rss
08/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#358

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ «Я люблю Шпитьки», або Як народжуються лідери сучасного українського села

У цьому репортажі-нарисі з України хочу розповісти тобі, мій шановний читачу, про позитив. Нам досить нині негативів, правда ж? Йтиметься тут про одне з українських сіл та враження від праці, творчості, діяльності сільських професіоналів у галузі мистецької освіти.

 

На прикладі історії становлення осучасненої сільської Школи мистецтв ми бачимо як українське суспільство мобілізується, стає компетентним і саме воно, суспільство, починає розбудувати своє Українське майбутнє. Це розповідь про те, як освітяни разом із громадою, маючи дійового лідера, довели неймовірне: розкрили багатогранні таланти своїх дітей на рівні ТВ-зірок. А нам усім показали, що і в нинішній складний час можливі трудові звитяги для людей, громади, країни.

*****

Йтиметься про Шпитьки. Це - село Києво-Святошинського району, що на відстані 30 км від столичного Києва. А село і його майбуття в нинішніх політико-соціальних та геополітичних умовах - це теж мій біль: не зникло б, не висохло б його коріння, що віками живило країну, її міста трударями та талантами.

Title  Title
 Олена Іванків – директор Шпитьківської дитячої
Школи мистецтв, голова Оргкомітету з проведення
свята «Твори добро» любить Шпитьки
чи не найбільше
 Меланія Іщук – громадська діячка, Лідія Корсун –
журналіст, Дмитро Піркл – волонтер та колекціонер
теж полюбили Шпитьки

 

Title
 Валерія Іванчук, студентка, асистентка
не тільки директора школи, а й кореспондентки
«Часу і Подій» під час святкувань
і в часи написання репортажу про свято

 

Їдемо з Києва у Шпитьки 1 червня на сільське свято невеликою групою волонтерів: Меланія Іщук - громадська діячка, Дмитро Піркл - колекціонер раритетних книг, зокрема, з історії українського театру, Народний артист України Олесь Харченко. Перші двоє запрошені як учасники свята, бо мають організувати там книжкову виставку до 400- річчя українського театру, що виповнюється цього року. Олесь Харченко виступатиме на концерті. Все ніби звично. Несподіванок не чекали.

І ось десь на 30-му кілометрі Житомирського шосе - поворот на Шпитьки. Прямуємо до місцевого Будинку культури. Дивина: в тилу будівлі, скільки очі сягають, лісова гладь вікових дерев. Як виявилося потім - це збережений парк Олександра Терещенка, який потенційно може отримати статус національного заповідника, якщо докласти зусиль до його цілісного впорядкування.

Складові благодійного свята «Твори добро» у Шпитьках

 

У дворі Будинку культури біля пам'ятника Тарасові Шевченку - величезна концертна сцена і багато білосніжних шатер. У кожному з них щось відбувається. Зокрема, благодійна торгівля фірмовими футболками, магнітами з логотипом благодійного заходу «Твори добро» та іншими місцевими сувенірами. І навіть квітами для висаджування. В адміністративній ятці отримуємо повну інформацію про захід. «Фірма» - це громада села Шпитьки. І на вході в Будинок культури - його збільшене лого під назвою «Я люблю Шпитьки». Забігаючи наперед, зізнаюся: його полюбила і я, і ми всі, бо було за що. Про це, про неочікувані несподіванки - наступна розповідь.

*****

На подвір'ї дуже багато дітей, які готуються до виступу, їхні батьки, відвідувачі. Метушня господарів-організаторів. Представили швиденько головного організатора свята директора Шпитьківської сільської школи мистецтв Олену Іванчук, а також асистентку - її доньку Валерію, студентку Національного університету ім. Т. Г. Шевченка, яка на волонтерських засадах допомагає оргкомітету.

