Зараз, у ці дні другої половини літа 2019 р., у розпалі боротьба «не на життя, а на смерть» інтелектуального українства за можливість побачити на екранах кінотеатрів високомистецький фільм режисера та письменника Олександра Денисенка «Тарас. Повернення».

 

Тим часом боротьба триває в соцмережах, зокрема, на потужній сторінці громадських активістів «Тарас. Повернення. Фільм Олександра Денисенка». Це - боротьба з метою «вибити» право на його показ народу. Право світоглядне (фільм про нашого національного генія Тараса Шевченка), мистецьке (саме таким вважають ті, хто зумів побачити), законне (адже держава виділила половину бюджету - 22,5 млн. грн., і має відзвітувати про його розтрату перед платниками податків, бо інакше це схоже на корупцію). Право на його прокат глядач змушений «вибивати» у сильних світу цього від українського кіно. До них належать: Державне агентство кіно (голова Пилип Іллєнко), виробник фільму - продюсерська компанія, вона ж - правовласник фільму - «ІнсайтМедіа» (генеральний продюсер Володимир Філіппов), Міністерство культури України (міністр культури Євген Нищук) та приватні дистриб'юторські компанії.

Одна з «відмашок»-пояснень що­до виникнення проблеми прокату фільму «Тарас. Повернення» перших двох організацій (персонально: пана Іллєнка та пана Філіппова): «Від нас нічого не залежить, це - робота дистриб'юторів, вони - люди незалежні, у них є приватний бізнес, що хочуть - те і роблять». Так, це - правда. Саме у сьогоднішніх кінодистриб'юторів суб'єктивно-прагматична оцінка: «Мені фільм не подобається, бо не принесе прибутку», або «Мені фільм подобається, бо фільм касовий». Касові - це вестерни, бойовики та всякий «треш» рівня «нижче пояса», які відвідує, здебільшого, хрумкаючий попкорн глядач. От і вийшло, що сильні сторони фільму Денисенка як інтелектуального кіно виявилися його «бідою» для виходу на екран.

Ой, як же ви помиляєтеся, представники кіношного столичного дистриб'юторного панства! По-перше, помиляєтеся в тому, що немає у нас народу, спраглого справжнього духовного українського кіно. По-друге, в тому, що цей фільм нікому не цікавий. Прошу, панове, послухайте український народ, зокрема, і закордоння.

 

Тарас Шевченко (заслужений діяч мистецтв України Борис Орлов) в сцені «Долина Куль» на півострові Мангистау	Тарас Шевченко (заслужений діяч мистецтв України Борис Орлов) в сцені «Водевіль у казармі»

 

Пропонуємо кілька коментарів глядачів першого допрем'єрного показу фільму, який відбувся в маленькій залі (на 48 місць) кінотеатру «Жовтень» (Київ) 31 січня 2019 р. Навіть у виборі такої маленької зали для першого показу вже був сигнал на небажання продюсерської компанії показувати фільм більш широкому колу глядачів. Насправді бажаючих подивитись, як розказали мені свідки, було значно більше. Молоді люди сиділи на сходах, і ніхто не пішов із зали.

 

Анна Костенко:

«Мені пощастило бути запрошеною на перегляд нового українського кінематографічного шедевра. Він є конкурентоздатним з європейськими. Саме так! Кінокартина бере в полон від самого початку і до кінця - пронизує душу, захоплює, примушує співчувати, радіти і плакати. Сюжет охоплює, на жаль, невеликий період життя Тараса, з його незламним духом і гідністю. Фільм пронизаний глибокою любов'ю до великого поета України - Тараса Шевченка! Щиро вірю, що фільм матиме величезний успіх! Не тільки серед українських глядачів, але і з гідністю буде поширений далеко за межами нашої України. Слава Україні!»

Неллі Даниленко:

ЧОМУ ТАКОЮ НЕЛЕГКОЮ Є ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО КІНО В УКРАЇНІ?..

Не хотілося б вживати гучних банальних епітетів, але художній фільм про Шевченка «Тарас. Повернення» режисера Олександра Денисенка справляє справді колосальне враження! І я впевнена, кінознавці і глядачі ще скажуть своє слово про цю роботу. Я, звичайно, не дуже добре розуміюся на тонкощах і нюансах дистриб'юторських правил. Але фільм Є! Глибокий за сутністю, дуже сучасний і оригінальний за формою. Свята справа - дати його на екрани України до дня народження Тараса Шевченка!..».

 

А це - кілька відгуків, які з'явилися на сторінці «Тарас. Повернення. Фільм Олександра Денисенка» (громадська підтримка виходу фільму до глядача) останніми днями.

 

Звернення народного артиста України, художнього керівника і головного режисера Українського драматичного театру в Нью-Йорку Івана Бернацького:

«Олександр Денисенко, без сумніву, мічений Богом митець!

