rss
08/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#358

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Мажоритарники-2019: аналізуємо списки

У минулому числі нашого часопису я аналізував співвідношення політичних сил, які були обрані 21 липня нинішнього року за партійними списками.

 

Але ж це тільки половина складу Верховної Ради України ІХ скликання. Другу половину складають ті нардепи, які виграли вибори в одномандатних округах. А простіше кажучи - так звані нардепи-мажоритарники.

Про них і йтиметься.

Принцип мажоритарки

 

Для тих, хто не так активно цікавиться виборами, нагадаю: країна поділена на 225 мажоритарних округів. Частина з цих округів - а саме 27 - розташована там, куди не сягає вплив українського законодавства - в анексованому Криму та тимчасово окупованих районах Донецької та Луганської областей.

Звісно, вибори там відбутися не могли.

Але на межі цих районів з тими частинами Донецької та Луганської областей, які перебувають під контролем центральної влади України, є декілька вимушено обрізаних, невеликих за чисельністю виборців, округів.

Там вибори відбулися, і деякі кандидати стали нардепами, отримавши невелику, порівняно з повнорозмірними округами, кількість голосів виборців. Іноді дуже невелику, просто крихітну, в декілька сотень.

А мандат у них такий же, як і у тих, котрі отримали десятки тисяч голосів. Парадокс!

Таким чином у Верховній Раді ІХ скликання баланс між кількістю нардепів, що були включеними до партійних списків, і нардепами-мажоритарниками буде порушений.

Якщо до війни в складі Верховної Ради України кожного скликання було по 225 нардепів за партійними списками та мажоритарними округами, то тепер мажоритарників тільки 199 - проти тих же 225-ти нардепів-списочників.

Не змінюючи межі мажоритарних округів, залишаючи їх у тому ж вигляді, як це було до війни, ЦВК тим самим підтверджує офіційну позицію України, яка полягає в тому, що всі анексовані та окуповані території продовжують вважатися українськими - і самою Україною, і міжнародними інституціями, включно з ЄС та ООН.

Для повноти картини додам, що Росія це не визнає і в Криму відбулися вибори до Держдуми РФ за законами РФ, під час яких Крим було поділено на виборчі округи за тією же схемою, як і будь-який регіон Росії. І переможці в цих округах після тих виборів проголошені російською ЦВК депутатами Держдуми РФ.

Україна заявляла протест і вважає це незаконним.

Мажоритарні округи та їхні «господарі»

 

Свого часу, співпрацюючи з деякими нардепами-мажоритарниками, мав можливість зблизька спостерігати їхню діяльність у своїх округах.

Округи були різними, а в діяльності нардепів-мажоритарників на своїх округах було багато спільного.

Можна сказати, що донині існувала певна схема діяльності нардепа-мажоритарника в своєму окрузі. Вона складалася з деяких етапів.

Етап початковий - коли кандидат вперше у цьому окрузі боровся за перемогу і мандат. Засоби були різними. Хтось переконував. Хтось спирався на підтримку партії, а багаті кандидати щедро «засівали» виборців різноманітними «гречками» - від продуктових пайків до комп'ютерів у школах чи заміни вікон у лікарнях.

Етап другий - утримання свого впливу в окрузі вже чинним нардепом. І знову застосовувалися різні засоби.

Хтось опонував місцевій владі. Хтось шукав її підтримки.

А місцева влада теж «прицінювалася» до новообраного нардепа в своєму окрузі.

Якщо через нього можна було щось у столиці пролобіювати - місцева влада такого нардепа шанувала і використовувала.

Якщо ж він був бідним і належав до невпливової фракції, а то й, взагалі, був позафракційним, то місцева влада тільки формально віддавала йому належне і, здебільшого, шанувала так: запрошувала на всілякі урочистості як «весільного» генерала.

Коли ж нардеп був багатим та впливовим у столиці, то місцева влада з ним дуже швидко знаходила спільну мову на ґрунті взаємної вигоди.

Так виникали потужні союзи місцевої влади та нардепів, і такі союзи нерідко мали напівмафіозний, а то й мафіозний (приховано, а інколи і відкрито) характер.

