Нещодавно УКУ провів першу Літню благодійну вечірку у традиції Dіner en
Blanc. Друзі університету зібралися у Києві на трипалубному теплоході-ресторані
«Rosa Victoria», щоб насолодитися вишуканою трапезою, дружнім товариством та музикою
гурту «Антитіла».
Утім, головною
метою вечірки була підтримка Гуманітарного факультету, який уже наступного літа
випустить перший набір бакалаврів Artes Liberales, традиційної програми європейських
вишів та унікальної в Україні освітньої пропозиції.
Коли теплохід
відпливав від причалу, до слова запросили поетку, письменницю та науковицю, викладачку
програми Artes Liberales Ірину Старовойт.
«Символічно,
що саме зараз наш кораблик почне відпливати, бо програма Artes Liberales - це глибинна
традиція з часів бароко, проте не застигла, а традиція в русі, яка чутлива до змін.
Отож, коли ми почнемо рухатися, це буде дуже в стилі Artes Liberales - розпочала
вона з метафори. - Амбасадор Вільям Тейлор, після якого я маю честь виступати, є
другом УКУ. Він є другом не лише тому, що ректор-засновник УКУ є американцем. А
й тому, що батьки-засновники американської демократії були випускниками програми
з вільних мистецтв. Дуже цікаво, що й зараз ми вважаємо, що нам випускники з вільних
мистецтв потрібні в Україні - і не лише в локальному, а й у глобальному розумінні»,
- звернулася до гостей вечірки Ірина Старовойт.
Промовиця
не обминула увагою і формат вечірки. Пояснюючи концепцію програми Artes
Liberales, вона звернулася до дрес-коду - білого кольору, демонструючи, як сприйняття
чогось залежить від обставин та культури, в якій ми перебуваємо:
«Ви сьогодні
мали бути в білому. Чи для вас було складно вибрати одяг? І чи знаєте ви, що для
кольору, який ми називаємо білим, інуїти мають більше, ніж 50 різних позначень?
Справа в тому, що білий для нас не ставить питання про життя та виживання, коли
для них - ставить. Білий для них - свіжий сніг, але він називатиметься вже інакше,
якщо на ньому з'являться сліди від санчат, якщо він опуститься на кору дерева чи
полежить кілька днів. Програма Artes Liberales повертає нам чутливість, зрячість
до тем та запитань, які ми собі навіть не адресуємо з різних причин: можливо, бо
цензуруємо чи боїмося про щось питати.
Зараз ми
не лише пливемо на теплоході, але й перебуваємо в просторі та часі. Поза теплоходом
- триває 2019 рік, час турбулентності у світі та країні. Коли ми збирали перший
набір студентів, ми розуміли, що не зможемо сказати їм точно, ким вони стануть після
випуску. Та нам було приємно чути від кількох із них, що лідери мають опановувати
хаос. І вони готові бути пілотами хаосу. Ця готовність - важлива і для країни, і
для світу.
| |
Гаслом нашої
програми є вільна освіта для вільних людей. Хочу запитати вас, наскільки ми вільні
й наскільки ми почуваємося вільними. Для мене очевидно, що багато з наших вступників
походили з родин, де вільність не була частиною повсякдення. І хоча ми звикли говорити
про нашу країну як про вільну, мені більше імпонує гірка іронія Павла Казаріна,
який сказав, що ми не вийшли з тюрми самі, бо сталося так, що тюрма розвалилася.
Напевно, свобода, яка не є заслуженою та не є усвідомленою, не зможе бути оціненою
та реалізованою сповна. Ми вже пересвідчилися, що цінності не витають у повітрі
- їх треба підкріплювати чеснотами. Скільки б ми не дискутували про них, допоки
не з'являться люди, які їх уособлюють, омріяної реальності не станеться.