Title Title

 

Title

 

Title Title
 Під час свята 1 липня 2019 р. на концертній сцені звітували близько 300 учнів Шпитьківської
Школи мистецтв. На фото – лише деякі з них

 

Після короткого спілкування стає ясною тема, мета і програма сільського свята: благодійний захід до Дня захисту дітей «Твори добро». В його багатовекторній програмі: концерт-звіт учнів Шпитьківської сільської школи мистецтв; традиційний флешмоб «Танцюють Шпитьки»; фотовиставка «Діти - наші квіти» як складова частина унікального всеукраїнського фотопроекту «Etno Fashion» всесвітньовідомої дизайнерки та стилістки Катерини Потлової; вперше в Україні акція «400 років українського театру» з виставкою раритетних книг із приватної колекції Дмитра Піркла та двома міні-виставами; благодійний ярмарок на користь онкохворих діток; спортивні змагання; виставка дитячих малюнків «Моє село»; патріотичний флешмоб зі 100-метровим прапором України, який привезли волонтери із зони АТО з написами вояків.

І на завершення ввечері майже 3-годинний конкурс учнів Шпитьківської Школи мистецтв «Miss & Mister Talant-2019», де змагалися 13 найкращих учнів, яких обрало через кастинг із 60-ти бажаючих спеціальне позашкільне журі. Ми із задоволенням лишились ще й на це вечірнє дійство. Свято нас заполонило.

*****

Щодо відчуття - очі розбігалися впродовж усього свята. Скрізь побувати неможливо. В розпал свята - велелюдність зашкалює. Тисяча й одне питання: і це все в простому українському селі? На святковій сцені - один за одним міняються учні, що звітують: вони грають на найрізноманітніших музичних інструментах - баяні, акордеоні, скрипці, флейті, гітарі, саксофоні, фортепіано, барабанах, віолончелі, а ще - солісти, народний, академічний, естрадний вокал, дуети, хорові ансамблі, оркестр барабанщиць, хореографічні колективи, хлопці-виконавці бойового гопака, декламатори художнього слова та театральної майстерності і навіть циркове мистецтво, постійне розважання гостей і фотосесії з веселими дівчатками на ходулях. І знову, і знову питання: «Як це можливо в наш такий злиденний, для матеріального добробуту селян, час? Як можлива така масовість? Звідкіля таке багате оформлення, костюми й активність населення?»

Title  Title
 Дитяча школа мистецтв, яка розміщена в парку
Терещенків і в якій разом з 8-ми філіалами
навчаються 850 дітей. Село Шпитьки,
Києво-Святошинського р-ну, Київської обл.
 Фрагмент флешмобу «Танцюють Шпитьки»:
до виступу готові!

 

Title  Title
 Флешмоб: фото зі зйомки дроном.
Справа – концертна сцена
 Завершальна частина флешмобу: розгортання
100-метрового прапора з підписами майданівців
та учасників АТО

 

На частину з цих інтригуючих питань відповідь пізніше дасть директор школи Олена Анатоліївна Іванчук, яка віддала цій школі 10 років своєї професійної праці, а точніше - свого життя. Зараз лише зауважу: коли пані Олена в 2009 р. обійняла посаду, в Школі мистецтв числилося лише 55 учнів і кілька педагогів. Сьогодні тут нараховується 850 учнів. З них - у Школі села Шпитьки - 450, решта 400 - у восьми її філіалах інших сіл (Білогородка, Дмитрівка, Музичі, Михайлівська Рубежівка, Бузова, Гореничі, Гнатівка, Личанка). У школи-філіали цих сіл доїжджають діти ще зі сусідніх сіл. А кількість педагогів зросла до 75. Таким чином, Шпитьківська Школа мистецтв охоплює сьогодні близько 40 відсотків території району. Звітний концерт, в якому взяли участь майже 300 учнів, продемонстрував цю масштабність. А ми демонструємо це фотографіями.

Хто вони - «Міс та Містер Талант» дитячої Школи мистецтв села Шпитьки?

 

І ось головна інтрига всього свята - конкурс талантів. Сцену готували як для конкурсу дорослих. Можна навіть порівняти з телеконкурсами, що проводить український телеканал 1+1 («Голос України», «Голос України. Діти» та інші). Задіяні, крім сценаристів та режисерів, - викладачів, як і годиться, костюмери, звуко- та відеооператори, удожник, професійна ведуча, солідне професійне журі (більшість його членів - з Києва).

