«Тиждень» зустрівся з колишнім військовим, а тепер засновником благодійної громадської організації «Національні цінності Україна» Романом Машовцем, щоб поговорити про реабілітацію українських поранених та її вплив на американо-українські відносини.

– Чим саме займається ваша організація?

– Громадська організація «Національні цінності Україна» зосередила свої зусилля на наступних напрямках – відслідковування сучасних тенденцій у секторі національної безпеки та оборони, дослідження реального стану української армії, підготовки аналітичних доповідей, які надсилаються до державних структур України та США, а також проблемних питань щодо реінтеграції тимчасово окупованих територій. Однією з головних цілей при цьому є правильне визначення пріоритетів надання військової допомоги нашій країні з боку Сполучених Штатів, а також визначення того, які напрямки відсутні в загальному офіційному переліку потреб. Цей перелік так і називається – List of needs, він включає в себе нагальні потреби нашого сектора безпеки та оборони стосовно підготовки особового складу, обладнання та спорядження. До переліку входить також і медична програма, йдеться про лікування та реабілітацію наших поранених в американських закладах (Wounded Warriors program). Я почав цю програму в 2017 році, коли перебував як немедичний персонал у Національному військовому медичному центрі імені Волтера Ріда в Бетезді, штат Меріленд. Я супроводжував тоді свого пораненого товариша, і з допомогою американських партнерів зміг отримати гарантії, що йому нададуть допомогу в цьому шпиталі.

– В чому саме полягає проблема для наших бійців, що заважає їм лікуватися в США?

– Насправді існує програма Secretarial Designee Program, нею опікується Міністерство оборони США. Але програма забезпечує витрати суто на медичні послуги та медикаменти. Відповідно, Україні треба було покрити всі немедичні витрати – проживання, харчування, перельоти, а також витрати на супроводжуючих осіб, бо меморандумом визначено, що біля кожного пораненого має бути така особа для допомоги у повсякденних питаннях, зокрема, і для перекладу. Так як я пройшов всі ці інстанції від початку до кінця, коли допомагав своєму товаришеві, я вже мав певний досвід, знав, які саме моменти треба врахувати під час створення розширеної програми. В 2017 році мене запросили на слухання армійського комітету Сенату США. Головними ініціаторами проведення цієї зустрічі була спільнота українсько-американських ветеранів. Це люди, які мають українське походження, і вони позиціонують себе українцями, але проходили військову службу в лавах ЗС Сполучених Штатів. Крім них, долучилося також і посольство України в США. Я підготував свої пропозиції, ми пройшли ці слухання. З боку Сенату центрами гравітації цієї програми були сенатори Річард Блюменталь (Richard Blumenthal) від демократів та Роберт Джонс Портман (Robert Jones Portman) від республіканців. Після слухань сенатори зробили додаток до бюджету Ініціативи з надання безпекової допомоги Україні (Ukraine Security Assistance Initiative, USAI). Тобто, на сьогодні для допомоги нашій країні залучено два джерела – програма з фінансування іноземних армій (Foreign Military Financing, FMF) та USAI. Доповненням до закону було визначено, що українська сторона може витрачати гроші на немедичні аспекти і брати їх з бюджету USAI.

– Це вирішило проблему?

– На жаль, за 2018 рік жоден український поранений не поїхав на лікування до Америки за цією програмою. Я тоді цим питанням вже не займався, вважав, що у нас і так існувало достатньо уповноважених органів для цього, тому перемикнувся на інші питання нацбезпеки. Зокрема, питаннями медичної допомоги пораненим мали опікуватися, принаймні, Офіс уповноваженого президента з питань реабілітації учасників бойових дій та Головне управління медичного забезпечення при Міністерстві оборони України. Однак в листопаді 2018 року під час зустрічі в Офісі оборонного співробітництва (Office of Defence Cooperation, ODC) я дізнався, що програма не працює. ODC – це організація, яка відповідає за надання військово-технічної допомоги з боку США Україні, саме вона відслідковує розвиток всіх програми, а також діяльність усіх фондів. Тому я був вимушений почати все спочатку. І вже впродовж кількох останніх відряджень до Сполучених Штатів я займався саме цим питанням.

– Який є результат на сьогодні?