Маючи в особі свого впливового у парламенті нардепа надійний плацдарм у Києві, місцева влада вибивала собі максимум додаткових преференцій зі столиці. Маючи в особі місцевої влади інфраструктуру впливу на округ, такий нардеп і бізнес свій в окрузі розширяв, і влив на виборців збільшував.

Це називалося - «топтати» округ. Передбачливі робили це роками.

Отакі «втоптані» потужними нардепами округи з часом перетворювалися на їхні міцні електоральні фортеці, з яких жодні конкуренти не могли вибити тих політичних «динозаврів», які їх втоптали. Здавалось би, - назавжди.

Залп по політичних «динозаврах»

 

У слово «динозавр» (в політичному аспекті) я не вкладаю нічого образливого.

За цим образом бачу потужного політика, який або обіймав ключові посади у вищому ешелоні влади України, або ж декілька разів (часто - поспіль) перемагав у мажоритарному окрузі. Як правило, одному й тому ж - «втоптаному» ним самим.

Так ось за результатами цих виборів в одній за іншою мажоритарних «фортецях» з величезним гуркотом-резонансом падали і програвали потужні вітчизняні «динозаври».

І перемагали їх зовсім не молоді «леви».

  Title
 
 Безробітний активіст, переможець від «Слуги народу»
на 211 окрузі (зліва) та ще один новий
нардеп-мажоритарник Ю. Корявченков
(актор «Кварталу-95», сценічне ім’я «Юзік» справа)

Тобто, не молоді агресивні таланти, що визріли вже, аби замінити «левів» старих, так би мовити, обновити прайд, «зграю».

Маю на увазі, що це були, як правило, зовсім не світочі, котрі встигли себе зарекомендувати як яскраві громадсько-політичні чи професійні таланти, і тим самим завоювати популярність серед громадськості, виборців.

Це були, як правило, просто представники так званої Зе-команди. Тобто, висуванці від партії «Слуга народу». Ще більш точно - політичні представники Володимира Зеленського.

Більшість з них на цих виборах могла і не мати імен, прізвищ, даних біографії, а просто мати свій цифровий номер. Але обов'язково з поміткою, що це номер «від В. Зеленського».

Тоді оголошення про результати голосування в багатьох мажоритарних округах могло б звучати так: в окрузі № 1 переміг № 15, в окрузі № 2 переміг № 123... і т. д., і т. п.

Звучить як фантастика? Зовсім ні.

Адже було неодноразово помічено, що на цих виборах чимало виборців брали бюлетень і запитували - а де тут той, хто від Зеленського? І ставили свою позначку «за».

Це називається «обирали»?

Ні, це називається сліпим голосуванням. Пам'ятаю, як на зорі Незалежності на виборах багато з тих виборців, хто погано бачив, мав старший вік і пострадянські переконання, просили показати їм, де в бюлетені представник компартії. Їх не цікавила особистість. Важливо було те, що цей кандидат від компартії. Або ж від «селян», «Руху» і т. д. А хто він (чи вона) такі, які вони особистості і фахівці - таких виборців це не цікавило.

Цього року в більшості мажоритарних округів відбувалося подібне.

Я сам був свідком, як деякі старші люди прямо на виборчій дільниці просили вказати їм, хто в довгому бюлетені «від Зеленського». І ставили свою позначку - зовсім так само, як чверть сторіччя тому їхніх батьків і дідів цікавило, хто від кого.

Інакше не було б таких неймовірних фактів, як, наприклад, у столичному 211 окрузі, де дуже впливового і багатого заступника міського голови В. Кличка, який, до того ж, попередніх 5 років був міським депутатом від цього ж таки округу в Київраді і добряче «втоптав» його, активно продовжуючи «втоптувати» округ впродовж виборчої кампанії, переміг безробітний від Зе-команди.

Фінансистові європейського рівня, активному громадському діячеві, що балотувався в цьому ж окрузі, взагалі залишилося лише третє місце. Хоча саме він був би найкращим нардепом і для цього округу, і для України від цього округу.

Простої приналежності до Зе-команди, тобто, балотування від партії «Слуга народу», вистачило абсолютній більшості Зе-висуванців для їх перемоги в більшості округів.

