати, дуже хотілось, щоб люди пам'ятали про свою персональну відповідальність за те, що зараз відбувається.

- Феномен Зеленського і продукту роботи його партії - це результат роботи телевізора, чи це, все-таки, нестримне бажання людей щось змінити?

- Це - телевізор, це - спецоперація Москви, і це - бажання щось змінити. Але бажання щось змінити має починатися зі себе, а не з голослівних вигуків «яка держава погана».

- Коли Порошенко був президентом, від нього більше вимагали боротьби з корупцією і дослідження злочинів на Майдані. Чи довелося Вам особисто про це говорити?

- Ми говорили про це з багатьма людьми: майданівцями, бійцями. У нас - парламентсько-президентська республіка. Порошенко, як президент, насамперед відповідав за безпеку, оборону і зовнішню політику. В цих сферах йому рівних не було. Боротьба з корупцією - це відповідальність парламенту і уряду, і саме в них треба передусім про це запитувати. Якщо йдеться про злочини Майдану, то нагадайте мені, хто був першим прокурором Майдану?

- Прокурор Махніцький з партії «Свобода».

- Чи не треба запитати у Махніцького і його політсили, чому по гарячих слідах не були розслідувані злочини Майдану? Також питають Порошенка, чому він нікого не посадив. Здивую, напевне, але скажу, що в Україні президент НЕ МАЄ компетенції чинити самосуд. У нас для цього є суди, і тому почалася судова реформа. Також люди вимагали реформи Генеральної прокуратури. Тому Генпрокуратура сьогодні лише готує справи і передає їх у суди.

Вже два місяці президент - Зеленський. Під ним усі суди. Ми бачимо їхні рішення... Під ним повністю СБУ. Але, прийшовши до влади з риторикою змін, ми не бачимо конкретних дій - лише приколи і хайп.

- Феномен Зеленського. Він позиціонує себе як несистемний, нетиповий політик. Оцініть перші кроки Зеленського: це здача державних інтересів, чи це, все ж таки, якась несистемність, яка має мати позитивний результат?

- Чи це нормально, коли замість прийняття важливих рішень президент встигає їздити на різні неважливі заходи. Я байдуже ставлюся до його нетиповості, але у президента є обов'язки, зокрема, зовнішня політика і безпека. Президент має робити свою справу. Яким чином? Все рівно. Шляхи сьогодні можуть бути неймовірні і різні. Якщо в нього не знаходиться часу на державні інтереси, а знаходиться на незрозуміло що, для мене це є сигнал великої небезпеки.

Якщо він недосвідчений, про що він сам говорить, значить, треба збирати досвідчених і працювати, і якщо буде хоч будь-який запит від президента в цю сторону, то всі сядемо і будемо працювати, але, на жаль, в президента Зеленського досі не знайшлося часу зустрітися з президентом Порошенком, хоча Порошенко кілька разів сам йому телефонував, щоб допомогти перейняти міжнародні справи. Ми можемо говорити про програші, здобутки Порошенка, але він бився на міжнародній арені, як лев, за Україну. І він б'ється сьогодні, виконуючи обов'язки Зеленського: я говорю про зустрічі з Куртом Волкером, я говорю про бій, який тримав Порошенко минулого тижня в Страсбурзі в Європарламенті, де вдалося підписати найгострішу за останніх п'ять років резолюцію щодо Московської Федерації. В даному випадку, знову ж таки, стоїть питання, де чинний президент? Чи йому то все не треба? І цю відповідь має дати зараз не тільки Зеленський, не тільки парламент прозеленський, який обрали, а цю відповідь має дати собі кожна людина, кожний громадянин.

- Софіє, відомо, хто контролює телебачення, контролює розум людей. Скажіть, чому такий малий відсоток проукраїнських каналів? Я маю на увазі канали, де власниками є українці, мають українську позицію.