Династія Денисенків! Батько - Володимир Денисенко - прославив Світ геніальним трактуванням ролі Тараса - неперевершеним Іваном Миколайчуком!!! (фільм «Сон»). Мати - Наталія Наум - геніальним виконанням українських героїнь! Дивлячись фільм Олександра Денисенка «Тарас. Повернення», я по-справжньому пишаюся нашою Україною, її митцями, високодуховними людьми, такими, як Олександр Денисенко!!!

Я молюся кожен День до Бога і до Тараса, адже Він - Пророк!!!

Шановні Люде!!! Я саме апелюю до тих, хто стоїть на заваді широкого прокату і визнання фільму як події в кінематографії.

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані Люде,

Настане суд! Заговорять

І Дніпро, і гори!

(«Посланіє» Тараса Шевченка).

Я, народний артист України, молю вас і наполягаю, як митець, дати найшвидшу дорогу широкому прокату геніального фільму Олександра Денисенка «Тарас. Повернення»!»

Окреме звернення Івана Бернацького до Міністра культури Євгена Нищука: «Шановний пане Міністре! Зігравши Поета в багатьох виставах на сцені, я твердо заявляю, що фільм Олександра Денисенка - мистецьке явище в кінематографії.

Прошу вас, пане міністре, дайте широку дорогу прокату фільму Олександра Денисенка «Тарас. Повернення»!

Це буде великий дар і подвиг ваш як Міністра культури України!!!

Щиро дякую!»

 

Художній фільм «Тарас. Повернення» гаряче підтримали актори Українського драматичного театру Івана Бернацького в Нью-Йорку, які надіслали на сторінку громадської підтримки виходу фільму свої звернення.

Ольга Панько:

«Кіно про видатних українців для українців потрібне, НЕОБХІДНЕ, як живильна вода для здорових дітей нації».

 

Володимир Левицький:

«Ми повинні шанувати свою культуру, історію, своє мистецтво, як це робить кожна нація у світі. Спробували б десь у світі саботувати прокат кінофільму про свого національного героя... та це немислимо!!! Сподіваюсь, що всіх цих кремлівських кінопрокатників переконають змінити політику...».

 

Володимира Курило:

«Без Шевченка не було б свідомої, працьовитої, патріотичної діаспори. Багато з нас народжені в Америці. Ще будучи маленькими дітьми, ми складали свої рученьки разом, випростувавшись і набравши повні легені повітря, декламували найпростіші поеми Тараса Шевченка.

Успіхи і поразки життя, особиста радість і особисті болісні події, читання історії і зацікавлення Україною дозволяють нам зрозуміти тигель, в якому випробуваний Шевченко. Скільки разів північні наїзники, поневолювачі, загарбники старались заглушати Шевченка, спотворювати суть його творчості або зламати дух поета? Не вдалось!»

 

Ірина Пришляк:

«Фільм «Тарас. Повернення» - це не просто ще одна кінострічка, а наша історія, спадщина та українська культура. Не дозволимо ще одній геніальній роботі бути заасфальтованою цементом української байдужості, корумпованості, незацікавленості та егоїзму. Тарас Шевченко - це не просто наш Батько та Геній, а той Вогонь, який протягом сторіч освітлює український народ на шляху до свободи та самореалізації. Не гасімо цей Вогонь, а саме через мистецтво несімо його у світ та збагачуймось духовно».

Підтримка творчої інтелігенції України

 

Ігор Ольшевський, член Національної спілки письменників України, м. Луцьк:

«На жаль, повторюється історія з фільмами «Криниця для спраглих», «Пропала грамота» та іншими кінострічками, які у 70-х роках ХХ сторіччя не могли пробитися до українського глядача. Але тоді був розгул «маланчуківщини», а зараз?

І що це за «аргумент» - «люди на Шевченка не підуть»?

Хто уповноважував цих «кінонезнавців» розписуватися за всіх людей, за український народ? Українці «не підуть на Шевченка»? На «Сон» ходили, а на «Тарас. Повернення» не підуть? Нонсенс!

Фільм Олександра Денисенка повинно побачити якнайширше коло українців! Життя Поета-Пророка мусить стати дороговказом для молоді».

 

Сергій Тримбач, кінокритик:

«Я ПІДТРИМУЮ! Хоча б тому, що відмовляюсь зрозуміти, чому фільм, зроблений на матеріалі солдатської неволі Тараса Шевченка (Борис Орлов), фільм, гідний уваги, так довго маринується і не виходить на екран».