Тому що - будемо чесними - на цих виборах перемагав В. Зеленський - через сотні своїх кандидатів, кожен з яких не мав жодного значення і жодної політичної ваги чи особистої харизми на момент виборів.

Ну майже жоден. Ну майже жодної - пожаліймо гонор деяких з цих кандидатів, що уже станом на сьогодні стали нардепами.

Можна сказати, що Володимир Зеленський, переможець президентських перегонів, на яких він з дивовижною легкістю «звалив» важковаговика Петра Порошенка, продовжив свою переможну ходу із завоювання влади в Україні також і на парламентських виборах.

Через кандидатів від своєї партії він дав «залп» практично по всіх мажоритарних округах.

Залп цей приніс такі результати, на які не очікували навіть самі переможці.

«Вбиті» чи «поранені»?

 

А тепер усвідомимо, скільки і кого саме «накрив» цей залп. І попередньо спробуємо передбачити - «вбито» (у політичному сенсі) чи тільки «поранено» того чи іншого політичного «динозавра», котрого «звалили» в його окрузі?

Title  
 Володимирові Литвину після програшу залишається
поки що згадувати минуле
 

Почати варто, напевно, з того неймовірно скандального, майже анекдотичного, факту, який уже доводилося згадувати і який облетів увесь світ: чотириразового нардепа, мультимільйонера, президента всесвітньовідомої запорізької фірми «Мотор Січ» В'ячеслава Богуслаєва в його рідному, «втоптаному» нібито до останньої щілинки, 77-му окрузі, переміг молодий весільний фотограф.

Ні слово «молодий», ні слово «фотограф», ні навіть такі приємні слова, як «весільний» чи «симпатичний» у даному випадку не мають жодного значення.

А що ж тоді в цьому та аналогічних випадках значення має? А те, що майже всесильного і майже непереможного в своєму «затоптаному», пригодованому до меж окрузі В. Богуслаєва «звалив» Володимир Зеленський. Фігурально висловлюючись, звалив особисто.

Точніше кажучи, звалив через посередництво формального, офіційного від своєї політсили кандидата, якого вся країна уже нині називає тільки «весільний фотограф», не пам'ятаючи ні його імені, ні його прізвища.

Тому що ці дані - будемо відвертими - не грають у нинішніх парламентських виборах жодної ролі. Хоча для читачів назву його - Сергій Штепа.

Подібним чином були «звалені», тобто програли у своїх мажоритарних округах, такі політичні довгожителі і «динозаври» велетенського масштабу, як:

неодноразові нардепи - депутат Верховної Ради трьох скликань, двічі голова Верховної Ради України Герой України Володимир Литвин; ректор Одеської юридичної академії, екс-голова ЦВК, який у 2004 році оголосив Віктора Януковича переможцем президентських виборів проти Віктора Ющенка і тим самим став символом фальсифікації, Сергій Ківалов, що отримав від Майдану-2004 «поганяло» Кидалов (від жаргонного слова «кидати», тобто, обдурювати); мільярдер Костянтин Жеваго, котрий через свій гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК) тримав у кулаку невелике містечко Горішні Плавні.

Більшість дорослих цього містечка працювали у ГЗК та інших фірмах пана Жеваго, а ось проголосувати вирішили зовсім не за нього. Вперше.

І це був більше, ніж протест, навіть більше, ніж бунт. Це була для Горішніх Плавнів ціла революція. Тиха і безкровна, але революція. Багаторічного і, здавалося, непереможного володаря міста-округу просто не обрали. І - крапка. А «звалив» його знову ж таки В. Зеленський. Тобто, кандидат від «Слуги народу», ім'я якого, як і у більшості випадків, нікому широко не відоме.

А ось другого номера в команді Р. Ахметова, триразового нардепа, ексміністра інфраструктури України і ексголову Донецької облради Бориса Колесникова звалив не В. Зеленський, бо Колесников обирався в окрузі в Донецькій області, йшов від ахметовської партії «Опозиційний блок».

