rss
09/22/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Ідеальні та сферичні: патріот, політик та громадянин – у вакуумі політичної відповідальності

Після виборів громадяни України поділилися на три звичні групи: оптимісти, песимісти та спостерігачі. Ми не можемо переманити читачів з однієї групи в іншу, однак можемо помогти уважному спостерігачеві відшукати приводи для оптимізму - і засоби для повернення оптимізму в реальність, дану нам у відчуттях і новинах.

 

...Бо привід для песимізму (і навіть для впровадження песимізму в реальність) наразі люди цілком успішно знаходять самі, як то не дивно.

Чимало громадян таким приводом вважають решту громадян України (всіх, крім себе, звісно, ну і ще хіба крім політичних однодумців). Мовляв, не такий народ, не такі громадяни, не такі мізки, не такі звивини.

Тут зарадити легко. Достатньо нагадати, що саме ці громадяни спершу з власної кишені фінансували Майдан (або й стояли там на ньому), а потім - і спротив окупанту. Саме ці громадяни шикувалися в довжелезні черги до військкоматів - зараз вже тяжко повірити, але таке справді було. Звісно, вони вже трохи розчарувалися у бутті і світі, але... ви ж теж? Ні? Ну тоді переходьте до іншої групи. : )

Ще чимала частина громадян приводом для песимізму вважають політиків.

Власне, наразі ця частина поділилася ще на три групи. Одні пішли на вибори і проголосували за цілком нову політичну силу - і наразі в них песимізму трохи менше. Принаймні, поки що.

Друга група проголосувала, але їхні політики не пройшли - тож ті політики, котрі таки пройшли, стали приводом для песимізму.

Третя група вважає, що в політиці чесних нормальних людей не буває, а якщо й бувають, то вони дуже швидко чесними нормальними людьми бути припиняють.

Привід для персонально мого песимізму - це те, що саме до цієї групи дуже і дуже часто потрапляють саме ті люди, у котрих є всі шанси стати саме такими політиками - чесними і цілком нормальними людьми, і навіть без зірки у вусі чи в носі.

Але вони з тих чи інших причин в політику йти не наважуються - і десь в глибині душі, разом з іншими громадянами, сидять і сподіваються на те, що нам з неба раптом впаде ідеальний сферичний політик у вакуумі, точніше - у вакуумній упаковці, достатньо жорсткій, аби захистити його від усіх мирських спокус, включно з пропозиціями від РФ та олігархів, але достатньо прозорій, аби ми могли переконатися у його чесності та патріотизмі.

І тут вже в нас є дві новини - одна погана, одна хороша.

Погана - це те, що з ідеальними сферичними політиками у вакуумі та ж сама халепа, що й з ідеальними сферичними конями у тому ж самому вакуумі: їх не буває. Як і ідеальних патріотів, захисників, ідеальних громадян, ідеальних воєн.

Хороша новина: можна спробувати стати цілком помірно ідеальним політиком. І навчитися крутити дулі РФ та олігархам без допомоги вакуумного пакування.

Найприкріше те, що дуже і дуже багато талановитих громадських і бізнесових діячів - чесних і патріотичних! - таких спроб бояться як вогню.

«Я не піду в політику, я не вмію брехати!». Та ніхто вас і не змушує брехати - як то не дивно, але чесність і завзятість в політиці завше цінувалася. «Не боятися, не брехати і не красти»  - кредо Томаша Масарика, класика політичного жанру, завше знаходило підтримку в будь-якому суспільстві. Щоправда, не в будь-якому суспільстві знаходилися носії такого гасла. Нам щастить - у нас таких людей чимало. От тільки як змусити їх займатися політикою, і то добровільно?

Доволі часто до відомих та авторитетних громадських діячів з цією метою приходять представники найрізноманітніших партій із не найліпшою репутацією - назвемо це так. Хтось відмовляться, хтось погоджується. Але у другому випадку доволі часто з громадськими діячами згодом трапляється інфікування політичною заразою повітряно-крапельним шляхом. Як то кажуть, з ким поведешся - так тобі і треба. Мало хто втримується, хоча і тут винятки теж бувають. Візьмімо, для прикладу, Оксану Корчинську, котра в попередньому парламенті активно працювала на благо країни і фронту - іноді всупереч і Радикальній партії, і навіть неоднозначній репутації її чоловіка.

  Title
 
 Томаш Гарріг Масарик роздає поради політикам-
початківцям. Дієвий спосіб, 100% ефективність,
перевірено часом. Користуйтеся на здоров’я!

Людина, котра йтиме у політику не на прохання політичних сил, а на прохання громадян, не матиме зобов'язань перед політичною силою чи перед фінансистами тої сили. Звісно, в політиці в будь-якому випадку доведеться об'єднуватися зі собі подібними - але певна критична кількість незалежних кандидатів рано чи пізно мала би дати не тільки розкішні сварки на тему «хто в нас сьогодні гетьман», а й квантовий стрибок якості політикуму.

До цих парламентських виборах активні патріоти поводилися в політичному сенсі напрочуд скромно. Цілком можливо, на наступні вибори вже матимемо зовсім іншу картину.

Для цього, окрім помітної вже навіть неозброєним оком чималої кількості активних громадян із зачатками політичного мислення, матимемо ще дві причини.