- Програна інформаційна війна, якщо так коротко сказати. Факт того, що є велика проблема, що навіть здійснюючи реформу телебачення, суспільного мовлення, ми дійшли до межі, коли це перетворилось на абсурд. В нас, у час війни, мав би бути, як мінімум, один, а бажано три телеканали, які би в різному форматі дуже чітко позиціонували державницьку позицію і подавали дуже чітку й об'єктивну інформацію. Ми отримали «Суспільне», яке мало говорити від нашого імені, за наші податки, але яке не хотіло показувати ходу до річниці хрещення Русі, бо це - реклама Порошенка. Вони не показували заходи до річниці сторіччя бою під Крутами, чи сторіччя ЗУНР, чи сторіччя української революції, бо це - реклама Порошенка. Вони не транслювали багатьох міжнародних заходів, бо це - реклама Порошенка. А те, що а) він президент, і б) там здійснювались надзвичайної ваги заходи, надзвичайно важлива інформація. Це є проблема Нацради, а в результаті - це наша проблема. І сьогодні Медведчук захоплює інформаційну сферу. Є інформація, що він хоче очолити комітет з інформаційної політики, щоб повністю зачистити це питання. І як ми можемо з цього виходити? Я особисто бачу можливості за регіональними медіа і, знову ж таки, не розумію, чому депутати цього не робили протягом останніх 5 років.

- Скажіть, будь ласка, за попередніми підрахунками, у вас прохідних депутатів буде 25 осіб. Яким чином ви будете впливати на парламентські рішення, які будуть суперечити вашій позиції або інтересам?

- Для початку це є інформаційний простір, звернення до людей, зараз завдяки інформаційним технологіям нам рот ніхто не закриє, є можливість говорити голосно і щиро про те, що є. У складних випадках - блокування трибуни, а ще - звернення до людей, до вулиці. Це якраз той механізм, який не хотілось би застосовувати, тому що я боюся, що кожне вуличне повстання, обурення майдану, може вилитись в щось дуже криваве, і цього не хочеться. Ще один момент, я на нього все-таки дуже сподіваюсь, це говорити з парламентарями. Я думаю, багато хто йшов туди, маючи надію щось змінити в державі, але також маючи позицію українську. Тому перше - це говорити з нашими близькими колегами, такими, як «Голос», хоча вони проводили чорну кампанію проти «Європейської солідарності». Але, в будь-якому випадку, вибори минули, і я думаю, що в позиціюванні вектора візії України ми є дуже суголосні. Можливо, в якихось моментах ми можемо говорити з «Батьківщиною», хоча мене особисто дуже напружують і 1, і 2 номер у списку «Батьківщини». Але треба буде говорити і з представниками партії «Слуга народу», я хочу вірити, що там є державницькі люди.

  Title
  

- Ви маєте великий авторитет серед військових. А на які зміни можна очікувати у Збройних силах України? Які є настрої серед наших вояків на передовій? І прокоментуйте найперше призначення нашого новообраного президента - це призначення Хомчака.

- Я особисто в дикому захопленні в лапках, тому що в нас були дуже достойні люди, такі, як генерал лейтенант Ковальчук, який командував 80 ОДШБ, який виводив хлопців з Луганського аеропорту. У нас є генерал-лейтенант Наєв, який командував Операцією Об'єднаних Сил, це дуже достойні люди. Їх не призначили, а призначили людину, яка має прямий стосунок до Іловайська.

(Від редакції:

Генерал Хомчак в Іловайську виконував наказ вищого командування «Тримати позиції і чекати допомоги», і не покинув своїх бійців, коли стало зрозуміло, що допомоги не буде - як то зробили інші генерали. Потім він таки порушив наказ - наказ вищого командування не стріляти і без бою виходити «зеленим коридором», дав наказ про застосування зброї - і з боєм вийшов з оточення, вивів живими кілька десятків бійців ЗСУ та добровольців.)