Програв він кандидату від фірташівської «Опозиційної платформи» (Бойко-Рабинович) Валерієві Гнатенку. Ці дві частини колись єдиної Партії регіонів тепер - затяті конкуренти, бо Р. Ахметов та Д. Фірташ злісно посварилися.

Кандидати від «Слуги народу», а точніше, Володимир Зеленський, за допомогою свого політичного бренда «звалили» ще таких важковаговиків:

- Ігор Кононенко, округ № 94. Перший заступник голови фракції БПП і близький соратник п'ятого президента України Петра Порошенка. Посоромився йти від рідного БПП, ішов як самовисуванець.

- Олександр Грановський, округ № 169. Депутат від партії БПП, ще один екссоратник Петра Порошенка, котрий має кличку «рішала» і контролював судову систему України, вирішуючи (кажуть, корупційно) всі питання.

 Title
  А. Іллєнко був активним нардепом, але програв

- Іван Винник, округ № 184. Нардеп від БПП, гендиректор ТОВ «Завод будівельних матеріалів № 1», один із найбільш активних спікерів фракції БПП.

- Сергій Пашинський, округ № 64. Народний депутат України V, VI, VII і VIII скликань і колишній виконувач обов'язків керівника Адміністрації президента України, голова Комітету ВРУ з питань безпеки, за яким тягнеться слід, принаймні, двох скандалів - нібито перевезення в багажнику зброї на Майдані і стрілянині в ногу чоловікову біля власного будинку.

- Максим Бурбак, округ № 204. Народний депутат України 7-го і 8-го скликань, голова яценюківської фракції «Народний фронт».

- Секретар Київради, депутат Київради VIII скликання за списком партії «УДАР» Володимир Прокопів, що йшов на вибори від партії «Європейська солідарність», (програв безробітному активісту від Зе-команди).

- Олександр Омельченко, округ № 223. Президент Асоціації міст України, голова Української партії «Єдність» і ексмер Києва (1999-2006 роки).

- Євген Червоненко, округ № 134. Народний депутат Верховної Ради України IV скликання, близький соратник В. Ющенка, ексголова Запорізької ОДА (2005-2007).

Програли і не потрапили до Верховної Ради України і багато політиків, які мали значно кращу репутацію та, на думку багатьох, заслуговували бути у складі Ради:

- Андрій Іллєнко, котрий двічі обирався раніше в столичному окрузі № 215. Депутат Верховної ради України VII і VIII скликань, член політради та голова київської міської організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

- Юрій Левченко, округ № 223. Народний депутат Верховної Ради України VIII скликання.

- Ігор Мірошниченко, округ № 212. Депутат Верховної Ради VII скликання, член Політради ВО «Свобода» і голова Сумської обласної організації партії.

- Борислав Береза, округ № 213. Позафракційний депутат, колишній голова інформаційного відділу «Правого сектора», член української делегації в ПАРЄ.

- Сергій Лещенко, округ № 220. Журналіст, депутат Верховної Ради України VIII скликання.

- Роман Безсмертний, округ № 22. Депутат чотирьох скликань, один з авторів Конституції України, близький соратник В. Ющенка, голова його партії «Наша Україна», ексзаступник голови Адміністрації президента В. Ющенка, ексвіцепрем'єр, котрий зараз представляє Україну в політичній підгрупі на переговорах у Мінську.

- В окрузі № 51 в Донецькій області за Героя України, позафракційного нардепа Надію Савченко проголосували вісім (!) виборців. Це - найменший округ України, всього дві ділянки в селищі Погоди, у прифронтовій зоні. Савченко зі своїм результатом посіла восьме, але далеко не останнє місце.

- Один із найбільш активних представників Радикальної партії Ігор Мосійчук, який залишив політсилу незадовго до кінця каденції і, що називається, не злізав з телеекранів, балотувався в окрузі № 94 в Київській області. Він набрав 0,53% і посідає 23-є місце.

Напевно, спрацювало те відео, на якому був зафіксований факт корупційного вимагання людини, схожої на І. Мосійчука, від якогось чоловіка, та публічний арешт цього нардепа прямо в стінах Верховної Ради.