Перша - партія чинного президента України створила, хоч і нашвидкуруч, і, швидше за все, майже ненароком, ті самі «соціальні ліфти», про які так мріяла країна.

«Американська мрія», український варіант, політичний вимір. Інша річ - хто цими ліфтами скористався. Про більшість цих людей ніхто нічого не знає. Швидше за все, матимемо найближчим часом купу найрізноманітніших сюрпризів. Але ще нещодавно громадяни взагалі сумнівалися у самій лишень можливості такого явища на наших теренах - а тут раптом виявилося, що нічого неможливого немає.

Ще один політичний сюрприз - те, що цей «соціальний ліфт» виніс з парламенту величезну купу «старих політиків», більшість з яких, як вважалося, можна винести з ВР тільки під дулом автомата, і то разом з кріслом, в котре депутат намертво пустив коріння.

Такого ніхто не сподівався. Хтіли безкровну революцію, зміну еліт - ну от, зустрічайте, отримайте, розпишіться. Ялинка обіцяла - ялинка зробила. Все - як ми і прогнозували (https://www.chasipodii.net/article/22408/).

Найімовірніше, незабаром на українців чекатиме ще одне фантастичне відкриття. Звісно, воно може нас і оминути - але тоді це вже буде диво найвищого рівня.

Якщо ж дива найвищого рівня не станеться, то тоді громадянам доведеться зрозуміти, що для того, аби зміна еліт і безкровна революція винесли на поверхню гідних людей, сидіти на дупі і зустрічати цю зміну еліт - недостатньо.

Для того, щоб тасування еліт приносило користь країні, потрібно йти до чесних людей, брати їх за шкибарки - і випихати в політику. Не чекати, поки до них прийдуть політики, олігархи, чи, що ще гірше, представники РФ (а вони таки прийдуть, хто-то, а ці люди дарма гав не ловлять). За козацькими традиціями, претенденти на важливі виборні посади мали би до призначень ставитися негативно, і впиратися всіма чотирма - от нехай і впираються. Але випихати нагору їх треба - інакше на ту гору хвилею винесе те, що винесе, і нам же ж доведеться і запихати то все назад.

Значна кількість людей, котрих 5 років тому винесло, знову ж таки, хвилею, на громадську роботу, як вогню бояться політичної відповідальності. Громадську відповідальність перед країною люди на себе поволі брати навчилися, а от політичну - ще ні. А дарма. Не буде політично відповідальних громадян - не буде й країни. Чесні і відповідальні політики - це нагальна потреба для будь-якої країни. Але для країни, котра воює з набагато сильнішим окупантом, чесні і відповідальні політики - це життєво необхідна річ. Не буде таких політиків - не буде й України. Можеш стати відповідальним політиком - відривай найпотужнішу частину тіла від крісла і йди працювати. Не можеш - шукай того, хто може, і штурхай його в напрямку політичної арени, аж поки він туди не потрапить. Зіпсується - шукай наступного кандидата, і штурхай у тому ж напрямку. Об'єднуйся з однодумцями і штурхайте разом - гуртом легше і батька бити, чи то пак, виштурхати в політику. Ліпше десять разів помилитися, ніж сидіти і чекати, поки олігархи, чи політики, чи окупанти ненароком запхають в Раду чесну людину.

Звісно, таке теж може статися, але в нас нема такої розкоші, ми не можемо собі дозволити чекати на випадок, у нас війна на носі.

Подобаються тобі результати виборів - ну то готуйся через 4 роки зробити їх ще кращими. Не подобаються - готуйся вдвічі швидше і моторніше, якраз час братися за роботу. Не треба сподіватися, що твій громадський улюбленець перед наступними виборами позичить в когось партію і переоформить її на своє ім'я. За можливості грати треба чесно, за всіма правилами - і зараз така можливість є.

Хочеш мати країну з ідеальними патріотичними громадянами - ну то треба для початку стати таким громадянином, і шукати однодумців. Перевірити самому, як то воно живеться ідеальному сферичному громадянину у вакуумі. А там і компанія знайдеться...

Принаймні, компанія на якийсь час. У світі, в якому кожен дбає про свій інтерес, компанії однодумців найчастіше бувають ситуативними - але якими ж несподіваними...

От, для прикладу, хто б міг сподіватися, що у своїх спробах завоювати світ Росія наразиться на рішучу відсіч чотирьох країн: України, США - і Північної та Південної Корей.

Південна Корея днями відкрила попереджувальний вогонь по російських військових літаках, які влетіли без попередження в її повітряний простір - звісно, вкрай підступно і несподівано відкрила, до того на такий підлий крок спромоглася тільки Туреччина, і та потім передумала. А тут Сеул наважився заявити, що наступного разу діятиме ще підступніше.

А  Північна Корея затримала російське судно у Японському морі - і тримає вже тиждень. Підступні люди. А могли б договір про квоти на вилов риби підписати, чаю там з представниками Російської Федерації випити на радощах, чи чогось міцнішого. А от не хочуть. Дивні корейці, вкрай дивні. Хоча, може побоюються, що їх теж після таких чайних церемоній може хвилею з крісел знести...

Звісно, наразі для нас ці союзники - суто ситуативні. Але краплю оптимізму до загальної картини світу ці події таки додають.

Вирок Марківу: упередженість суду, провина бійця чи проблеми України?

Голос, який переміг Дубневича

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com