Це - людина, яка сьогодні хоче скоротити армію, яка не знає, яким боком одягнути бронежилет. Для мене це дико, бо це - загальна тенденція, маючи достойних, професійних людей, нова влада вибирає або призначає тих, хто є найбільш суперечливим, найбільш недосвідченим. Я наразі йому не довіряю. Якщо він зробить дії, які мене переконають, що в нього дійсно в інтересах Україна, я буду підтримувати ці конкретні дії. Щодо позиції Збройних сил, то наголошу, що Збройні сили підпорядковуються головнокомандувачу. Якщо йдеться про настрій у хлопців, то вони зараз очікувальної позиції дотримуються. І казали, якщо влада буде хоч трохи повертатись у бік Москви або шукати діалог з терористами, то багато бійців розірвуть контракти, напишуть заяви на звільнення, візьмуть зброю і підуть боронити Україну, бо вони не за це воювали цих 5 років. І це є частина страшного сценарію.

- Як ви особисто і ваша політична сила бачите розв'язання україно-російської війни на Донбасі? Ну і не уникнемо питання Криму?

- Перший момент, якщо говорити про Донбас, має бути введений миротворчий контингент ООН. Другий момент - це є тиск на Москву санкціями, бо вони мають ефект. Москва втратила понад 10% внутрішнього валового прибутку, це, все-таки, б'є по економіці. Третій момент - це є формування самодостатньої української політики і забезпечення розвитку української економіки. Ще один момент - це робота з людьми, які там є, передусім, з молоддю, тому що ще рік-два, і ми втратимо велику частку покоління тих дітей, які виростають в агресивних умовах, які не чують України, які не відчувають України. І ще - це є посилення - зміцнення армії, формування її за стандартами НАТО, а також - залучення міжнародних партнерів.

- Дещо контраверсійне питання: Ви вважаєте, що Україна поділена? Якщо так, то за якою ознакою?

- Так, вона є поділена. На тих, кому болить Україна, і на тих, кому Україна не потрібна.

- Ви часто буваєте за кордоном. Які ви бачите шляхи повернення в Україну людей, які виїхали за кордон? Як, взагалі, політики сприймають діаспору? Її голос чують?

- Якщо йдеться про минулих 5 років, то чули більше, ніж завжди, але не достатньо. Дуже часто треба не просто чути, а долучати до діалогу та розробки стратегії, б це має бути двосторонній діалог. Те, що зараз вже було зроблено, і Український інститут створений при міністерстві закордонних справ, і налагодження реально активного діалогу, і через роботу Інституту з питань культури освіти діаспори, який очолює пані Ірина Ключковська. Я особисто дотримуюсь позиції, що в нас мало би бути міністерство у справах закордонних українців, ми маємо розвивати статус закордонного українця, щоби давати можливість тим українцям, хто має громадянство інших країн, долучатися до життя в Україні, впливати на процеси в Україні. Як воно зараз буде розвиватися? Стосовно політики команди Зеленського, ми ніхто не знаємо, що буде.

Чи повертатися додому? Стосовно тих, котрі поїхали суто по трудовій міграції, ми можемо повертати їх додому тільки даючи добру можливість заробити в Україні. А, з іншого боку, встановлювати дуже чіткі правила гри. Правила гри в економічній сфері, оподаткуванні. Необхідно встановлювати прозорі правила, які буде легко виконувати, які будуть вигідні до виконання людям. З іншого боку, за час Революції і війни я переконалася в тому, що якщо доля занесла в іншу країну, то людина просто має робити свою маленьку українську справу там, де вона є. Не треба робити акцент на тому, щоб повертати всіх і примусово, а щоб українці, навіть виїхавши, знали, що за ними є держава, державі не байдуже, держава готова підтримати, захистити, почути і навіть тішитися, що є по світу її діти, які представляють її інтерес.

Проф. Микола Кугутяк: «Бубнищанське святилище зі скельним храмом Великої Богині – одна з найстародавніших і найоригінальніших сакральних пам’яток Європи»

Проф. Микола Кугутяк: «Бубнищанське святилище зі скельним храмом Великої Богині – одна з найстародавніших і найоригінальніших сакральних пам’яток Європи»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com