Title  Title
 Голова оргкомітету, директор Школи мистецтв
Олена Іванчук вручила нагороди та привітала
найменших учасників конкурсу –
Анастасію Родзинську та Іллю Курганського
 Конкурс «Міс та Містер Талант»:
щойно закінчилося дефіле знайомств
13-ти його учасників

 

Але це був не традиційний конкурс, відомий завдяки телебаченню. Кожний виступ конкурсантів був несподіваним за формою і оформленням. Несподіваний і його фінал - масова сцена, яку назвали «Family look»: за участю батьків дітей-конкурсантів, які відтворили кілька епох різних місць та епох світової культури. Зокрема, Давній Київ, Козацьку добу, яку символізує прядка та відповідний одяг; епоха золотих копалень на Дикому сході Америки (назвали цей фрагмент англійською «Golden rush») і т. д. Батьки всіх 13-ти конкурсантів самі і за власний кошт готували костюми для своїх мізансцен різних епох України й Америки.

До слова, роль батьків у підготовці цього шоу величезна. Адже спеціальні репетиції потребували їхньої участі в організації і матеріальних затрат (деякі їздили із сусідніх сіл). Ця масова сцена є підтвердженням багатої творчої фантазії креативної команди організаторів конкурсу та свята. Амбітно і показово спрацювала команда, і довела: село - це джерело творчої ініціативи, фантазії та реального її відтворення. Одна з учасників свята, автор фотовиставки «Діти - квіти нашого життя», продюсер фотопроекту «Українська етномода» та членкиня журі Катерина Потлова вигукнула: «Такого і в Києві не побачиш. Та це ж - європейський рівень!» Коротка інформація про конкурс тут: https://youtu.be/Re0rQVZIEO0 (автор відеоролика - Юлія Земляна).

Title  Title
 На святі кожен знаходить свою забаву Дівчата на ходулях розважають на святі малят.
В даному випадку – гостей з Києва

 

До слова, про ідеологічне підґрунтя колосальної роботи Школи мистецтв мені розповіла Юлія Земляна - одна з викладачів (клас флейти і барабана), учасник команди ArtViva (відповідальна за творчу складову конкурсу), організатор та голова молодої (2018 року) громадської організації «Зростай, Україно» (GrowUA): «Один із напрямків роботи нашої організації, - розказує Юлія, - допомога в загальному та естетичному вихованні юнацтва та молоді села. Важливо, щоб наші діти в селах отримували якісну освіту, створювали інтелектуальний продукт для розбудови України». Отож, разом, на громадських і волонтерських засадах, хто чим і як міг, під майже цілодобовим керуванням Олени Іванчук організували та втілили цей амбітний проект - свято «Твори добро», складовою частиною якого був конкурс «Міс і Містер Талант-2019».

Ось його переможці: звання «Міс і Містер Талант» отримала пара, яка посіла перше місце.

Це - Федоренко Артем (14 років, клас фортепіано, педагог Алла Петрова), Жилка Дарія (13 років, 5-й клас з хореографії - педагог О. Мачульська та 1-й клас барабанів, педагоги Ю. Земляна та В. Лісніківський). Друге місце: Гаранжа Дмитро (16 років, клас баяна, педагог Валентина Ноздріна) та Радука Маргарита (13 років, 5-й клас вокалу - педагог А. Левківська та 5-й клас віолончелі, педагог О. Шанковська). Третє місце: Курганський Ілля (11 років, клас естрадного вокалу, педагог Юлія Фільчакова) та Родзинська Анастасія (11 р., 2-й клас барабанів, педагог В. Лісніківський та 1-й клас зфлейти, педагог Ю. Земляна).

Решта учасників конкурсу, які за рівнем виконання лиш на частинку одного балу поступилися переможцям, отримали заохочуючі подарунки. Кожен з батьків, присутні глядачі і ми всі відчули гордість за дітей, а спонсори - ще й задоволення від того, що їхня допомога була своєчасною, доречною і надзвичайно важливою.

Title
 Переможці конкурсу зі званням «Міс і Містер Талант»:
Артем Федоренко та Дарія Жилка
(1-е місце), Маргарита Радука та Дмитро Гаранжа (2-е місце),
Анастасія Родзинська та Ілля Курганський (3-є місце)

 

Оскільки цей конкурс за суттю і формою був воістину експериментальним, то потребує професійного аналізу, підбиття підсумків. Надіємося, що це буде зроблено в новому навчальному році.