– Я брав участь у засіданні Українського конгресового комітету Америки. Це – громадська організація українців, які фокусують увагу політиків США на питаннях України, що потребують рішення на законодавчому рівні. Іншими словами, вони підказують конгресменам, які саме закони необхідно приймати заради допомоги Україні. Крім того, долучилися й такі організації, як Центр україно-американських відносин (Center for US-Ukrainian Relations) та Фонд США-Україна (US-Ukraine Foundation). Найактивнішими учасниками процесу були Тамара Галло-Олексі (Tamara Gallo-Olexy), Андрій Добрянський (Andrij Dobriansky), Андрій Футей (Andrew Futey), Микола Грицьков’ян (Mykola Hryckowian), Михайло Савків (Mykhailo Sawkiw) та Волтер Зарицький (Walter Zaryckyi).
12 червня був «Український день у Конгресі». Зібралися українці з різних країн світу, зокрема, з Австралії, Великої Британії, Канади та США. Для них був проведений брифінг щодо того, які слухання зараз проходять у Сенаті. Наприклад, саме в цей день розглядався National Defence Authorization Act, це закон, який планує гроші, зокрема, й в оборонному секторі. Відповідно до нього, на 2019 рік заплановано $250 млн на військову допомогу та ще $445 млн. на змішані активності, зокрема, й медичне обслуговування. Певний символізм мало також і те, що Сенат цього дня ухвалив рішення щодо офіційної назви Києва – Kyiv. Не оминули увагою й питання надання озброєння нашій країні, можливі варіанти протидії реалізації проекту газогону «Північний потік-2» та відносини Україна-НАТО.
Крім того, відбулися офіційні зустрічі з представниками Палати Марсі Каптур (Marcy Kaptur), вона була дуже зацікавлена в цій програмі для поранених і підтвердила, що немає жодних перешкод з боку США для використання грошей. Була ще зустріч зі Шерродом Брауном (Sherrod Brown), Майклом Тернером (Michael Turner) та Річардом Блюменталем.

– Що обговорювалося під час цих зустрічей з конгресменами?

– Вони достатньо добре поінформовані про ситуацію в країні. Питання були достатньо прямими. Їх питали дослівно – «програму створено, є розуміння того, як вона має працювати, гроші виділено, але ви що настільки жадібні, що не хочете витратити ці гроші на своїх військових?» На сьогодні десять поранених пройшли необхідні обстеження та селекцію американськими лікарями, в січні цього року остаточно було прийнято рішення щодо цих бійців. Щодо роботи в Україні. Я не є політично заангажованою особою, і завдяки підтримці моїх побратимів фінансово незалежний від держави і фінансових кланів. Я констатую факт і відпрацьовую діючі програми відповідно до поточної ситуації. Насправді дуже важко працювати з «космонавтами», називаю тих, хто не володіє реальною ситуацією і живе в іншому паралельному світі.

– Що тоді заважає?

– Питання представникам нашої сторони, міністру оборони України. Він має підписати розпорядження, яким передбачається розрахунок витрат для відправки першої групи з десятьох поранених до США. Якщо простіше, то МОУ має скласти рахунок-фактуру, який буде сплачено з фонду USAI.
Варто зазначити, що відправка поранених на лікування в США важлива не лише для них самих. Це й значущий момент для взаємовідносин між Сполученими Штатами та Україною.
По-перше, це – діаспора. Її представники вже серйозно розлючені тим, що процес загальмував і триває вже два роки. До того ж, наші поранені єднають діаспору довкола себе, надають певний поштовх до спільних дій. Українці з діаспори приїжджали до поранених, створювали для них якісь культурні та розважальні заходи. А нинішня ситуація багатьох демотивує. Тому лікування військових можна навіть назвати таким собі виявом soft power.
По-друге, це тренування та навчання немедичного персоналу, який їде в США і може наочно побачити ставлення до поранених, методики лікування. Ці люди можуть стати носіями певної культури, стандартів та змін.
Тому ця програма така багатогранна. До того ж, відправка першої партії може стати певним випробуванням механізму і далі можна збільшити кількість учасників програми. Для цього разом із представником американо-української ветеранської організації Романом Фонтано, колишнім морпіхом, який став юристом, ми відпрацювали чернетку офіційного листа, в якому містилося прохання роз’яснити ситуацію щодо програми та звернутися до чинного президента України. Це звернення було передане представникам Державного департаменту США, там його мають передати в Сенат, який має створити офіційну петицію президентові Зеленському. Сподіваюся, таким чином йому зможуть роз’яснити важливість програми та необхідність негайних дій.
Тому хочу звернутись до пана президента: шановний Володимире Олександровичу, дуже вас прошу звернути увагу на просування цієї програми, тому що, по-перше, це увага до наших хлопців, які боронили нашу державу, по-друге, достатньо гарний фреш-старт взаємовідносин між США і Україною, особливо напередодні зустрічі з американським президентом Дональдом Трампом. Сподіваємось на вашу допомогу.