Два місяці тому підписаний президентом України Петром Порошенком Закон «Про
забезпечення функціонування української мови як державної» опублікували в газеті
«Голос України». І обумовили дату набуття ним чинності.
З вівторка 16 липня ця дата
настала. Закон вступив у дію.
Того ж таки
дня заступник Генерального секретаря ООН з політичних питань Розмарі Дікарло, виступаючи
на засіданні Ради Безпеки ООН, констатувала: «Сьогоднішнє засідання РБ ООН збігається
зі вступом в силу закону про забезпечення функціонування української мови як державної...
Хоча новий
закон викликає заклопотаність як всередині, так і за межами України, українська
влада описала, що він відповідає Конституції України, особливо ст. 10, в якій
йдеться про державну мову, мову меншин, а також національному законодавству та міжнародним
зобов'язанням.
У рамках
регулярної звітності, Управління Верховного Комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН)
постійно відстежувало законодавчий процес і обмінювалось своїми рекомендаціями з
владою на підставі міжнародних стандартів.
Хоча багато спірних питань були
врегульовані в підсумковому варіанті, закон, як і раніше, викликає занепокоєння.
УВКПЛ рекомендує,
щоб український уряд розробив на основі закону про мову закон про реалізацію прав
нацменшин України та забезпечення належного балансу між захистом прав меншин і збереженням
державної мови як інструменту інтеграції суспільства...».
Думаю, у
багатьох наших читачів вислів пані Розмарі Дікарло про заклопотаність викликав занепокоєння,
а вислів про занепокоєння викликав заклопотаність.
Судячи зі
всього, пані Розмарі є італійкою. Невже законодавчий захист італійської мови також
викликає її занепокоєння?
Дивна історія
виходить.
Чомусь кожен
крок України стосовно зміцнення нашої державності, суверенітету, захисту кордонів,
цінностей (зокрема, християнських), мови синхронно викликає занепокоєння і заклопотаність
у трьох точках: у Росії, в певних політичних і церковних колах України, які, зазвичай,
називають проросійськими, і у деяких політичних та державних діячів Заходу.
Як от керівництво Угорщини,
чи пані Розмарі - хоч вона тут не одинока.
Що ж непокоїть наших «турботливих»
порадників? Чим вони клопочуться?
Клопочуться вони, нібито, станом
національних меншин.
Скільки їх
в Україні? Чимало. Але чути, здебільшого, про дві.
Перша з цих
двох, дійсно, маленька, справжня меншина.
Але затята
- живучи в Україні, хоче закапсулюватися і не вчити державну мову, зокрема, у школі.
А що, повний
цикл мовного комфорту у них є: вдома угорською, на вулиці і в магазинах теж, в школі
угорською, вища освіта також угорською. Далі - або переїзд до Угорщини, або продовження
життя і праці в суто угорському середовищі в Україні.
І друга «меншина»,
що займає ледь не півкраїни - російськомовна.
На бажанні
цієї «меншини» жити в російськомовному середовищі і побудовані усі наскоки на Закон
про мову.
Ми пам'ятаємо,
як один із близьких співробітників президента Зеленського простодушно повідомив,
що серіали російською комерційно вигідніші - не треба їх дублювати, одразу продавай
і виторг рахуй.
Навіть голова
пропрезидентської партії російськомовний Дмитро Разумков був змушений публічно й
офіційно поправити свого колегу - хоча сам продовжував розмовляти російською на
всіх телеканалах.
А відомі
своєю проросійською позицією нардепи Опоблоку В. Новинський та інші саме 16 липня
подали законопроект про скасування чинного Закону про мову.
Хоча президент
Зеленський намагається розмовляти, здебільшого, українською, пані Розмарі недарма
його похвалила: «Ми вітаємо попередню заяву президента Зеленського про те, що буде
проведено ретельний аналіз закону. Ми сподіваємося, це сформує можливість для подальших
заходів забезпечення права меншин».
На який саме
ретельний аналіз закону покладає свої сподівання пані Розмарі, здогадатися не важко.
Постійний
представник Франції при ООН Ніколя де Рів'єр галантно, як і належить французу, постарався
розвіяти занепокоєння колег: «Хочу подякувати пані Розмарі Дікарло і пану Ламберто
Заньєрау за їхню презентацію про непросту ситуацію в Україні, в результаті якої
понад 13 тис. осіб загинуло.
Ця ситуація
не є результатом прийняття 25 квітня закону про українську мову.
Українці
зробили свій вибір, зокрема, і стосовно мовної політики, стосовно взаємодії з Європою
і проведення законних виборів».
Абстрактно
кажучи, кожен закон може бути вдосконаленим. Зокрема, і цей.
Проте, вдосконалення
закону має зміцнювати захист державної мови - звісно, при дотриманні мовних прав
меншин.
Зміцнювати, а не послаблювати. В цьому - принципова різниця.