«Діти - наші квіти»

 

Серед складових свята «Твори добро» особливо сильне, несподіване враження справила дивовижна фотовиставка «Діти - наші квіти». Це - робота команди дизайнера та продюсера Катерини Потлової. Вона - родом з Маріуполя, 23 роки працює як стиліст та дизайнер одягу, прикрас, українських вінків. У березні 2016 року започаткувала проект «Еtno Fashion» («Етнічна мода»). Це - не просто виставка особливих дитячих облич. Це - обличчя дітей в українських костюмах і прикрасах, це - фото індивідуальні або з матерями, які теж одягнені в народні костюми. Ці фотопортрети реальних дітей і матерів перетворили один із залів Будинку культури в куточок казкової краси. Біля кожного фото можна було стояти, забувши про час. Прошу глянути на деякі з них тут, у журналі O'Ukraine: https://www.facebook.com/OUkraina/posts/3986308273982

 

Title

 

«Діти – мої квіти». Фотовиставка Катерини Потлової

 

Про проект його автора та керівника Катерини Потлової (фотограф Марина Коваленко) потрібно писати окремо як про Всеукраїнський проект, цікавий закордонню. А тут лиш кілька сентенцій: це - унікальний в Україні мистецький жанр, який можна ототожнити за силою впливу на людину з будь-яким іншим жанром мистецтва. Він - патріотичний, прославляє українську жінку, її внутрішню і зовнішню красу (за три роки вже створено та зафіксовано на фото 230 образів). Він прославляє і показує світу елітарне прикладне мистецтво української жінки. Бо жінки є авторами і майстринями цих неймовірно красивих костюмів.

 

Title
 

 

Title Title
 Виставка Катерини Потлової: портрети дітей України

 

Хочеться назвати цю задумку Катерини Потлової своєрідним Театром краси. В цьому театрі вона прославляє наших жінок - сучасниць, бо моделями для її костюмів виступають конкретні українки з різних галузей діяльності: громадські діячки, представники мистецтва, шоу-бізнесу, спорту, звичайні жінки, які уособлюють материнство та жіночність. Вони ніби зійшли з полотен видатних класиків. Нарешті, цей своєрідний «Театр Катерини Потлової» можна назвати соціальним, бо тематика цих виставок: «Миру тобі, Україно», «До Дня Матері», «Діти - наші квіти», «До Дня вишиванки» та ін.

Title  Title
 Разом з Меланією Іщук дивуємося красі, що на виставці зліва і справа

 

А розповіла я про цей елітний Театр краси тому, що ми, кияни, всі учасники та відвідувачі свята, відкрили його для себе саме в селі Шпитьки завдяки Олені Іванчук, яка розшукала та запросила на свято Катерину Потлову. Ну як вас не любити, Шпитьки мої?

Шпитьки про історію українського театру

 

 І ще одне відкриття духовно-матеріального характеру подарували нам цього дня Шпитьки. Це також вперше в рамках відзначення 2019 року, як року 400-річчя українського театру, гості свята, відвідуючи шатро з виставкою раритетних книг та художніх поштових листівок, зібраних волонтером-колекціонером Дмитром Пірклом, дізнавалися про український театр, про унікальні стародруки п'єс, історичних відомостей, підтверджуючих 400-річну історію. А зібрав Дмитро за останні 10 років неоціненний скарб із правдивої історії нашого театру. Найцікавіші привіз саме у Шпитьки. Цікаво: разом з таким же волонтером та ентузіастом, як він сам, Меланією Іщук, понад рік настирливими діями, зокрема, зверненнями до Верховної Ради, вимагали внесення в перелік державних святкувань цього року 400-річчя українського театру. І досягли свого. А ось їхні походи в Міністерство культури (прочитана там відповідна доповідь про історію театру, книги, ентузіазм) результатів не дали. Не було кому в чинному міністерстві, очолюваному відомим актором, зацікавитися організацією заходу на державному рівні. Як мало би бути, згідно з рішенням Верховної Ради. Зате відгукнулося село Шпитьки і запросило ходаків-театролюбів на своє свято. Організували окреме шатро для їх розширеної виставки, щоб показати батькам, дітям найстаріші книги, зокрема, «300 років українському театру (1619-1919)» Дмитра Антоновича, ілюстрований «Музичний календар», виданий у Львові 1906 р., «Початок української комедії» Михайла Возняка (1920 р.), Київське видання (1918 р.) «Назара Стодолі» Тараса Шевченка та багато інших. Розповідали, що все ж у вересні ц. р. буде відзначено 400-річчя українського театру під час фестивалю у місті Кам'янка Струмилова (нині Кам'янка-Бузька), що на Львівщині. Бо тут вперше у 1619 р. була поставлена україномовна інтермедія «Продали кота в мішку» авторства Якуба Гаватовича. Звідси і починається відлік нашого театру.