 

Манана Абашидзе, журналіст, громадський і культурний діяч:

«Вважаю, що ми, громадські та культурні діячі, журналісти не повинні залишатися осторонь. В Україні не повинні відбуватися такі явища, тим більше, в країні війна, нагадаю чиновникам з Держкіно і Мінкультури. Час, коли ми повинні підтримувати українській продукт, робити все, щоб Україна була українською, а не навпаки - блокувати. Ми повинні підтримувати український кінематограф, пишатися ним, показувати всьому світові наших талановитих акторів, режисерів, сценаристів».

 

Отож, у нас велика, достатня аудиторія людей, які потребують духовного, інтелектуального, мистецького кіно. Бачити його на великому екрані, а не в телефоні. Про це свідчать численні відгуки на фільм на сторінці ФБ та підтримка сторінки: у перші 2 дні опублікування звернення до громадськості з проханням підтримати вихід фільму - 20 тис. переглядів. Фільм побачили люди в кількох допрем'єрних показах (у Києві - 3 покази, в Каневі, Острозі, Вигоді на Франківщині і Тернополі). Мала би бути державна політика просування українського національного продукту. А допоки її нема, то є профільні інституції - Міністерство культури та Державне агентство з питань кіно (Держкіно). І якщо для реклами цього фільму треба знайти для дистриб'ютора 3 млн грн., то проукраїнський чиновник - державник у галузі кіновиробництва - мусить ДОПОМОГТИ їх знайти.

*****

Кілька красномовних дат виробничого та поствиробничого процесу над фільмом. Це важливо, щоб зрозуміти шлях гальмування.

Історія виробництва та випуску фільму мовою цифр

 

Агата Ускова (актриса Анна Топчій) та Тарас Шевченко (актор Борис Орлов) в сцені «Освідчення в коханні»

9 березня 2012 р.: сценарій фільму «Тарас. Прощання» (початкова назва «Прощання з пустелею») авторства Олександра Денисенка отримує на Міжнародному конкурсі Гран-прі за найкращий сценарій фільму до 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка.

Жовтень 2012 р. - кінопроект «Тарас. Повернення», представлений режисером-постановником і автором сценарію Олександром Денисенком та кінокомпанією «ІнсайтМедіа» (генеральний продюсер Володимир Філіппов), став переможцем пітчингу Держкіно України.

До кінця 2015 року фільм не допускався до виробництва і був закритий режимом Януковича. Тогочасне Держкіно вимагало викинути з фільму сцени, в яких розкривалася антилюдська сутність російського імперіалізму.

16 липня 2016 р. - 16 червня 2017 р. - зйомки фільму, який тривав 68 знімальних днів на 38 локаціях в Європі та Азії, і в якому залучено 113 дійових осіб плюс масовка.

22 грудня 2017 р. фільм прийнято Держкіно України.

Грудень 2018 р. - офіційний лист режисера О. Денисенка Пилипові Іллєнку в Держкіно (копії Міністру культури Євгенові Нищуку, генеральному продюсеру ТОВ «ІнсайтМедіа Продюсерський центр» Володимирові Філіппову) з клопотанням про дистрибуцію фільму та подання його на фестивалі, як українські так і міжнародні, надання режисеру можливості ознайомитися з кошторисом та фактичними витратами на фільм державних коштів - а це 22,4 млн. грн., та підписання Акту здачі-прийому фільму Держкіно України. Усна відповідь продюсера пана Філіппова: «Ваша присутність необов'язкова».

19.06.2019 р. - публічне звернення режисера та сценариста фільму «Тарас. Повернення» до громадськості з проханням підтримати ініціативу зробити публічним показ фільму в одному з кінотеатрів Києва із запрошенням представників громадськості, кінокритиків та медіа для оцінки фільму.

07.07.2019 р. - на Фейсбуці створено сторінку від імені громадськості під назвою «Тарас. Повернення. Фільм Олександра Денисенка» на захист фільму: розміщуються звернення громадськості, цікава інформація про фільм: інтерв'ю або інформації про окремих учасників творчої групи фільму, а також щоденна злива відгуків.

12.07.2019 р.: після масового виступу громадськості та звернення її представників до голови Держкіно Пилипа Іллєнка фільму «Тарас. Повернення» (через півтора року після його завершення) видано Прокатне свідоцтво фільму національного статусу - інформація про це з'явилася на офіційній сторінці від «ІнсайтМедіа».

	Тарас Шевченко (артист Борис Орлов) та казашка Катя (артистка Акнієт Оринтай в сцені «Сварка біля аулу»

Сценарист і режисер-постановник Олександр Денисенко відповідає на запитання тижневика «Час і Події»

 

Інтерв'ю відбулося в київському кінотеатрі «Жовтень» - єдиному з усіх столичних, який залишився в комунальній власності. Випадково саме цього дня тут вкотре проходив пітчинг (конкурсний форум кіномитців, виробничників та дистриб'юторів).