Людей,
які шукають правду, ніколи не було багато. Але є ще менше людей, які можуть говорити
правду та захищати її. Я пригадую притчу про Діогена, який мав здатність говорити
правду всім, навіть великим. Коли самодержець світу прийшов до його бочки та запитав,
чого Діоген хоче, той подивився на нього та відповів: «Не застуй мені сонця, царю,
- відійди». Це було просте бажання, але воно свідчило про те, що навіть цар усього
світу нічого не може дати філософу. Адже все, що йому треба для щастя, усе, що робить
його людиною, він уже мав. Я переконана, що ми живемо у світі, в якому багато могутніх
речей заступають нам сонце. Одна з цих речей - смартфони, від яких ми залежимо настільки,
що дехто вже зараз зазирає у свої стрічки новин, боячись випасти з потоку. Але одна
з основних речей, яких ми вчимо студентів, - бути розумнішими за смартфони.
У світі є
різні джерела світла та просвітлення. Алгоритми, якими ми користуємося, коли відповідаємо
на запити з поштової скриньки чи соціальних мереж, - це світло ліхтарика. Воно показує
нам фрагменти світу, та не показує цілісної картини. Кажуть, що за останні два роки
західні люди почали на 5% менше читати новини. За першим припущенням, так сталося,
бо новини дратують людей. За другим - новинарі працюють з інформацією недостатньо
добре. Адже люди більше не хочуть знати уламки, вони хочуть цілісності. Читаючи
про подію, яка сталася сьогодні, вони хочуть розуміти, чому так сталося, якими можуть
бути наслідки, чи перетнуто вже точку біфуркації, за якою починаються незворотні
зміни. І найпростіша журналістика, журналістика кавалків, цього не дає.
| |
Ніхто з нас
не прокидається з думкою: «Поставлю-но сьогодні 200 лайків!» У нас є більші плани
на наш час. Але, погодьтеся, що немудре використання часу або те, як технології
користаються нами, поки ми користуємося ними, призводить до того, що ми себе забуваємо.
На давньому храмі були вибиті слова: «Пізнай себе - і ти пізнаєш світ!» Коли людина
раніше не займалася самопізнанням, нічого не ставалося, ніхто її не рухав. Якщо
ви не знатимете себе сьогодні, вас знатиме великий алгоритм, великий брат, частиною
якого ви є, навіть якщо ви про це не здогадуєтеся.
Що таке
цифрова етика, як поводитися з усіма цими механізмами, які оприсутнюють нашу сучасність?
Цього не викладають ніде в Україні. Але в УКУ є програма з IT - і таке поєднання
її з Artes Liberales зумовлює синергію. Однією з небезпек вузькоспеціалізованого
знання є те, що кожен бачить лише свою траєкторію. Але це стається, коли траєкторія
вже прокладена. Нам же треба і йти нею, і прокладати її водночас.
Випускаючи
у 2020 році перший набір студентів Artes Liberales, ми випускаємо їх у світ трьох
криз: екологічної, ядерної та нових технологій. Ми не добре урядували Землею,
ми засмітили її, ми вичерпуємо її ресурс. У той самий час ми не довіряємо рукам,
у яких перебуває ядерна кнопка - і новий серіал про Чорнобиль яскраво показав, які
фатальні наслідки може мати неконтрольований атом. Третя криза, пов'язана з ефектами
новітніх технологій, які, водночас, і зменшують відстань між нами, і розділяють
нас. Ці кризи спричинені не гуманітарними науками, але, повірте мені, за пошуком
рішень звертаються до гуманітаріїв. Чому? Бо ці науки - людиномірні».
Викладачка
завершила свою промову, виснувавши, що сучасний університет не може лише передавати
знання. На думку Ірини Старовойт, він має вчити переробляти інформацію на знання,
а знання - на мудрість.
«Ця програма
характерна не лише тим, що ми зібрали глибоку експертизу істориків, філологів та
культурологів, а й нашим розумінням того, що самої лише експертизи недостатньо.
Випускник має вийти з вишу не лише з експертизою, а й зі світоглядом», - підсумувала
вона.
Прес-служба
УКУ