Title  Title
 Дмитро Піркл – автор виставки власної збірки
раритетних друкованих матеріалів до 400-річчя
українського театру на святі «Твори добро»
 В першому ряду – наймолодші відвідувачі виставки,
в другому – київська група підтримки автора
Дмитра Піркла: Лідія Корсун, Олесь Харченко,
Меланія Іщук

 

Ці лише згадані складові свята «Твори добро» у с. Шпитьки підтверджують, що змістовність та різноманітність тематики, скоріше, підносять його до рівня мистецького фестивалю.

Title
 З виставки: поштова листівка видання 1919 р. (Краків):
«Рубчакова (Галька)»

 

І напрошується питання: чому це стало можливим саме тут, у селі? І хто забезпечував такий високий організаційний рівень? Відповідь напрошується сама по собі. Було кому організовувати і діяти, бо є Лідер.

Лідерами народжуються і показують себе за певних обставин

 

Одна з ідей цього репортажу-нарису - вирішальна сила лідерства. І не тому, що вона така «модна» сьогодні. До прикладу, два роки працює Українська академія лідерства (Миколаїв та філіали) для випускників шкіл. (До слова, про цю Академію нещодавно коротко писав наш часопис в розповіді про Нью-Йоркську молодіжну організацію «Razom for Ukraine» в розділі «Гості з України»: https://www.chasipodii.net/article/21728/). Нещодавно на екрані телеканалу ІСТV демонструвалася програма-конкурс «Молодий лідер України». Підхоплена ідея формування в країні молодих лідерів новоявленими партіями «Слуга народу» та «Голос» і т. д. Насправді ж вирішальна сила лідера в будь-якій країні, в будь-якій справі, як на мене, це - істина вічна. Інколи вроджений лідер пробивається «на поверхню» сам, інколи обставини допомагають стати ним. Але, без сумніву, лідер вміє вчитися на прикладах інших і на своїх помилках. Зацікавленим можна переймати досвід у сільського лідера Олени Анатоліївни Іванчук, яка добре зарекомендувала себе в галузі освіти і культури. Успішно керує своєю Школою мистецтв, створює команди, які творять такі грандіозні дива, як це свято. І, головне, вміє знайти підхід та організовувати людей, громаду, шукати авторитетних помічників поруч і поза межами, переконувати керівництво в необхідності надання допомоги.

Title

Книжкова виставка та дещо з благодійної ярмарки
на користь онкохворим діткам

 

Професійна доля Олени склалася так: працювала викладачем вокалу та завідуючою вокальним відділом в музичній школі села Святопетрівське, цього ж Києво-Святошинського району. Успішно працювала: її учні брали участь у конкурсах, вступали у виші. Районне керівництво вмовило очолити Шпитьківську Школу мистецтв (2009). Пережила сильний шок, побачивши запущене приміщення зі жменькою учнів (55 осіб), яке опалювалося вугіллям.

Оговтавшись від депресії, пішла в сільську раду. Виявилося, що її депутати навіть не знали про існування у них такої школи. З першого ж візиту Олена зуміла переконати сільське керівництво, що лише спільними діями можна змінити ситуацію. І справа зрушила з місця - виділили кошти, протягом трьох років зробили ремонт, забезпечили потрібним устаткуванням, облагородили довкілля частини парку Терещенка, на території якого розташована школа. Діти полюбили свою школу. Десь три роки тому і районне керівництво почало допомагати: увагою і коштами. Наприклад, не так давно для основної школи у Шпитьках та її дев'яти філіалів за кошт району закупили сучасні музичні інструменти на суму 4,5 млн. грн. (До слова, це не успіх децентралізації, яка ще має «нагрянути» сюди зі всіма її штучно створеними недоліками лише в 2020-му). Повторююсь: тепер у Шпитьківській школі 400 учнів (разом з філіями - 850), 75 педагогів. Учні приходять на другу зміну після уроків у загальноосвітній школі.