- Шановний Олександре Володимировичу! Ви назвали дати, які захотілося назвати «ходінням по муках». Що викликає у вас запитання до ваших візаві, якби вони були тут?

- Питання, насамперед, до кінокомпанії «ІнсайтМедіа» (генеральний продюсер Володимир Філіппов), яка:

- не надала кошторису, якого я не бачив і його не підписував;

- не надала можливості зробити режисерський сценарій;

- на здачу фільму мене, як режисера-постановника, не запрошували, й акту про здачу фільму і прийняття його Держкіно я не підписував;

- до цього часу, себто, через 1 рік і 7 міс. після здачі фільму, кінокомпанія «ІнсайтМедіа» не виготовила його кіноверсії для показу в кінотеатрах та на фестивалях;

- відповідно, не подала фільм на жоден фестиваль у світі чи в Україні (зараз поширенням свого фільму на фестивалі займаюся я особисто, за свої кошти). Все це вважаю незаконним, принаймні, ненормальним, і хотів би мати чесні відповіді на перераховані факти. «Чому так відбувалося і продовжує відбуватися? Чому системно державними інституціями не підтримується прокат фільму про Т. Шевченка «Тарас. Повернення»? Чому фільм за півтора року після його завершення не показано ані компанією «ІнсайтМедіа», ані Мінкультури та Держкіно на жодному кінофестивалі світу, навіть в Україні, бодай, в інформаційних показах?

- Від себе додам: я теж хотіла б знати, як і всі, хто уже висловив у відгуках свою підозру щодо якогось, як виглядає, навмисного, спеціального (в негативному плані) ставлення до цієї складної сюжетної та операторської роботи. А чи є (були) питання кінокомпанії до вас? Які саме?

- Формально, у письмовій формі, питань не було. Насправді ж, у монтажно-тонувальному періоді продюсер фільму Володимир Філіппов у мене за спиною перемонтував фільм, викинув з нього 40 хв., спотворивши мій задум як сценариста. В його варіанті фільму образ Тараса Шевченка було спаплюжено і подано в образі гульвіси. Я категорично виступив проти такого нищення фільму. Тоді пан В. Філіппов сказав в присутності 15 членів знімальної групи, що той варіант фільму, який зняв і змонтував я, «нє нужен нашему зрітєлю... фільм у вас получился дрєматєльний... такоє люді нє смотрят»... І після цього п. Філіппов практично припинив займатися фільмом. А на мій лист про порушення технології виробництва і блокаду фільму Держкіно та Мінкультури відповіли: звертайтеся до продюсера В. Філіппова, він - правовласник фільму. От і все, жодних більше дій, жодних показів фільму ні на українських, ні на міжнародних фестивалях. І так триває вже понад півтора року.

- А питання до Держкіно у вас є?

- Так, є. Але до Держкіно і до компанії «ІнсайтМедіа» одночасно.

Чим наш фільм з чудовими акторами, зокрема і насамперед, талановитим актором, лауреатом «Київської Пекторалі» Борисом Орловим - виконавцем ролі Тараса Шевченка, гру якого високо оцінюють усі, кому вдалося побачити його на допрем'єрних показах, не влаштовує? До слова, він грав не зовнішню подібність, а душу Шевченка і, вважаю, що чудово впорався, будучи сам інтелектуалом. Так ось: чому на просування таких патріотичних фільмів, як «Таємний щоденник Симона Петлюри», «Вулкан», «Дике поле», «Крути 1918», «Заборонений» та інших, держчиновники, продюсери та дистриб'ютори гроші зуміли найти, а на кінострічку про Шевченка - ні? Мені жодного разу офіційні представники не сказали і не написали висновок, що їм не подобається у фільмі. Я сам хотів би від них це почути. Правда, висловлена усно паном Іллєнком претензія, що у фільмі багато російської мови.

- Цікаво, а що ви відповіли? Це дійсно зараз актуально у зв'язку з останніми законами про державну українську мову.

- Фільм «Тарас. Повернення» - про Шевченка на засланні. І в російському гарнізоні, ясно, всі розмовляли лише російською мовою. І за статутом царської армії Шевченко міг відповідати офіцерам лише російською, адже він був політичний в'язень, засланий у казахські степи простим російським солдатом. Він не міг собі дозволити відповідати своїм катам мовою «Заповіту». А зі солдатами родом з України, з Богом, уві сні, навіть з комендантом Новопетровської фортеці Іраклієм Усковим він у фільмі і в дійсності розмовляв українською.

