rss
11/12/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#363

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Вільні VS куплені та перекуплені…

Частина українців тримають оборону на фронті. Ще частина - підтримують армію і грошима, і працею. Досі, як то не дивно. Ще частина сваряться за парад - втім, до цієї частини входять і представники двох попередніх. Тим часом росіяни та проросійські колаборанти торгуються. Торгуються несамовито - і з українцями, і зі всім світом...

 

У минулому номері ми публікували інтерв'ю видання «Цензор.нет» із колишнім постійним представником президента України в Автономній Республіці Крим Борисом Бабіним. Він попереджав, що Крим для Росії «не є плацдармом для захоплення лише України. Він є плацдармом для російської мілітаристської експансії на величезній частині земної кулі, включно до Зімбабве. Вся логістика Росії на Близькому сході та Африці пов'язана з Чорним морем».

Не минуло й тижня, а в Африці вже виявили ознаки спроб поширення тієї російської експансії. У Лівії затримали двох громадян Росії за підозрою у спробі вплинути на президентські вибори у цій та інших африканських країнах. Знайдені у підозрюваних ноутбуки та карти пам'яті показали, що громадяни працювали на російській «фабриці тролів». Лист Генеральної прокуратури Лівії з цього приводу потрапив у розпорядження агентства Bloomberg.

«Росія намагається збільшити свій вплив по всій Африці, намагаючись зіграти свою гру. Ця гра дуже різноманітна, вона варіюється від країни до країни... ведеться іноді через приватних осіб, іноді - через держслужбовців», - так прокоментував ситуацію старший аналітик Carnegie Moscow Center Олександр Баунов.

Шкода, що серйозність цих процесів наразі розуміють тільки окремі аналітики, і то, переважно, не в Європі. В Європі, зокрема, в Німеччині, зараз пішла хвиля антиамериканізму - і Росія на фоні «страшних американців» виглядає цілком прийнятною альтернативою. А війна - яка війна... Про яку війну можна думати, якщо пропадає такий величезний російський ринок?

Цілком ймовірно, що й хвиля антиамериканізму Європою котиться теж не просто так. Принаймні, було б дивно, якби росіяни витрачали час і гроші на фабрики тролів у Африці, і не витрачали їх на такі ж фабрики у Європі.

А в Європі український фронт не дуже відчувається. Хоча, є і в цій справі певні позитивні зрушення. Радісно спостерігати за тим, як взялися за міжнародну політику українські ветерани, і особливо - ветеранки. Дівчата повернулися з окопів на лінії фронту - і дуже активно взялися за фронт дипломатичний, на якому досі Україна відчутно програвала.

Андріана Сусак, тендітна перекладачка, у 2014 році пішла на фронт воювати добровольцем - у складі штурмової групи. Зараз вона - стипендіатка ветеранської стипендії ім. Богдана Радченка - студентка Києво-Могилянської академії. І вона ж - одна з найактивніших українських народних дипломатів - поряд з Марією Берлінською, Лілією Кравченко, і багатьма іншими. Ми вже писали про цих дівчат (https://www.chasipodii.net/article/19286/) - і тепер з радістю повідомляємо, що є підстави пишатися ними ще більше.

Здавалося би, що такого можуть сказати дівчата-ветеранки, чого не міг би сказати будь-який інший дипломат, чи навіть той же таки експрезидент України Петро Порошенко, котрий запам'ятався, зокрема, і палкими промовами перед західними політиками? В чому різниця?

Різниця насправді величезна, і їх навіть дві.

Ці дівчата не мають за собою шлейфу корупційних скандалів, російських фабрик, торгівлі з ворогом і тому подібних речей.

Їм абсолютно не властивий пафос. Взагалі.

Вони ризикували своїм життям на лінії вогню (а штурмова група - то вам не жарти), і вони не бояться ризикувати ним на іншому фронті - фронті дипломатичному.

Ми вже бачили, як герої війни повертаються з фронту - і схиляються перед авторитетом, грошима, владою чи погрозами. Як їх купують і перекуповують - і, до їхньої честі, не завше за гроші. Іноді - просто за аргументи з серії «не розхитувати човна».

Тепер ми маємо можливість побачити інших героїв.

Героїв, котрі не соромляться запитати у міністра внутрішніх справ України, хто замовив вбивство Каті Гандзюк. Не соромляться спитати у Віктора Пінчука, хто замовив Георгія Гонгадзе.

Нещодавно одна делегація ветеранок відвідала Ukraine Reform Conference у Торонто, інша делегація поїхала з фільмом «Невидимий Батальйон» до Бельгії.

«Андріана розповідала про жінок на війні, про недопустимість поступок російським окупантам, про важливість побудови сильної України всередині, щоб протистояти зовнішньому ворогу. І від учасниці бойових дій, від людини, яка ціною життя захищала Україну, ці слова не звучать пусто і пафосно, як від поважних експертів. З вуст ветеранки все звучить щиро і відверто. Присутні слухали уважно кожне слово, на очах у декого навіть сльози виступали.

Вже майже рік існує волонтерська ініціатива #ambassador_ветеранська_дипломатія, в рамках якої ветерани виступають на міжнародних майданчиках, зустрічаються з політиками, журналістами, дипломатами, громадами - і розповідають правду. І за цей рік ініціатива показала свою ефективність, завдяки Андріані і таким, як вона. Ветерани - сильна зброя на дипломатичній арені. РФ не може в протиставлення прислати своїх ветеранів - іх там нєт.

А в Торонто, на дискусії Women in Power, зала була вщент забита. Такі жінки, як Андріана і міністр охорони здоров'я Уляна Супрун, яка теж була спікером, викликають довіру, цих жінок слухають, їхнім словами вірять, ними захоплюються.