Школа співпрацює зі сільським Будинком культури, приміщення якого використовується для проведення занять. Олена могла б заспокоїтись на досягненнях в основній школі. Але щось, можливо, отой ген внутрішнього лідерства рухав нею, щоб ускладнювати своє життя і взяти на себе ініціативу створення один за одним філіалів у сусідніх селах, які потребували творчої опіки. Як сказала мені Юлія, голова громадської організації «Зростай Україно»: «Ми в нашій організації вчимося ВІДДАВАТИ. Як ось Олена Анатоліївна: відриває від бюджету родини, щоб на власному авто за власний кошт бути і працювати у філіалах і віддавати силу-силенну свого (родинного) часу на організацію таких заходів, як оце сьогоднішнє свято «Твори добро». А перед цим було ще пробне свято - «До 40- річчя святкування школи». (Ремарка: от тепер, шановний читачу, порівняйте сільських трударів - професіоналів з девізом «ВІДДАВАТИ» і ожирівших депутатів Верховної Ради, в середовищі яких панує, здебільшого, дієслово «БРАТИ»).

На додаток дещо з лідерського кодексу Олени Іванчук, основна суть якого - Віддавати, а не брати.

Мотивація

 

- «Хотіти більшого та ставити перед собою складні завдання. На перший погляд вони здаються нереальними, але, розпочавши, ви усвідомите, що все у ваших силах.

- Бути впевненим і йти до мети. Наполегливість важлива, адже після перших невдач дуже хочеться все кинути. Але: якщо не пробувати і не доводити справи до кінця, нічого само собою не відбудеться».

Технології

 

- «Максимально створювати умови для якісної роботи та для професійного розвитку дітей і викладачів.

- Цінувати професіоналів, які виконують свою роботу якісно.

- Не боятись стукати в нові двері, звертатися по допомогу,  чи то державні заклади, чи бізнес. Без підтримки неможливо рухатись далі.

- Згуртовувати громаду, роблячи різні заходи та спільні активності, творити для людей середовище спілкування й взаємної комунікації.

Особисті риси як найголовніша запорука успіху

 

- Бути щирим та відвертим з людьми. Якщо вам довіряє 10, 100, 1000 людей, знайте - ви на правильному шляху.

- Вміти спершу ВІДДАВАТИ і вкладатись у справу. І лише згодом отримувати. Очікування прибутків та блискавичного позитивного фідбеку лише заважає діяти. Завжди тримати у фокусі сенс вашої справи!».

За такими особисто виробленими принципами працює, творить, організовує ця жвава, натхненна, енергійна, невтомна, красива сільська лідерка. Додала б до цього ще й принцип особистого прикладу. Вона живе школою вдень і вночі. Це бачать і знають люди. Тому легко йдуть за нею. І насамперед - її донька-студентка Валерія - найближча помічниця невтомно діяльної мами, та коханий чоловік Михайло.

Аналізуючи складові свята, подумалося: всупереч фізичному закону - «притягуються протилежності» - в даному випадку - подібні за духом і життєвою позицією люди. Як авторка і керівник проекту «Еtno Fashion» Катерина Потлова. Як заступниця Олени Іванчук із значним професійним досвідом Галина Мовчун. Як Олесь Харченко - постійний учасник мистецьких концертів у зоні АТО і подібних заходах на громадських засадах, відомий своїм талантом, власник «золотого» тенора, соліст та менеджер знаменитого квартету «Явір». Як громадська діячка Меланія Іщук та колекціонер Дмитро Піркл. Бо легко порозумітися тим, хто спершу віддає, а не бере (тим більше - краде).

Є ще добродії в Україні!!!