Журналістка Лідія Корсун та режисер Олександр Денисенко обговорюють стагнації українського кіно

Він також вільно розмовляв казахською, зокрема, з Катею та іншими казахами, бо товаришував з ними, малював їм ескізи кулиптасів, їхні некрополі, міста мертвих та підземні мечеті. Казахи слухали його вірші, які він їм читав під домбру. І називали його Великим Акином, себто, Великим Співцем. Батир у казахів - це сила народу, а Акин - це душа народу. Тому Шевченко був прийнятий казахами і допущений до святих мусульманських місць. Йому дозволено було їх малювати, чого мусульмани не дозволяли робити більш нікому. Тому Шевченко за сім років вивчив казахську мову. А його казахський учень - скульптор Кара-Мурза - у 1881 році зробив перший пам'ятник Шевченкові у світі, і за гроші коменданта Ускова цей пам'ятник було поставлено в Новопетровському форті.

Звучить там і польська мова (його розмови з польським другом - офіцером Мацеєм Мостовським). Шевченко досконало знав польську і дружив з поляками, такими, як і він сам, політичними засланцями.

Тому я сказав панові Іллєнку, що в мові закладена драматургічна дія. Російська мова у фільмі - це мова наших поневолювачів, злочинців, мова катів, мова агресора, цілком історично виправдана. Кати Шевченка не могли розмовляти українською мовою, це ж був би тоді не фільм, а абсурд. Робити з фільму комедію я не буду. Я пропонував зробити позакадровий український переклад фільму. На що пан Пилип Іллєнко сказав, що не буде порушувати закон і що я дарма прикриваюся Шевченком. Та Бог з ним, це - на його совісті.

Головне - у фільмі є Україна, українська ідея, є український герой. І в ньому достатньо української мови, де вона доречна, щоб виокремити це. Нею користуються і Шевченко, і багато інших героїв. Російську вживають антагоністи, гнобителі Шевченка і простих солдатів.

- Повернімося до самого фільму. Ми знаємо, що сценарій ви написали на основі свого роману, який пізніше, в 2018 р., було надруковано окремим виданням, приуроченим до майбутньої прем'єри фільму. Це - перша частина уже написаної трилогії про Шевченка під назвою «Три душі, три ворони, три лірники». До слова, почала читати і, прийміть комплімент, в захопленні від пера майстра. Отже, ви, як сценарист, в темі, як ніхто інший. Життя Шевченка вивчено і відтворено його переживання.

- Фільм розповідає про останні три місяці 1857 року заслання Тараса Шевченка на півострові Мангистау, в Новопетровській фортеці, на Каспії. Поет отримує вістку від друзів з Петербурга про те, що його помилував цар Алєксандр II. Однак, військове керівництво Новопетровського форту не поспішає повідомляти про це Тарасові й не видає наказ про звільнення. Інтрига будується на тому, хто саме зацікавлений у затримці і перешкоджає звільненню Шевченка. Тут на перешкоді стають складні стосунки коменданта форту майора Ускова та командувача військовим гарнізоном капітаном Косарєвим. Шевченку доводиться лавірувати між ними. Йому треба було уникати походів на військові зіткнення з казахами (тоді і там Росія воювала з казахами на шляху до Індійського океану). Для цього сам просився на добові вахти на оглядовій вежі, щоб уникнути участі в каральних експедиціях російського війська і можливих зіткнень з офіцерами, які жорстоко знущалися з рядових, програвали їх в азартні ігри (історія з Дядьком, побиття шпіцрутенами солдата Івана Буркова, родом з України). В цій армії особистість знищувалася, а Тарас намагався залишатися самим собою. Шевченко - перший український дисидент-політв'язень, безправний рядовий царської армії, протягом семи років неволі зумів вижити, уникнути смерті, залишитися людиною, захистити свою гідність, таємно і багато творчо працювати (малював і писав вірші). Багато про його особистість та душу скажуть глядачеві любовні історії - стосунки з Агатою Усковою та казашкою Катею, яким у фільмі приділено немало уваги, і це ви бачили самі.

	Денщик Іван Бурков (артист Володимир Денисенко) у сцені «Страта шпіцрутенами»)

- Так, і це - одна з величезних переваг вашого фільму, якому я аплодую, і хочу звернути увагу моїх читачів та ваших глядачів на цнотливість стосунків Шевченка з жінками, які були в нього закохані. В дусі українського поетичного кіно 60-х, починаючи з «Тіней забутих предків». На фоні сьогоднішньої екранної розгнузданості саме інтимних стосунків героїв ви дотрималися етичної та естетичної принциповості.

- Особливо ніхто з продюсерів не наполягав на сценах у ліжку. Лише дистриб'ютор один пожалкував, що їх не було, а так була б велика каса. Але я не розумію, для чого у фільмі про Шевченкову душу, про його духовний подвиг протистояння тотальному злу показувати тіло чи любовні стосунки Шевченка з жінками, навіть якщо вони й були. Про це взагалі не йдеться. У нашому нинішньому кіно велика каса на все маленьке. Приміром, знімеш штани на Бессарабці чи в палаці «Україна» - і вже популярний.

