22 липня о сьомій ранку не стало Віктора Мусіяки. По телебаченню якраз говорили про вибори - того ранку ні про що інше не говорили. Коли я почув цю трагічну звістку, в мозку майнула гірка іронія: «Дізнався про результати виборів і помер».

 

Одразу ж відігнав цю думку як вкрай недоречну. Але ніскільки не образливу.

Тому що Віктора Мусіяку я завжди шанував.

Якраз коли він став народним депутатом уперше - у 1994 році, я почав працювати в апараті Верховної Ради України. І волею обставин мені неодноразово доводилося бачити і чути зблизька цього розумного і високоосвіченого народного депутата.

Віктор Лаврентійович Мусіяка народився в селі Безводне, а політичне життя його і країни у ті роки було аж надміру повноводним.

Країна вирувала. Народ пробуджувався. Нація заявила про себе на повен голос.

І в цей повноводний вир з головою пірнула людина, життєвий і професійний досвід якої був орієнтований на спокійну, вдумливу працю науковця і викладача.

Сільська дитина, Віктор Мусіяка хотів стати юристом. А за особливостями тих часів, про які пам'ятає старше покоління, до вишу можна було вступити значно легше, якщо у тебе є стаж робітника.

Не просто трудовий стаж, а саме робітника - адже в СРСР основою був союз робітників і селян при повному домінуванні робітничих професій.

Те ж саме стосувалося й армії - демобілізованим надавалися пільги при вступі.

Радянська влада ніби на вухо шептала: «Хочеш стати інтелігентом? Попрацюй руками, понюхай заводське повітря».

18-річний Віктор це чітко розумів.

Тож пішов на завод фрезерувальником, працював на знаменитому Миколаївському суднобудівному заводі, відслужив армію, попрацював ще для вірності слюсарем на цементному заводі, робітником радгоспу і тільки в 25 років зміг видихнути - став студентом-першокурсником Харківського юридичного інституту, найпрестижнішого юридичного вишу України.

В ці роки багато хто уже і дисертації захищав, а Віктор Мусіяка тільки почав освоювати ази правових наук.

Зате потім його навчання і професійне зростання стрімко активізувалося. Асистент, доцент, декан, професор, проректор - і все в рідному виші, який уже став Національною юридичною академією ім. Ярослава Мудрого.

У 1994 році В. Мусіяку висувають в нардепи по мажоритарці, він виграє і вперше потрапляє до Верховної Ради України.

Природно, що фаховий юрист потрапляє в депутатську групу «Реформи». Він переповнений ідеями і рветься до законотворчої роботи, яку розуміє, як мало хто в тодішній Верховній Раді України. Стає членом Комісії з питань правової політики і судово-правової реформи.

Президент України оцінив фах Віктора Мусіяки і його уміння знаходити зі всіма спільну мову і зробив його своїм представником у Верховній Раді України.

Через рік Віктор Мусіяка - заступник голови ВР України. Цю посаду він обіймав до квітня 1998 року, до кінця каденції. Це був пік його кар'єри як посадовця. А піком кар'єри як фахівця стала робота над першою Конституцією України.

Віктор Мусіяка так ретельно працював над цим проектом, так багато пропонував, правив, писав, що зажив собі слави одного з творців головного Закону України.

Наступний парламентський цикл 1998-2002 рр. Віктор Мусіяка вимушено пропустив. Він очолив блок, а згодом і партію «Вперед, Україно!» (за аналогією до популярної тоді на Апеннінах партії «Вперед, Італіє!», яка мала там успіх).

Проте, цей заклик українці не почули, і партія Віктора Мусіяки на парламентських виборах отримала менше, ніж два відсотки.

Проте, часу В. Мусіяка не гаяв. Він - головний консультант Науково-експертного управління Секретаріату ВР України, заступник директора з наукової роботи Інституту законодавства ВР України.

Зате через 4 роки, влившись разом зі своєю партією до «Нашої України» Віктора Ющенка, Віктор Мусіяка знову стає парламентарієм.

І тут щось не склалося в плані порозуміння з лідером. 15 травня 2002 року В. Мусіяка стає членом фракції «Наша Україна», а через 5 днів - 30 травня - виходить з неї.

А потім почалося кочування В. Мусіяки по декількох фракціях. Але ніде він собі місця не нагрів.

На цьому активна політична діяльність Віктора Мусіяки, загалом, завершилась. Він багато писав, видав понад 120 наукових робіт, декілька підручників, консультував, засідав, був повсякчас нібито потрібним.

Отримав звання Заслуженого юриста України, перший ранг державного службовця і навіть медаль. Наголошую - медаль «За трудову відзнаку», яку отримав ще деканом у 1986 р.

Держава «мудро» вирішила, що законотворець В. Мусіяка ордена не заслужив. Навіть як один із творців Конституції України.

Загалом, кинувши погляд на професійний і політичний шлях Віктора Мусіяки, думаєш: «Державо, тобі розумні люди потрібні?» І інколи не знаходиш на це відповіді.

Знаю одне - інтелектуальний та професійний потенціал Віктора Мусіяки, і не його одного, було використано далеко не повною мірою.

А жаль.

І жаль його - розумного, інтелігентного, мовчазного, який таїв у собі прикрощі долі. Але чи не вони їли його серце зсередини і довели до інфаркту?

Прощавайте, високошановний Вікторе Лаврентійовичу, один з фундаторів парламентаризму та конституціоналізму в Україні!

Земля Вам пухом і світла пам'ять!