Авторський відступ

 

І як постскриптум, щодо згадки про Міністерство культури. Олена в післясвятковій відвертій розмові поскаржилася на неприпустимість запланованого в так званій «реформі» початкової мистецької освіти, ініційованої цим міністерством. Адже у нас ця освіта роками вдосконалювалася, - запально розповідає директорка, - і на достатньому рівні готує дітей у музичних та мистецьких школах для продовження освіти у спеціальних коледжах та вишах. А тепер в ім'я формальної «реформи» («будь-що, аби інше») та сліпим бажанням догодити міфічним європейським партнерам, вносяться руйнуючі пропозиції. Олена обурюється від імені своїх колег України: як можна скоротити тривалість уроків за спеціальністю до 23 хвилин?! Як можна замінити набір дітей на вокал з 5 років, як зараз, на 10-річний вік?! Адже і науково, і практично доведено, що закладені від народження таланти можна розвинути в дитині лише з 5-ти років, у сім - уже пізно. Як можуть вони, міністерські горе-реформатори, планувати, що на сольфеджіо не треба Баха і Бетховена, тобто, класиків?! Директори мистецьких та музичних шкіл приходили з акцією протесту до стін міністерства. Їх ніхто не почув. То на кого працюють такі державні структури і чи служать інтересам народу, який їх утримує? А ось завідувачка відповідним відділом пані Колос не мала навіть бажання почути і щось міняти. Можливо, там почують підтримку професіоналів-освітян нашим незалежним часописом із Чикаго? Ми підтримуємо професіоналів, які мають конкретні результати праці й, отже, право на захист своїх і національних інтересів! А досвід в селі Шпитьки уже результативний і показовий. А ще долучаємо до дорікань сьогоденні «заслуги» чиновників Міністерства культури, які проігнорували відзначення 400-річчя українського театру.

  Title
  Лідери за духом і діями: Катерина Потлова – автор
проекту «Ethno Fashion», Олена Іванчук – директор
Школи мистецтв, автор і керівник проекту свято
«Твори добро», Галина Мовчун – заступник
директора Школи мистецтв

*****

Повертаємося до теми лідерства. В історії діяльності дитячої школи мистецтв та громади села Шпитьки (плюс - активістів сіл, де розташовані філіали школи) ми зачепили лише дещо з практики підготовки і проведення одного потужного заходу. Свято «Твори добро» як рентгеном висвітило тих самих нових лідерів, які такі необхідні країні на всіх рівнях - державних і місцевих. І якщо провідних лідерів держави у нас дефіцит, то середня ланка управлінців, як бачимо, наявна та обнадійлива.

Неможливо через допустимий обсяг газетного матеріалу розкрити ще один з важливих в нашому капіталістичному сьогоденні метод, який у робочому кодексі Олени прозвучав так: «Не боятись стукати в нові двері, звертатись по допомогу, будь-то державні заклади чи бізнес». На сцені конкурсу Олена дякувала голові сільради села Шпитьки Надії Грищенко та головам сільрад, де працюють її філіали. Не раз згадувала і підтримку школи з боку районної державної адміністрації та районної ради.

Title  
 Свято у зелених Шпитьках продовжується... 

Але Шпитьки з його унікальною Школою мистецтв - не єдине село цього району, з якого можна брати приклад. Шпитьки дружать ще з одним унікальним казковим селом - Бобриця, про яке наш часопис писав у 2015 році тут: https://www.chasipodii.net/article/16083/ І головна причина їхнього розквіту - наявність у громадах справжніх лідерів!

*****

Ці рядки дописуються в суботню ніч на Івана Купала. І знову не можу додзвонитися до Олени Іванчук (вона відсутня в справах школи). А Юля Земляна наразі з групою учнів Школи мистецтв на озері, де відбувається традиційне купальське свято, організоване сільрадою села Шпитьки. Учні Школи мистецтв - учасники свята. То ж нехай збуваються мрії, плани всіх шпитьківчан і, передусім, їхнього молодого талановитого покоління. Бажаємо тримати бренд проукраїнських, прогресивних, діяльних, перспективних. Зокрема, якнайскоріше впорядкувати та отримати статус національного заповідника для парку, який залишений вам у спадок попередніми поколіннями Терещенків. Це буде ще одним ДОБРОМ, подарованим уже вами майбутнім поколінням.

Фото Ярини Лабудяк, Михайла Коришева, Андрія Іванчука, Меланії Іщук. Відеоролик - Юлії Земляної

 

«Коронація слова», літературні «Оскари» та відділ проектування майбутнього

Віталій Туровцев: «Державна служба України з надзвичайних ситуацій перебуває в активній стадії реформування, і громадяни їй довіряють»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com