rss
09/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Берегиня \ Оксана Чепурна: «Цілком можливо творити сучасні речі, не відрікаючись від своєї культури та історії»

З Оксаною Чепурною, заслуженою художницею України, ми зустрілися на її персональній виставці «Моє Трипілля» у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові. В експозиції представлено настінні декоративні тарелі, кахляні панно, керамічні «килими», а також - об'ємну пластику та кераміку для просторово-архітектурного середовища.

 

Оксана Володимирівна розповіла про свої роботи, професійний шлях і поділилася подальшими творчими планами.

- Пані Оксано, оскільки ми зустрілись на виставці і я вже милуюсь цими неперевершеними експонатами, розкажіть, які основні символи ви використали?

- Тут чимало символів і, звісно, всі трипільські. Але основний знак - початок життя, фізичний зародок, який є вічним. Він був, він є і він розкручується у пропорційному співвідношенні, проходить і йде до сьогоднішнього дня. Для мене дуже важлива робота під назвою «Погляд у минуле», вона добре презентує тему Трипілля.

Title  Title
 Оксана Чепурна Оксана Чепурна за роботою

 

Рік, сто років, тисячу років, а ми постійно мусимо оглядатися на минуле.

В основі лежить хрест, який символізує, що фізично людина відходить, але минуле, історія, культура лишаються вічними. Треба пам'ятати своїх предків, засновників роду. Може, хтось не має історії, але ми маємо. Ми живемо на землі, яка була, є і буде. Я закликаю людей цими символами шанувати наше минуле. «Погляд у минуле» є однією з останніх робіт, і я нею дуже пишаюся, я її подаю з повагою. Усі представлені експонати - цьогорічні, тільки один - з минулого року.

- Кольори, здебільшого, пастельні, це також символічно?

- Кольорова гама технологічно зумовлена. Тут дуже кольорами не розійдешся, бо, наприклад, є біла глина, є червона. До чорної додаю трохи барвника і до зеленої трохи. Але якщо всюди додати, наприклад, голубу глину, то це буде не її (глини) автентика. Тому я вирішила не витрачати часу, щоби проводити випробовування. На моє тверде переконання, варто робити те, що добре знаєш, цілком можливо творити сучасні речі і не відрікатися від своєї культури та історії.

- І це - дуже цікава робота.

- Це - «Джерело життя». Знову цей символ життя, який починається і крутиться, крутиться, крутиться. І ми в тому вирі життєвому живемо і тішимося кожним днем і в часі, і в житті, і в культурі. Різні шляхи розходяться, життя крутиться, пішло туди, пішло сюди. Є порядок, а є й хаос, і все треба прийняти і збагнути.

Title  Title
 Джерело життя Погляд у минуле

 

- Я так розумію, що ви - філософ по житті, і вся творчість інспірована вашими внутрішніми переживаннями. Ви багато говорите про рід. Ваша родина вам допомагає втілювати задуми в життя?

- Допомагає, звісно. Я спокійна, бо маю двоє синів і внуків. Старший син Остап свого часу закінчив художній коледж ім. І. Труша, згодом змінив напрям діяльності і став юристом. Нині працює зі мною і відповідає за технологічну лінію, за виробництво.

А ця виставка відбулась завдяки Тарасові, молодшому моєму синові. Тарас - досвідчений юрист, менеджер, моя права рука в усьому. Він сказав: «Мамо, треба показувати людям свою творчість». І прекрасно організував ці виставки у Києві і у Львові.

- Ви звернулися до теми Трипілля, зокрема, й для того, щоб молодь не забувала нашої культури. Чи багато молодих людей було на виставці за ці дні?

- Мене дуже цікавить, як відреагують відвідувачі, а особливо - молодь. Я навіть маю книгу відгуків. Подобається - пиши, не подобається, тим паче - пиши. Я це роблю для всіх. Не тільки для себе чи свого покоління

Але до витвору треба йти через знання. Не можна щось створити, не маючи знань з культури, з технології. Хочуть дива, але дива не буває. І Пікассо не народився Пікассо. Навіть та стилістика, яка увійшла в історію культури, мусила перейти через знання. Через відчуття. Мої роботи також певною мірою абстрактні, але вони - з глибинною філософією. Я просуваюсь до сучасності зі своїми набутими знаннями. Молоді люди приходять, придивляються. І слава Богу, нехай зроблять якусь свою абстракцію, але на основі знань.

- Пані Оксано, поговорімо про історію вашого становлення як митця, адже вона доволі непроста.

Title  
 «Моє Трипілля» – відкриття виставки 

- Саме так, непроста та ще й довга. У 1970 році я прийшла на роботу на кахельну фабрику і працюю тут донині. Це майже 50 років.