А міністр Аваков, до якого Андріана звернулась із запитанням «Хто замовив Катю Гандзюк?», лише знервовано то червонів, то зеленів, розуміючи, що його словам не повірять, щоб він не відповів», - розповідає про панель «Women in Power» на конференції в Торонто вже відома нашим читачам волонтерка і громадська діячка Люба Шипович.

Активна дипломатична діяльність наших дівчат-ветеранок та їхня сміливість - це саме ті явища, котрі дають серйозні підстави для оптимізму. Громадяни знову беруться виконувати функції держави - і в них це добре виходить.

Особливо з врахуванням того, що на них не тисне дипломатичний протокол і посадові обов'язки.  Останні, якщо хто не знає, поки що дуже суттєво обмежують українських  дипломатів у проявах власної життєвої позиції, навіть якщо вона продиктована совістю, патріотизмом, здоровим глуздом і елементарною логікою. Згадаймо хоча б, як у грудні 2013 року МЗС відкликав генерального консула України в Стамбулі Богдана Яременка після того, коли той на своїй сторінці у ФБ розкритикував дії «Беркута» під час розгону Євромайдану.

  Title
  Торонто. Дівчата завітали на Ukraine Reform
Conference. Фото з ФБ Андріани Сусак
та Люби Шипович

Ні до того, ні після того українські дипломати собі таких витівок не дозволяли. Винятком, котрий, швидше, підтверджує правила, може бути хіба Андрій Дещиця, котрий у червні 2014 року наважився заспокоїти протестувальників біля посольства Росії у спосіб, занадто сміливий для країни, котра ще кілька років після того не наважувалася офіційно назвати окупанта окупантом.

Втім, задля справедливості варто зауважити, що відсутність політичної сміливості в Україні притаманна не тільки дипломатам. Скільки військових йшли в Раду з патріотично-полум'яними безкомпромісними гаслами - і чим то все скінчилося?

І от нарешті маємо зразок кардинально іншої поведінки.

Навіть можна сказати - штурмової. : )

Така сміливість дорого коштує, і, фактично, до цього часу для України така сміливість була абсолютно незнайомим явищем.

Всі звикли до пафосних виступів політиків або за трибуною, або й серед народу з вилами - і до того, що після цих виступів і самі промовці, і ті, кого вони так пафосно звинувачували, радісно братаються і йдуть собі пити каву або й щось міцніше.

А тут - зовсім інший випадок. Кардинально інший.

Навіть можна сказати, що маємо певну оптимістичну, і навіть радісну тенденцію, про зачатки якої ми писали вже наприкінці минулого року (https://www.chasipodii.net/article/21934/).

Звісно, нікуди не поділися старі проблеми - вкрай песимістичні.

Десь там закупив собі гуртову партію індульгенцій мер Одеси Геннадій Труханов (принаймні, у справі щодо незаконного заволодіння багатомільйонними коштами бюджету Одеси при придбанні будівлі колишнього заводу «Краян»). Вся Одеса обвішана його рекламою, тож якщо одесити не візьмуться за розум, то цей джентльмен ще й до Верховної Ради потрапить, і там вже буде геть недоторканий.

Десь там скуповує українські телеканали Віктор Медведчук, після чого телеканали раптово нахабнішають і закликають до «мирних телемостів з Росією», а представники партії експрезидента Петра Порошенка закликають громадян не протестувати проти цього явища, щоб не розгойдувати човна і «не робити картинки російським ЗМІ». Добре хоч ще не рекомендують побудувати будку...

Десь там росіяни знову починають активно затримувати в Керченській протоці кораблі, котрі прямують до/з Маріуполя та Бердянска.

Десь там на території окупованих районів Луганської області відбуваються активні військові навчання окремих підрозділів так званої «народної міліції ЛНР». І навіть традиційно підсліпувата СММ ОБСЄ зафіксувала 14 танків на полігоні в районі н. п. Круглик (65 км на південний захід від Луганська); та 35 танків і 42 буксирувані гаубиці або міномети (невстановленого типу) на полігоні неподалік від н. п. Мирне (41 км на південний схід від Луганська).

Всього, за даними «Інформаційного спротиву», за тиждень окупанти здійснили 240 вогневих нападів на ЗСУ, вони активно тренуються і будують опорні пункти.

Всі ці тривожні і геть неоптимістичні речі є. І державна машина дає збої, і олігархи нікуди не щезають, і їх що не день, то більше хилить вітром до Росії. Вміють там торгуватися, добре вміють, століттями вміння відточували.

Але є й привід для оптимізму.

Люди, котрі в 2014 році йшли захищати свою країну під кулі, все ще є. Так, їх менше. Але вони є.

Люди, котрі в 2014 році несли останню копійку на армію, теж є. Так, у них менше грошей. У більшості - суттєво менше. Але ці люди нікуди не поділися.

Так, і тих, і тих за ці 5 років всіляко намагалися залякати, присмирити, найсміливіших - знищити. Їх намагалися і намагаються переконати, що вони - в меншості, а більшість - дурні і вже залякані.

На щастя, на цей старий, ще «кдбшний», гачок - переконати патріотичну більшість, що вона насправді меншість - не всі ловляться. Патріотична більшість так і лишилася більшістю, хоч і зачаїлася на якийсь час.

І тішить те, що з цього «підпілля» дедалі частіше і активніше виходять люди, котрі не схильні до компромісів із совістю. Це величезний прогрес - і ще один величезний крок до Перемоги.

«Мотор Січ» нардепа Богуслаєва постачає деталі для двигунів військовим РФ, працює у Криму і т. зв. «ДНР»

Президент СКУ Павло Грод: «Зеленський закликав інвестувати не лише гроші, а й наш час у підтримку України»

Ефект Дзідзя#2019-42 (10/16/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com