- Ваш фільм багатонаселений (113 героїв зі словами), багато складних і красивих зйомок у казахських степах, горах з камінними велетнями, ущелинами, підземеллями. Там - дивовижні зйомки. Всі, кому вдалося подивитися фільм, аплодують операторові фільму ОЛЕКСАНДРОВІ КРИШТАЛОВИЧУ. А ще - вражаюча музика МИРОСЛАВА СКОРИКА. Кого б ви ще хотіли назвати з ваших най-, найсуттєвіших помічників знімальної групи?

- Я вдячний багатьом акторам: Богданові Бенюку, якій зіграв роль Дядьки, Анні Топчій, що грала Агату Ускову, казахській актрисі Акнієт Оринтай, яка грала роль Каті, одеситам: Богданові Паршакову, Геннадію Скарзі, Євгенові Юхнівцю - чудові актори. Бездоганний артист - Олександр Пожарський, авторитетні Олег Волощенко та Роман Луцький, блискучий актор Юрій Шульган, котрого режисери знімають, здебільшого, бандитом, а у нас він зіграв дуже переконливо Іраклія Ускова; Андрій Журба блискуче зіграв Кампіньйоні, Настя Чудна у п'ять рочків грала Нату Ускову і вивчала діалоги так добре і за себе, і за інших акторів, що підказувала старшим акторам їхні репліки. Я вдячний моєму синові Володимиру, який зіграв дуже важку роль денщика Буркова, якого вбивають у сцені шпіцрутенів. Я вдячний художникові-постановнику Ігореві Філіппову, художниці з костюмів Інзі Житній, художникам-гримерам Ларисі Сапанович та Світлані Полікашкіній. Добре допоміг у зйомках фільму виконавчий продюсер Андрій Полікашкін. Дуже багато зробив асистент з реквізиту Віталій Пасько. Режисерська група добре працювала: Кирило Гриша, Ігор Гнатенко, Леонід Княжицький та Тарас Ткаченко, який, попри свою зайнятість, 8 змін працював як другий режисер у сцені шпіцрутенів. Велику справу для нас зробили наші казахські партнери: продюсери Сергій та Дарія Азімови, кастинг-директор Айман Джанетова, лінійний продюсер Еля Ісхакова, актори: Нуржан Садибеков, Шинар Жанисбекова, Нуржуман Іхтимбаєв та багато інших.

Ну і, звичайно, фільм би не відбувся без божественного співу Каті Чилі і без створених композитором Ігорем Стецюком музично-шумових композицій.

- І найголовніше питання: продюсерські компанії (зокрема, ваш генеральний продюсер пан Філіппов) пояснюють неможливість показати на широких екранах фільм відсутністю коштів на його рекламу, а пізніше - неможливістю їх «відбити» (якби вони й знайшлися), бо це кіно елітне, для інтелектуалів, масовий глядач, мовляв, не піде.

Відомий кінознавець Сергій Тримбач розповідає журналістці Лідії Корсун свої враження від фільму «Тарас. Повернення», який він дивився вже двічі

- Я вважаю, є дві причини: об'єктивна та суб'єктивна. Об'єктивна в помилковому законодавстві, не націленому на розвиток національного кіно. Ось виділено на цей рік один мільярд гривень на кіно. Для нас це - колосальна цифра. Держкіно виділяє від 50 до 100 відсотків бюджету кожному фільму. І на цьому його функція закінчується. Державна агенція не втручається і не перевіряє якість роботи над фільмом, не приймає режисерський сценарій, не продивляється відзнятий матеріал. Тобто, продюсер може робити з цими державними коштами, що хоче. І виходить, що отримувач грошей від Держкіно не завжди зацікавлений в якості фільму, бо який би фільм він не зняв, Держкіно його прийме. А далі доля фільму залежить від дистриб'юторів: їм це вигідно чи невигідно з точки зору прибутку. Якщо у фільмі голі сідниці, то дистриб'юторам прокат забезпечений. І ще одне: закон дає право їм, дистриб'юторам, демонструвати на рік лише 15 відсотків українських фільмів від кількості усіх у прокаті, решта фільмів - іноземні. Звичайно, їм легше «крутити» іноземний «треш», тим більше, що він надходить дистриб'юторам з-за кордону з готовою рекламою. Тому в нашому прокаті і превалює іноземщина. А в моєму фільмі Україна є! І Шевченко - один з тих, хто цю Україну створив, і треба знайти йому місце в українському прокаті.

І тут я підхожу до того, що нещодавно в СБУ поновлено розпочаті ще восени (а потім закриті) кримінальні провадження щодо дистриб'юторів. Я вважаю, це тому, що за ними стоять неукраїнські сили, неукраїнські гроші. Я не прокурор і не слідчий, але те, що перешкоджають українському продукту - це правда.

