rss
11/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Іван Марчук в Українському Національному музеї Чикаго

28 червня 2019 року в Українському Національному музеї Чикаго відбулося відкриття виставки мистецьких полотен відомого у світі українського художника, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, кавалера ордена Свободи Івана Марчука. Ця виставка золотою ниткою його творчого мережива ввійде в історію мистецького життя діаспори.

 

У 2007 році одним з найпопулярніших британських видань «The Daily Telegraph» Іван Марчук був внесений до рейтингу «Сто геніїв сучасності». А Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі не тільки прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії», а й обрала почесним членом наукової ради академії. В мистецькому доробку художника близько 5000 картин, які виставлялися у найпрестижніших галереях світу.

Title  Title

 

Мистецьке Чикаго з нетерпінням чекало на зустріч з геніальним художником та його безцінними шедеврами сучасності. Виставкова зала музею була переповнена шанувальниками таланту Маестро Марчука. Вишикувалась величезна черга бажаючих отримати автограф. Серед присутніх було багато людей інших національностей. Виставка фантастично вражаюча! Кожне з полотен спонукає до глибоких філософських роздумів над вічною темою буття.

Title  Title

 

Одна з організаторів виставки, куратор УНМ Марія Климчак на своїй сторінці у ФБ пише: «Виставка сторіччя - Іван Марчук закохав у себе Чикаго! Відкриття виставки всесвітньовідомого майстра живопису Івана Марчука перетворилося у свято культури. Такого ще не було, і таких робіт багатьом з нас не доводилося бачити. На спілкування з генієм кожен гість мав не більше, ніж 1 хвилину... Україні необхідно виділити один із найкращих відреставрованих замків під музей Івана Марчука. Черга до нього, до виставок, які потрібні людям, - з Києва до Чикаго».

Title Title

 

З вітальним словом до присутніх звернулася президент УНМ Ліда Ткачук. Пані Ліда англійською ознайомила неукраїномовну публіку з біографією художника. Куратор УНМ Марія Климчак подякувала генієві сучасності пану Іванові Марчуку за живий вогник, який він приніс з України до Чикаго, і запросила Маестро до слова.

Як сказав хтось з мудрих, все геніальне - просте. І дійсно, геніальний Марчук виявився дуже простим у спілкуванні. З природним гумором він розповів про свій життєвий і творчий шлях, про важливість живої розмови з відвідувачами його виставок.

Title Title

 

Далі до слова будо запрошено Тамару Стрипко - мистецтвознавця, артдиректора, людину-сподвижника, яка останніми роками пропагує, возить виставки Івана Марчука по світі. Завдяки пані Тамарі відбулася виставка в Чикаго. Пані Тамара привітала присутніх з великою мистецькою подією, подякувала організаторам виставки, наголосила на важливості цієї виставки в Чикаго: «Ви понесете ту енергетику, яка випромінюється на вас із цих полотен... Маестро Марчук залишив величезний слід, загалом, у мистецтві. На сьогодні світові енциклопедії перекладають стиль «пльонтанізм», який так і звучить всіма мовами, який збагатив мистецький словник таким кумедним, і, як виявилось, надзвичайно глибоким терміном.

Марчук - це великий культурний фронт сьогодні у світі. Те, що відбувається з нацією, те, що відбувається в державі, - це наш величезний біль. Якби благородний образ держави формувався через мистецтво такого рівня, як Марчук, Україна була б надзвичайно шанованою державою в світі».

Також поважних гостей і шанувальників високого мистецтва Івана Марчука привітала Генеральний консул України в Чикаго Лариса Герасько.

Title Title

 

Після урочистостей Іван Марчук радо погодився на інтерв'ю для читачів нашого часопису.

- Пане Іване, кожна людина має свою місію у житті. В чому полягає Ваша місія?

- Моя місія - дарувати людям насолоду. Дарувати людям те, що вони ще не бачили, дивувати людей тим, що я роблю і як я роблю. Коли я вчився в інституті, я сказав: «Я буду нормальним совєтським художником». Але коли мене почали ламати через коліно, щоб я не був таким, я сказав: «Я хочу бути ненормальним художником, єдиним у світі, робити те, що ніхто не робить, і робити так, як ніхто не робить».