Спочатку мені поставили завдання, щоб я зробила з нічого щось: «Зроби, бо треба би було товар для народу». По суті робили кахель. Прес «клепав» ширпотреб, такий препаскудний. А колись до війни робили гарні речі ручної роботи, але це все було знищено у післявоєнний час. І я якось так занурилась у це все, що фактично все сама починала.

Я мусила точити моделі, форми, креслити, відливати, вивчати технологію, їздити в Київ на художні ради. Боже, на тих радах, якщо щось не так, технологічно не так, треба було переробляти. За 10 років я вже в Києві мала хорошу репутацію та авторитет.

У 1990 році склалось так: виїхав із країни директор нашої фабрики, який знав про мій авторитет у Києві, про мої організаторські здібності, знав, що зможу захистити і провадити виробництво, тому запропонував стати директоркою. Я собі подумала: «Треба погодитися, бо хтось інший прийде, то знищить ту працю, що я зробила».

- А далі - славнозвісні дев'яності.

- Так. З 1990 до 2000 були дуже важкі часи. Все нищили, продавали, руйнували. Слава Богу, що в нас підприємство маленьке. І ми так якось збоку були. Ледве зводили кінці з кінцями, я пильнувала, щоб не було боргів. А в 2003 році ми викупили частину підприємства, і закипіла робота. Отак і час пролетів.

Мені шкода тих продуктивних років, коли замість творчої роботи треба було воювати зі судами, з рейдерами. Здавалося, що ти ще молодий, а життя так махнуло! І я зрозуміла, що треба працювати, бо вже не буде часу потім. Ми вже «з празнику йдемо»...

Так, я завод зберегла, а художником завжди була. І сьогодні мушу показати себе як художник! Тому швидкими темпами роблю виставки. Завдяки тим труднощам, які мені доводилось долати, я чітко знаю, що маю робити.

- Ваші вироби виключно декоративні, чи виготовляєте щось для практичного вжитку?

- Я робила посуд до 1990 року. Коли в 1990 році стало зрозуміло, що це нікому не потрібно і з цього неможливо було вижити, я це припинила, і зробила на основі технології посуду литий кахель. Я одна з перших у 80-х роках почала працювати над тим, щоб застосувати кераміку в кахлярській справі. Після того багато охочих було, море кооперативів відкрилося на основі моєї ідеї і мого початку. Але знову дав Бог, що приїхав австрієць, батько якого працював на початку минулого сторіччя у нас на заводі. Він дуже захопився моєю роботою, організував мені поїздку по Австрії і показав, які ж там виробництва. Я старалась це пропустити крізь себе і зробила подвійне литво. Це вже в мене ніхто не вкраде, бо там - свої тонкощі.

 Title
  «Моє Трипілля», експозиція

- Ви вдало поєднуєте творчу натуру і здоровий прагматизм.

- Є таке. Я мала багато неприємностей. Багато судових процесів. У 2005 році на мене були рейдерські атаки, та й зараз це триває. Сьогодні для того, щоб втримати навіть невелике виробництво чи звести кінці з кінцями, треба докласти чимало зусиль. Мені, як художниці, яка віддала життя тому виробництву, було дуже боляче, думала, що психологічно не витримаю. Але робота мене рятувала і рятує й сьогодні. Я приходжу на роботу, то можу й гримнути, і розрахунки зробити. Мусила вивчити бухгалтерську справу.

Ну а творчість... Коли я йду додому і знаю, що організаційно-виробничі питання більш-менш позакривані, то сідаю в майстерні і працюю. Мешкаю поряд з виробництвом, і до хати можу прийти хоч опівночі. Коли працюю, я викидаю з голови ті негативи, які накопичилися за цілий день. Трохи слухаю радіо, вночі бувають цікаві передачі, музику слухаю. І я вже боюся, мені все здавалося, що в житті ще буде час. Нема. Все. Біг, біг, а ще багато що не зробив, багато що не довів до логічного завершення. Я викинула зі свого часу елементарні побутові балачки. У мене нема часу. Є робота, яка потребує багато енергії, і є творча робота, в якій ти маєш щось зробити і після себе залишити. Балаканина нічого не вирішує.

- Пані Оксано, що ви ще хочете встигнути?

- Я хочу довести, що засобами, якими я володію, можна зробити і сучасні, і філософські речі, і зачепити кожну душу, що молоду, що стару, щоб вона заговорила. Бо для художника потрібно, щоб людям подобалося. Якщо вам не подобається, то, напевно, немає сенсу мені працювати далі. А якщо людям до вподоби, то я щаслива.

Фото з архіву Оксани Чепурної

 

Купи сумку, випий кави – і врятуй комусь життя

Євген Клопотенко, кулінарний експерт, ресторатор: «Я поставив собі завдання – внести український борщ до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com