Ремарка автора: повідомлення «Служба безпеки України порушила кримінальне провадження проти всіх кінопрокатних компаній України» з'явилося в «Єдиному державному реєстрі судових рішень» від 22 липня ц. р. Прокатників підозрюють у перерахуванні грошей російським спецслужбам і саботажі українських фільмів. Це ті компанії, які з'явилися на українському ринку як дочірні підприємства компаній РФ: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83135853.

*****

Дещо з розмови з генеральним продюсером фільму «Тарас. Повернення» Володимиром Філіпповим

 

Якраз закінчився згаданий паном Олександром форум (пітчинг), і присутній на ньому пан Володимир Філіппов чемно погодився сказати нам дещо і про наш фільм. «Наш», бо він, багатостраждальний, став своїм для тисяч глядачів, які хочуть його побачити на екрані. Вимогливо сказали про це в соціальних мережах і поза ними, звертаючись конкретно до пана П. Іллєнка і пана Є. Нищука, надіючись на їхні високі статуси і не знаючи, що доля фільму ще в руках продюсерів та дистриб'юторів.

	Генеральний продюсер фільму «Тарас. Повернення» та генеральний продюсер кінокомпанії «ІнсайтМедіа» Володимир Філіппов

- Л. Корсун: Пане Філіппов, розкажіть, прошу, чому не виходить на екрани фільм «Тарас. Повернення»?

- В. Філіппов: Тому що не дають грошей на його просування. Ми отримали від Держкіно лише 200 тис. гривень на прокат фільму, а треба 3 млн. І змогли зробити лише три допрем'єрні покази: в Каневі, Долині та Києві (музей Т. Г. Шевченка).

- О. Денисенко: Три покази фільму коштують значно менше, ніж 200 тисяч...

- В. Філіппов: Реклама на одному білборді коштує 8 тис. грн. на місяць.

Л. Корсун: Чому ви постійно говорите про гроші, а про мистецьку цінність фільму говорять лише звичайні люди, зацікавлені в появі кінострічки на великому екрані, а ви ні?

- Якби я був не зацікавлений, я б жодної копійки на нього не витратив, а я вкладав свої гроші, і пан Олександр теж.

О. Денисенко: А ви пам'ятаєте, що ви мені до цього часу не заплатили гонорар за сценарій?

В. Філіппов: Не пам'ятаю, а знаю.

О. Денисенко: Чому для фільмів низької якості вистачає грошей на білборди, а на наш немає?

В. Філіппов: По-перше, деякі учасники кінопроцесу знімають деяких «своїх», і ті «свої» дають дещо на просування фільму. Потім у Києві після виборів буває багато порожніх білбордів, і декому пропонують використати їх для кіноафіш.

О. Денисенко: А як це відбувається? Міністр культури телефонує в мерію чи дистриб'юторам і каже: «Дайте нам білборди»?

В. Філіппов: Думаю, що якось зустрічаються...

О. Денисенко: ...зустрічаються, і міністр пише на папері, чий фільм показувати в кінотеатрах, а чий - ні?

В. Філіппов: Та ні, думаю, що не пише, а каже, кого варто показувати... Якось так.

Л. Корсун: Ви сказали на початку нашої розмови, що сьогодні на форумі дехто з дистриб'юторів казав, що українське кіно не потрібне. Невже правда, що так і казали?

В. Філіппов: Не так прямолінійно, але були розмови, що українські фільми в прокаті не дають прибутків.

Інтерв'ю з Богданом Бенюком - виконавцем ролі Дядьки

 

Богдан Бенюк - один із найпопулярніших, найупізнаваніших сучасних акторів театру і кіно (з 1980 р. служить сцені Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка), багато знімається у кіно.

- Розкажіть, шановний Богдане, про свого колоритного героя Дядьку у фільмі Олександра, чи цікаво було працювати в незвичайних умовах зйомок у Казахстані, а ще поділіться своїм враженням від усього, що відбувається сьогодні з блокуванням виходу в прокат стрічки «Тарас. Повернення».

- Тараса Денисенка я знаю з 1977 р., коли він вчився ще в університеті «на кібернетиці». Пізніше він став для мене тим чоловіком, який допомагає відкривати світ. Як письменник і як режисер. У даному випадку я вдячний йому за те, що він створив цей фільм і відкрив мені велику сторінку в житті. Я потрапив туди, де 7 років перебував Т. Г. Шевченко на засланні у Казахстані. Я побачив місця, ходжені ним, побував у тих точках, де він малював. І страждав. Цей чоловік (Олександр) придумав мого персонажа - Дядьку, роль якого я граю, майже односельця Тараса Григоровича з Медвина, що за 10 км від Моринців. Такий собі вовкуватий, заляканий солдат - дядько, приставлений командуванням наглядати за Шевченком. Тривалий час знущався над ним (у нас, українців, таке часто трапляється). Розмовляв з ним українською, а «палиці в колеса ставив». Але поступово під впливом Шевченка з ним відбулося переродження, і він почав з любов'ю ставитися до Тараса.