- Ви маєте свій власний авторський стиль - «пльонтанізм». Як виникла ідея назви Вашого творчого почерку?

- Одного разу в листопаді побачив неймовірну красу - мереживо з голих дерев на тлі неба і задумався, як перенести цю красу на полотно? Я не хотів це мазати, як усі, віником. Довго я не думав і дуже швидко знайшов цю технологію, намалював. Так з'явився новий стиль у мистецтві, який вже обходить світ - пльонтанізм. А пішов цей пльонтанізм від мами. Я згадав, як мама в неділю мила волосся моїм сестрам (у мене три сестри). Волосся у них було довге, то робота була на цілий день. Після цього мама сказала: «Так запльонталося, що не годна розчесати». Я сную кілометри ліній, допоки не засвітиться і не заблистить сніг. Вже б, напевно, десятки разів тими лініями обснував планету Земля. Це з'явилося у 1972 році.

Title Title

 

- У Ваших картинах поєднується земне з неземним. Звідки Ви черпаєте натхнення?

- Мені часто ставлять подібні питання, а я кажу, що якось пробив небо і побачив там такі дива, а потім опустився на землю, зайшов у майстерню, побачив і порізав на шматки ту велику картину, яку бачив у небі. І вийшло багато картин циклу «Безмежність». Всі ці малюнки я не видумую, вони мені просто являються, я не знаю звідки. Як кажуть в Україні: «Хай буде гірше, аби інше». Мені потрібно бути іншим. Ось так і вималювався «Голос моєї душі». Я - ненаситний. Живу за чорним календарем. Сплю і думаю, що я зробив, а що не зробив. Підбиваю підсумки щодня, горю одержимістю. Якщо вже став на цю мистецьку стежку, повернення немає, і життя немає фактично, а є робота. З'являється новий маршрут. Цей «голос моєї душі» є деревом, яке росте, пускає гілочки, а кожна гілочка - це є марчучки, і тих марчучків є багато. Далі дерево росте, і з'являються «Кольорові прелюдії». Це - великий цикл. На одній з виставок сказали, що я маю дуже серйозну музичну освіту. Ні, я не маю такої освіти. Трохи бавився на гітарі, але це не моє, хоча принцип схожий. Як кажуть: не бере вухо, бере фантазія, очі дивляться, як грати ритмом, фарбами, кольором, гармонією, формою. А дерево росте, з'являється абстрактний сюрреалізм, з'являється натюрморт, з'являється серія нових циклів - «Нові експресії», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність»...

- Мистецький всесвіт визнав Вас геніальним художником сучасності. Як сприймають Вас на рідній землі, в Україні?

- У січні цього року в Київській галереї, де колись був Музей російського мистецтва, відбулася моя виставка «Земля моя - краса моя». На відкритті в п'ятницю було стільки людей, що підійти до картин не було змоги. Приходжу в суботу, бачу людей маса в черзі стоять. І я кажу: «Люди - ви реалізували мою мрію, перша черга на виставку українського художника». В неділю була ще довша черга. Заслужив, напевно. Часто на вулиці до мене підходять люди, впізнають, просять автограф, сфотографуватися. І так щодня. Мені дуже приємно. Я собі кажу: «Я сію добро. Люди, спішіть робити добро, воздасться вам». І люди кланяються мені, дають мені позитивну енергетику, щоб я тримався ще за пензель. І я хочу ще це робити. Я завжди кажу, що в Амстердамі є Музей Ван Гога, Ван Гог годує весь Амстердам. Туди щодня приїжджають тисячі, щоб подивитись його картини. А Марчука не хочуть в Україні, тому я мушу їздити по світі. Музей мені не хочуть в Україні зробити, а з нього була би користь для держави.

Title Title

 

- Ви проживали в багатьох країнах світу. В якій із них Ви почувалися як художник найбільш комфортно?