Оскільки імена майже всіх переможців на цих округах практично невідомі широкому загалу, то знову повторю: і тих, хто на це, за загальною думкою, заслуговував, і тих, хто на таке не заслуговував, звалив Володимир Зеленський.

Його «зачистка» політичної арени України була на цих парламентських виборах майже тотальною.

Від Зе-команди програли одиниці. А виграли - навіть у вельми заслужених проукраїнських досвідчених патріотичних політиків - різні люди: ресторатори, шоумени, журналісти, активісти, безробітні. І навіть одна няня.

Усіх цих ду-у-у-же різних кандидатів об'єднувало одне: вони йшли від партії «Слуга народу», використовуючи магічний поки що вплив імені Володимира Зеленського.

І стали законотворцями нового покоління.

Мажоритарники від інших партій

 

Сподіваюся, читачам зрозуміло, як тяжко було вигравати у кандидатів від Зе-команди представникам інших політсил чи самовисуванцям.

Однак, таке траплялося, хоча і нечасто.

Експерт Роман Кириченко проаналізував у такому розрізі підсумки голосування за тих мажоритарників, які перемогли представників партії «Слуга народу» попри те, що в кожному даному окрузі сама партія «Слуга народу» мала високий результат. Але провести свого мажоритарника не зуміла, бо виграли інші. Р. Кириченко відзначив, насамперед, регіональні особливості та наголосив, що не на всіх округах популярність партії перетікала у підтримку мажоритарного кандидата.

Так, у середньому, мажоритарний кандидат від «Слуги народу» отримував десь на 10-11% менше голосів, ніж партія в окрузі, однак, у більшості випадків цього було достатньо для перемоги.

Тільки в 15 округах зі 199 мажоритарник від «Слуги народу» отримав більше, ніж партія в окрузі. При цьому 5 таких округів розташовані в Харкові, а 3 - в Києві (можливо, у великих містах були більші можливості швидко «розрекламувати» саме персоналії, а не тільки партійний бренд).

Title  
 Учасник Мінської переговорної групи досвідчений
Роман Безсмертний був би, як і низка інших
політиків, дуже потрібен цьому парламенту. Але…

 

Він звернув увагу на те, що троє з учасників топу - мажоритарники із Закарпаття. При цьому тільки один з цих трьох (Василь Петьовка) є представником клану Балог, які стабільно обираються в Раду з округів Закарпаття.

Владислав Поляк, що є лідером даного рейтингу, взагалі вперше обирається до Верховної Ради. До цього він був тільки депутатом Виноградівської міської ради від «Партії регіонів» та депутатом Закарпатської обласної ради від «Відродження».

Третій представник Закарпаття у цьому списку - Валерій Лунченко - був депутатом парламенту попереднього скликання від «Народного фронту», до цього був депутатом від «Батьківщини». Висування як безпартійний самовисуванець та тривалий досвід роботи в Закарпатті (був депутатом Хустської міськради, Закарпатської облради та головою Закарпатської ОДА) допомогли йому перемогти в окрузі.

У цьому топі є два мажоритарники з Черкащини. Антон Яценко виграв 200 округ (м. Умань, Черкащина) дуже впевнено (тільки три кандидати виграли свої округи з підтримкою більше, ніж 60%, Яценко - один із них).

Це - не перша його перемога в цьому окрузі, у попереднє скликання він пройшов по ньому ж. Цьому не завадила його неоднозначна політична біографія, яка включає в себе його неодноразові переходи між різними політичними силами. В останньому скликанні він був членом депутатської групи «Відродження».

Сергій Рудик, що переміг у 198 окрузі, теж не вирізняється політичною відданістю, бо на минулих виборах переміг у цьому окрузі як член ВО «Свобода», але у 2015 році вийшов з неї і потім приєднався до «Блоку Петра Порошенка». Його перевага над кандидатом від «Слуги народу» склала близько 1000 голосів, при цьому «клон» відібрав у першого 1300.

Дмитро Шпенов - мажоритарник, який виграв округ, де у «Слуги народу» підтримка більше, ніж 60%! Виграв, щоправда, не без використання двійників проти основного конкурента (за даними «ОПОРИ», таких в окрузі проти справжнього кандидата від «Слуги народу» було використано цілих 5 (!) + одна з осіб, яка висувалася, мала таке саме прізвище, сумарно ці всі особи зібрали близько 10000 голосів).