Режисерська доля така, що він, режисер, згоряє разом зі своїм «дитям» - фільмом. Олександр багато працював під час постановки фільму, дописував сцени, «доживлював». В нього з'являлися нові ідеї, і він їх тут же вирішував на знімальному майданчику. Це зроблено талановито. Результат вийшов добрий. Навіть кращий від того, коли фільм тільки починався. І дуже важливо показати його людям. Ось я тільки що був на зібранні конкурсу сценаріїв, де фільми тільки зароджуються. А тут уже викоханий, готовий! Сьогоднішній момент надзвичайно складний. Насамперед, режисер, як вразливий батько, переживає за своє «дитя». І він не перший такий. Такі проблеми були у його батька Володимира Терентійовича (Володимир Денисенко - режисер знаменитого фільму «Сон» про Шевченка з Іваном Миколайчуком. - Авт.), його брата Тараса - царство їм небесне. (Тарас Денисенко зіграв роль Шевченка у 10-серійному телевізійному фільмі «Тарас. Заповіт» - Авт.), його матері, яка мала зіграти головну роль у знаменитому фільмі «Балада про солдата», але не зіграла (народна артистка України Наталя Наум. - Авт.). Дуже жаль втраченого часу, бо за ці майже два роки боротьби «за екран» Денисенко міг би ще один фільм поставити...

 

Сергій Тримбач - відомий кінознавець, кінокритик, голова спілки кінематографістів України відповів на моє єдине запитання: «Що вам сподобалося у фільмі?»

«Сподобалася вся ця історія. Сподобався герой, якого дуже вдало зіграв Борис Орлов. Він дійсно неординарний. А грати генія, особливо такого, як Шевченко, важко,бо це - не вигадка, не фантазія, а національний міф. В актора абсолютно точне влучання. Режисер зробив точний вибір виконавця.

Перша нагорода фільму «Тарас. Повернення» в Міжнародному проєкті-конкурсі «Тарас Шевченко єднає народи» в номінації «Поза часом», нагороду за фільм режисерові О. Денисенку вручають народний артист України Петро Панчук, народна артистка України Галина Яблонська – засновниця конкурсу

Сподобалася операторська робота, як показаний цей світ степів, пустелі, кратерів.

Сподобалася любовна історія героя з Агатою Усковою. І ця роль точно зіграна на тонких нюансах...

Прокатчики вважають, що фільм не має «приманки». Але для інтелектуального глядача фільм має все, чого цей глядач потребує. Звичайно, шанувальникам серіалів, які навіть не дивляться на екран, а лише слухають, як колись ми слухали радіопостановки, він теж не підійде. Але тут є справжнє кіно: зміна кадрів, глибина почуттів, їх стереоскопія. Фільм потребує великого екрана, щоб стали очевидними всі переваги мистецького жанру кіно».

*****

Здається, що і читачеві, і всім, хто причетний до вирішення питання долі прокату цього багатостраждального фільму, стає зрозуміло, що ця історія є підозрілою, а може, навіть, злочинною. Я особисто переглянула фільм на екрані персонального комп'ютера, коли ще ніхто і ніщо не впливало на сприйняття, а писати про нього не було в думці. Якість на маленькому екрані була жахливою, дуже темний фон. І, тим не менше, фільм сподобався в усьому. Особливо вразило те, що Тараса Шевченка тут показано як людину просту, як правда, і, в той же час, він особливий, заворожуючий, духовно наповнений внутрішньо. Без пози і пафосу. Вражають дивовижно промовисті «його» очі. Це помітно навіть з фото актора - виконавця Бориса Орлова. І друге, що важливо: згадана вже тут мною етична принциповість, цнотливість у сюжетній лінії особистих стосунків героя і героїнь. А все, що стосується жорстоких нелюдських правил російської царської армії, гнітюче (як ото моторошна сцена покарання до смерті шпіцрутенами і т. ін.). Згадується сьогоднішня війна на Сході України. Багато чого актуального.

Безумовно: підтримуємо вимоги і звернення, які прозвучали на сторінці ФБ з підтримки фільму «Тарас. Повернення. Фільм Олександра Денисенка». Редакція нашого часопису слідкуватиме за реакцією на ці запити громадськості, діячів культури, зокрема, режисерів та акторів США до всіх, кого це стосується: Міністерства культури, Держкіно, продюсерського центру «ІнсайтМедіа» та дистриб'юторів.

Фільм має вийти на широкий екран!!!

Фото зі соціальних мереж та
з архіву режисера-постановника