- Як художник я почувався найкраще там, де я вперше опинився за межами Совєтського Союзу, в Австралії. Австралія донині для мене є раєм. Навіть пізніше, коли жив у Нью-Йорку, я мріяв про Австралію. В Нью-Йорку мені було тяжко, ніхто нічого не допомагав. Я завжди заздрив поетам, він десь там сів на підніжки потяга, має тільки книжечку і пише. А в мене ціла індустрія: мольберти, фарби, територія і т. д. І працювати я вмію шалено... А що було робити? Друзів немає, нікого зі знайомих немає... нічого немає. Пробував вивчати мову, ходив до школи, чотири роки, але нічого не дало. І я покинув. Вирішив, що буду німим художником. Тепер шкодую, треба було вчити мову, вдома більше вчити. Але я не знав, скільки я проживу, і що буду їздити по світі. Починаючи з 2014 року, я відвідав десь 15-16 країн, по дві-три виставки в кожній країні було.

- Мова - це не головне. Зараз є перекладачі. Навіщо витрачати час, за який Ви можете подарувати людству багато того, що не зможе ніхто.

- Так, але картину не можна намалювати за 24 години. Це - дуже тяжка робота. Комусь здається, що картина - це забавка. Дехто просить: «Подаруй мені картину». Як подаруй?

«Та для тебе це забавка, ти ж тішишся з цього». «А ти можеш подарувати мені свою місячну зарплату?» - питаю я його. А він мені: «Так це ж зарплата». Я йому: «А це що, не робота?»

Я завжди йшов тернистим шляхом. Йшов навпроти вітру. І мені це подобалося - йти не за вітром. І я постійно долав перепони. І зараз долаю. До мене чорна заздрість в Україні. У світі, скільки б не ходив, жодної заздрості не відчував, тому що я не влився в тамтешнє життя як художник. Я собі думав: за мене картини більше скажуть, ніж я. Якщо я щось забуду, то картини будуть говорити до безкінечності.

Title Title

 

- Пройшовши тернистий життєвий шлях, Ви досягли таких висот, що може позаздрити кожен митець. Чи задоволені Ви собою, чи перетнули Ви той щабель мистецької драбини, до якого прагнули в житті?

- Я ніколи не був задоволений собою, тому що так, як я живу, мені не подобається. Але, напевно, доля так розпорядилася, що мені треба все життя мучитись. Тільки малювати і більше нічого не знати: ні тепла, ні ласки. Тому я абсолютно не задоволений і вважаю, що прожив не так, як слід, і заздрісно спостерігаю за іншими людськими життями. Однак, я беру за приклад інших митців. Це - ідеали, взірці, генії - Мікеланджело і Ван Гог. Це - люди, які жили так само, як і я, одержимі мистецтвом, ненаситні. Скільки кому було дано. Мікеланджело довго жив, Ван Гог мало, я ще якось тримаюся.

- Чи передаєте свій досвід молодим і чи маєте послідовників Вашої техніки?

- Не передаю свій досвід нікому, бо ці технології не передаються. Таємниці моєї техніки вже розгадали. Один працює в ній. А люди розпізнали, що це - плагіат. Люди вже розрізняють мою техніку. Працюючи десь на природі, люди, які бачили картини, казали: «Дивись, пейзаж Марчука, пейзаж Марчука». До мене ніхто того не робив, що роблю я. І, в підсумку, передається натуральна природа, реалізм, навіть гіперреалізм. І коли я долучив до картин сонце і місяць, то все заграло, все ожило...

- Ви маєте не тільки великий творчий, а й життєвий досвід. Поділіться секретом підтримки Вашої фізичної форми.

- По-перше, треба сіяти довкола себе любов. Любити все живе і мертве, все навколо себе. Я все люблю довкола себе, кожну комаху і все людство. Я люблю весь Всесвіт. Трохи експериментую над собою, займаюся йогою, голодуванням, сироїдством, вегетаріанством.

Я на собі випробовую все. Як і на полотні, так і в житті. Я знаю одне: не можна їсти нічого фабричного, навіть хліба не їм. Продукти стараюся купувати на базарі у Києві. М'яса споживаю дуже мало, жирного взагалі не їм. І це, мабуть, всі мої секрети.

- Від імені читачів нашого часопису, від імені відвідувачів Вашої виставки в Українському Національному музеї Чикаго - низький уклін Вам за чудову нагоду спілкування з мистецькими шедеврами Івана Марчука та унікальну можливість спілкування зі самим художником.

Здоров'я Вам і до нових зустрічей!

Світлини Марти Фаріон,
Марії Климчак та автора

 

Пейлос Фест вітає гостей!

Connection U-11 з Чикаго – призер Кубка ФК «Львів» в Україні!

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com