Хоч і балотувався він як самовисуванець, але у 8 скликанні був членом «Опоблоку», до того ж, ще раніше був помічений як помічник Олександра Вілкула та член «Партії регіонів». В окрузі перемагає третій раз поспіль.

Ігор Молоток зі 160-го округу на Сумщині теж втретє перемагає в своєму окрузі. Завжди обирався як безпартійний самовисуванець, але потім вступав то в «Партію регіонів», то у «Волю народу».

Юрій Шаповалов з міста Кременчук - ще один щасливчик, який скористався «клонами» кандидата від «Слуги народу» (таких в окрузі було 4). Сумарно ці кандидати відібрали у головного конкурента близько 3000 голосів - якраз рівно стільки не вистачило кандидату від «Слуги народу» для перемоги.

В іншому біографія Шаповалова ідентична до біографії Ігоря Молотка - тричі обраний за тим самим округом як безпартійний висуванець. Був членом «Партії регіонів», «Волі народу» та «Відродження».

Я з ним особисто знайомий ще відтоді, коли у 2002 році очолював виборчу кампанію кандидата-мажоритарника в цьому окрузі. Ми тоді виграли, а молодий гонщик Юрій Шаповалов уже тоді був помітною фігурою у місті, вирізняючись серед молодих бізнесменів і міських депутатів.

А от для Сергія Коровченка перемога в окрузі - перша в житті. Висувався як самовисуванець, однак є членом партії «Батьківщина». Його перемога теж стала можливою через наявність у партії «Слуга народу» клонів. Два клони відібрали в кандидата від уже партії-влади близько 4500 голосів. З цими голосами округ мав би іншого переможця.

Єдиний висуванець від партії у цьому списку - мажоритарник від «Біла церква разом» Микола Бабенко. Певні життєві обставини змусили його відмовитись від асоціації з тими політичними брендами, під якими він обирався в парламент попередні два рази - «УДАР» та «Блок Петра Порошенка» (можливо, те, що він з ними не зміг виграти округ). Така ставка на білоцерківський патріотизм виявилася успішною, і в окрузі він виграв без використання послуг двійників «Слуги народу».

Як підкреслив Р. Кириченко, перемогти в окрузі дуже потужний партійний бренд можливо, по суті, тільки двома способами: дуже давно працювати в окрузі і стати «своїм» для його мешканців (і при цьому не набриднути), або ж «знищити» свого конкурента з допомогою його клонів.

Але і ці способи дають результат тільки проти маловідомих висуванців, бо, наприклад, чи не найбільш наближеному до Петра Порошенка його армійському другові та чинному нардепу Ігореві Кононенку проти Олександра Дубінського це все не допомогло. І він програв.

Співвідношення мажоритарних округів, які виграли представники партії «Слуга народу» порівняно з іншими просто незрівнянне.

Судіть самі: від «Слуги народу» до Верховної Ради України пройшло 130 нардепів-мажоритарників, від медведчуківської партіїї «Опозиційна платформа - За життя» - 6, від вакарчуківського «Голосу» - троє, від Петра Порошенка та Юлії Тимошенко - по двоє.

Тож, загалом, картина така: образно кажучи, від Зеленського в Раді сумарно буде 254 нардепи, від Медведчука - 43, від Юлі - 26, від Петра Порошенка - 5, від Славка - 20.

Це - п'ять майбутніх фракцій нашого парламенту ІХ скликання. До них долучаються 10 поодиноких представників інших партій і 46 самовисуванців.

Саме за ці 56 голосів буде змагання у «Слуги народу», щоб доповнити склад своєї фракції до конституційної більшості, що відкриває безмежні законодавчі перспективи, включно до внесення змін у Конституцію України.

Будемо сподіватися, що серед мажоритарників поступово з'являться нові цікаві політичні імена і ми уже зможемо впізнавати їх персонально.

Стати законотворцями

До річниці Незалежності

Назустріч…#2019-33 (08/15/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com